За понад тридцять років незалежності ринки Києва опинилися у, здавалося б, безвихідній ситуації — у сучасній економіці в них наче більше немає необхідності, та водночас це цінні архітектурні й урбаністичні об’єкти, які все ще залишаються важливим місцем міського обміну попри інтернет-добу шопінгу.
Тож як змінювалися протягом років форма та роль ринків у Києві, і якою повинна бути їхня подальша доля та форма власності: трансформація в багатофункціональні простори, які перебувають частково у приватних руках і водночас у руках громадськості, чи на ринках надалі належить зберігати зонування?
Про історію ринків «Містосайт» поспілкувався з Семеном Широчиним, дослідником історії та архітектури Києва. А також питання того, якою має бути доля ринків у Києві, видання обговорило з дослідницями Валерією Карпань, Мариною Мариніченко та Дариною Пироговою. Карпань і Мариніченко — співзасновниці ГО «Культурні географії», а також учасниці мистецького дуету «Variable name/Назва змінна». У 2020 році вони дослідили модерністські павільйони київських ринків і зони стихійної торгівлі довкола них. Крім того, авторки охопили також кілька місць спонтанної торгівлі, таких як ринок на Петрівці та ярмарок поблизу Ісламського культурного центру. В основу дослідження лягла гіпотеза про те, що візуальні маркери впливають на характер офіційної взаємодії на ринках, а також що візуально ринки можуть трансформуватися залежно від характеру соціальної та торговельної взаємодії. Дарина Пирогова — соціологиня, працює зі стратегічним та просторовим плануванням громад, а також була залучена до роботи над арт-буком «Стихійний архів».
Як створювалися міські ринки?
Історично ринки у Києві утворювалися стихійно: спочатку виникало місце торгівлі за необхідністю (це переважно були простори з ятками), пізніше виникала необхідність накрити ці простори.
«Як правило, місця, де розташовані ринки, є сталими. Більшість київських ринків виникли там, де колись існували торговельні ряди, або поруч із такими локаціями. Їх розташування визначається самою географією людських потоків і транспортних артерій. Так, Житній ринок успадковує свою назву від місця, де торгівля велася ще зі стародавніх часів. Так само успадкував назву та місце Сінний. Бессарабський ринок сформувався поруч із торговельними рядами, що існували там задовго до нього. Так відбувалося з багатьма ринками. Винятком є хіба що ринки, які виникають у нових житлових масивах», — розповідає Семен Широчин.
Так на початку ХХ століття в Києві виникають криті ринки, починаючи з Бессарабського. Тоді, в добу індустріалізації, архітектурне проєктування ринків робилося з потреби демонстрації технологічних амбіцій через створення металевих чи скляних конструкцій, експерименти з простором і світлом. Наприклад, Сінний ринок, який знесли у 2005 році для побудови ЖК «Ярославів град», був зведений у конструктивістському стилі.
«Логіка у всіх ринків схожа, тоді як відрізняються вони насамперед архітектурою та конструктивними рішеннями. Архітектуру ринку визначає її епоха. Особливою задачею для великих ринкових споруд є забезпечення природного освітлення, для чого застосовують різноманітні конструктивні рішення. З 1960-х–1970-х років з’являються конструкції, що дозволяють перекривати дахом величезний простір ринку без жодних внутрішніх опор.
Після 1991 року виникнення й розширення ринків уже не супроводжуються масштабним капітальним будівництвом. Здебільшого це ряди ятків, інколи накриті спільним дахом, як на Троєщинському ринку, або з певною кількістю капітальних споруд, як на Деміївському. Натомість великими спорудами стають торговельно-розважальні центри, однак це вже інша типологія.
