Дива не сталося і невдовзі після новин про закриття київського кінотеатру «Кінопанорама» у жовтні 2018 року його власник Мохаммад Захур розповів, що будівлю планують знести, а на цьому місці збудують готель. Зважаючи на роль цього кінотеатру, його репертуар і любов кіноман_ок, рішення спровокувало негативну реакцію. Ще до оприлюднення коментаря про будівництво готелю у кількох різних постах у фейсбуці користувач_ки називали цю ситуацію черговим прикладом джентрифікації у Києві, а в коментарях почалися суперечки, чи справді це так.

«Зважаючи на відносну новизну цього явища, а також через його обмежене визнання, будь-яка зміна в центральних районах міста, пов’язана з міграцією туди, дуже часто автоматично позначається як джентрифікація» (Grabkowska, 2015: 211).

Ця стаття є спробою розібратися у тому, чим насправді є джентрифікація. Чому міста України змінюються саме так і чим це зумовлено. Що таке земельна рента і яку роль вона відіграє. А також, чи мають рацію користувач_ки фейсбука, коли вживають термін «джентрифікація» для пояснення процесів, схожих на ті, що відбуваються у Києві з «Кінопанорамою».

Поняття джентрифікації

Термін «джентрифікація» асоціюється з соціо-просторовими змінами у містах: як трансформацією міського середовища, так і зміною соціальних груп, які в ньому живуть і перебувають. За понад півстоліття існування цього слова, його значення розширилося від процесів у центрі Лондона (Glass, 1964) до «глобальної міської стратегії» (global urban strategy; Smith, 2002).

Авторкою терміну є соціологиня Рут Глас. 1964 року у книзі «Лондон: аспекти змін» вона описала процес зміни класової структури населення у середмісті Лондона. До історичних районів, населених, здебільшого, робітничим класом, почав «вторгатися» середній клас. Глас іронічно називає його дворянством, елітою («gentry»), звідки і пішла назва процесу — джентрифікація (gentrification). Переїзд заможніших людей призвів до покращення житлового фонду та громадської інфраструктури. Після цього там зросла вартість житла і життя. Це витіснило традиційних мешкан_ок далі від центру (Glass, 1964).

Глас використовувала слово «джентрифікація» у специфічному англо-американському контексті політик субурбанізації. Згодом цей термін став «парасолькою» для різних процесів у різних частинах світу. Його розуміння дуже розтягнулося і привело до деконтекстуалізації. «Джентрифікацію» стали використовувати для опису процесів, які не обов’язково включають зміну населення за доходами, але також соціальні й культурні зміни, що впливають на міське середовище.

Попит на джентрифікацію

Існує два головних теоретичних підходи до пояснення причин джентрифікації: з точки зору «попиту» і з точки зору «пропозиції».

Погляд на джентрифікацію з точки зору «попиту» розглядає її через ширші економічні та політичні зміни, які допомагають створити клас потенційних «джентрифаєр_ок» — людей, чиє переселення до певного району зумовлює там джентрифікацію. Можна виділити дві групи пояснень цього явища:

  • Культурні причини. У 1950-60-х роках політика субурбанізації у США дозволила середньому класу покинути міста. Однак, впродовж кількох останніх десятиліть «молоді професіонал_ки» з цього класу змінили цінності і спосіб життя. Вони відклали рішення про одруження, стали заводити менше дітей і, на відміну від своїх батьків, захотіли жити у центрах, а не передмістях. Для молоді стало важливим середовище з певною міською естетикою, у якому можна самовиразитися. Змінилися професії. На вибір місця життя почали впливати соціокультурні фактори. Причини проведення часу у центрах міст змістилися з роботи на життя і споживання (Ley, 1997, 2003).
  • Економічні причини. По мірі розростання передмість, нове житло у них ставало все дорожчим і все більш віддаленим від центрів міст. Відповідно, відновлення центральних історичних районів стало економічно вигідним: відреставрувати старі будівлі почало бути дешевше, ніж збудувати нові. Зросла також вартість транспорту: пального, обслуговування та часу, витраченого на дорогу.

