Теорії та підходи, про які йшлося у попередніх матеріалах, описували міську політику за умов капіталізму. Натомість, у «некапіталістичних» містах відсутність ринкових умов, бізнес-груп і організацій громадянського суспільства створювали інше інституційне середовище.
Попередні статті із цієї серії:
1. Капіталізм, неолібералізм і міста
2. Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності
3. Управління чи урядування. Кому належить влада в містах
4. Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління
5. Домовляння і регуляція. Як суспільний устрій впливає на міські політики
Як і що з теорій дослідження міської політики ми можемо використати в дослідженнях українських міст? У цій статті розглядаємо, як наші міста можна вписати у ширший пост-соціалістичний контекст і як його досліджувати.
Пост-соціалістичне місто
Існування «пост-соціалістичного міста» як цілісного типу міст і навіть саме означення їх як «пост-соціалістичних» є питанням дебатів (Stenning and Horschelmann, 2008; також спеціальне число Eurasian Geography and Economics, Vol. 57, Issue 4-5, «Post-Socialist City and Urban Theory»).
Термін «пост-соціалістичне місто» передбачає, що існувало місто «соціалістичне». Якщо міський простір змінюється разом з суспільством, яке його «продукує», відповідно, соціалістичне місто змінилося за ринково-орієнтованими демократичними принципами після падіння Берлінської стіни/розпаду СРСР (Stanilov, 2007). Яким воно було до цих трансформацій?
Читайте також:
Капіталізм, неолібералізм і міста
Соціалістичне місто мало інші соціальні та просторові структури, ніж місто капіталістичне. Головною відмінністю було те, що засоби виробництва та земля належали державі (Smith, 1996). З іншого боку, соціалістичні міста мали тривалий період спільного минулого з містами капіталістичними. Також, хоча вони й не були ринково-орієнтованими, але і не були «містами для людей»: влада мала монополію на прийняття рішень, а тому, якщо капіталістичні міста були «для прибутку», то соціалістичні — «для влади» (Flierl and Marcuse, 2012).
Географія пост-соціалістичних міст характеризується «гібридними просторовими формами, які постають з взаємозв’язку соціалістичного спадку і неолібералізму» (Golubchikov et al., 2014). Це підтверджує ідею міських географів про потребу дослідження того, як неолібералізація проявляє себе у різних місцях у різні періоди часу. Для розуміння фактично існуючого неолібералізму потрібно досліджувати специфічні для контексту взаємодії між регуляторним середовищем і видом неолібералізму, який у ньому виникає (Brenner and Theodore, 2002).
Ідеологічна трансформація суспільства
З падінням соціалістичного устрою відбувся перехід від ідеї «побудови світлого комуністичного майбутнього» до «індивідуалістичного, підприємницького та конкурентного духу капіталізму, політично оформленого як „ринкова економіка“» (Golubchikov, 2016: 609). Цей перехід відбувався одночасно двома шляхами. З одного боку, логіка індивідуалізму та підприємництва була нормалізована та прирівняна до особистої свободи. Мовляв, індивіди самі знають, як досягти благополуччя, а тому мають робити власні вибори та бути відповідальними за них (Leitner et al., 2007: 2). З іншого боку, відбувалося заперечення карикатуризованого образу громадянина соціалістичної держави. Він, мовляв, був щасливий покладатися на цю державу в питаннях забезпечення роботою, споживанням, дозвіллям і охороною здоров’я, а тепер бачить виклики ринків складними (Stenning et al., 2010).
Поєднання «антикомуністичних заклинань та неоліберальних ідей» сформувало політичне, економічне та культурне середовище пост-соціалістичних міст. «Соціалізм» в таких умовах постає не як інституційний або просторовий «залишок», а як «привид» — «зомбі соціалізм». Така метафора описує, як підтримання цього «привида живим у публічному дискурсі підкріпляє неоліберальну політику та нові нерівності» (Chelcea and Druta, 2016: 522). «Соціалізм» створює асоціації між минулим і соціальною справедливістю, а тому допомагає деполітизувати соціальні нерівності.
Нерівність у пост-соціалістичному суспільстві та пост-соціалістичних містах стала результатом масового перерозподілу активів. Він, однак, був не просто результатом «природних» ринкових сил або «дикого капіталізму», а був визначений конкретними політиками (Stanilov, 2007: 348).
