Українська вугільна промисловість занепадає. За інформацією Міненерговугілля, з 2004 року в країні було ліквідовано 68 державних шахт, ще 19 гірничих підприємств ліквідуються або готуються до ліквідації.
Узяті державою міжнародні зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів, війна на Донбасі, останні соціально-економічні тенденції та екологічні ризики накладають відбиток на повсякденному житті шахтарських міст.
Ми запитали в представників органів влади та громадянського суспільства регіону, як вони бачать поточний стан справ у своїх містах та можливі шляхи вирішення структурних проблем, що постали перед їхніми громадами.
Монопрофільність
«Проблема шахтарських міст в тому, що вугільні підприємства є містоутворюючими. Наповнення місцевого бюджету залежить від їхньої роботи. Відповідно, необхідна диверсифікація економіки», — каже Алла Матюшкіна, начальниця відділу з питань інноваційної політики та інвестиційної діяльності Мирноградської міської ради. «Якщо на шахті станеться якесь лихо, то людям більше не буде де працювати. Все місто, по суті своїй, опиниться на грані вимирання», — каже Федір Сорокін, голова Агенції розвитку Вугледара.
Основний виклик шахтарських міст — це монопрофільність місцевої економіки. Більшість населених пунктів у вугільних регіонах створювалися з єдиною метою — забезпечувати функціонування розташованих поблизу вугледобувних підприємств.
Питання існування однієї домінантної індустрії настільки комплексне та глибоке, що всі подальші проблеми прямо чи опосередковано знаходять у ній своє коріння.
Відповідно до положень Енергетичної стратегії 2035, український уряд планує ліквідувати всі неприбуткові державні вугільні підприємства до 2025 року. Це може мати катастрофічні наслідки для міст, де 40-90% надходжень до місцевого бюджету залежать від функціонування шахт.
Читайте також:
Що робити Україні зі змінами клімату: конспект форуму «Енергія Змін 2018»
Ланцюгова реакція перш за все зачепить об’єкти соціальної інфраструктури.
«У цьому році відзначається 80-річчя нашого міста. За всі ці роки у нас абсолютна моноекономіка, тому що 93% бюджету — це податки від вугільних підприємств. Якщо вони працюють погано, то надходження до бюджету стають або зовсім маленькими, або ж взагалі припиняються. За цим слідує проблема утримання закладів бюджетної сфери — лікарень, дитячих садків, шкіл», — каже Людмила Білецька, міська голова Новогродівки.
Також, гостро постає проблема працевлаштування. Монопрофільність шахтарських міст означає, що альтернатива зайнятості на вугледобувних підприємствах, за невеликими винятками, відсутня. Це зумовлює міграцію жителів до інших населених пунктів та регіонів.
Відповідно до інформації, наданої органами місцевого самоврядування шахтарських міст Донецької області, скорочення кількості населення за період 2002-2017 років коливається в межах 10-15%. Потенційна ліквідація вугільних шахт без належного планування та заходів соціальної підтримки загрожує економічним занепадом і драматичним скороченням чисельності населення, аж до припинення існування населеного пункту.
Читайте також:
Урбанізаційні процеси в Україні 1989-2013. Звіт Світового банку
План заходів на виконання етапу «Реформування енергетичного сектору до 2020 року» у Енергетичній стратегії України передбачав формування переліків перспективних та неперспективних шахт, що підлягають ліквідації (п. 134), а також розроблення та прийняття програми соціальної реконверсії регіонів закриття вугледобувних підприємств (п. 142) до кінця 2018 року. Станом на вересень 2019 року ці заходи так і не були виконані.
Відсутність необхідних документів унеможливлює своєчасну адаптацію міст. Чітке та завчасне розуміння державних заходів з соціально-економічної підтримки регіонів і долі місцевих шахт дозволить керівництву міст і населенню регіону розпочати процес диверсифікації економіки та відповідального згортання видобутку вугілля.
Читайте також:
«Люди. Місто. Завод»: Запоріжжя очима місцевих активісток і активістів
Щодо потенційного рішення, представники міст були майже одностайні.
«Я бачу один зі шляхів вирішення цієї проблеми в розвитку середнього бізнесу», — каже Людмила Білецька, міська голова Новогродівки.
Алла Матюшкіна з Мирноградської міської ради каже: «Потрібна комплексна підтримка від держави. Повинна бути програма, як, наприклад, у Німеччині. Якщо держава відмовляється від вугілля, закриває шахти — то куди ми працевлаштовуємо людей? Треба створити пільгові програми для підтримки малого та середнього бізнесу з метою працевлаштування звільнених працівників. Тому що по-іншому саме місто проблему не вирішить».