Цей підхід пов’язаний також з поширенням ідеї про джентрифікацію як процес міграції «хвилями». Спочатку мит_чині і студент_ки переселяються до старих занедбаних районів і створюють там середовище з певною естетикою: галереями, кафе, студіями, — які приваблюють інших містян_ок. Саме звідси виникло кліше про «хіпстер_ок, що п’ють лате» як образ джентрифікації. Тим часом, культурна та споживча «інфраструктура», яку створили в районі так звані «піонер_ки», приваблює туди середній клас. Наступні «хвилі» міграції складаються з усе багатших людей, які роблять район дорожчим, тим самим витісняючи звідти «мит_чинь-студент_ок-піонер_ок» (Ley, 1997; Zukin, 1982).

Розрив у ренті

Погляд на джентрифікацію з точки зору «пропозиції» пов’язаний насамперед з ім’ям географа Нейла Сміта (Neil Smith). Він використовував політ-економічний підхід і розвинув «теорію розриву у ренті» (rent-gap theory; Smith, 1979, 1982).

Сміт був студентом географа-марксиста Девіда Гарві (David Harvey). Гарві писав, що важливо аналізувати роль міст у відтворенні ширших суспільних відносин, зокрема, капіталістичних. Він взяв ідею кругообігу капіталу і «перемістив» її у місто — показав, що цей кругообіг здійснюється саме через міське середовище. По-перше, тут відбувається накопичення капіталу — здійснюється виробництво та надання послуг. По-друге, сюди інвестують прибуток — з’являється міське «збудоване середовище», приміром, житло. По-третє, тут розташовані інституції, які забезпечують сталість накопичення капіталу, наприклад, університети й лікарні. Залежно від зміни прибутковості цих кіл, капітал може переміщуватися між ними.

Сміт розвинув цю думку за допомогою теорії нерівномірного географічного розвитку (uneven development; Smith, 1982). Вона доповнила ідею фунціонального переміщення капіталу територіальним. Справа в тому, що капітал є водночас і мобільним у просторі, і закріпленим в окремих місцях. Власни_ці капіталу «забирають» його звідти, де рівень прибутку наразі є низьким. Це призводить до занепаду таких місць. Натомість, капітал спрямовують туди, де потенційний прибуток буде вищим. «Закріплення» капіталу у певних місцях веде до їхнього розвитку. Так виникають відмінності між різними частинами міста — утворюються та відтворюються різні «центри» і «периферії».

Читайте також:
Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності

Сміт стверджує, що джентрифікація як перебудова міського простору залежить не від того, звідки прийдуть і ким будуть нові мешкан_ки центральних історичних районів. Натомість, він пише про залежність джентрифікації від того, скільки капіталу «повернеться» із передмість і буде вкладено у старий житловий фонд та інфраструктуру.

Сміт критикує пояснення джентрифікації через «попит». На його думку, це явище не можна зводити лише до зміни індивідуальних вподобань. Споживчий вибір трансформувався не лише у США, а й інших країнах світу. Структурні умови були на стільки сильними, що вони стирали індивідуальні вподобання незалежно від походження чи місця проживання. Відповідно, причини змін слід шукати в загальносуспільних трансформаціях: колективних соціальних вподобаннях, а не індивідуальному виборі. До того ж, наголос на вподобаннях і діях лише однієї сторони — джентрифаєр_ок — не враховує інших акторів цього процесу: девелопер_ок, землевласни_ць, банків, агент_ок нерухомості, мешкан_ок і публічних службов_иць.

