Український урбаністичний форум 2019 пройшов у Запоріжжі. Це місто, де промисловість не лише створює робочі місця, але й шкодить довкіллю і впливає на управління містом. Під час форуму ми організували тематичний блок, присвячений постіндустріальному розвитку міст. Пропонуємо конспект трьох доповідей, що прозвучали в рамках цієї події: про нерівномірний георгафічний розвиток, інтеграцію виробництва у місто і майбутнє монопрофільних шахтарських міст.
Нерівномірний географічний розвиток
Костянтин Мезанцев, доктор географічних наук, завідувач Кафедри економічної та соціальної географії, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка розповідає про нерівності у розвитку міст і пояснює, чому скорочення кількості населення — це не проблема, а нормальний етап історії.
Нерівність закладена в капіталістичний розвиток міста. Географ Девід Гарві писав: «Капіталізм виживає через нерівномірний географічний розвиток, капіталізм і є нерівномірним географічним розвитком».
Якщо наша мета — подолати економічну нерівність, то єдиним виходом є заборонити людям заробляти. Програміст Пол Грем зазначав: «Неможливо запобігти значній нерівності у добробуті, не заборонивши людям ставати багатшими, і неможливо це зробити, не заборонивши їм відкривати стартапи».
Нерівність розвитку міст має різні виміри: глобальний, національний, внутрішньоміський.
Київ — єдиний «воїн» від України в світовій мережі міст. Наша столиця схожа на давньогрецького вченого Ератосфена, якого називали багатоборцем, пентаклом. Він намагався робити щось у різних сферах, проте усюди був другим. Так і Київ змагається на всіх фронтах. Можна почути, що Київ — це креативне, розумне, промислове місто, що він організатор і господар мега-подій.
На рівні національної мережі міст в Україні конкурують Дніпро, Харків, Київ. Традиційно, міста змагаються за підприємства, штаб-квартири, мільйонерів, звичайних мешканців. Водночас, компанії та заможні люди теж борються за міста. Звідси маємо два підходи до управління містом: мер-менеджер і мер-господар. Який з них є в Україні? — Незрозуміло.
Місто стає важливим залежно від критерія, за яким ми його оцінюємо. За часткою виробництва і промисловості домінує Запоріжжя. І навпаки, найменш індустріалізованими або деіндустріалізованими є Київ, Одеса, Ужгород.
На регіональному рівні існують різні патерни і моделі нерівностей. Довкола Києва можна помітити інтенсивну субурбанізацію: у передмістях з’являється все нове і нове житло. Софіївська Борщагівка — багатоповерхове поселенення з проектною кількістю населення до 200 тисяч, але офіційно це село. Україна має свою специфіку субурбанізації, своє обличчя. У «правильних» містах, на які орієнтується урбаністична теорія, все навпаки. Приміські зони бідніють, мешканці повертаються у центри.
Читайте також:
Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності
Міста стають фрагментованими. Дослідники і дослідниці говорять про так звані острови процвітання в океані занепаду. З цієї точки зору українські міста класні. Вони не мають яскраво виражених етнічних нерівностей у структурі міста. Немає відокремлених мігранських кварталів, як у Стамбулі чи Ріо-де-Жанейро. Водночас, є певні зміни. Наприклад, житловий комплекс «Комфорт таун» на місці колишнього підприємства Вулкан. Чи можна його вважати місцем процвітання? За межами комплексу розташоване зеленіше, просторніше і комфортніше Соцмісто. Якими є «острови виживання»? Наприклад, транзитне містечко для ВПО у Харкові. З трьохсот людей, які там мешкають, офіційно працевлаштовані лише сім.
Старіє промисловість — старіють міста. Однак, чи справді усі міста в індустріальних регіонах занепадають? Що потрібно робити з колишніми промисловими містами? Нічого. Дати їм шанс повернутися до нормального стану. Дослідниця Ніна Грібат, яка, зокрема, вивчала трансформацію міст Східної Німеччини, писала, що скорочення є нормальною фазою міського розвитку. В індустріальному пориві міста штучно розрослилися, а зараз вони повертаються назад до нормального стану. Сьогодні у Покровську проживає стільки ж людей, як і у 1984 році. У Запоріжжі населення скоротилося до рівня 1976 року, а в Нікополі — до рівня 1973.
