Які невраховані фактори впливають на те, що державна політика не завжди спрацьовує? Чому державою не можна управляти, як бізнесом? Що таке екстерналії і як неврахування екстерналій отруює наше повсякденне життя? Щоб відповісти на ці питання, публікуємо конспект презентації про принципи економіки державного сектору, складеної Тетяною Коломієць під час її роботи в Аналітичному центрі CEDOS.

Державна політика: очікування vs реальність

Очікується що, заходи державної політики, спрямовані на певну проблему, мають призвести до її вирішення. Однак, в реальності так не завжди виходить. Наприклад, існує проблема недостатнього сполучення Троєщини з центром Києва. Державна політика з вирішення цієї проблеми передбачає будівництво Подільського мосту. Однак, його будують вже 23 роки. Очікування, які були при ухваленні цієї політики, не підтверджуються реальністю. Причина цього — невраховані фактори.

За Стігліцом, є чотири типи неврахованих факторів — причин неспроможності держави досягнути поставлених цілей:

  1. Недостатня поінформованість. Результати більшості політичних заходів є досить непередбачуваними та складними. Наприклад, у 17 столітті у Британії ввели податок на вікна з метою оцінити рівень доходу домогосподарств, оскільки на той час вікно було розкішшю. Однак, результатом цієї політики стало будівництво будинків з дуже маленькими вікнами або взагалі без них.
  2. Обмежений контроль над відповідною реакцією приватного сектора. Наприклад, в Нью-Йорку після війни з метою обмеження росту цін на оренду житлових приміщень яких значно бракувало, було введено контроль орендної плати. Результатом цієї політики стало перетворення частини житлового фонду у нежитловий і падіння якості орендованого житла.
  3. Обмежений контроль над бюрократією. Процес прийняття рішень проходить багато інстанцій. Навіть гарно розроблений і прийнятий законопроект може не виконуватися на рівні втілення в життя. Наприклад, коли для збільшення безпеки дорожнього руху використовується підвищення штрафів, це не призводить до жодних змін, окрім зростання розмірів хабарів.
  4. Обмеження, накладені політичними процесами. Виборці часто шукають прості рішення для складних проблем, оскільки їхнє розуміння складності питання є обмеженим. Результатом цього є популізм. Наприклад, коли для підвищення добробуту населення встановлюється високий мінімальний рівень заробітної плати, це призводить до високої інфляції або росту безробіття.

Економічний аналіз рідко дає повну відповідь або забезпечує впевненість в результатах втілення прийнятих рішень через політичні обмеження. Найбільш ґрунтовний та всеохопний аналіз не може передбачити неочікувані наслідки під час впровадження державної політики. Зазвичай, економічний аналіз не враховує політичну доступність певних дій та впливовість окремих стейкхолдерів. Виклик сьогодення — інтегрувати економічний аналіз в політику.

Економіка державного сектору

Є три основні напрямки економіки державного сектору:

  • Виявлення того, які види діяльності здійснює державний сектор і як вони організовуються. Держава організована складно. Важко виявити, хто за що відповідальний і які має функції. Податки і виплати відбуваються на різних рівнях: державному і місцевому. Важко прорахувати сумарні доходи, і на що вони йдуть.
  • Розуміння і прогнозування всіх наслідків державної діяльності (наскільки це можливо). Фактичні наслідки державної політики спрогнозувати важко. Навіть коли проект вже починає працювати, часто немає єдиної думки щодо його результатів.
  • Оцінка альтернативних стратегій, зокрема, цілей державної політики; розробка критеріїв оцінки наслідків альтернатив; а також оцінка, на скільки результати збігаються з ціллю.

Що ж викликає постійні дебати про економічну політику держави? По-перше, неспроможність однієї або двох сторін прослідкувати у повному розмірі наслідки економічної політики. По-друге, розходження в поглядах щодо того, в якому стані перебуває економіка. По-третє, незгода щодо пріоритетів політики.

Чому державою не можна управляти як бізнесом? «Не все, що приносить дохід, має соціальну цінність і не все, що має соціальну цінність, приносить дохід,» — писав Джон Харві. Наприклад, казино, продукти швидкого харчування, сигарети мають сумнівну соціальну цінність, але є надзвичайно прибутковими. Натомість, пожежна служба, парки, бібліотеки, державні школи мають безперечну соціальну цінність, але не є прибутковими. Навряд чи вони зможуть існувати в нинішній формі, якщо змусити їх приносити дохід.

Соціальний добробут

Соціальний добробут — рівень стандартів життя та процвітання (успіху) як окремої людини, так і суспільства загалом.

Соціальний добробут має матеріальні та нематеріальні складові. Матеріальні фактори вимірюються середнім рівнем доходу населення, рівнем цін на базовий споживчий кошик тощо. Нематеріальні фактори — це якість життя: якість навколишнього середовища, повітря, води, рівень злочинності, доступність необхідних соціальних послуг і так далі.