Пояснення джентрифікації мають враховувати не лише «попит» — потребу у житлі і дозвіллі, — але й «пропозицію» — потребу заробити на цьому якомога вищий прибуток. На думку Сміта, саме інтерес у прибутку — вигідній фінансовій інвестиції в міське середовище — стоїть вище за усі інші. Відповідно, теорія джентрифікації має пояснювати, чому певні райони є прибутковими, тоді як інші — ні. Сміт стверджує, що це зумовлено взаємодією ринків землі та житла через притік капіталу до районів, де утворився «розрив у ренті».

Земельна рента — ground rent — це незароблений дохід — різниця між прибутком, який отримується з ділянки землі, і витратами на її використання. «Розрив у ренті» — це різниця між «потенційною земельною рентою» та реальним рівнем «капіталізованої земельної ренти» за сучасного способу використання ділянки.

Капіталізована земельна рента — capitalized ground rent — земельна рента, яку землевласни_ця отримує з ділянки за її поточного способу використання. Наприклад, якщо землевласни_ця є власни_цею житла на цій ділянці і здає його в оренду, то капіталізована земельна рента є орендною платою за житло. Якщо власни_ця живе на ділянці сам_а, то земельна рента капіталізується, коли будівля продається.

Потенційна земельна рента — potential ground rent — це земельна рента, яку землевласни_ця м_огла би отримувати за іншого способу використання ділянки. Це рівень ренти, який ділянка могла би капіталізувати за «найвищого та найкращого використання» (highest and best use).

Знецінення збудованого середовища веде до зниження капіталізованої земельної ренти. Спрямування потоків капіталу у передмістя в пошуках вищих рівнів прибутку залишає житло у центральних районах без інвестицій, потрібних для його підтримання і ремонту. Інвестиції у соціальну інфраструктуру довкола також не вкладаються. Власни_ця не може отримати від орендар_ок достатньо високої орендної плати, а тому не спрямовує коштів на підтримання будівлі в хорошому стані. Будівля занепадає і її вартість знижується.

Ціна продажу ділянки з будинком складається з вартості будинку — самої збудованої структури, — а також капіталізованої земельної ренти. Коли «розрив у ренті» стає достатньо великим, девелопер_ки можуть задешево купити будівлі та землю під ними, заплатити за будівельні роботи, отримати прибуток від оновлення, заплатити відсотки по кредитах на іпотеку і будівництво, а тоді продати землю і будівлі за ціною, що залишить задовільний прибуток.

У поясненні джентрифікації Сміт наголошує саме на «пропозиції» та притоку капіталу, а не «попиті» людей, тому, що жодні індивідуальні чи колективні уподобання не можуть змінити ситуацію в районі без наявності джерел фінансування для запуску цього процесу.

Пост-соціалістична джентрифікація

Спочатку джентрифікація розглядалася як явище, властиве західним капіталістичним країнам, однак різні автор_ки закликають розширити географію його дослідження (Lees, 2012). Спроби пов’язати цей процес із пост-соціалістичним контекстом не дуже чисельні, але стають все популярнішими (див. число Geografie, 2015).

Є два суперечливі аргументи. Перший говорить про «наздоганяння» (catch-up), мовляв, впровадження ринкових принципів неминуче призведе до відтворення західних моделей міського розвитку, включно з джентрифікацією (Sykora and Bouzarovksi, 2012). Другий аргумент — заперечення першого. Він стверджує, що спадок державного соціалізму може або зростися з капіталізмом, створюючи гібридні просторові форми (Golubchikov, Badyina and Makhrova, 2014), або мати інерційний ефект, який захищатиме від просторових наслідків ринкових механізмів (Gentile, 2015).

Надія Соснова у статті «Джентрифікація, як риса сучасної міської динаміки (на прикладі м. Львова)», пише, що «в Україні нема стратегічно керованої міською владою дотаційної джентрифікації. Такою програмою могла б стати реконструкція кварталів хрущовок, проект якої так і не був реалізований» (Соснова, 2011: 412).