Як це стало можливим? Чому такі політики отримали значну поширеність та популярність? З одного боку, після падіння соціалізму залишився ідеологічний вакуум. З іншого, почалася адаптація «західних» ідей, які базувалися на поділі держави та ринку з наголосом на «звільненні сил» останнього (Smith and Swain, 1998: 24; Stenning et al., 2010). Результатом всього вищезгаданого стало те, що «транзит був набагато більш далекосяжним та догматичнішим, ніж діяльність неолібералізму в інших місцях» (Golubchikov, 2016).
Зміни міського простору
Зі зміною економічних, політичних та соціальних умов, змінилася і роль міст на пост-соціалістичному просторі. Якщо раніше вони були частиною експерименту «будівництва соціалізму», то тепер стали платформою для будівництва капіталістичного суспільства (Stanilov, 2007). Пост-соціалістичні «міста були соціальною основою та місцем транзиту» — не просто «майданчиком», де він відбувався, а й «інституційним механізмом» транзиту (Golubchikov, 2016: 620).
Ідеологічний вакуум у суспільстві позначився також на державній і міській політиці. Політики (policies) щодо міст просто не були створені, а політики (politicians) у містах почали керуватись новими принципами. Така відсутність національних політик і програм майбутнього (розвитку) міст є «ознакою провалу урядів адекватно відреагувати на проблеми міського розвитку». Припущення про те, що достатньо провести децентралізацію та делегувати містам більше повноважень, виявилось помилковим — «міські проблеми, хоча й проявляються на місцях», мають причини свого існування у ширших структурах соціальних відносин, тому «їхнє розв’язання потребує підходів на інших рівнях» (Stanilov, 2007: 353).
Відсутність державної політики щодо міст, однак, теж є своєрідною політикою.
Відсутність базових політик на національному рівні створило середовище, у якому «реалізація індивідуальних політичних амбіцій» часто приводила до «формування неврегульованих, політизованих і корумпованих режимів з «дикими» практиками міського розвитку» (Sykora, 1999: 82). Цей міський розвиток мав єдину ціль — «залучення інвестицій» та економічний ріст, відповідно, це стало головним мотивом об’єднання коаліцій росту (Drahokoupil, 2009: 158). Таке покладання на будь-які види притоку капіталу насправді призвело до поглиблення нерівномірного розвитку. Здебільшого це були дешеві кредити від міжнародних фінансових ринків і банківського сектору, які привели до росту споживання та «бульбашок» на ринках нерухомості (Smith and Timar, 2010).
Читайте також:
Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління
У просторовому вимірі така відсутність стратегій розвитку призвела до того, що «землекористування на місцевому рівні характеризується ad hoc регулюванням і політичними рішеннями», бо «будь-який тип росту, який обіцяє принести нові інвестиції, ріст робочих місць чи послуг сприймається як благословення» (Stanilov, 2007: 355).
Підхід до планування також дуже сильно змінився — воно перетворилося з керівництва для розвитку в коректуючий механізм. За панівного дискурсу «гнучких стратегій» та умов, коли головною метою є економічний ріст, міські адміністрації повинні «швидко реагувати на ініціативи інвесторів ..., дозволяючи їм працювати та реалізовувати свої бажання, а потім робити необхідні поправки у міські плани» (Tasan-Kok, 2006).
Читайте також:
Домовляння і регуляція. Як суспільний устрій впливає на міські політики
Відсутність хоч якихось встановлених правил (а за наявності, можливість їх обійти) призвела до того, що рішення та коаліції функціонують «від проекту до проекту, а тому міський простір стає все більш фрагментованим» (ibid., 67). Політична нестабільність, конфлікти між органами влади на різних рівнях, різноманіття інституційних форм, дублювання функцій, їх приватизація, розмивання межі між приватним та публічним — все це теж вносить вклад у фрагментований міський розвиток (Keresztely and Scott, 2012; Kinossian, 2012).
Міська політика у пост-соціалістичних містах
Перерозподіл влади та активів призвів до своєрідного «кругообігу» влади і власності: спочатку влада була конвертована у власність, а потім ця власність давала владу. Чому так сталося? Тому що «ієрархія і привілеї окремих груп збереглися», а потім через «приватизацію активів ці групи отримали владу» (Sagan, 2009: 98). Таким чином, соціальний капітал був конвертований у капітал фінансовий. Приватний сектор також почав відігравати важливу роль у міському управлінні, натомість громадянське суспільство та мешканці міст так і не отримали механізмів і можливостей участі у міському розвитку (Keresztely and Scott, 2012).
