«У вдалій реновації видно кожен шар історії», — Антон Железнов про роботу над громадськими центрами

Влітку 2023 року Cedos та Western NIS Enterprise Fund оголосили конкурс для громад на створення фізичних просторів, де мешкан_ки громади можуть збиратися для спільного проведення дозвілля, співпраці, долучатися до культурних, публічних подій, обговорювати та планувати спільне майбутнє. Яким має бути такий центр спільнототворення? Перш за все — фізично та соціально доступним. Люди з різних соціальних груп, незалежно від свого фізичного стану чи соціального статусу, повинні мати можливість вільно відвідувати й користуватися цими просторами. Вони мають бути повністю доступними для людей з інвалідністю.

За результатами конкурсу, на який подали заявки понад 300 громад, було обрано 10 переможців, які восени минулого року почали роботу над реалізацією проєктів із залученням ментор_ок-архітектор_ок і культурних координатор_ок. Станом на квітень 2024 року, більшість проєктів перебувають на фінальній стадії. Нині триває активна підготовка до відкриття: на місцях закуповують меблі, доповнюють програму заходів, створюють айдентику. Серед залучених ментор_ок-архітектор_ок — Антон Железнов, співзасновник архітектурної студії PSEL. Mistosite поговорив із ним про особливості роботи над проєктами в Овруцькій та Городоцькій громадах, про те, як працювати з історичною спадщиною та про виклики в роботі архітектора у проєктах громадського сектору.

Розкажіть, як ви почали працювати з громадами в Овручі та Городку. Чи ви обирали працювати саме з ними? Якими є їхній контекст та проєкти, які ви разом розробляєте?

Я не обирав громади, але мав практичне прохання — працювати з тими, які розташовані ближче до західної та північної частин України. Наразі я живу у Львові, тому швидкий доступ до громад був важливим, адже в роботі архітектора для досягнення якісної реалізації простору потрібно регулярно бути на об'єкті.  Мене запросили передусім як ментора-консультанта, щоб допомогти громадам отримати завершені фізичні простори з готовим ремонтом. А під час триденного воркшопу у Львові разом із громадами ми дійшли висновку, що ефективніше розробити повноцінний архітектурний проєкт на всю будівлю. Громади скористалися послугами бюро PSEL, і разом з моїм діловим партнером Іваном Селешком ми взялися за розробку проєктів.

Ми почали з того, що розробили комплексне бачення і проєкт на всю будівлю. В обох випадках, так збіглося, це бібліотеки: Овруцька (Житомирська область) і Городоцька (Львівська область). Саме ці простори були залучені для реалізації центрів спільнототворення. Як архітектор я розумію, що будівля не працює фрагментами, це єдиний комплекс — тим паче це стосується бібліотеки, яка є вагомою інституцією для всього поселення. Ми почали з урбаністичного дослідження: визначили розташування в місті, функції, та роль біблотеки для міста. У Городоцькій та Овруцькій громаді ми влаштували партисипативні зустрічі із фахів_чинями бібліотек, директор_ками, управлін_ицями місцевої влади, представни_цями молодіжних організацій, локальним бізнесом, які зацікавлені в оновленні просторів. Таким чином, ми запросили громаду взяти участь у розробці бачення однієї та іншої бібліотеки. На базі цих досліджень — як урбаністичних, так і окремих запитів від громади — ми почали формувати візію та робочий проєкт із виконавчими кресленнями, які потім ми передали будівельникам. Як архітектори ми закрили всі цикли проєкту — від дослідження до виконавчих креслень і авторського нагляду будівництва. Після цього я був долучений до вибору підрядників — це надважливо, адже вони є, власне, реалізаторами просторів. Я перебуваю на постійному зв’язку і відповідаю на питання будівельників, прораба, ми спільно вирішуємо питання, яких зазвичай безліч у будівництві. У цьому процесі мені хотілося підняти роль архітектора на вищий щабель.

Обидва простори у Городоцькі та Овруцькій громадах мають однакові функції, однак їхні будівлі абсолютно різні. У Городку це історична будівля 19-го століття, що є характерною спадщиною для регіону Галичини. Тобто це робота з історичною пам’яткою. Інша бібліотека є радянською будівлею з великими просторами, високою стелею, це залізо-бетонна конструктивна схема з колонами, балками — об’ємний open space. У Городку — навпаки, це колишній маєток, де простір розбитий кімнатами, там є історичні двері і багато елементів інтер’єрів є історично цінними. Ці будівлі дуже різні за характером.