Читайте також:
Модернізація чи знесення: як проводити реконструкцію застарілих житлових районів

Роман Цибрівський у збірці «Місто й оновлення. Урбаністичні студії» визначає джентрифікацію як «трансформацію міського простору, яким користуються люди з обмеженими економічними ресурсами, на користь більш заможних людей; а також як присвоєння публічного простору у виняткове використання членами суспільства, які вважають себе більш привілейованими». На основі цього визначення, як приклади джентрифікації у Києві, дослідник наводить Боричів Тік на Подолі, «Оболонські Липки», а також стару дачну дільницю на Осокорках, де обмежується доступ до води (Цибрівський, 2013: 166).

Соціалістичне житло і нерухомість

У соціалістичних містах ресурси і потоки капіталу були спрямовані на будівництво багатоповерховок у мікрорайонах на периферії, натомість центральні історичні райони занепадали (Smith, 1996; Enyedi, 1998). Однак, це не призводило до сегрегації, тому що ринок житла функціонував по-іншому, ніж на Заході.

Хоча в соціалістичних суспільствах й існували нерівності в стандартах житла між різними групами (Szelenyi, 1987), рівень соціо-просторових відмінностей суттєво скоротився і різниця в житловому фонді була меншою, ніж у капіталістичних містах. Відносна рівність підтримувалася через державний контроль над процесом будівництва, неринковим механізмом розподілу житла й обмеженнями, які накладалися на обмін житлом. Стандарти, розмір і технічні параметри нових квартир були детально визначені й сформульовані як вираження об’єктивних потреб у житлі. Орендна плата не визначала вибору житла. Вартість землі та рівні оренди були майже неважливими для просторового розподілу активностей у соціалістичній економіці. Державна монополія на землю означала її однакову вартість по всьому місту. Орендна плата залежала лише від стандартів житла і не була пов’язана з його розташуванням (Sykora, 1993: 284). 

1990-ті та 2000-ні роки стали періодом активних реформ прав власності. Приватизація і впровадження ринкових принципів відбувалися, у тому числі, й у сфері житла та нерухомості. Перехід до ринкової економіки показав невідповідність між ринковою логікою з одного боку, а також принципами організації і морфологією соціалістичних міст з іншого (Badyina and Golubchikov, 2005: 2).

Читайте також:
Приватизація житла в постсоціалістичних країнах: причина та передумови

Розрив у функції

Якщо стосовно західних капіталістичних міст Нейл Сміт писав про «розрив у ренті», то для пост-соціалістичних міст чеський географ Людек Сікора (Sykora, 1993) виділяє «розрив у функції» (functional gap). Це розрив між наявним видом активності і потенційним, який може витіснити теперішній спосіб використання землі без змін чи покращення самої будівлі. Сікора визначає «розрив у функції» як частину «розриву в ренті». Прикладом цього явища є використання колишніх торгових приміщень для продажу чогось зовсім іншого, що дає вищий рівень прибутку. Інший варіант — цехи закритого заводу, які здають в оренду під складські приміщення або продали девелопер_ці і після сякого-такого ремонту перетворили на «арт-платформу».

Ці процеси не є джентрифікацією в класичному розумінні. Так, інвестування капіталу призводить до покращення вигляду будівель і району, однак, мова не йде про житло. Спрацьовує той самий механізм — заповнення розриву у ренті, — однак він приводить до інших наслідків. Оскільки про житло не йдеться, витіснення місцевих жител_ьок не відбувається. Щоправда, міські зміни не стають від цього менш болісними. Попередні функції повністю втрачаються: замість інвестування в нове обладнання для фабрики, її закривають заради перетворення на арт-майданчик. Трансформації можуть виходити за рамки законних методів і, наприклад, супроводжуватися підпалами.