Сьогодні існує значна кількість «порівняльних» політекономічних досліджень міської політики на пост-соціалістичному просторі. Вони, однак, мають дві проблеми: по-перше, зазвичай стосуються якогось одного питання, а по-друге, там мало власне порівняння, бо часто вони аналізують одне місто. У цих дослідження представлені різні теми та місця, наприклад, місцеві режими в Росії (Gel’man and Ryzhenkov, 2011), зміни міст у Росії (Golubchikov and Phelps, 2011; Golubchikov, 2010; Budenbender and Zupan, 2016), машини росту в Баку (Valiyev, 2014), розвиток Будапешту (Bodnar, 2001) та машини росту в Угорщині (Kulcsar and Domokos, 2005).
Хоча у владних міських коаліціях на пост-соціалістичному просторі відбулося «перетасування» акторів і їхні функції змінилися, тяглість у соціальних та економічних стосунках зумовила не різку соціальну зміну, а скоріше поступову перебудову. Колишні соціалістичні ієрархії та привілеї окремих соціальних груп в межах цієї ієрархії зберегли вплив на процеси прийняття рішень у міському управлінні.
Чим все-таки «машини росту» відрізняються у пост-соціалістичному контексті?
По-перше, на відміну від американських та європейських випадків, політичні актори перебувають в центрі пост-соціалістичних коаліцій росту, оскільки не існувало самого класу капіталістів (Eyal et al., 1998).
По-друге, в умовах, коли ідеологія росту є всепроникною, а будь-який порядок денний росту є популярним і привабливим, виникнення анти-коаліцій росту в принципі неможливе. Громадськість погодилася на злиття «розвитку та росту після довгої і болючої рецесії внаслідок падіння соціалізму», а «економічний ріст, натомість, давав відчуття розвитку» (Kulczar and Domokos, 2005: 550). Більше того, громадськість погодилася лише на обіцянку росту, а не на сам ріст — наприклад, на притік іноземного капіталу через побудову «сприятливого бізнес-клімату».
До чого це призводить? «Пост-соціалістична машина росту виглядає навіть більш успішною за ту, яку описував Молотч [в оригінальній теорії]. Місцеві еліти акумулювали багатство, тоді як звичайні люди отримали «модний» міський ландшафт і відчуття розвитку» (ibid., 559).
Дослідження міського управління в Україні через підходи міських режимів і коаліцій наразі доволі обмежені. Відсутні монографії, а є лише поодинокі випадки наукових публікацій. У них, однак, немає емпіричного дослідження політичного процесу в конкретних містах — натомість, вони «переважно зосереджуються на вивченні формальних структур управління» (Пащенко, 2015). «Фактично вони описують інституційний дизайн, у рамках якого формується місцева політика, проте він не завжди відповідає конфігурації владних акторів, що склалася в кожному окремому місті і не дає вичерпної відповіді на питання про структуру розподілу влади у міській спільноті» (Пащенко, 2015: 241-42). Сьогодні існують дисертації Павла Левчука (2014, «Коаліції зростання як суб’єкт владних відносин в умовах локального політичного режиму»), Руслана Молибоги (2005, «Політико-правові засади становлення міської влади в столиці України в умовах сучасного державотворення») та Андрія Кучурана (2017, «Дослідження локальної політичної влади крізь призму теорії міських режимів»). Альона Ляшева наразі працює над докторською роботою, у якій досліджує виникнення та функціонування коаліцій, які формували житлову політику і розвиток сфери нерухомості у Києві з 1990-х років до сьогодні з особливою увагою на вплив фінансових інституцій на житло.