У Городку була цікавою робота з наявною спадщиною. Наш основний фокус полягав у збереженні усього, що є цінним. Наприклад, там був старий паркет, двері, п’єци, важлива сама висота приміщення. Стара цегла на стінах також унікальна. В Овручі наш фокус був на мультифункціональності — на вмінні простору змінюватися відповідно до запиту та подій, що там відбуваються. Ми не прагнули створити замкнене завершене планування, а навпаки — підібрали таку кількість і такий тип меблів, щоб їхня комбінація дозволяла різні сценарії проведення подій. Тобто простір міг би перетворюватися на конференц-залу, виставкову залу, лекційний простір, коворкінг. У Городку масштаб приміщення менший, тому функції були більш чітко окреслені. Наразі проєкти завершені на 95%, ключові ремонтні роботи виконані, ми чекаємо на меблі та готуємося до відкриття.

Як розвивалася ваша співпраця з громадами?

Із Городком у нас вийшла цікава і вдала партнерська співпраця. Нам комфортно працювати одне з одним, тож громада запропонувала нам стати їхніми професійними партнерами у сфері архітектури. Ми підготували ще один грант на розвиток простору — ми хочемо цей хаб-бібліотеку розширити на вулицю, аби в літній час там також можна було проводити події. Крім цього, оскільки я є викладачем Харківської школи архітектури, ми організували в Городку зимову практику для студент_ок, де вони робили візії для нових центрів — музичної дитячої школи та дитячої академії мистецтв. Наша співпраця з громадою розширилася за межі проєкту з бібліотекою. Я буду також проводити воркшопи для школярів 9–11 класів про професію архітектора. Народилася така стала колаборація.

В Овручі співпраця склалася дещо інакше, і нам не вдалося реалізувати все задумане. Це такі два різні підходи, які переконали мене в тому, що архітектор потрібен кожному. У результаті ми маємо два приклади реалізації простору без архітектора і з архітектором. До простору в Городку, де я був основним експертом і де мені вдалося контролювати максимально всі процеси, ми запросимо професійного фотографа і далі запросимо українські та міжнародні медіа написати про проєкт. Досвід Овруцької громади показав, що не всі готові до чогось нового і не кожна громада розуміє цінність фахів_чинь: архітектор_ок, будівельни_ць, графічних дизайнер_ок. Це радше питання до їхньої готовності, ознайомленості зі світовими тенденціями, довіри до роботи тих чи інших професіонал_ок.

Як проєкт вплинув на функції цих просторів?

Це були активні бібліотеки. У Городку це дитяча бібліотека, в Овручі — радше архів. Цікавість проєкту Cedos була в тому, що їм не просто потрібно було оновити бібліотечну функцію, а радше перетворити ці простори на центри спільнототворення. Була потреба вийти за рамки бібліотеки і подивитися, як простір може виконувати функцію публічного доступного місця. Як мінімум одне приміщення мало би стати універсальним, де можна було б проводити різноманітні події, майстер-класи, цифрову освіту, зустрічі з психолог_инями, коворкінги, та й загалом прийти і провести час. Водночас функції бібліотеки залишилися. Ми їх радше модернізували, оновили повністю планування, обладнання, меблі та освітлення.

З ким у вас була найтісніша співпраця під час реалізації проєкту?

Ключові команди, з якими ми працювали, — це були директорки бібліотек. Друга категорія – це грантові менеджерки громад у місцевому уряді, які займаються загальним розвитком. У Городку особливо активним учасником був директор усіх комунальних установ Яскевич Ігор Антонович. Він керує низкою культурних інституцій серед яких академія мистецтв, дитяча музична школа, бібліотека та інші. Він має великий досвід у будівництві, співпраці з будівельниками, і я йому неймовірно вдячний за професіоналізм та позицію, адже комунікувати з прорабами дуже часто складно, і в цьому питанні Ігор Антонович виявився надійним тилом, який часто оперативно вирішував питання на місці.

Які загальні принципи ви б застосовували до будь-якого проєкту, а які – з урахуванням локальних особливостей?