Будівництво готелю замість «Кінопанорами» може стати класичним прикладом розриву в функції. Колись це були комунальні майно і земля. Згодом їх передали у приватну власність. За умови відсутності регулювання, девелопер може тепер робити з нею що завгодно, у тому числі, експлуатувати розрив у ренті через експлуатацію розриву в функції. Потенційна земельна рента від будівництва готелю є значно вищою, ніж від використання цієї ділянки під кінотеатр, особливо такий, яким була «Кінопанорама».

Джентрифікація житла у Києві

З одного боку, в містах України відбувається комерціалізація історичних центрів. Наприклад, у середмісті Львова збільшується кількість рітейлу, ресторанів і готелів за рахунок скорочення кількості житла. У центрі Києва, коли виникла потреба в офісних площах, частину приватизованого житла продали і перетворили на офісні приміщення.

З іншого боку, масова приватизація житлового фонду житель_ками дозволила їм залишитися у своїх квартирах. На ринку житла домінують «домовласни_ці» (homeowners), а тому в них зберігся відносно вільний доступ до центральних історичних районів міст. Не лише в межах одного району, але й в одному будинку можуть жити люди різних класів, статусів і доходів. Власність на житло послаблює ризик витіснення найменш забезпечених жител_ьок з їхніх районів.

Читайте також:
Український ринок житла — створений державою неолібералізм?

Масова приватизація створила парадоксальний розрив зв’язку між доходами домогосподарств і власністю на житло. Виникли так звані «подрібнені структури власності»: в межах одного будинку можуть жити власниці квартир і орендар_ки, які винаймають житло у власни_ць, що можуть або жити, або не жити самі у цьому будинку. Така ситуація суттєво впливає на можливості джентрифікації, оскільки стає дуже важко втілити будь-який проект інвестицій у наявне міське середовище. Девелопер, який захоче вкласти капітал у цей житловий фонд, зіткнеться з численними домогосподарствами-власницями, які мають дуже різні житлові умови та уподобання (Bernt, 2016: 8).

Неможливо точно сказати, чи відбувається джентрифікація у Києві, оскільки невідомою є структура ринку житла. Не зовсім зрозуміло, хто де живе. Хто є власни_цями житла і чи утворився клас рантьє. Хто є джентрифаєр_ками і до якого соціального класу вони належать. Чи існує капітал, власни_ці якого прагнуть інвестувати його у вже збудоване середовище в пошуках вищих рівнів ренти. І чи відбувається десь витіснення попередніх мешкан_ок через підвищення вартості оренди. Достовірних даних, на основі яких можна було б відповісти на усі ці питання, сьогодні в Україні немає. Історії про те, що на Подолі живе багато молоді і на місці однієї фабрики відкрилося кілька клубів або ж серія вуличних фестивалів на Рейтарській, організованих місцевими кафе і магазинами одягу, — це ще не достатні докази на користь того, що в Києві відбувається саме джентрифікація — процес витіснення «проживання», а не «споживання».

Читайте також:
Що Україна знає про свої міста (спойлер: надто мало)

Виходячи з доступних даних, сказати про Київ можна лише таке. З усієї країни місто стягнуло на себе фінансові ресурси і тут доволі швидко змінилася структура економіки: розвинулася пост-індустріальна економіка. Сфера послуг стала потребувати збудованого середовища, яке можна або відновити, або побудувати на місці старого. Крім змін, пов’язаних з рітейлом і офісною нерухомістю, в центральних історичних районах відбувалися також зміни з житлом. Концентрація головних офісів компаній, міжнародних представництв і організацій спричинила появу якоїсь кількості доволі заможних мешкан_ок. У нових ринкових умовах вони змогли купити і відремонтувати собі житло у престижних районах.

Процеси в окремих районах Києва, наприклад, на Подолі, можна назвати «граничною джентрифікацією» (marginal gentrification). Відбувається зміна соціального статусу — він росте, — а також зміна населення. Однак, це не призводить до зростання багатства у районі. Джентрифаєр_ками є здебільшого студент_ки чи молоді артист_ки. Вони не дуже багатші за попередніх мешкан_ок і часто лише орендують у них квартири, тоді як попережні житель_ки зберігають своє право власності на житло (Van Criekengen and Decroly, 2003).

