У жовтні 2025 року в Києві громада запустила петицію щодо створення наземного переходу на станції метро «Університет». У ній ідеться про важливість інклюзивного переходу та про те, що поліція блокує прийняття рішення — попри успішні громадські голосування раніше.

На іншій київській вулиці у 2021 році забудовник запримітив модерністичну будівлю «Квіти України». За його планом тут мав постати бізнес-центр. Проти цього виступила сусідська спільнота району, яка вважала цей будинок цінним і вартим збереження. Розпочався демонтаж, містян_ки зупинили техніку, а власник зазнав величезних збитків і має справу з купою судових процесів.

У Кременчуці провели громадські слухання, на які прийшли 34 мешкан_ки. Тоді затвердили детальний план території на вулиці Театральній, у межах якого передбачається будівництво нового житлового комплексу. Громадскість буцімто не висловила заперечень. За 2 місяці власник демонував 120-річний історичний будинок, який, на його думку, заважав побудові ЖК. Все це попри резонанс та успішну петицію на захист будівлі.

Тим часом в Ірпені містян_ки відстояли від забудови екопарк Мужеловський, а згодом — за допомогою практик учасницького проєктування — задизайнували концепцію його майбутнього використання.

Висловлення волі містян_ок у межах порядку, визначеного законом, або хвиля спротиву, яка котиться виданнями, соцмережами та вулицями? Рішення, яке влада приймає одноосібно, чи радше спільна робота над проєктуванням майбутнього міст? У цій публікації ми звертаємося до прикладів, які допомагають нам зрозуміти, хто має визначати долю будинків, дворів, вулиць, парків і цілих районів. Яке місце у процесі прийняття рішень місцевого рівня займають громадські слухання? І які ще інструменти участі ми маємо?

Активна участь громади у прийнятті містобудівних рішень — фундамент для розвитку міста

Прийняття якісних рішень щодо міст потребує ґрунтовних досліджень і широкого залучення громадян_ок. Саме люди на місцях володіють повним контекстом, розуміють проблематику та потреби, мають безпосередній користувацький досвід. Коли громада та профільні експерт_ки надають зворотний зв’язок, а влада на основі цього продукує рішення — з’являється шанс обрати виважений вектор розвитку для певного простору або території.

Право житель_ок на участь в управлінні державними та місцевими справами є одним із демократичних принципів. Це зафіксовано у Європейській хартії місцевого самоврядування. В Україні вона набула чинності у 1998 році (положення Хартії застосовуються до всіх категорій органів місцевого самоврядування).

Втім, на практиці є багато упереджень і складнощів, коли йдеться про учасницькі практики. Перш ніж розбиратись із проблематикою конкретних інструментів участі — дослідимо, які є системи громадського залучення в цілому та в українському контексті зокрема.

Міжнародні концепції та системи громадської участі у житті міста

Існують цілі дослідження способів залучення громади до прийняття рішень у питаннях місцевого значення та розроблені типології, на які спираються різні країни. Пропонуємо розібрати основні принципи та моделі залучення на прикладі двох офіційно затверджених документів:

  • «Кодекс рекомендованих норм громадянської участі в процесі прийняття рішень» Ради Європи;
  • «Напрямки залучення» від Національної коаліції діалогу та свободи США.

Кодекс від Ради Європи охоплює такі категорії: інформування, консультації, діалог, партнерство. На рівні інформування ступінь залучення найнижчий, а на етапі партнерства — найвищий. При чому ці рівні участі застосовуються протягом декількох етапів прийняття рішень: розробка порядку денного, підготовка документів і рішення, виконання, моніторинг, перегляд. Кожен з етапів має свої інструменти реалізації (наприклад, петиції, семінари тощо).

 

Щодо «Напрямків залучення» від Національної коаліції діалогу та свободи США, то вони особливі своїми детальними інструкціями застосування тих чи інших інструментів участі.

 

Фактично це навігаційна мапа, яка допомагає влучно підібрати інструмент для різних ситуацій. У цій системі є питання для організатор_ок і чітка типологія ключових завдань для різних ситуацій. Кожна з форм участі, згідно з цим документом, — однаково важлива і застосовується для певного контексту та мети.

