Гельсінкі: місто під землею

Ксенія Хрипливець
студентка-урбаністка, КНУБА

Микола Ставничий
географ-урбаніст, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сергій Хаймик
урбаніст-містопланувальник, студент Київського національного університету будівництва та архітектури

Сергій Хаймик, Микола Ставничий, Ксенія Хрипливець

Гельсінкі, столиця Фінляндії, — це місто, що ховає під собою цілий світ. Як і багато інших європейських столиць, воно пережило чимало історичних потрясінь і воєн, але саме ці обставини стали поштовхом до формування унікальної підземної інфраструктури. Сьогодні Гельсінкі має один із найбільших і найскладніших підземних комплексів у світі. Це не лише мережа бомбосховищ, а й простір повсякденного життя — зі спортивними залами, магазинами, музеями та культурними центрами. Загалом у Фінляндії функціонують близько 50 500 цивільних укриттів, які можуть вмістити до 4,8 мільйона осіб. У Гельсінкі рівень забезпеченості укриттями становить 134% — цього достатньо, щоб прихистити не лише всіх мешкан_ок, а й гостей міста [1]. Підземний простір тут — не просто захист, а відповідь на виклики часу, яка поєднує безпеку з комфортом і турботою про міське життя.

Від війни до мирного життя

Історія підземного Гельсінкі бере початок у роки Другої світової війни. Між 1939 і 1944 роками місто пережило кілька хвиль радянських бомбардувань, і саме тоді почалося будівництво перших підземних укриттів — місць, де цивільне населення могло знайти захист від повітряних атак. Однак справжній поштовх до розвитку підземної інфраструктури дала Холодна війна. Тоді Фінляндія опинилася буквально на межі. З одного боку — членство в західних структурах, з іншого — необхідність зберігати добросусідські стосунки з Радянським Союзом. У цій напруженій атмосфері питання безпеки набуло першочергового значення. Саме тоді укриття почали будувати з розрахунком на можливу ядерну загрозу: з потужними вентиляційними системами, автономним водопостачанням і системами фільтрації повітря. Ці споруди стали базою для майбутнього розширення підземного міста [2].

Підземне будівництво: як усе влаштовано

Починаючи з 1960-х років, Гельсінкі активно використовує підземне будівництво на свою користь. Оскільки міський простір стає дедалі щільніше забудованим, дедалі більше функцій переміщується під землю. Щоб забезпечити ефективне й послідовне використання підземної основи для ключових проєктів — таких як транспортна інфраструктура, інженерні мережі та великі комерційні об’єкти, — місто розробило Генеральний план використання підземного простору (Underground Master Plan of Helsinki) [3].

Жодне інше місто у світі не створювало підземний план такого масштабу. Він регулює розташування, розміри та сумісність основних підземних просторів — включно зі скельними печерами та транспортними тунелями — а також визначає функціональне призначення вже наявних підземних об’єктів. Захист і збереження цих просторів у довгостроковій перспективі вважається критично важливим для життєдіяльності та стійкості міста.

Тут має бути галерея № 2

Крім того, завдяки своєму географічному розташуванню на міцному гранітному ґрунті Гельсінкі має природні переваги для підземного будівництва [4]. Міський уряд вирішив повною мірою скористатися цим ресурсом, аби зводити надійні та довговічні споруди під землею. Підземне будівництво в Гельсінкі — це не просто інженерне завдання, а стратегічний етап у розвитку міста.

Для створення підземних тунелів і споруд застосовують методи буріння, вибухів і навіть спеціальні тунельні машини, які дозволяють прокладати великий обсяг тунелів за короткий час. Одним з основних аспектів, який робить підземне будівництво Гельсінкі таким ефективним, є використання сучасних технологій вентиляції та герметизації, які дозволяють створювати безпечні і комфортні умови для людей. Підземні споруди мають власні системи очищення повітря, резервні джерела електроенергії та водопостачання, що забезпечує їхню автономність [4].

Окрім цього, інженер_ки використовують геотермальні системи для опалення й охолодження підземних об'єктів. Це дозволяє значно знижувати витрати на енергію, а також робить підземні простори екологічно чистими. Використання теплових насосів, що працюють на основі морської води, дозволяє не тільки зберігати енергію, а й знижувати викиди вуглецю в атмосферу [5].

Як підземні простори змінюють міське життя

Підземні тунелі Гельсінкі вже давно вийшли за межі свого початкового призначення як укриттів чи технічних споруд. Сьогодні вони стали невід’ємною частиною міської інфраструктури й активно використовуються для транспортних, комерційних і культурних цілей.