Ринки не були типовими обʼєктами: їх будують не так багато і не так часто. Кожен ринок — це велика споруда, спроєктована для конкретного місця, ділянки та контексту. У київських масштабах немає двох однакових ринків, хоча Печерський і Залізничний ринки подібні за формою та використовують конструкції Алли Аніщенко, тобто спираються на той самий конструктивний принцип. Втім, типовими їх назвати не можна», — пояснює Семен Широчин.
Також у модерний період під час проєктування ринків важив естетичний аспект будівлі. Наприклад, на Бессарабському ринку в певний момент була ідея зробити бібліотеку.
За часів Радянського Союзу в Києві будівлі ринків повинні були демонструвати чітке розрізнення між капіталістичними та соціальними ринками. Візуальні рішення ринків відображали соціалістичну організацію суспільства, йдеться у «Стихійному архіві»:
«Ми припускаємо, що процеси упорядкування торговельних просторів скоріше є відображенням більш широких імперських відносин, ніж локальних рішень з оптимізації торгових просторів. СРСР успадкував директивну колоніальну риторику від Російської імперії, що помітно проявилося у підходах до розбудови українських міст».
Згідно з аналізом публіцистичних матеріалів «Стихійного архіву», основним дискурсом цих матеріалів був комфорт робітни_ць, які відвідують ринки, а не, власне, публічний простір взаємодії, де твориться соціальна реальність. «Проштудіювавши архіви періодичних джерел про архітектуру i містопланування, ми виявили, що найбільше матеріалів, присвячених впливу оснащення київських ринкових площ і торговельних точок, припадає на 30–60-ті роки ХХ століття, що пов'язано з активізацією процесів упорядкування радянських урбанізованих просторів. (...) Логіка соціалістичного ринку мала протистояти капіталістичній, орієнтованій на продаж. Отже, зручними торговельні площі робили перш за все для пересувань покупця, часто створюючи дискомфорт для продавців і продавчинь», — йдеться у «Стихійному архіві».
«Принцип організації простору також підкреслював різницю між життям містян і селян, де селяни не мали можливості комфортного співіснування на ринку і були просторово маргіналізовані. У той час як увага була прикута до забезпечення можливості просторових навігацій містянами — тими, хто обслуговували індустріальний проєкт», — розповідає Валерія Карпань.
Як трансформувалися ринки за часів незалежності?
Зі здобуттям Україною незалежності відбулося зіткнення, через яке на ринках існують кілька реальностей водночас: приватизація, реконструкції, побудова супермаркетів на місці ринку або ж усередині нього. Ринки стають більш стихійними, старі архітектурні конструкції обростають кіосками, виростає новий тип ринків — торгові павільйони. Наприклад, Залізничний ринок у Києві, який у 1990-х був біржею, став супермаркетом.
«Із появою приватної торгівлі ринки почали стихійно виникати всюди, де проходили інтенсивні людські потоки. З’явилася велика кількість кіосків. Хоча сьогодні цього значно менше, ще на початку 2000-х вихід із майже будь-якої станції метро нагадував великий хаотичний ринок, який зазвичай складався з цілих вулиць кіосків. Ринки, що існували раніше, також суттєво розрослися: будь-який критий ринок як велика будівля поступово обростав ятками та кіосками.
Згодом місто почало поступово врегульовувати цю ситуацію — кількість стихійних ринків зменшилася, а стаціонарні ринки стали більш упорядкованими: з’явилися накриття від дощу й окремі капітальні споруди. Паралельно сформувалася ще одна тенденція — поява торговельних центрів, які виконують ті самі функції, що й ринки, але в межах єдиної, зазвичай багатоповерхової будівлі», — розповідає Семен Широчин.
«Те, що раніше перебувало у державній власності, у 1990-х роках часто насильницьким способом переходило під контроль приватних осіб. Водночас ці простори починали активно розповзатися. Якщо раніше деякі ринки мали чітко окреслений навколишній простір, відведений, наприклад, для торгівлі продуктами з села, то в 1990-х цей простір виходив за межі ринку й поширювався вулицями та перехрестями. Відповідно, усталений поділ — зокрема між зонами продажу фермерських і сільських продуктів — поступово розмивався.