«Розвиток малого та середнього бізнесу. Місцева влада повинна їх стимулювати: приймати відповідні програми, проводити навчання, надавати земельні ділянки, пільги, визначити перспективні напрями економічного розвитку», — розповідає Федір Сорокін з Агенції розвитку Вугледара.
Обмеженість території
Згадані вище заходи з диверсифікації економіки та створення нових, інноваційних підприємств неможливі, якщо населені пункти не мають території, де можна побудувати нові потужності.
Шахтарські міста здебільшого мають невелику площу: Вугледар — 5,3 км²; Новогродівка — 6 км²; Селидове — 10.8 км²; Добропілля — 11.89 км².
У той же час, довкола таких муніципалітетів зазвичай розташовано багато маленьких населених пунктів-сателітів. Масштабна реформа децентралізації, що розпочалася в 2014 році, потенційно дає шанс вирішити цю проблему.
«Бюджет міста на 70% залежить від роботи містоутворюючих підприємств. Вихід з цієї ситуації це, звісно ж, полягає у створенні робочих місць. Розбудова відповідної інфраструктури, будівництво техно- та індустріальних парків. Для того, щоби реалізувати ці ідеї потрібна територія. Головне не зупиняти в Україні процес децентралізації. Шахтарські міста сильно обмежені своєю територією. Потрібно, щоби вони були не просто мономістами, а центрами об’єднаних територіальних громад», — каже Андрій Сілич, міський голова Вугледара.
Війна на Донбасі
Найскладнішою проблемою шахтарських міст залишаються військові дії, що продовжуються на території Донецької та Луганської областей.
До початку війни у 2014 році на Донбас припадало близько 25% експорту країни та понад 15% капітальних інвестицій. За оцінками науковців, ВВП на душу населення в Донецькій області знизився, в середньому, на 43%, в Луганській області — на 52%.
Міжнародні та національні інвестори наразі відмовляються вкладати гроші у довгострокові бізнес-проекти і відкривати нові підприємства. В регіоні продовжують працювати донорські організації, але вони фінансують здебільшого соціальні ініціативи та відбудову об’єктів інфраструктури.
Читайте також:
Не лише децентралізація: навіщо Україні політика територіального вирівнювання
Тільки припинення конфлікту може стати сигналом для інвесторів про можливість повернення інвестицій у регіон.
Також існує загроза від шахт, що розташовані на непідконтрольній території. Після початку війни на Сході України, приблизно ⅔ функціонуючих державних вугільних підприємств залишилися в «Окремих районах Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО).
За інформацією ОБСЄ, більше 30 шахт наразі затоплені. Якщо неочищену воду не відкачувати в цілодобовому режимі, вона може потрапити в ґрунт і отруїти резервуари води, почати підтоплювати розташовані поруч шахти та будинки. Справжній масштаб проблеми наразі важко оцінити через відсутність достовірних даних. Після повернення цих територій під контроль України ми можемо зіткнутися з наслідками екологічної катастрофи.
Партнерство
Шахтарські міста критично потребують розвитку альтернативної економіки, яка дозволить створити нові робочі місця, що не будуть залежати від функціонування шахт. Розвиток малого та середнього бізнесу зменшить відтік населення, збільшить надходження в місцеві бюджети та допоможе залучити кваліфікованих спеціалістів з числа внутрішньо переміщених осіб. З одного боку, ВПО не хочуть далеко від’їжджати від свого майна, що залишилося на непідконтрольних Україні територіях. З іншого боку, вони зможуть професійно самореалізуватися вже в новій громаді.
Одним з важливих завдань, яке доведеться вирішити, є розвиток інфраструктури. Вона повинна буде сприяти як розвитку бізнесу, так і підвищенню комфорту проживання людей у цих містах. Ключовою також залишається енергетична трансформація — розвиток відновлюваних джерел енергії, модернізація систем опалення та електропостачання.
Налагодження конструктивного діалогу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та місцевими жителями є необхідно. умовою вирішення соціально-економічних викликів шахтарських регіонів.
У травні 2019 року шість шахтарських міст Донецької області створили Платформу сталого розвитку. Відповідно до Меморандуму про партнерство, підписаного представниками місцевих органів влади та громадських організацій, така співпраця повинна сприяти зміцненню партнерства в рамках соціально-економічного розвитку населених пунктів, зменшенню викидів парникових газів та трансформації іміджу цих територій. Вона також має підвищити рівень добробуту людей через стимулювання розвитку інноваційних підприємств, диверсифікацію економіки, впровадження передових енергоефективних технологій і розвиток соціальних програм для підтримки тих, хто опинилися в скрутному становищі через структурні зміни.