Одним із прикладів ефективного використання підземного простору є музей Amos Rex, відкритий у 2018 році. Розташований під площею Ласіпалатсі, він поєднує сучасну архітектуру з історичним середовищем, зберігаючи функціональність і відкритість для громадськості. Архітектурне бюро JKMM Architects спроєктувало підземні виставкові зали, накриті п’ятьма бетонними куполами з круглими світловими люками. Ці куполи формують хвилясту поверхню на площі, інтегруючи музей у повсякденне життя міста та перетворюючи його на публічний простір [6].

Тут має бути галерея № 1

У центральних районах Гельсінкі — Камппі та Клууві — зосереджена більшість підземних комерційних просторів. Серед них ключове місце займають великі торгові центри, такі як Forum, один із найстаріших у країні, та Kamppi Helsinki. Хоча їхні будівлі мають переважно надземні поверхи (п’ять рівнів), під землею розташовані від одного до трьох поверхів. Ці торгові центри входять до десятки найбільших торговельних майданчиків міста: у 2021 році їх відвідали 6,9 та 16,9 мільйона людей [7].

Менші комерційні об’єкти розміщені в пішохідних тунелях та на їхніх перехрестях і за наповненням нагадують торгові центри: кафе, ресторани, магазини одягу та техніки, супермаркети. Важливо, що всі ці підземні простори інтегровані з транспортною інфраструктурою центру міста завдяки мережі пішохідних тунелів. Наприклад, східніше від ТЦ Forum розташовані Центральна залізнична станція та підземні каси продажу квитків, з’єднані зі станцією метро Rautatientori. За 500 метрів на захід — торговельний центр Kamppi Helsinki, під яким — станція метро Kamppi та підземний міжміський автовокзал. Південніше ці об’єкти поєднані з двома великими підземними паркінгами. Пішохідні тунелі мають виходи на основні вулиці та трамвайні зупинки, що робить підземний простір центральної частини міста органічним доповненням до його комерційно активних районів.

Тут має бути галерея № 3

Окрім музею мистецтв Amos Rex із його підземними виставковими залами та публічним простором, у Гельсінкі є й інші громадські підземні об’єкти. Зокрема, Musiikkitalo — Гельсінський музичний центр, дві третини якого розміщені під землею. У північній частині міста, в районі Тьоольо, розташована знаменита церква Temppeliaukio, висічена прямо в скелі, а також комплекс Олімпійського стадіону. Після реконструкції 2015–2020 років тут з’явилося понад 20 тис. квадратних метрів нових підземних спортивних площ [8].

Ці громадські простори поки що не пов’язані пішохідними тунелями з центральною частиною міста, хоча до деяких ведуть технічні проходи. У перспективі планується будівництво нової гілки метро [9]. До інших громадських об’єктів, таких як Arena Center Hakaniemi, критий ігровий майданчик Leikkiluola чи басейн Itäkeskus, можна дістатися метрополітеном.

Пішохідні тунелі в цій системі виконують функції міських вулиць. Тут є інформаційні стенди, громадські туалети, лавки, урни для сміття, питні фонтани та рекламні борди. Для збереження атмосфери в тунелях залишають відкриті ділянки скельної породи або додають орнаментальні елементи на стінах. У години пік тунелями центральної частини міста користуються від 1500 до 2000 людей на годину [10]. Такі пішохідні тунелі не лише покращують мобільність у щільно забудованому центрі, знижують навантаження на наземний транспорт, а й роблять місто більш стійким до погодних умов — наприклад, сильних снігопадів чи злив.

Сьогодні підземна інфраструктура Гельсінкі — це не просто технічне рішення, а спосіб організації міського життя. Вона дозволяє розвиватися не лише вшир, а й углиб, залишаючи цінний простір на поверхні для збереження архітектурного вигляду та природного середовища.

Поєднання повсякденності та цивільного захисту

Підземні споруди, описані вище, слугують загальнодоступними укриттями цивільного захисту. Вони позначені міжнародним символом — синім трикутником на помаранчевому тлі, а їхні входи легко знайти на муніципальному порталі. Більшість таких укриттів мають вигляд заїздів до підземних паркінгів, якими щодня користуються містян_ки, а потрапити в них можна також через станції метро. Окрім того, у місті є менш розповсюджені, окремо розташовані скельні укриття — за офіційними даними, їх близько десяти, і розміщені вони переважно за межами центру міста [11, 12]. Деякі з них виконують ще й культурну функцію — наприклад, у захищених підземних приміщеннях діють Музей цивільного захисту (Väestönsuojelumuseo) та театр Kultsa (Teatteri Kultsa). Вхід до таких укриттів найчастіше виглядає як масивні подвійні ворота.