Логіка поділу на ряди частково зберігалася, переважно через санітарні норми, проте все інше починало хаотично переструктуровуватися. У цьому процесі з’являвся цікавий естетичний вимір: яким чином зонування на ринках маркувалося в період державного регулювання і як воно трансформувалося згодом, коли продавці й продавчині самі почали визначати, що саме вони продають. Вони формували і змінювали свої торговельні місця залежно від товару та конкуренції з сусідніми продавцями.
Йдеться, зокрема, про те, як створювалися або перебудовувалися лотки — так звана “вернакулярна архітектура”: саморобні конструкції, їхню форму, вигляд, використані матеріали та причини таких рішень. Найчастіше це були дуже прості, бідні матеріали», — каже Марина Мариніченко.
Більш нові форми ринку — це дуже великі ринки, такі як «Троєщина» та «Столичний». У 1990-х роках ці місця стали неабияк важливими як для доступних покупок, так і для заробітку — в умовах економічного спаду, девальвації та загальної економічної кризи.
«Очевидно, що ці ринки не є естетично привабливими і не мають виразних, авторських архітектурних форм. Втім, вони виконують важливу соціальну функцію. Навіть якщо з часом такі ринки зникнуть, на їхньому місці з’являться інші об’єкти з не менш значущими функціями — це можуть бути відновлені природні території або навіть болота (як у випадку з частиною ринку «Барабашово» у Харкові, що розташований у раніше болотистій місцевості). Усе це також є реальною й важливою частиною соціальної та міської історії», — розповідає Дарина Пирогова.
Також є ринки, такі як «Петрівка» і «Даринок», які виросли в мережу маленьких магазинів. Це перехідні форми між власне ринками та торговими центрами.
«На початку 2000-х була мода на підземні торгові центри. Саме тоді з’явилися “Квадрат”, “Метроград”, “Глобус”, “Навігатор”, “Бессарабский квартал”. Деякі торговельні центри виникли в корпусах колишніх заводів — наприклад, “Метрополіт”, “Панорама”, “Даринок”. Останній є цікавим прикладом, коли поруч із традиційним ринком біля станції метро виникає критий ринок у колишніх корпусах заводу, причому частина “Даринку” є саме класичним ринком з ятками, а частина виглядає саме як торговельний центр з ескалаторами і внутрішніми вулицями з магазинами. Поступово торговельні центри почали виникати разом із розважальною інфраструктурою — ТРЦ. Як правило, вони поєднують у собі супермаркети, безліч бутиків, кінотеатри, боулінг тощо. Деякі з них виникли на місці колишніх ринків — як, наприклад, “Оушен-плаза”», — розповідає Семен Широчин.
Дуже часто на ринках досі є такі рудименти 90-х чи 2000-х як, наприклад, торгівля готовою їжею. Також залишилися інші стихійні практики, як, наприклад, оплата за нелегальне місце торгівлі, з якого не платяться податки.
Приклади ринків
У більшості ринків Києва є крита частина будівлі, і часто це простір, який відведений під фермерську продукцію, а також простір, де раніше люди з села могли приїхати і продавати продукцію, яку вони виробляють. Існували два різні способи регуляції та оформлення торгівлі, і самі простори виглядали також по-різному. «Формат ринку значно давніший за спеціально зведені для нього приміщення. Те, у який спосіб ці простори створюються й організовуються, відображає політичну адженду», — каже Марина.
На відміну від більшості критих ринків Києва, які зазвичай складаються з двох частин — внутрішнього павільйону з торговельними рядами та зовнішнього простору вільної торгівлі, — Бессарабський ринок спроєктований за зовсім іншою логікою: тут задіяний виключно внутрішній простір ринку.