Крім цих офіційно затверджених документів, є й інші. Від теоретичних «Драбини громадянської участі» Шеррі Арнштайн і типології інструментів участі за Геном Роу та Лінн Фрюер до практичних документів «Спектру громадської участі» від Міжнародної асоціації громадської участі та «Кодексу рекомендованих норм громадянської участі в процесі прийняття рішень» Ради Європи (про різні рівні організації співпраці «громада — влада» ми вже писали у цій статті). Звісно, цей список не є вичерпним.

Кожна з систем має свої недоліки та переваги і є доречною залежно від контексту. І тут постає питання, що з загальновідомих учасницьких практик регулюється українським законодавством і застосовується у вирішенні питань місцевого значення?

Українські практики громадської участі у прийнятті містобудівних рішень. Законодавчий вимір

Наразі ми маємо такі форми участі територіальної громади (згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»):
місцевий референдум (наразі не працює, бо його формат не є до кінця затвердженим на правовому рівні, — прим.);

  • загальні збори (конференція) жителів;
  • місцева ініціатива;
  • громадські слухання;
  • участь жителів у плануванні та розподілі коштів місцевого бюджету;
  • публічні консультації;
  • консультативно-дорадчий орган при органах та/або посадових особах місцевого самоврядування;
  • громадське оцінювання діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування;
  • та інші форми участі, що не суперечать закону.

Якими можуть бути інші форми участі? Офіційно затверджені та такі, що використовуються:

  • електронні петиції;
  • громадський бюджет — на час воєнного стану працює у різних громадах по-різному.

Визначення форм участі описане у згаданому вище законі, а їх імплементація регулюється окремими нормативно-правовими актами.

Втім, сьогодні один із найбільш відомих форматів взаємодії влади та житель_ок — це громадські слухання. Крім того, їх проведення є обов’язковим у питаннях затвердження містобудівної документації. Надалі проаналізуємо, в яких випадках застосовується цей інструмент, що працює, а що ні.

Громадські слухання як інструмент участі: термінологія, правове підґрунтя, порядок проведення

Громадські слухання — це чітко визначена взаємодія формату «влада — громада». У межах таких зустрічей житель_ки міст, сіл і селищ можуть надати зворотний зв’язок на ідеї та плани влади, які стосуються трансформацій міської тканини. І, що не менш важливо, — влада зобов'язана розглянути пропозиції громади й аргументовано прийняти або відхилити їх (згідно зі статтею 13 з Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Розгляд пропозицій делегується органам або посадовим особам, до відомства яких належить те чи інше питання. Результат розгляду конкретної пропозиції має бути оприлюднений не довше ніж через 30 календарних днів з дати громадських слухань.
Ініціатором проведення слухань може бути як громада, так і міська влада. Є перелік питань, для яких проведення громадських слухань є обов’язковим:

  • прийняття, внесення змін до статуту громади;
  • проєкти програмних документів (концепцій, програм, стратегій, планів; крім стратегічного плану розвитку);
  • проєкт бюджету місцевого самоврядування;
  • інші питання, визначені законом або статутом територіальної громади.

Крім того, місто не може приймати містобудівну документацію (генеральний план, план зонування та детальний план територій) без проведення громадських слухань. Це зафіксовано в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Окремі правила проведення громадських слухань можуть бути уточнені у статуті територіальної громади. Перш ніж організувати слухання у власному місті — варто ознайомитися зі статутом.

Отже, за тематикою громадські слухання можна умовно поділити на дві групи:
- питання містобудівної документації (генеральний план, плани зонувань територій, детальні плани територій);
- будь-які інші питання, що належать до відання місцевого самоврядування.

Огляд больових точок порядку проведення громадських слухань

Звісно, є суттєві прогалини в тому, як працює ця система:

1. Думку громади запитують постфактум, а не на ранніх етапах розробки проєктів

Громадські слухання часто-густо проводяться тоді, коли концепції, документація та проєкти вже є розробленими. З одного боку, влада не вмотивована переглядати власні рішення, бо це тягне за собою коригування документів. З іншого боку, громада не вірить, що справді може впливати на ситуацію, бо її думку питають постфактум.

Це прямий наслідок відсутності культури передпроєктних досліджень, у межах яких громада, низові ініціативи, бізнес, експертне середовище мають змогу долучитися до обговорення або співпраці ще на ранніх етапах розробки проєкту з розумінням, що їх пропозиції справді будуть почуті та враховані.

