Підходи «нової міської політики» були малопридатними для порівняльних міських досліджень. Варіанти міських владних коаліцій скоріше протиставлялися одне одному, а не власне «порівнювалися». У цьому матеріалі ми розглянемо дві теорії, які були застосовані для «вписування» міських коаліцій у ширший контекст без повернення до марксистського детермінізму.
Попередні статті із цієї серії:
1. Капіталізм, неолібералізм і міста
2. Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності
3. Управління чи урядування. Кому належить влада в містах
4. Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління
«Теорія домовляння»
Незважаючи на зростання кількості політекономічних міських досліджень, багато з них охоплюють тільки одне місто і лише деякі дивляться на кілька міст у різних країнах. На противагу цьому, Генк Савітч та Пол Кантор працювали над розробкою власного підходу до дослідження міської політики, фокусуючись на «порівняльній динаміці міського розвитку». Найбільш повно цей підхід викладений у їхній книзі «Міста на міжнародних ринках. Політична економія міського розвитку в Північній Америці та Західній Європі» (Savitch and Kantor, 2002).
Підхід Савітча і Кантора — це модель «домовляння» (bargaining). У ній існують два набори змінних:
«ведучі» (driving):
- «ринкові умови» — обставини чи умови, які роблять міста більш чи менш привабливими для приватного капіталу;
- «урядова підтримка» — регулювання ринку — планування, землекористування, податкова політика, інфраструктура тощо;
«направляючі» (steering):
- «системи громадського контролю» — засоби, за допомогою яких мешканці виражають своє схвалення або незадоволення політиками;
- «місцева культура» — норми та цінності, які регулюють ставлення до ідеології росту (ibid., 43-46).
Різні комбінації цих змінних у процесі «домовляння» створюють різні політики. «Домовляння» — це «здатність міста збирати ресурси для максимізації власних варіантів та реалізації своїх цілей у процесі приваблення інвестицій» (ibid., 43).
Відповідно, міські політичні режими — це «владні коаліції, які займаються «домовлянням» щодо розвитку (ibid., 53). Ці режими безпосередньо залежать від середовища «домовляння», в якому вони діють — від умов, які створюють «ведучі» та «направляючі» змінні.
Щоб показати різноманіття у комбінаціях цих змінних, Савітч і Кантор пишуть про 10 міст у 5 країнах: Торонто в Канаді, Марсель і Париж у Франції, Мілан і Наполі в Італії, Глазго та Ліверпуль у Великобританії, Детройт, Г’юстон і Нью-Йорк у США, — та зміни у цих містах протягом 30 років (1970-2000).
Автори роблять висновок, що міста суттєво відрізняються у своїх позиціях на місцевих, національних і глобальних ринках капіталу. Наслідки цих відмінностей також залежать від відмінностей у мобільності капіталу (та різних його частин — локального, національного, глобального) і мають вплив на поглиблення нерівномірного географічного розвитку.
Найбільший плюс підходу Кантора і Савітча у тому, що вони підтверджують: політичні дії мають значення, а міста мають вибір серед різних траекторій розвитку. Найбільший мінус закладений у самому дизайні дослідження: це скоріше опис і класифікація міст і умов у них, а не теорія. На жаль, робота не пояснює, чому та як щось відбувається, а лише розповідає що, де та коли відбулося у різних містах і за різних умов.
«Теорія регуляції»
Іншим підходом, який може «вписати» міську політику в ширший соціо-економічний контекст, є «теорія регуляції». Вона виникла у 1970-80-х у Франції в роботах економістів-марксистів, а потім була розвинута географами, економістами і політичними теоретиками. Хоча сама теорія була покликана пояснити економічні зміни, а не владні відносини, ці зміни та роль міст у них можуть надати контекст для міської політики (Painter, 1995).
Підхід регуляціоністів виходить з марксистської ідеї про те, що акумуляція капіталу є процесом сповненим протиріч, а тому не може відтворюватись без допомоги соціальних, політичних та культурних механізмів. Відповідно, конкретна форма акумуляції є взаємодоповнюючою до конкретної форми соціальної, політичної та культурної регуляції.
Регуляціоністи, зокрема Боб Джезоп та його послідовники, підтримують «регуляризацію міської політики». Джезоп стверджує, що теорія регуляції може пояснити міські політичні режими через «режими акумуляції», а також поєднати агентність та структуру через «спосіб регулювання» (Jessop et al., 1999: 146).