Ось що про Бессарабський ринок за адресою Бессарабська площа, 2, розповідає Семен Широчин: «Бессарабський ринок було побудовано у 1910–1912 роках. Це був перший критий ринок Києва. Виник він поруч з місцем, де і раніше були торговельні ряди. Будівлю споруджено у стилі модерн, там є багато архітектурно цікавих деталей. Усередині є металеві конструкції, які підтримують прозорий дах і забезпечують природне світло у просторі. Тоді це була технічна новинка. Також саме там вперше серед київських ринків з’явились холодильники. На щастя, Бессарабський ринок досі виконує свою функцію. Втім, нещодавно там знищили частину оригінальних кахлів, що прикрашали підлогу ринку з початку ХХ століття». Примітну деталь інтер’єру ринку — полив’яну плитку — під час маштабних ремонтних робіт улітку 2024-го було демонтовано.
На Бессарабському ринку натомість триває торгівля крізь століття. У ньому кілька разів проводилися реконструкції та численні ремонти. Останнія така реконструкція завершилася у грудні минулого року, й у результаті неї було створено гастрономічний простір із 14 закладами та баром, було облаштовано близько 400 посадкових місць.
«До суттєвої реконструкції приміщення ринку було дуже велике, там не лише відбувалася торгівля продуктами, а й уздовж периметра були розташовані кафе та різноманітні сервіси, а внизу містилася значна кількість складських і підсобних приміщень. Там зберігався простір взаємодії різних соціальних груп. Ззовні ринок наразі виглядає непогано, можна демонструвати як хороший приклад роботи зі спадщиною», — розповідає Дарина Пирогова.
Печерський ринок за адресою Печерська площа, 1, який у народі також кличуть «Барабан», перебуває під загрозою приватизації. За його конструкцією видно, що за задумом архітектурна форма була спробою накрити площу ринку, максимально не порушуючи його структуру.
Ось що про ринок розповідає Семен Широчин:
«Печерський ринок також сформувався на місці, де історично існував ринок. Про будівництво критого ринку тут говорили ще у 1940 році, однак реалізувати цей проєкт вдалося лише на початку 1980-х років. Це була конструкція Алли Аніщенко — величезний внутрішній простір всередині круглої в плані будівлі. Багато світла всередині і жодних капітальних конструкцій — планування торговельних рядів може бути яке завгодно. Таких ринків було споруджено всього шість, п’ять з яких — в Україні. Печерський ринок досі має торговельну функцію, але всередині будівлі критого ринку зараз супермаркет».
«Зміни, які відбулися вже у відносно сучасний період, значною мірою визначаються локальною спільнотою. Наприклад, якщо говорити про Житній ринок, то занедбані внутрішні простори, які не використовуються для торгівлі, час від часу залучаються громадою для різних подій.
Історія з “Барабаном” є іншою, адже він розташований у зовсім іншому міському контексті — це район, оточений висотками, де ринок губиться як локальний маркер. Його естетична функція суттєво постраждала через щільну забудову району, він перестав бути помітним об’єктом у просторі. Через це на нього значно ефективніше тиснуть комерційні ініціативи. Поява там “Великої кишені” також є великим мінусом, адже супермаркет фактично займає більшість доступних просторів», — розповідає Марина Мариніченко.
Що має статися з ринками Києва?
Важливою частиною ринків у Києві є те, наскільки вони інтегровані у суспільство і які саме міські практики вони продовжують створювати.
Основним висновком дослідження «Стихійний архів» було те, що ринки досі працюють як місце взаємодії споживач_ок і продав_чинь, тому що ці простори самі по собі привабливі. На ступінь взаємодії по-різному протягом років вплинули різні політичні, економічні та містоуправлінські проблеми.
В умовах хаотичної приватизації, яка відбувалася після здобуття незалежності, в україн_ок, і зокрема у киян_ок, змінилося відчуття публічного простору: чим він є і як ним можна користуватися, як ми можемо мати вплив на міські процеси. Головна проблема — витіснення людей з публічного простору і комерціалізація простору. Про це також ідеться у «Стихійному архіві».