«Хоча принципи продукування міського середовища можуть бути змінені швидко, зміни самого простору є набагато повільнішими» (Sykora, 1999: 79). В Україні відбувається лібералізація міського простору: приватні інтереси отримують пріоритет у боротьбі з колективними інтересами громади загалом. Відсутність джентрифікації не означає відсутності інших форм соціо-просторової сегрегації. «Ущільнення» житлової забудови веде до того, що посеред наявних мікрорайонів з’являється житло кращої якості зі скверами, навчальними закладами і дворами, які відгороджені парканами. Відбувається неконтрольоване розширення меж міста і переселення туди менш заможних житель_ок: у цих районах зазвичай дешевше житло, але гірша транспортна доступність і немає нормальної соціальної інфраструктури (Ляшева, 2018).

Читайте також серію статей Павла Федоріва з оглядом теорій, які критично пояснюють економічні перетворення в містах

Термінологічні питання

Розтягування терміну «джентрифікація» на всі соціо-просторові процеси диференціації у місті навряд чи допомагає краще зрозуміти, що насправді відбувається. Чи пояснює цей термін дійсність довкола нас? Чи існує консенсус стосовно того, що він означає? Чи дійсно якісь процеси стають зрозумілішими, коли ми вживаємо цей термін? Негативні відповіді на ці питання означають, що слово «джентрифікація» (поки що?) можна і не використовувати.

Тим не менше, є кілька неточностей у тому, як цей термін розглядається в українському дискурсі.

По-перше, джентрифікація є соціальним процесом, а не природнім. Метафора про місто як організм, окремі частини якого ростуть, а інші відмирають — це не більше, ніж метафора. До того ж, метафора, яка насправді дуже мало чого пояснює. Сміт писав, що джентрифікація відбувається, коли розрив у ренті стає достатньо великим для того, щоби девелопер_ки могли викупити каркаси будівель і провести там увесь процес редевелопменту. Ці каркаси, однак, не з’являються просто так у результаті якогось природного процесу занепаду району. Вони активно створюються через позбавлення попередніх мешкан_ок достойних умов житла і людської потреби у притулку.

По-друге, хибним є бачення джентрифікації як неминучого процесу. Уявлення про те, що «або в районі відбудеться джентрифікація і це добре, або там станеться занепад і це погано», позбавляє ширшої перспективи і розуміння причин нерівномірного накопичення капіталу у місті.

По-третє, джентрифікація та її наслідки є не моральним: добре це чи погано, — а політичними питанням: для кого добре, а для кого погано, хто і чим за це платить, а також хто приймає рішення. У дискусіях часто фігурують образи хіпстер_ок з лате, які протистоять пенсіонер_кам, що живуть у «завеликих» для себе квартирах. Однак, насправді класова боротьба відбувається між тими, хто перебуває під ризиком виселення і агентами капіталу, які створюють і використовують розриви у ренті: фінансист_ками, агент_ками з нерухомості, політик_инями, девелопер_ками. Систематичний огляд 114 опублікованих досліджень джентрифікації показав, що наслідком цього процесу є витіснення людей і переміщення соціальних проблем разом з ними, а не вирішення цих проблем і користь для громади від збільшення місцевих податків чи покращення міського середовища (Atkinson, 2002: 20-1).

Література

Atkinson, R. (2002). Does gentrification help or harm urban neighbourhoods? An assessment of the evidence-base in the context of the new urban agenda (CNR paper 5)

Badyina, A. and Golubchikov, O. (2005): Gentrification in central Moscow: A market process or a deliberate policy? Money, power and people in housing regeneration in Ostozhenka. Geografiska Annaler B, 87(2): 113–129.