Втім, бувають ситуації, коли неформальні партисипативні заходи справді проводяться на передпроєктних етапах. На жаль, це не дає жодних гарантій щодо імплементації напрацювань, адже такі практики не є закріпленим на законодавчому рівні.

Щоб дослідити це на конкретній ситуації — помандруємо у часі. 2017 рік, Кременчук. ГО «Культурний діалог» збирала думки містян_ок щодо майбутнього конкретних зелених зон міста.

Співпраця організації та міської влади в рамках цього проєкту була оголошена як підготовка до створення «Програми розвитку зон ландшафтно-рекреаційних загальноміського значення та зон озеленення загального користування міста Кременчука на 2018–2020 роки». Шляхом голосування мешкан_ки обрали три пілотні зелені зони та за допомогою інструментів учасницького проєктування окреслили проблематику кожної локації, власні потреби та майбутні функціональні зони. До партисипативних заходів долучився мер міста Віталій Малецький та його заступник Дмитро Кравченко. Втім, у подальшому напрацювання містян_ок не було враховано під час затвердження програми на міському рівні.

2. Низький рівень проінформованості населення

Зазвичай оголошення щодо слухань публікуються на сайті міської ради і не висвітлюються широко. Аби дізнатися про запланований захід, варто перманентно моніторити анонси і дуже добре орієнтуватись у тому, які будівлі, зелені зони, публічні простори розміщено на тій чи іншій вулиці чи земельній ділянці.

Крім того, немає якісних і системних освітніх ініціатив, які б висвітлювали важливість участі громади та реальні перспективи впливу. Часто люди можуть навіть не здогадуватися, що їхня участь важлива, а пропозиції можуть бути враховані.

3. Ризики заангажованості сторін

Громадські слухання є вразливими до лобіювання інтересів окремих стейкхолдерів. Наведемо приклад, коли при розробці програмного документу особистий інтерес окремих гравців ринку ставився вище за інтереси містян_ок. У цьому нам знову допоможе кременчуцький контекст.

У 2025 році в місті тривала робота над «Стратегією кліматичної стійкості» за ініціативи коаліції «Розквіт» та у співпраці з міською владою. На всіх етапах розробки стратегії було застосовано партисипативні практики. До обговорення та безпосередньої роботи залучили представни_ць низових ініціатив та організацій.

Збереження біорізноманіття, перевикористання дощової води, обмеження висотності, реновація цінної архітектури, продумана транспортна та велоінфраструктура і багато іншого. Фахів_чині «Розквіту» у співпраці з локальними фахів_чинями та містян_ками, розробили проєктні рішення для конкретної пілотної ділянки — набережної міста та прилеглих до неї територій.

Надалі громадськість запросили на фінальну презентацію документу та дискусію. Поміж обговорень виявилося, що під час видачі вихідних даних для стратегії міська влада приховала факт наявності вже затвердженої документації на побудову багатоповерхового ЖК у прибережній зоні.

Це перекреслило добру половину рішень, закладених у стратегії, викликало обурення містян_ок і вразило міжнародних експерт_ок. На що мер міста та його профільні заступни_ці зауважили, що орієнтуються на досвід міста Дубаї та вважають, що багатоповерхівка стане «родзинкою міста».

4. Недостатній рівень інклюзивності

Хоча цифрові консультації можливі згідно з законодавством, подекуди долучення онлайн не проводиться, бо ініціатор проведення слухань має право власноруч приймати рішення щодо їх формату. Звісно, є можливість послухати онлайн-трансляцію — втім, долучитися до обговорення у такому форматі неможливо.

Ба більше, час проведення громадських слухань обирається з орієнтиру на графік роботи міської ради. Мешкан_кам може бути незручно долучатися до обговорення у власний робочий день.

5. Протиправне не-проведення громадських слухань

Згідно з законодавством, є цілий перелік питань місцевого значення, які потребують обов'язкового обговорення з громадою (містобудівна документація, статут, питання бюджету тощо). Втім, в окремих випадках влада може пробувати ігнорувати цю вимогу всупереч закону.