«Ринок “Столичний” — приклад абсолютно комерціалізованого простору, в якому головна функція — споживацька. Коли ми проводили опитування, декілька респонденток згадували ринок “Столичний” як комфортне місце для купівлі продуктів. Втім, він не створює ситуацію, де можна побудувати особисті стосунки з продавчинями, бо він має більш індустріальний характер», — стверджує Валерія.
Валерія та Марина вважають, що ринкам необхідна систематична підтримка — ці простори мають бути мультифункціональними, а також сприяти соціальному та культурному обміну. Дослідниці переконані, що ринки повинні бути просторами, які необхідно ділити між приватним і громадським сектором, куди мали б заходити підприєм_иці та культурні активіст_ки, які б могли співіснувати в одному просторі.
«Якщо ці місця починають управлятися умовним власником, вони фактично стають втраченими для містян. Зникає можливість пропонувати щось нове або адаптувати окремі частини простору під потреби спільноти — тієї, яка вже існує і яка має конкретні запити щодо того, що саме вона хоче там робити. Тому ініціативи зверху, коли ринок повністю переобладнують і заздалегідь визначають, у якому просторі має відбуватися те чи інше, найімовірніше, не спрацюють. Потреби громади постійно змінюються, і це потрібно досліджувати, враховувати — особливо зараз, під час війни. Громада не може власними силами відремонтувати ринки — це непосильне завдання. У результаті той, хто здійснює ремонт, і вирішує, що саме там відбуватиметься. Якщо ж ремонтом займатиметься місто і якимось чином розділить функції ринку — залишивши комерційну частину, яка покриватиме утримання простору, та віддавши іншу частину громаді, — це був би ідеальний, хоча й утопічний сценарій. Проте саме він міг би врятувати ситуацію загалом і дати можливість зберегти ці приміщення і як архітектурну спадщину, і як простори, у яких уже сформувалися певні практики», — вважає Марина.
Дарина Пирогова погоджується з тим, що реалістично місто не може повністю утримувати ринки у належному стані, однак вважає, що прибуток, який генерує торгівля, може частково вкладатися у таке утримання, щоб умови для продав_чинь і покуп_чинь покращувалися. Дослідниця також вважає, що на ринках можуть додатково бути інші комерційні простори, і виступає за багатофункціональність ринків:
«Щоб комерційний торговельний простір був успішним, важливо, аби він поєднував якомога більше різних функцій, адже це приваблює ширше коло користувачів. Люди, які приходять за продуктами, можуть водночас скористатися іншими послугами — наприклад, підстригтися, придбати додаткові товари або пообідати. Водночас важливо зберігати здоровий баланс: щонайменше три чверті простору має залишатися за торгівлею й базарною функцією, а близько чверті — за харчуванням».
Натомість Дарина виступає проти надмірного розширення багатофункціональності ринку і пропонує принцип тематичної доцільності:
«Концерти і виставки можна проводити в місцях, призначених для концертів і виставок, тим паче, що їх дуже багато в такому великому місті як Київ. Можливо, десь на периферійних районах, де ринок — це важливе ком'юніті-місце, там можна мати якусь вечірню чи нічну програму, якщо вона не заважає торгівлі. Теж допустимі якісь стихійні концерти. Наприклад, на відкритому Косівському базарі на Івано-Франківщині бувають концерти під час самої торгівлі, це виглядає органічно. Я б скоріше керувалася органічною або тематичною доцільністю. Функціонал ринку можна розширити за рахунок супутніх активностей — сезонні ярмарки, якісь фестивалі, але вони мають бути пов'язані з їжею чи продуктами. Рейв я б, мабуть, на ринку не робила».
Фото та ілюстрації: Арт-бук «Стихійний архів» / «Variable name/Назва змінна»