Головні актори добробуту — виробники товарів і споживачі. Для виробників товарів складовою економічного добробуту є різниця між ціною і витратами, для споживачів — різниця між ціною і цінністю товару.

Непрямий вплив одних економічних агентів на інших — це екстерналії та забезпечення суспільним благом.

Екстерналії

Екстерналія — побічний ефект від дії одного економічного агента на інших економічних агентів, неврахований тим, хто ці дії здійснює. Наприклад, ви приймаєте індивідуальне рішення їхати громадським транспортом в годину-пік, зважуючи всі фактори «за» і «проти», які впливають особисто на вас: вартість проїзду і економію часу та сил. Натомість, ви не враховуєте збільшення тисняви та незручності, які це створить іншим пасажирам. Ці два побічні ефекти і є екстерналіями.

Невраховані зовнішні ефекти призводять до того, що суспільні витрати не дорівнюють індивідуальним, через що створюється занадто багато чи занадто мало товару. У випадку з транспортним прикладом наявний негативний зовнішній ефект — незручність пересування у годину-пік, через що суспільні витрати є вищими за індивідуальні і фактична кількість поїздок у маршрутці в годину-пік перевищує оптимальну кількість. Інший приклад — зовнішня реклама. Вона має негативний зовнішній ефект — спотворення вигляду міста, псування туристичної та інвестиційної привабливості. Індивідуальні витрати від зовнішньої реклами є нижчими за суспільні, тому фактична кількість рекламних вивісок перевищує оптимальну.

Чи можуть екстерналії бути позитивними? Так. Наприклад, щеплення від хвороб (вакцини від грипу тощо). Наявні позитивні екстерналії — зниження не тільки ризику захворіти самому, але й інфікувати інших. Суспільні вигоди вищі за індивідуальні, фактична кількість щеплень менша за оптимальну.

Суспільний ресурс — це ресурс, який належить всім разом і нікому окремо. Наприклад, берег ріки, шкільні меблі чи дикі тварини. Трагедія суспільних ресурсів полягає у перевикористанні таких ресурсів при відсутності регулювання. Результатом цього є те, що беріг ріки завалений сміттям, шкільні меблі «живуть» набагато менше, ніж домашні, а дикі тварини вимирають через браконьєрів.

Забезпечення суспільним благом

Суспільне благо має дві основні характеристики. По-перше, його вживання якого не є конкурентним: кількість для інших не зменшується від споживання блага іншими. По-друге, при вживанні суспільного бгала неможливо виключити «безбілетника», тобто, людини, яка не заплатила за отримання блага.

Прикладом є дилема сусідів. Сусіди будуть співпрацювати, тільки якщо існує державний орган, що змушує їх брати участь у створенні суспільного блага.

Люди схильні брати до уваги тільки свої інтереси, що призводить до неефективного функціонування і провалу ринку.

Приклад автомобілізації

Дороги є суспільним благом, адже, по-перше, їхня кількість для одних людей не зменшується від споживання іншими, а по-друге, неможливо виключити «безбілетника» (тобто, неплатника податків).

Нинішня ситуація показує неможливість задоволення загального попиту на безкоштовний товар. Дороги дорого будувати та утримувати, однак вони безкоштовні і цінні у використанні. Результатом є затори та тягучки.

Водії спричиняють негативні екстерналії. Кожен водій враховує тільки свої приватні витрати (час, пальне, знос автомобіля тощо), однак не враховує, що він сповільнює інших, створює затори, збільшує часові затрати інших водіїв. Результат — перевикористання доріг.

Відповідно до фундаментального закону перевантаженості доріг, кількість кілометрів пробігу автомобілів зростає 1:1 з кількістю кілометрів новозбудованих доріг. Це стосується і розширення доріг. Отже, збільшення і розширення доріг тільки тимчасово прибирають проблему заторів. Більше доріг — не означає менше заторів.

Є й інші спричинені автомобілізацією екстерналії:

  • локальне забруднення довкілля: викиди CO2 в повітря, погіршення здоров’я місцевих жителів, підвищення рівня смертності у регіоні;
  • дорожньо-транспортні пригоди: постраждалі, пошкоджені машини, ускладнення дорожного руху;
  • глобальне забруднення довкілля: проблема озонових дір, глобальне потепління, погіршення плодючості;
  • залежність від імпорту нафти.

Існує також питання справедливості. Дороги будуються коштом бюджету (тобто, податків), за утримання доріг платять всі. Однак, лише 26% мешканців Києва мають автомобілі (дані на 2014 рік). Відповідно, користь від покращення доріг є значною тільки для 26% жителів.

Можливим вирішенням проблеми може бути запровадження плати за користування дорогами. Це допомогло б зняти питання справедливості та питання зменшення прихованого негативного впливу — екстерналій.

Висновки

  1. Реальні наслідки державної політики важко передбачити, але можливо.
  2. Як при розробці, так і при аналізі державних політик необхідно враховувати можливі екстерналії та особливості забезпечення суспільного блага.
  3. Як при наявності екстерналій, так і для забезпечення суспільного блага необхідне втручання держави

Поділитися текстом