Така ситуація трапилась у Дніпрі — міська рада прийняла зміни до чинного генерального плану без проведення громадських обговорень. Серед іншого затвердили зменшення зелених зон і збільшення площ комерційної забудови (за рахунок територій, які не підлягали забудові). Цей генеральний план набув чинності, проте його оскаржили у суді громадські організації «Громконтроль» та «Savednipro». Тепер міська влада мала привести документацію у відповідність до законодавства та організувати громадські слухання.

Отже, громадські слухання — це інструмент, який вимагає від мешкан_ок ініціативності й активної позиції, від міської влади — прозорості та готовності змінювати власні рішення, а від всіх разом — відсутності заангажованості та приватного інтересу.

Може здатися, що на практиці майже неможливо досягти ідеальних умов для проведення громадських слухань. Втім, відвідувати їх і намагатись аргументовано повпливати на рішення влади — гарна звичка, яка демонструє запит містян_ок на якісні містопланувальні зміни та допомагає зробити наші міста багатшими на продумані рішення.

Гарним прикладом включеності громади у процес громадських слухань є кейс парку Мужеловський в Ірпені. Наразі це 4 гектари лісу, і це ледь не єдина цілісна зелена зона, де містян_ки проводять свій вільний час, парк зберігає велику кількість особистих історій мешкан_ок і є місцем колективної пам’яті.

Ця місцина могла б бути забудованою та втраченою, якби не активна участь громади. У 2018 році міська влада намагалась передати земельну ділянку під будівництво та розширення місцевої лікарні. Водночас, згідно з результатами громадських слухань, у 2017 та 2018 роках було не лише задекларовано важливість збереження ландшафтного заказника «Мужеловський» як території природно-заповідного фонду, а й задокументовано відповідні рішення.

У 2021 році ці спроби повторились. Попри це, містян_ки змогли відстояти парк і домогтися скасування планів щодо будівництва.

У 2025-му команда Urban Reform спільно з локальною громадою напрацьовувала бачення майбутнього ландшафтного заказника «Мужеловський». Парк став пілотним проєктом у створенні нової концепції мережі публічних просторів Ірпеня (за підтримки Офісу ОНН-Хабітат в Україні). Процес проєктування майбутнього парку тривав рік і був наповнений партисипаційний заходами та воркшопами, в ході яких мешкан_ки ділилися думками, ідеями, рішеннями та гіпотезами. Фінальна презентація концепції передбачала додаткові обговорення та залишала простір для валідації всіх напрацьованих рішень.

Так мешкан_ки, які доклали великих зусиль до захисту парку від забудови, долучилися до творення його майбутнього. Надалі планується визначення першочергових зон для реалізації (спортивна зона та зона зустрічей) і активний діалог з Ірпінською міською радою щодо подальших робіт та їх етапів.

Яке місце громадські слухання займають у системі отримання дозвільної документації в європейському контексті?

📍 Німеччина, місто Кьольн

Розібратись у цьому нам допоможе Сергій Ладік — містопланувальник, який працює в муніципалітеті Кьольна. Надалі — конспект з інтерв’ю.

Все містопланування в Німеччині можна розділити на дві основні планувальні гілки: стратегічну та будівельну.

Результатом стратегічного планування є документ (Integrierten städtebaulichen Entwicklungskonzepts, ISEK), де прописано, як має розвиватися місто в цілому (якщо воно невеличке) або кожен район чи квартал окремо (якщо йдеться про великі міста). Загальна мета стратегії — покращити умови проживання в місті, і її розробляє муніципалітет (приватний сектор не залучений до цього процесу). Наявність якісної стратегії — це також про отримання фінансування на муніципальні проєкти через програму «Державне містобудівне фінансування» (отримати кошти на реалізацію проєктів можливо лише за наявності стратегії).

Щодо залучення громади та стейкхолдерів, то у межах стратегічного планування це не обов’язково на рівні законодавства (можливі винятки, якщо це федеральна земля). Втім, проведення обговорень з громадою є бонусом і збільшує шанси на отримання фінансування для реалізації проєктів. Тому часто при створенні стратегій проводять партисипативні заходи.