Наступна стаття із серії:
Мер — не СЕО. Чим небезпечні підприємницькі стратегії міського розвитку
Література
Bodnar, J. (2001) Fin de milleniare Budapest: Metamorphoses of Urban Life. Minneapolis, London: University of Minnesota Press
Brenner, N. and Theodore, N. (2002) «Cities and the Geographies of Actually Existing Neoliberalism». In: Brenner, N. and Theodore, N. eds. Spaces of Neoliberalism. Urban Restructuring in North America and Western Europe. Oxford: Blackwell
Budenbender, M. and Zupan, D. (2016) The Evolution of Neoliberal Urbanism in Moscow, 1992-2015. Antipode, 00(0): 1-20
Chelcea, L. and Druta, O. (2016) Zombie socialism and the rise of neoliberalism in post-socialist Central and Eastern Europe. Eurasian Geography and Economics, 57(4-5): 521-544
Drahokoupil, J. (2009) Globalization and the State in Central and Eastern Europe: The politics of foreign direct investment. Abindon: Routledge
Eyal, G., Szelenyi, I. and Townsley, E. (1998) Making Capitalism Without Capitalists: The New Ruling Elites in Eastern Europe. London and New York: Verso
Flierl, B. and Marcuse, P. (2012) «Socialist cities, for people or for power?». In: Brenner, N., Marcuse, P. and Mayer, M. eds. Cities for People, Not for Profit: Critical Urban Theory and the Right to the City. London and New York: Routledge
Gel’man, V. and Ryzhenkov, S. (2011) Local Regimes, Sub-national Governance and the «Power Vertical» in Contemporary Russia. Europe-Asia Studies, 63(3): 449-465
Golubchikov, O. (2010) World-City-Entrepreneurialism: Globalist Imaginaries, Neoliberal Geographies, and the Production of New St Petersburg. Environment and Planning A, 42(3): 626-643
Golubchikov, O. and Phelps, N.A. (2011) The political economy of place at the post-socialist urban periphery: governing growth on the edge of Moscow. Transactions of the Institute of British Geographers, 36(3): 425-440
Golubchikov, I., Badyina, A. and Makhrova, A. (2014) The Hybrid Spatialities of Transition: Capitalism, Legacy and Uneven Urban Economic Restructuring. Urban Studies, 51(4): 617-633
Golubchikov, O. (2016) The urbanization of transition: ideology and the urban experience. Eurasian Geography and Economics, 57(4-5): 607-623
Keresztely, K. and Scott, J.W. (2012) Urban Regeneration in the Post-Socialist Context: Budapest and the Search for a Social Dimension. European Planning Studies, 20(7): 1111-1134
Kinossian, N. (2012) «Urban entrepreneurialism» in the Post-socialist City: Government-led Urban Development Projects in Kazan, Russia. International Planning Studies, 17(4): 333-352
Kulczar, L.J. and Domokos, T. (2005) The Post-Socialist Growth Machine: The Case of Hungary. International Journal of Urban and Regional Research, 29(3): 550-563
Leitner, H., Sheppard, E.S., Sziarto, K. and Maringanti, A. (2007) «Contesting Urban Futures. Decentring Neoliberalism». In: Leitner, H., Peck, J. and Sheppard, E.S. eds. Contesting Neoliberalism: Urban Frontiers. New York: Guilford
Ryachuk, A. and Onyshchenko, N. (2012) From Communism to Capitalism, from Production to Consumption. The Case of the Bilshovyk Plant and Shopping Center in Kyiv. Radical History Review, 114: 29-37
Sagan, I. (2009) «Regions, New Regionalism and Regime Theory: Deciphering Post-Socialist Institutional Change». In: Scott, J.W. ed. De-coding New Regionalism: Shifting Socio-political Contexts in Central Europe and Latin America. Farnham, England Burlington, VT: Ashgate
Stenning, A. and Horschelmann, K. (2008) History, Geography and Difference in the Post-Socialist World: Or, Do We Still Need Post-Socialism? Antipode, 40(2): 312-335
Smith, D.M. (1996) «The Socialist City». In: Andrusz, G., Harloe, M. and Szelenyi, I. eds. Cities after socialism: urban and regional change and conflict in post-socialist societies. Oxford: Blackwell
Smith, A. and Swain, A. (1998) «Regulating and institutionalising capitalisms: the microfoundations of transformation in Eastern and Central Europe». In: Pickles, J. and Smith, A. eds. Theorising Transition: The Political Economy of Post-Communist Transformations. London and New York: Routledge
Smith, A. and Timar, J. (2010) Uneven transformations: Space, economy and society 20 years after the collapse of state socialism. European Urban and Regional Studies, 17(2): 115-125
Stanilov, K. (2007) «Urban development policies in Central and Eastern Europe during the transition period and their impact on urban form». In: Stanilov, K. ed. The Post-Socialist City: Urban Form and Space Transformation in Central and Eastern Europe after Socialism. Dordrecht: Spring Verlag
Stenning, A., Smith, A., Rochovska, A. and Swiatek, D. (2010) Domesticating Neo-Liberalism: Space of Economic Practice and Social Reproduction in Post-Socialist Cities. Hoboken: Wiley
Sykora, L. (1999) Changes in the internal spatial structure of post-communist Prague. GeoJournal, 49(1): 79-89
Tasan-Kok, T. (2006) «Institutional and spatial change». In: Tsenkova, S. and Nedovic-Budic, Z. eds. The Urban Mosaic of Post-Socialist Europe. Heidelberg: Physica-Verlag
Valiyev, A. (2014) The post-Communist growth machine: The case of Baku, Azerbaijan. Cities, 41: 45-53