Я можу розказати про підхід нашого конкретного бюро. Ми почали з того, що розглянули світові тенденції та найкращі досвіди бібліотек у світі. Як взагалі живуть бібліотеки? Ці принципи насправді є загальними — вони і про простори, і про людей, і про команди. Наприклад, серед таких принципів є універсальність: простір не повинен бути зафіксований раз і назавжди. Сьогодні світ змінюється з шаленою швидкістю, тож і простори мають бути гнучкими. Це про поліфункціональність і адаптивність. У кожному з проєктів у нас була презентація про різні сценарії планування — чи це публічна лекція, чи зустріч із психолог_инею, чи воркшоп, концерт, кінопоказ. Простір має трансформуватися також за рахунок бюджетних, простих рішень. Має бути відповідна візуальна естетика. З локальних особливостей, наприклад, зі старою будівлею у Городку ми керувалися Венеціанською хартією, яку було прийнято після Другої світової, війни щодо збереження та реставрації історичних пам’яток і визначних місць, як працювати зі спадщиною. Ми керувалися принципами цієї хартії: не повинно бути підробок, імітацій, усі історично цінні елементи мають бути збережені. У цьому проєкті ми про це багато піклувалися. Наприклад, в одному з приміщень підлога була в дещо аварійному стані, це старий паркет, який довелося демонтувати. І була пропозиція покласти ламінат, «під дерево», мовляв, він буде схожим на оригінальний. Ми відмовилися, адже нам не потрібно імітації під паркет, і якщо нам не вдалося зберегти оригінальну підлогу, ми запропонували зробити нейтральну білу плитку, яка чітко б вказувала на те, що це сучасний матеріал. В інших приміщеннях була можливість зберегти паркет, і ми його реставрували. З дверями було те саме — жодних дверей «під старину». Ми реставруємо старі двері, а там, де це неможливо, ми використовуємо сучасні, мінімалістичні. Якщо це новий об’єкт, він повинен бути максимально сучасний, функціональний і відповідати потребами сучасного світу.

Як щодо інклюзивності просторів?

Про інклюзивність я не згадав, бо для мене це вже щось, що має бути у проєктах за замовчуванням. Я був приємно здивований, що громади зацікавлені працювати в цьому напрямку. Простір у нас вийшов безбар’єрним, з пандусами, з візуальними знаками доступності, з інклюзивними санвузлами. Єдине, в Овручі це також було викликом, і нам зрештою довелося переробляти санвузол, щоб забезпечити до нього безбар’єрний доступ. Ситуацію, з якою я зіткнувся, можна описати так: є державна політика щодо інклюзивності, її виконують, однак людського щирого розуміння, навіщо це потрібно і чому це важливо — ці речі потребують часу і роботи.

Яким був ваш підхід у виборі матеріалів?

Під час вибору матеріалів одним із критеріїв була бюджетність або раціональність — аби рішення дало максимальний результат із мінімальними засобами. З точки зору екологічності — ми також намагалися цим керуватися там, де це доцільно і можливо. Матеріали, які ми використовували, є максимально простими і візуально естетичними — фонові і не надто яскраві. Цього можна досягти дешевими матеріалами, як біла штукатурка на стінах, але вона має бути біла, світла, не персикова, не рожева. Наприклад, в Овручі була залізобетонна балка, яку ми запропонували відчистити від штукатурки і залишити бетонною. Громада з цим рішенням не погодилась і пофарбувала її в фіолетовий колір. Архітектор розробляє проєкт із кресленнями, однак проконтролювати весь процес прийняття рішень буває складно або неможливо. Буває так, що ти розробляєш проєкт, а замовник його отримав і сказав «до побачення». В Україні це наразі велике питання, як бути з авторським правом в архітектурній сфері.

Чи фокусувалися ви на навколишній території об’єктів у проєктах?

Ми загально торкнулися питань інклюзивності: пандуси, демонтаж стовпчиків-бар’єрів у Городку. Окрім цього, ми показали громадами потенціал їхніх просторів — наприклад, в Овручі була величезна клумба, суто декоративна, ми запропонували її демонтувати і висадити газон, де люди можуть відпочивати на гамаках, на природі. У Городку у рамках практики ХША ми зі студент_ками сфокусувалися на ділянці Городка більш детально і розробили їм візію із тим, як взаємодіють різні об’єкти — школа або місцева площа. Ми провели містопланувальний аналіз і запропонували їм певне зонування, на презентації була присутня головна архітекторка Городка. І вже на новий грант ми заклали невеликі кошти на реалізацію сцени просто неба для публічних подій.