Оскільки офіційно залучення не є обов’язковим і процедура не прописана чітко — всі обговорення проводяться за допомогою неформальних інструментів, які більш доречні в тому чи іншому випадку. Зазвичай цей етап робіт координують бюро, які спеціалізуються на партисипативних практиках (наприклад, Urban Catallyst та Umschichten у межах проєкту Platzstation в Кьольні збудували тимчасові павільйони на площі і протягом декількох тижнів жили в них, координуючу публічну програму, яку вони напередодні розробили з мешкан_ками, монтували тимчасові меблі та збирали ідеї громади щодо покращення простору).

Ключові завдання залучення громади на етапі створення стратегії:

  • серед переліку проєктів виокремити ті, які найбільше відповідають потребам громади;
  • активувати містян_ок, залучити до співпраці та спільнотворення;
  • отримати передпроєктні дані, які у майбутньому ляжуть в основу проєктувальних рішень.

Мета будівельного планування є вже більш прикладною історією. Коли є якийсь проєкт, і важливо отримати конкретний результат, дозвіл.

Фактично громади можуть робити план-пропозицію для забудови (Angebotsplanung). Проте через нестачу кадрів на таку «творчість» планування дозволів робиться у порядку, коли інвестор приходить із ідеєю, задумом і під такий проєкт створюється дозвіл (Vorhabenbezogene Planung — тобто планування, пов’язане з запитом на проєкт).

Ця практика в Німеччині з'явилась в 90-х (після падіння стіни). Через відповідний приток інвесторів-забудовників потребу в будівництві не вдавалося закрити шляхом планів-пропозицій. Сценарій з їх використанням застосовується наразі здебільшого для муніципальних проєктів, які місто реалізовує самостійно (наприклад, будівництво шкіл, садочків, лікарень тощо).

З огляду на цей історичний контекст, нове будівництво — це, в переважній більшості, ініціатива приватних інвесторів. І тут залучення громади обов’язкове, а його параметри та правила чітко прописані в законодавстві (§3-4a Будівельного кодексу Німеччини, Baugesetzbuch). Ба більше, порушення процедури обговорень може поставити під ризик отримані дозволи на будівництво (їх можна буде оскаржити в суді).

Цілі залучення стейкхолдерів на етапі будівельного планування:

  • відвалідувати проєкт з громадою, врахувати у проєкті всі важливі пропозиції та потреби;
  • запобігти грубим помилкам на етапі реалізації проєкту, знизити ризики;
  • уникнути громадської напруги у майбутньому.

Тепер зануримось у світ будівельного планування. Згідно з Будівельним кодексом Німеччини (Baugesetzbuch), будівельне планування принципово поділяється на два напрямки:

1. Містобудівна вставка (Einfügen)
Включає в себе невеликі проєкти — наприклад, порожнина між будинками, в якій будують новий об’єкт, і він не має бути вищим за сусідні будівлі. Містобудівна вставка має відповідати нормам, дозвіл на неї видає Будівельний нагляд, а погоджує адміністрація. Тут залучення громади не є обов’язковим.

2. Містобудівний план (B-Plan) — за своєю суттю подібний до українського ДПТ (детальний план територій)
Певна територія, квартал; за масштабом значно більший, ніж містобудівна вставка. І цей напрямок потребує так званого «зважування інтересів», тому тут організовується обговорення проєкту.

Залучення мешкан_ок міста відбувається через спеціальну онлайн-платформу (з 2023 року, згідно з новими правками в Містобудівний кодекс, залучення у межах планувального процесу має відбуватися «передусім онлайн»).

Як працює платформа для збору думок житель_ок міста Кьольна:

  • Кожен проєкт розміщений на мапі. Про нього додано базову інформацію, всю супутню документацію та додаткові дослідження. Також можна перемикати режим мап: генеральний плані, кадастрова мапа, супутникові знімки тощо.
  • Житель_ка міста може авторизуватись і залишити свій коментар або надати його анонімно. Адміністрація має врахувати анонімні коментарі також, проте якщо коментар подано анонімно — немає механізму для оскарження відповіді адміністрації на нього.
  • Мешкан_ки також можуть ставити свій підпис у підтримку інших коментарів (щось на кшталт колективних підписів).
  • Працівни_ці профільних департаментів обробляють кожен коментар у ручному режимі і пишуть обгрунтовану відповідь. Це може бути агрументована відмова або врахування пропозиції (також є певні категорії коментарів, на які неможливо написати відмову; до таких належить, наприклад, захист довкілля).

