Перемасштабування, децентралізація, поява нових наддержавних об’єднань, зміна правил міжнародної торгівлі, дерегуляція та приватизація, — усі ці процеси спричинили появу нових акторів і зміни владних відносин у містах. Результатом цього є боротьба за ресурси, що спонукає до створення та впровадження «підприємницьких» стратегій міського управління. У цій статті ми розглянемо, що це таке і як воно впливає на соціальну справедливість.

Попередні статті із цієї серії:
1. Капіталізм, неолібералізм і міста
2. Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності
3. Управління чи урядування. Кому належить влада в містах
4. Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління
5. Домовляння і регуляція. Як суспільний устрій впливає на міські політики
6. Пост-соціалістичне місто. Як прихід капіталізму зумовив дикий міський розвиток

Значна частина міських досліджень розглядає процеси міського розвитку у відриві від ширших соціальних та економічних трансформацій у суспільстві, пише географ-марксист Девід Гарві у своїй роботі «Від менеджеризму до підприємництва: трансформації в міському управлінні за пізнього капіталізму» (Harvey, 1989). Він наполягає на важливості аналізу того, як процес міського розвитку включений у соціально-економічну динаміку нерівномірного географічного розвитку.

Гарві стверджує, що міський розвиток і управління зазнають суттєвих змін. Відбувається перехід «головного» рівня вирішення соціальних конфліктів від держави до міст, а також перехід від «урядування» (government) до «управління» (governance). Їх супроводжує третій перехід — від «менеджеризму» (managerialism) до «підприємництва» (entrepreneurialism). «Виникає консенсус, мовляв міста можуть отримати користь від зайняття підприємницької позиції в економічному розвитку» (Harvey, 1989: 4). Якщо «менеджерська» логіка здебільшого пов’язана з управлінням наданням послуг і забезпеченням на місцях, то «підприємницька» — з пошуком нових шляхів стимулювання місцевого росту.

Хоча такий перехід не є ні повним, ні остаточним, ні універсальним, його головні елементи та ідеї сильно поширилися в умовах економічних та соціальних змін. Деіндустріалізація, ріст безробіття, фіскальні обмеження як на національних, так і на місцевих рівнях разом із приватизацією, децентралізацією та переходом урядування до ринкової логіки частково пояснюють середовище, у якому відбувся цей перехід. Поєднання мобільності капіталу та «занепад» ролі держави в умовах глобалізації «вимагають» від міст створювати середовище, яке буде здатне привабити капітал.

Однак, Гарві стверджує, що такий підхід проблематичний від самого початку, адже в ньому закладена ідея про міста як «активні, а не пасивні середовища політико-економічного розвитку». Натомість, на його думку, урбанізацію варто розглядати «як просторово закріплений соціальний процес, у якому взаємодіють різні актори з різними повістками». «Важливо вказати, хто саме є підприємливим і у яких сферах» (ibid., 6). Гарві погоджується, що міське «управління» (governance) означає набагато більше, ніж просто міське «урядування» (government). Його агентами можуть бути місцеві торгівельні палати, місцеві бізнеси, девелопери, освітні та релігійні інституції, різні урядові установи, профспілки, політичні партії, соціальні рухи, але також все більше місцева влада.

Читайте також:
Управління чи урядування. Кому належить влада в містах

Міське підприємництво часто пов’язане з публічно-приватними партнерствами, коли місцева влада і бізнес створюють різні коаліції для приваблення інвестицій та економічного росту. Але існують також інші форми міського підприємництва:

  • Стимулювання виробництва — інвестування або допомога (податкові канікули, дешеві кредити, надання землі) новим економічним проектам у місті;
  • Стимулювання споживання — не лише туризм, а й підвищення «якості життя, культурні інновації, зміна збудованого середовища — видовищна архітектура, спортивні арени, виставкові та конференц-центри, торгові центри тощо. «[М]істо має виглядати інноваційним, захоплюючим, креативним і безпечним місцем для життя чи відвідування, для розваг і споживання у ньому» (ibid., 9).
  • Стимулювання функцій міста — бажання «привабити» важливі політичні, фінансові, виробничі, медійні штаб-квартири через інвестування у транспорт, інфраструктуру, офісні площі тощо;
  • Стимулювання урядових потоків — боротьба за потоки державних ресурсів у сфері освіти, медицини, розміщення державних підприємств тощо.

Ці стратегії не є взаємовиключними і залежать як від самих коаліцій акторів, так і від просторового та часового контексту. Загалом, усі стратегії залежать від «маркетингу міста» — виникає потреба у створенні позитивного образу в медіа. Для цього необхідні інформаційні приводи: події, заходи, нагороди у різних категоріях, місця в рейтингах і все, що може допомогти виокремити певне місто серед інших.

Однак, виникає проблема, оскільки «багато інновацій та інвестицій, які були спрямовані на те, щоби зробити окремі міста привабливішими ... центрами [для капіталу], швидко були повторені деінде» (ibid., 12). Виходить, що чим більше різні місця борються за капітал, тим більше вони стають схожими між собою. Чим більше вони хочуть «зафіксувати» капітал, створюючи сприятливі для нього умови, тим мобільнішим він стає, оскільки з’являються альтернативні місця.

Сприятливі для капіталу умови часто називають «якістю місця», у яку начебто треба інвестувати для підвищення «конкурентоспроможності». У таких умовах змінюється логіка соціальної політики. Відбувається перехід від стимулювання попиту до інвестування в саме місце в очікуванні «просочування благ зверху вниз» (trickle-down effect). Підвищення «якості місця» також пов’язане з «якістю життя». Ця якість життя, однак, стосується не якості та комфорту пересічного мешканця міста, а можливостей для високомобільних і забезпечених професіоналів та бізнесу.

Які наслідки має міське підприємництво для міського середовища?

В результаті підприємницьких стратегій виникають «нові міські ландшафти» («зіркова архітектура» — starchitecture, мегапроекти тощо), які допомагають «перевинайти» та «переуявити» міста. Вони дозволяють міським режимам будувати брендинг і можуть легітимізувати владу в очах мешканців як прояв «розвитку міста» (Vanolo, 2017).

Які наслідки має перехід до «підприємницької» логіки для мешканців міст?

Міський режим чи коаліція змінюють пріоритети діяльності від соціальних питань до економічних. Також вони переймають підходи та практики, які раніше були притаманними лише ринковим акторам: максимізація прибутку, прийняття ризику, брендинг тощо. За таких умов, соціальна політика стає спрямованою не на вирішення соціальних проблем, а лише на їх стримування в межах або в місцях, де вони не можуть зашкодити образу міста й «інвестиційному клімату». Це лише загострює соціально-економічні нерівності та нерівномірність географічного розвитку.

Література

Harvey, H. (1989) From Managerialism to Entrepreneurialism: The Transformation in Urban Governance in Late Capitalism. Geografiska Annaler: Series B, Human Geography, 71(1): 3-17

Vanolo, A. (2017) City Branding: The Ghostly Politics of Representation in Globalising Cities. New York: Routledge

Поділитися текстом