Як війна або наближеність до військових дій впливає на архітектурні рішення?

Овруч розташований досить близько до кордону з Білоруссю, на початку повномасштабної війни у них були активні обстріли, і досі ризики залишаються реальними. В обох громадах є простори підвальних приміщень. У Городку ситуація дещо складніша, адже будівля історична, однак поряд із бібліотекою є загальноосвітня школа з гарним укриттям та інші бомбосховища навколо. В Овручі є величезне залізобетонне укриття унизу, і воно має доступ з нашого простору. Ми запропонували помаркувати ці двері і зробити вхід цілодобово доступним.

Що, на вашу думку, можна вважати вдалою реновацією?

У мене дуже проста відповідь. Існує документ Венеціанської хартії, про яку я вже згадував, я її повністю підтримую. Ключова ідея — це все історично цінне зберети і законсервувати в тому вигляді, в якому воно є, а все, що зруйновано, реалізувати за використанням абсолютно сучасних підходів. Мусить бути видно, до якої епохи що належить. Якщо є старий карниз, половина якого зруйнована, то його або взагалі не відновлювати, або зробити з абсолютно іншого матеріалу — наприклад, зі скла. Контрастний матеріал, що не імітує форму. У вдалій реновації видно кожен шар історії.

А як тоді щодо ревіталізації?

Ключові тенденції сучасної архітектури — це гнучкість, універсальність, адаптивність. Ми керуємося цими цінностями у нашому бюро. Нові ніші, нові ринки і технології, нові способи проведення дозвілля — ці речі так стрімко змінюються, що простори не встигають трансформуватися, якщо вони жорстко зафіксовані. У випадку вдалої ревіталізації простір звільняється від своєї першої функції і має можливість реагувати на події. Ті самі бомбосховища, захаращені непотрібними речами до 2022 року, виявилися дуже актуальними — для когось комфорт перебування в укритті також впливає на психічне здоров’я, на сприйняття загрози.

Що робить простори привабливими?

Звичайно, це є суб’єктивним — смак, наприклад. Однак серед об’єктивних факторів — усі функціональні речі інтуїтивно є привабливими. Стілець, на якому дуже зручно сидіти, стовідсотково буде привабливим для людини. Візуально привабливий – це коли немає чого відняти і додати. Є таке поняття як канонічні предмети — наприклад, ножиці. Вони є в тому вигляді, який забезпечує їм їхній функціонал. Те саме з просторами – візуальні рішення мають підтримувати функціональні, де немає місця надмірному декоруванню та прикрашанню, речам, які є візуально зайвими.

Розкажіть про ваш попередній досвід як архітектора і як цей проєкт вплинув на вашу практику, чи змінилися чи, навпаки, утвердилися якісь ваші принципи у роботі?

Наш перший дотик до роботи із соціальними проєктами почався з іншого проєкту роботи над одним з укриттів у Києві. Це укриття житлового будинку в підвалі з 7 приміщеннями. Нас запросили бути архітекторами цих приміщень, ми влаштовували зустрічі з житель_ками, робили опитування та презентації. Зараз цей проєкт на стадії реалізації. Цікаво було побачити, як люди висловлюють запити до архітектурних проєктів, і загалом поміркувати про роль архітектора для людей — не для одного бізнес-клієнта, а для певної спільноти. І саме під час цього проєкту ми сформували фундаментальні принципи, про які я згадував раніше, і які можна застосувати до будь-яких процесів. Втім, наразі наше бюро збільшує роботу з приватними замовниками і відмовляється від роботи з громадами. По-перше, це фінансове питання, адже часто бракує грошей на реалізацію цих просторів. По-друге, з громадами великий ресурс йде на освітню функцію — тобі потрібно розповідати і дуже багато переконувати людей, а в роботі архітектора важливо відчувати, що замовлення є для тебе викликом — коли тобі потрібно підвищити свій рівень освіти, аби реалізувати проєкт. Тоді є зростання у професійному сенсі.

Можливо, тоді потрібна фасилітація у громадських проєктах, яка би сформувала до вас довіру як до архітектора.

Саме так, важливо, щоб спільноти розуміли цінність архітектор_ки і чому він чи вона взагалі присутні у проєкті. Я маю два дуже різні досвіди роботи з громадами, і вгадати наперед дуже складно.

Поділитися текстом

Facebook Twitter