Якщо коментарів на певну тематику збирається чимало (наприклад, щодо екологічної ситуації чи транспортного трафіку тощо), то це позначається як зона підвищеного громадського інтересу. Надалі всі коментарі з усіх етапів обговорення та відповіді на них збираються в таблицю і публікуються у відкритий доступ. Фінальне рішення щодо проєкту приймається під час голосування депутат_ок з урахуванням усіх зібраних даних.

Можливе також проведення додаткових обговорень в офлайн-форматі ще на етапі концепції, якщо проєкт резонансний або містить багато різних несумісних інтересів. Зазвичай це регулюють локальні нормативно-правові акти, постанови. Тобто онлайн-формат є обов’язковим для всіх міст.

Щодо офлайн-формату, то мешкан_ки мають можливість прийти в релевантний департамент у години прийому, подивитися роздруковані матеріали, поспілкуватись із відповідальн_ою проєктувальни_цею в адміністрації та залишити коментарі «під диктовку». Додаткові положення стосовно офлайн-взаємодії муніципалітет встановлює у кожному місті окремо.

Щодо ризиків заангажованості

Уявімо ситуацію, коли інвестор підкупив людей, щоб ті написали йому компліментарні коментарі. Якщо це, наприклад, стане відомо адміністрації, то співпрацю буде одразу завершено. І хоча правила поводження адміністрації у такому випадку не регулюються законодавством, а дії залежать від складності випадку та від вибору тактики адміністрації — це неформальне правило щодо припинення співпраці розуміють усі актори ринку. Якщо ж фальсифікацію було зафіксовано та доведено документально — ситуація може бути вирішена у судовому порядку. Можлива також відмова у співпраці в майбутньому.

Звісно, є слабкі місця такої тривалої системи погоджень з детальними обговореннями проєкту. Ось ключові з них:
– на погодження іде в середньому від 2 до 6 років (є експериментальна поправка в кодекс, яка стосується житла, з метою спрощення процедури; втім, це скоріше виняток, ніж правило);
– є ціла черга погоджень, яку інвестор має займати (немає можливості одразу запустити процес обговорення концепції та отримання дозволів);
– затрати часу та ресурсів є виправданими лише для масштабних проєктів, тому місто, наприклад, не зацікавлене витрачати 2 роки часу на затвердження невеличкого проєкту (наприклад, будинку на декілька квартир біля заповідного фонду);
– після того, як містобудівний план отримав дозвіл, цей дозвіл є безстроковим; тому інвестор може перепродати цей проєкт і гарно заробити; через це багато проєктів не є реалізованими й досі; один із правових механізмів — відмовити інвестору у новому проєкті, якщо попередній ще не є реалізованим; інший механізм — «зобов'язання побудувати», яке вписується в договір (проте тут є складнощі з санкціями за невиконання).

Але також є і суттєві переваги такої системи:
– багато проєктів доопрацьовуються на базі зворотного зв’язку від громади так, що житель_кам подобається результат;
– система допомагає знизити суспільну напругу та зменшує ризик появи нових конфліктів;
– місто отримує якісні, інклюзивні, екологічні та в цілому продумані проєкти, де враховані інтереси та потреби різних соціальних груп та спільнот;
– створюються більш прозорі та надійні умови нового будівництва для різних стейкхолдерів.

Так капітал інвесторів більш захищений від ризиків, люди, що купують нерухомість мають збережений актив, а мешкан_ки міст мають змогу надавати зворотний зв’язок і впливати на простір навколо. Все ще є людський фактор професіоналізму в адміністрації та планувальних бюро, а тривалість деяких проєктів робить їх після завершення будівництва автоматично застарілими.

З іншого боку, в Німеччині, як у країні з дуже щільною забудовою, інша система навряд чи працювала б.

📍 Берлін

Інструмент участі, який не працює в Україні, але успішно застосовується на практиці за кордоном — це місцевий референдум. Нижче дослідимо, який зиск від цього мають мешканці Берліна на прикладі аеропорту Темпельгоф.