Що таке «режим акумуляції» та «спосіб регулювання»? Це два ключові поняття у теорії регуляції. «Режим акумуляції» допомагає проаналізувати, як процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання організовують і збільшують капітал. «Спосіб регулювання» описує набір законів, норм, форм державної політики та інших практик, які створюють і забезпечують контекст для діяльності режиму акумуляції.
Регуляціоністи розглядають режим акумуляції та спосіб регулювання на прикладі фордизму. Він пов’язаний із масовим виробництвом стандартизованих товарів, що дає підприємствам досягти економії масштабу та росту продуктивності. Стабільність прибутків цих підприємств дозволяє їм підтримувати повну зайнятість і працювати на повну потужність, що в свою чергу, підтримує стабільний попит на вироблені товари.
Таким чином, режим акумуляції за фордизму асоціюється з масовим виробництвом і масовим споживанням. Спосіб регулювання — це кейнсіанська держава загального добробуту, яка стимулювала попит на вироблені товари й підтримувала високий рівень споживання. Період фордизму припадає на три повоєнні десятиліття — приблизно 1945-1974 роки.
Читайте також:
Капіталізм, неолібералізм і міста
Чому фордизм занепав? Зростання продуктивності, від якого залежав режим акумуляції, не могло відбуватися постійно за технологічних і організаційних умов, які тоді існували. Це призвело до падіння прибутків і росту структурного безробіття в індустріалізованих країнах. Корпорації почали переносити виробництво до країн з дешевшою вартістю праці. Це, у свою чергу, скоротило бюджет, з якого держава брала ресурси на організацію «колективного споживання» та підвищило попит на соціальні послуги, оскільки робітники та їх сім’ї зіткнулися з економічними проблемами.
В умовах фіскальних обмежень місцеві органи влади зіткнулися з проблемою забезпечення «колективного споживання». На відміну від кейнсіанства з його стимулюванням попиту та перерозподілом ресурсів, пост-фордизм «просуває процеси, організації та ринкові інновації для забезпечення структурної конкурентоспроможності відкритих економік здебільшого через соціальну політику, яка підпорядковується вимогам гнучкості ринку праці та конкурентоспроможності» (Jessop, 1993: 19).
Які наслідки мали ці економічні зміни для міської політики?
Перехід від «фордизму» до «пост-фордизму» означав перехід від забезпечення соціальної і просторової рівності, загальної зайнятості та програм добробуту до ініціатив, спрямованих на гнучкість ринку праці та економічну конкурентоспроможність. Економічний перехід від «фордизму» до «пост-фордизму» відповідає виникненню «підприємницьких» міських режимів, які були стимульовані приватизацією та скороченням «колективного споживання» (Harvey, 1989).
Капіталізм створює та поглиблює нерівномірний географічний розвиток. Відповідно, перехід від одного способу регулювання до іншого, матиме нерівномірний просторовий характер і посилює боротьбу між різними місцями за ресурси. Саме в цих умовах виникають міські режими та коаліції, які повинні реалізовувати міські політики.
Теорії домовляння та регуляції здійснили спробу «вписати» міські режими та коаліції в ширші суспільні структури і пов’язати зміни в міській політиці з загальними економічними змінами. Перехід від «фордизму» до «пост-фордизму» тільки поглибив нерівномірний географічний розвиток і загострив боротьбу між містами та акторами у містах за різноманітні ресурси.
Наступні статті із серії:
1. Пост-соціалістичне місто. Як прихід капіталізму зумовив дикий міський розвиток
2. Мер — не СЕО. Чим небезпечні підприємницькі стратегії міського розвитку
Література
Harvey, H. (1989) From Managerialism to Entrepreneurialism: The Transformation in Urban Governance in Late Capitalism. Geografiska Annaler: Series B, Human Geography, 71(1): 3-17
Jessop, B. (1993) Towards a Schumpeterian Workfare State? Preliminary Remarks on Post-Fordist Political Economy. Studies in Political Economy, 40: 7-39
Jessop, B., Peck, J., and Tickell, A. (1999) «Retooling the Machine: Economic Crisis, State Restructuring, and Urban Politics». In: Jonas, A.E.G., and Wilson, D. eds. The Urban Growth Machine: Critical Perspectives Two Decades Later. Albany, New York: State University of New York Press
Painter, J. (1995) «Regulation Theory, Post-Fordism and Urban Politics». In: Judge, D., Stoker, G. and Wolman, H. eds. Theories of Urban Politics. London: Sage
Savitch, H.V., and Kantor, P. (2004) Cities in the International Marketplace. The political economy of urban development in North America and Western Europe. Princeton, N.J.: Princeton University Press