Особливу увагу привертає складна система інженерних тунелів, що пронизує все місто. Вони не є відкритими для громадськості, але, згідно з Підземним мастерпланом, часто з'єднують між собою споруди цивільного захисту. Технічні входи до цих тунелів можна знайти в різних районах Гельсінкі — зазвичай вони позначені логотипами компаній, які займаються їх обслуговуванням.

Фінське законодавство чітко регламентує будівництво захисних укриттів. Вони обов’язково мають бути передбачені у промислових і складських будівлях площею понад 1500 м², а також у навчальних, медичних, адміністративних і житлових об’єктах, якщо їхня площа перевищує 1200 м² [13]. Під час отримання дозволу на будівництво розробляється план евакуації та захисту населення, який узгоджується з місцевими службами. В окремих випадках можуть дозволити обійтися без укриття, якщо поруч уже є загальнодоступна споруда з достатньою місткістю, або ж навпаки — вимагати збільшення укриття, якщо будівля розташована в зоні підвищеного ризику [14]. У Фінляндії укриття такого типу становлять приблизно 85% від загальної кількості [15].

Що ж стосується внутрішнього облаштування, ця інформація не є публічною. Відомо, що укриття повинні відповідати підвищеним вимогам до міцності, вентиляції та водопостачання. Обов’язковими є вбиральні та кімнати для надання медичної допомоги. Мінімальний термін експлуатації таких об'єктів — 30 років [13, 14].

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у Фінляндії активізувалося оновлення захисної інфраструктури. У новинах все частіше з’являються матеріали про модернізацію укриттів, покращення їхнього оснащення й адаптацію до сучасних умов [15–18]. Це вкотре підтверджує, що підземний простір Гельсінкі — не лише частина міського ландшафту, а й ключовий елемент системи безпеки країни.

Підземне Гельсінкі як інструмент адаптації до зміни клімату

Інший цікавий аспект розвитку підземного Гельсінкі — це адаптація до змін клімату. В умовах глобального потепління та підвищення рівня моря Гельсінкі активно використовує підземні простори для створення систем, які можуть допомогти місту ефективно реагувати на екологічні загрози. Підземні системи водозабору, резервуари для збору дощової води, а також геотермальні установки для зниження енергоспоживання — все це є частиною екологічної стратегії міста.

Одним із прикладів таких інновацій є будівництво сезонних накопичувачів енергії у печерах Kruunuvuori, які раніше використовувалися як нафтові сховища. Тепер же, з'єднані з морем, вони відіграватимуть важливу роль у забезпеченні енергією нового житлового району. Влітку печери заповнюватимуться поверхневою водою, яку нагріває сонце, а взимку цю воду використовуватимуть як джерело енергії для теплових насосів та опалення. У літній сезон надлишок сонячного тепла від будівель також буде збиратися й використовуватися для потреб мешкан_ок. Завдяки цьому накопичувачу енергії новий район стане практично карбононейтральним [19]. Схожі рішення могли б адаптувати й українські міста на узбережжі чи поруч з великими озерами.

У підземних тунелях також зберігаються важливі комунікаційні мережі: від водопостачання до електричних кабелів. Це дозволяє знижувати ризик пошкодження цих мереж під час природних катастроф або техногенних аварій.

Підземна Україна: як адаптувати досвід Гельсінкі для більш безпечних міст

Питання цивільного захисту в Україні набуло критичної важливості у містах, що розташовані поблизу кордону з росією і зазнають постійних атак. Досвід Гельсінкі щодо використання підземних просторів є надзвичайно цінним для таких міст як Харків, де у травні 2024 року було представлено концепцію підземного містечка. Проєкт передбачає створення комплексної інфраструктури з безпечними громадськими просторами, навчальними закладами, лікарнями, комерційними площами та житлом загальною площею 36 000 квадратних метрів [20]. Як і у столиці Фінляндії, ця підземна структура буде інтегрованою з метро, що дозволить підтримувати міську активність навіть в умовах обстрілів.