Історичний контекст: у 2008 році останні літаки покинули аеропорт Темпельгоф, який відігравав важливу роль у захисті Західного Берліна під час холодної війни. А у 2010 році його територію знову було відкрито. Однак використовували його тепер не за початковим призначенням, а як велику зелену зону та публічний простір.

Берлінці полюбили новий Темпельгоф і почали вільно наповнювати його власними активностями: ігри, катання на велосипедах, вирощування квітів, овочів та ягід, зустрічі з друзями та родиною, заняття спортом, концерти, фестивалі тощо. Усе це розвивалось і квітло на території Темпельгофу. Такий простір повністю закрив потребу містян_ок у великому та вільному відкритому майданчику, який можна використовувати не так, як задумали проєктувальни_ці, а так, як ти вигадав сам.

Втім, ця сприятлива для інвестицій територія не могла залишатися поза увагою забудовників. Так, у 2011 році почалися розмови про забудову Темпельгофу. Планувальни_ці задумали забудувати його житлом і будівлями громадського призначення (використавши лише 25% території та забезпечивши певний відсоток доступного житла). Однак не всі берлін_ки в повірили в те, що соціальне житло буде забезпечене. Так почалися обговорення цього проєкту містян_ками. Надалі ініціатива «100% Tempelhofer Feld» зібрала потрібну кількість підписів для організації місцевого референдуму.

Під час референдуму, попри потужну рекламну кампанію нового будівництва, 64% вибор_иць проголосували за те, щоб залишити Темпельгоф вільним від забудови — у тому вигляді, в якому він є. Це сильно розлютило політик_инь і розчарувало інвестор_ок. Але водночас це зробило щасливими берлін_ок, які не втратили свій публічний простір і продовжили наповнювати його новими сенсами. Тут і надалі проходять ярмарки, концерти, публічні події. Будівлі аеропорту здаються в оренду.

Чи можливо таке в Україні? Наразі ні, бо законопроєкт «Про місцевий референдум» досі не прийнято. Втім, якщо місцевий референдум як інструмент участі буде затверджений і якісно описаний у конкретних нормативно-правових актах, то його результати стануть обов’язковими для виконання.

Після занурення в німецькі системи участі — пропонуємо свіжим поглядом подивитися на власний досвід залучення громади та поміркувати над тим, що вже працює добре, а що варто покращити.

Що ми могли б покращити в українській системі залучення громади?

Найоптимальніша тактика — рухатися від інструментів, які вже працюють, у бік їх покращення, а надалі переходити до запровадження нових практик і методик. Отже, ось що може робити кожен з нас:

1. Використовувати та розвивати ті інструменти участі, які в нас уже є, і розповідати про них своєму оточенню (громадські слухання, електронні петиції, консультації тощо).
2. Покращувати те, що не працює або працює погано, говорити про це з представни_цями влади та спільно шукати рішення.

3. Досліджувати системи участі, які вже використовуються на практиці в інших містах або країнах. Тестувати їх для вирішення питань у власних спільнотах, ділитися досвідом.

4. Сміливо створювати низові ініціативи, команди, громадські організації. Збирати голоси, організовувати слухання, бути небайдужими. Ось, до прикладу, інструкція ГО «Мапа реновації» про те, «Як створити ініціативну групу на захист архітектурної спадщини» (містить цілком універсальні поради та інструменти).

Повертаючись до питання на початку статті: чи залежить майбутнє наших будинків, вулиць і районів від громадських слухань? Майбутнє залежить від нас із вами.

Добра новина полягає у тому, що активна громадська позиція — це не завжди робота на повний робочий день. Ініціативність — радше корисна звичка на щодень, невеличка 15-хвилинка.

Підписати петицію, посадити квітку у подвір’ї, долучитись до громадських слухань, проголосувати за проєкт, сходити на судове засідання, організувати толоку в улюбленому парку, полагодити лавочку, а потім зіграти на ній у шахи з сусідом.

Все це та ще тисяча невеличких справ, які можна вигадати разом із родиною, друзями та колегами, — рятівне коло для наших вулиць, районів, парків, набережних, дворів і будинків.

Зберіть маленькі 15-хвилинки. І міста розквітнуть.

 

Ми підготували цю публікацію у межах проєкту «Лабораторія доказового відновлення і згуртованості», що виконується за фінансової підтримки Програми Matra Королівства Нідерланди.

Поділитися текстом