Відкривати двері мігрантам. Тріада Річарда Флориди складається з талантів, технологій і толерантності. Однак, про останній пункт часто забувають. Міста повинні бути відкритими для всіх незалежно від поглядів. Хто буде працювати, якщо молодь виїжджатиме закордон? Мабуть, мігранти. Можливо, сьогодні варто думати про цей шлях, який реалізований багатьма містами.
Виробництво повертається у місто
Завод «Промприлад» у Івано-Франківську існує з початку 20 століття. Колись на його місці працювала металева фірма і вагономеханічний завод. Згодом вони об’єдналися у Станіславський машинобудівний завод, а наприкінці 1980-х років він отримує теперішню назву «Промприлад». Новий етап розвитку території настав у 2016 році з початком проекту «Промприлад.Реновація». Влітку 2018 році запрацював пілотний поверх проекту ревіталізації, де розмістилися офіси, студія танцю, лекторії, майстерні, бар і кафе. За рік команда «Промприлад.Реновація» викупила 82% акцій заводу і запустила публічний збір інвестицій на подальший розвиток.
Анна Доброва, кураторка «МетаЛаб» на заводі «Промприлад» розповіла про роль виробництва у містах і роботу проекту реновації заводу в Івано-Франківську.
Виробництво повертається у міста. Цей процес покращує економіку, добре впливає на екологію, а також створює нові робочі місця, що є одним із викликів сучасності. Українські міста працюють за старими парадигмами. У 1933 році на Міжнародному конгресі архітекторів сучасності підписали Афінську хартію. Головним нововеденням документу було функціональне зонування міст. Вважалося, що чіткий розподіл місць дозвілля, роботи і життя є раціональнішим і екологічнішим. Українські міста досі будуються за державними будівельними нормами, розробленими в рамках цього підходу. Однак, у нього є недоліки.
Інтеграція функцій у містах, збалансований і поліцентричний розвиток — це тенденції 21 століття, закріплені у Лейпцизькій хартії для сталих європейських міст. Мешканки і мешканці стають ближчими до послуг і продуктів, це створює нові знання, зв’язки та взаємодії.
Читайте також:
MetaLab: лабораторія з дослідження міста у Івано-Франківську
Що робити з територіями, які не пережили економічних трансформацій? Переважно, це колишні промислові зони, які розвиваються за різними сценаріями. В Україні немає комплексної підтримки інтегрованого розвитку міст. Саме тому частіше перемагають девелоперські рішення. Однак, існують приклади ревіталізованих креативних просторів, які з’являються через суспільну підтримку та ентузіазм активістів.
Одним з таких просторів є завод «Промприлад». Він розташований у центрі міста. На три четверті територія забудована житлом. Простір, який залишився, поділений між нами і діючим заводом. Проект «Промприлад.Реновація» працює за моделлю імпакт інвестицій. Не одна людина викупила весь завод, а будь-хто може стати інвестором і за певний час отримувати дивіденти. Основна умова — 30% від прибутку майбутнього інноваційного центру йтиме на розвиток культурно-мистецьких міських ініціатив.
«Промприлад.Реновація» перебуває у цікавому моментумі. На першому поверсі — завод, де виготовляють лічильники, вище — інноваційний центр. Дві реальності співіснують уже півтора роки. Ми пережили різні ситуації: від конфлікту до компромісу. Доля виробництва у цьому просторі досі незрозуміла. З одного боку, завод не є збитковим. З іншого, він не зовсім добре поєднується з форматом публічного простору. Сценарії уже декілька разів змінювалися від ідеї повної ліквідації заводу, перенесення його за місто до варіанту залишити його у межах Франкіська або і в проекті.