Ключовою перевагою таких укриттів є їхня багатофункціональність: метро слугує для безпечного пересування, громадські простори забезпечують соціальну взаємодію, а торгові площі — доступ до необхідних товарів. Важливу роль відіграє правильна організація та інтеграція просторів. Наприклад, у Гельсінкі більшість входів у підземне місто є заїздами в паркінги, що використовуються в повсякденному житті і є знайомими. Це сприяє швидкому доступу населення до укриттів у разі надзвичайної ситуації. Разом з тим варто пам’ятати, що навіть за наявності таких багатофункціональних просторів необхідні спеціалізовані укриття, оснащені відповідними інженерними системами та засобами безпеки. Підземне місто є доповненням до системи захисту, а не її заміною.

Також постає питання регулювання використання таких просторів у кризових ситуаціях. Зокрема, необхідно визначити роль бізнесу: чи продовжують комерційні заклади працювати, чи вони мають частково або повністю перетворюватися на загальнодоступні укриття. Це питання потребує окремих регламентів і може вирішуватися індивідуально в кожному місті.

Для населених пунктів, більш віддалених від активних бойових дій, досвід Гельсінкі може слугувати моделлю сталого розвитку підземних просторів. Уже зараз багато комерційних об’єктів використовують підземні переходи, однак їхній потенціал залишається недостатньо реалізованим. Планове об’єднання таких об’єктів сприятиме ефективному використанню простору, зокрема в центральних районах міст і поблизу метро. Наприклад, частина підземних парковок можуть допомогти зменшити навантаження на поверхневі території, звільняючи їх для інших потреб. Важливим аспектом залишається захист критичної інфраструктури, включно з енергомережами, комунікаціями та системами водопостачання. Рішенням може бути будівництво технічних тунелів, що є значно стійкішими до зовнішніх загроз.

З часом функції підземних просторових зон міст можуть змінюватися. Зокрема, підземні школи в Харкові та Запоріжжі, що відкриваються зараз, у мирний час можуть трансформуватися на багатоцільові простори — від культурних центрів до місць для позашкільної освіти [21, 22]. Такі приміщення також зручні для розміщення цілодобових або шумних закладів, що дозволить мінімізувати незручності для місцевих мешкан_ок.

Досвід інших міст також може бути корисним для подальшого розвитку підземної інфраструктури в Україні. У Торонто (Канада) існує PATH — система тунелів довжиною 30 км, що охоплює комерційні майданчики загальною площею 343 700 кв. м і генерує щорічно близько 271 млн доларів податків. Схожим прикладом є RÉSO в Монреалі, що поєднує торгові, розважальні та громадські простори протяжністю 32 км [23, 24]. Хоча ці міста не створювали підземну інфраструктуру з міркувань безпеки, їхній досвід може бути корисним у питаннях будівництва, адаптації до місцевих умов та експлуатації.

На завершення варто зазначити, що система цивільного захисту Фінляндії розвивалася десятиліттями — з 1950-х років, адже була одним із пріоритетів національної безпеки. Те, що ми бачимо сьогодні, — результат системної роботи, інвестицій, співпраці органів влади з громадян_ками та постійного адаптування до нових загроз. Україні знадобляться роки наполегливої роботи, значні фінансові вкладення та стратегічне планування для створення ефективної мережі укриттів, їх підтримки і навчання населення.

Джерела

Це дослідження є результатом навчального семінару Learning from urban resilience international — transfer points for Ukraine у рамках проєкту DAAD Ukraine digital: securing academic success in times of crisis за підтримки Federal Ministry of Education and Research (BMBF). Семінар відбувся у співпраці Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU) та Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА) з залученням студентів-архітектор_ок, містопланувальни_ць та географ_инь з КНУБА, КНУ, ХНУМГ ім. О.М. Бекетова та ОДАБА.

Кураторками курсу є Любов Апостолова-Сосса, кандидатка технічних наук, завідувачка кафедри міського господарства факультету урбаністики та просторового планування Київського національного університету будівництва і архітектури, та Анна Кузишин, містопланувальниця й архітекторка, працівниця кафедри міського планування Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU).

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Читайте також

Палісадникові твори: (пере)осмислення жек-арту

Плюшеві ведмеді, пальми із пластикових пляшок, лебеді із шин — про впізнавані образи у дворах житлових будинків розмірковує соціологиня і дослідниця міста Лілія Вахняк.

Лілія Вахняк

Helsinki: The Underground City

Helsinki has one of the world’s largest underground networks. How it transforms urban life — and what Ukrainian cities can learn from it — read in the article.