Bernt, M. (2016) How post-socialist is gentrification? Observations in East Berlin and Saint Petersburg. Eurasian Geography and Economics, 57(4-5): 565-587

Enyedi, G. (1998) Transformation in Central European Postsocialist Cities. Discussion Papers of the Centre for Regional Studies of the Hungarian Academy of Sciences, No. 21

Gentile, M. (2015) The Post-Soviet Urban Poor and Where They Live: Khrushchev-Era Blocks, «Bad» Areas, and the Vertical Dimension in Luhansk, Ukraine. Annals of the Association of American Geographers, 105(3): 583-603

Glass, R. (1964) Introduction Aspects of change. In: Glass, R. (Ed.) London: Aspects of change. London: MacGibbon and Kee

Golubchikov, O., Badyina, A. and Makhrova, A. (2004) The Hybrid Spatialities of Transition: Capitalism, Legacy and Uneven Urban Economic Restructuring. Urban Studies, 51(4): 617-633

Grabkowska, M. (2015) Between gentrification and reurbanisation: The participatory dimension of bottom-up regeneration in Gdansk, Poland. Geografie, 120(2): 210-224

Lees, L., Slater, T. and Wyly, E. (2008) Gentrification. New York and London: Routledge

Lees, L. (2012) The geography of gentrification: Thinking through comparative urbanism. Progress in Human Geography, 36(2): 155-171

Ley, D. (1997) The New Middle Class and the Remaking of the Central City. Oxford: Oxford University Press

Ley, D. (2003) Artists, Aestheticisation and the Field of Gentrification. Urban Studies, 40(12): 2527-2544

Smith, D.M. (1996) The Socialist City. In: Andrusz, G., Harloe, M. and Szelenyi, I. eds. Cities after socialism: urban and regional change and conflict in post-socialist societies. Oxford: Blackwell

Smith, N. (1979) Toward a theory of gentrification: a back to the city movement by capital, not people. Journal of the American Planning Association, 45(4): 538-548

Smith, N. (1982) Gentrification and uneven development. Economic Geography, 58(2): 139-155

Smith, N. (2002) New Globalism, New Urbanism: Gentrification as Global Urban Strategy. Antipode, 34(3): 427-450

Sykora, L. (1993) City in transition: The role of the rent gap in Prague’s revitalisation. Tijdschift voor Economisce en Sociale Geografie, 84(4): 281-293

Sykora, L. (1999) Changes in the internal spatial structure of post-communist Prague. GeoJournal, 49(1): 79-89

Sykora, L. and Bouzarovski, S. (2012) Multiple transformations: Conceptualising the post-communist urban transition. Urban Studies, 49(1): 43–60

Szelenyi, I. (1987) Housing Inequalities and Occupational Segregation in State Socialist Cities: Commentary to the Special Issue of IJURR on East European Cities. International Journal of Urban and Regional Research, 11(1): 1–8

Van Criekengen, M. and Decroly, J.-M. (2003) Revisiting the Diversity of Gentrification: Neighborhood Renewal Processes in Brussels and Montreal. Urban Studies, 40(12): 2451-2468

Zukin, S. (1982) Loft Living: Culture and Capital in Urban Change. Baltimore: John Hopkins University Press

Ляшева, А. (2018) Жилье в Киеве: почему мне негде жить? Спільне https://commons.com.ua/uk/zhile-v-kieve-pochemu-mne-negde-zhit/

Соснова, Н. (2011) Джентрифікація, як риса сучасної міської динаміки (на приклад м. Львова). Містобудування та територіальне планування, 41: 411-419

Цибрівський, Р. (2013) На берегах Дніпра: географія нової джентрифікації в серці Києва. У: Шліпченко, С., Тимінський, В., Макаренко, А., Малес, Л., Тищенко, І. (редкол.) Місто й оновлення. Урбаністичні студії. Київ: ФОП Москаленко О.М.

Поділитися текстом