Існують ризики джентрифікації та розриву між соціальними групами. Проте, є потенціал розвивати район. Працівники заводу зараз є витісненою групою, але вони можуть допомогти проекту реновації побудуватися.
Все більше людей житимуть у містах. Потрібно думати, як працювати з людським прогресом і поверненням виробництва, як створювати нові ланцюги споживання. З того моменту, як «МетаЛаб» стали частиною проекту ревіталізації, ми завжди думали про те, що буде з виробництвом. Одне з наших завдань — інтеграція проекту в район і громаду міста. Завод Промприлад має сторічну історію, трохи застаріле, але діюче обладання і є містоутворюючим підприємством. У той час, коли в світі вигадують інструменти, як повернути виробництво у місто, у Франкіську це вже є. Можливо, не варто «вирізати» завод із міста сьогодні, щоби за 10 років думати, як його знову інтегрувати.
Майбутнє мономіст
Монопрофільність економіки і залежність від вугільної промисловості; погіршення екологічної ситуації; близькість до зони проведення Операції Об’єднаних Сил — це одні з викликів, які називають представниці і представники невеликих шахтарських міст на Сході України.
У травні 2019 році шіст міст підписали меморандум про партнерство і створення Платформи сталого розвитку вугільних міст Донецької області. У документі зазначено, що громадські організації, органи влади і представники бізнесу разом працюватимуть для зменшення викидів парникових газів, розроблятимуть стратегічні рішення для майбутнього місті просуватимуть Цілі Сталого Розвитку, зокрема, якісну освіту і пом’якшення наслідків змін клімату.
Володимир Орос — голова громадської організації «Добропільський центр молоді «ДОБРО» і один з ініціаторів та підписантів меморандуму. Він розповів, як живуть мономіста Донбасу і яким може бути їхнє майбутнє.
Шахтарські міста потребують ревіталізації і кадрів. Одна з проблем в тому, що органи влади відчувають конкуренцію, коли з’являються незалежні ініціативи. Підприємства групи «Метінвест» у Маріуполі є містоутворюючими, водночас, вони контролюють управління в місті. У Запоріжжі така ж ситуація. Вони намагаються підмінити громадську діяльність своїми заходами. Вони думають, що можна не витрачати кошти підприємства на соціальні програми, якщо залучити донорське фінансування. У Добропіллі є молодіжна громадська рада. Протягом декількох останніх скликань представники ДТЕКу стали головними у цьому органі.
Півтора роки тому ми почали проект з об’єднання 6 шахтарських міст: Добропілля, Мирнограду, Покровська, Селідового, Вугледару, Новогродівки. Разом у цих містах проживають 260 тисяч людей. Ми намагаємося знайти відповідь на питання, що робити з шахтами, коли їх закриють. Часто звучать пропозиції відкрити там музей або просто зробити весь наш регіон туристичним. Реальність така, що лише цього року в деяких містах почали ремонтувати дороги.
Читайте також:
Війна та енергетичний перехід: проблеми і перспективи шахтарських міст Донбасу
Ми співпрацюємо з організацією German Watch. Вони організовували для нас поїздки в різні шахтарські міста Німеччини. Там також складно забути про видобування вугілля. Люди працюють у цій сфері цілими поколіннями і не бажають її покидати. Це відбувається навіть якщо є розуміння, що індустрія шкодить екології. Завдяки цим обмінам місцева влада наших міст побачила, що зміни можливі. Зокрема, вони загорілися ідеєю переходу на відновлювані джерела енергії.
У Покровську є університети, туди переїхав Донецький національний технічний університет, місто має академічну базу. Для інших міст теж можна знайти шляхи посилення. Зараз важливо розробити план сталої мобільності між містами і всередині них. Можливо, колись ці 6 населених пунктів перетворяться в єдиний мегаполіс.
Кліматичні зміни тривають. 2030 рік стане переломним в питанні викидів вуглекислого газу. До цього потрібно готувати шахтарські міста і шахтарів. Запасів вугілля вистачить ще на 100 років. Однак, це не означає, що ми класно житимемо ще ціле століття.
