15 березня в ефірі Еспресо TV громадський активіст Сергій Щелкунов послався на аналітичний центр CEDOS, як інститут, що може запропонувати нову методику залучення громади до перейменування вулиць та інших об’єктів міського простору. Після матеріалів про типології форм громадянської участі та критерії її оцінювання пропонуємо аналіз наявних причин та процедур присвоєння назв.

«Краще б реальними проблемами займались!», «А гроші на таблички вони де брати будуть, з наших податків?», «Та яка взагалі різниця — жили собі й жили,» — ці та подібні до них аргументи можна доволі часто почути у дискусіях стосовно перейменування вулиць в українських містах. Процес зміни урбанонімів — власних назв, що позначають такі елементи просторової структури міста як вулиці, площі, проспекти тощо — активізувався після подій Євромайдану, однак і до того в різних населених пунктах України відбувались подібні зміни.

Безперечно, особливого резонансу процес перейменування набув у зв’язку із набуттям чинності так званого «закону про декомунізацію» — Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», окрема стаття якого стосується саме зміни урбанонімів. Однак, і до прийняття цього закону, за років Незалежності, назви вулиць, площ, проспектів та парків зазнавали змін — деяким повертали історичні назви, деяким присвоювали нові. Чому і кому важливі ці перейменування? Якою є політика упорядкування цього процесу на національному та місцевому рівнях?

Чому назви вулиць важливі

Урбаноніми виконують ідентифікувальну та інформативну функції — з одного боку вони допомагають розрізняти однотипні об’єкти в міському просторі, з іншого — забезпечують орієнтацію людини у цьому просторі. З такої точки зору важливість конкретних назв полягає у тому, щоб вони «якісно» виконували ці функції — мова йде про довжину назв, легкість вимови та написання, відсутність повторюваних назв в межах одного міста тощо.

Однак, інформативність урбанонімів полягає не лише у цьому. Велика (якщо не більша) кількість вулиць та інших об’єктів просторової структури міст називається на честь певних осіб чи подій. Закон України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» містить виключний перелік підстав та причин, за якими можна визначити, на честь кого і чого можна називати вулиці, проспекти тощо. У разі присвоєння імені фізичної особи або осіб, такими підставами є:

  • внесок особи у розбудову держави, боротьбу за незалежність тощо;
  • здійснення героїчного вчинку, «звершення в ім’я Батьківщини»;
  • значний особистий вклад у розвиток різноманітних сфер суспільного життя, таких як наука, освіта, культура.

В разі найменування на честь ювілейних або святкових дат, назв та дат історичних подій, Закон визначає мету подібного найменування (перейменування) — вони можуть здійснюватись:

  • для популяризації фактів історії України;
  • «формування історичної свідомості Українського народу»;
  • сприяння розвитку таких сфер суспільного життя як наука, культура, освіта, мистецтво тощо.

У формулюваннях Закону використовуються такі концепти як «увічнення пам’яті», «формування історичної свідомості». Відповідно, в даному випадку назви об’єктів міського простору виступають вже не лише означниками, функція яких полягає у спрощенні орієнтації людини у просторі. Ні, тепер вони набувають нового значення та функції — закріплення певних ідей, фактів, в ширшому контексті — інтересів соціальних груп, інституцій та суспільства вцілому.

Об’єкти набувають нових значень — вони стають носіями актуальних соціокультурних та ідеологічних смислів, санкціонованих групою або інституцією. Місто стає простором символічних маркерів, які використовують агенти, наділені владою, задля закріплення смислів, що їхній владі відповідають. Відповідно, процеси зміни влади (як реальної, так і символічної) супроводжуються процесом ремаркації — переписування цих маркерів, закріплення нової влади через «вбудовування» у повсякденний простір нових символів. Саме тому процеси перейменування наразі набувають важливого значення — через них відбувається впровадження політики пам’яті, комеморації тощо. Вулиці та інші об’єкти стають «безтілесними пам’ятниками» тим особам та подіям, які в актуальному символічному контексті визначені як видатні.

Втручання у процес перейменування, участь у обговореннях та (не)згода із запропонованими варіантами змін дають містян(к)ам можливість, окрім визначення комфортних для себе означників простору існування, взяти участь у писанні тексту власного міста і, в ширшому контексті, у закріпленні нового символічного порядку, нової політики комеморації в Україні вцілому.

Національна політика зміни урбанонімів

Як відбувається найменування та перейменування вулиць, проспектів, площ тощо в Україні? Чітко прописаного процедурного механізму стосовно перейменування об’єктів просторової структури міст немає. Однак, з Законів України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «Про місцеве самоврядування» можна виділити низку обов’язкових етапів, з яких складається процес зміни урбаноніма(-ів).

  1. Процес перейменування починається з засвідчення інтенції до перейменування, яка може реалізуватись як фізичними, так і юридичними особами. Далі, пропозиції стосовно перейменувань, що мають супроводжуватись низкою документів, передається суб’єктові подання, яким в даному випадку виступає міський голова. Така схема працює відповідно до Закону «Про присвоєння...», в інших випадках суб’єктом подання може виступати виконавчий комітет відповідної міської ради (відповідно до ст. 37 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Отже, уповноваженими надавати пропозиції стосовно перейменування об’єктів топоніміки є як представники органів влади, так і пересічні громадян(к)и.
  2. Після цього відбувається розгляд пропозицій суб’єктом(-ами), які готують подання стосовно перейменування вулиці. Під час цього етапу може бути скликано експертну комісію, рішення якої матимуть рекомендаційний характер. Обов’язковими до проведення на цьому етапі є громадські обговорення, під час яких фіксуються пропозиції (зауваження) учасників стосовно запропонованого(-них) урбанонімів, після чого проводиться їхній узагальнений аналіз. Обов’язковість проведення обговорень визначається Законом «Про присвоєння...», в інших випадках обговорення можуть регулюватись окремими документами міської ради. Вид проведення громадських обговорень має бути обраний таким чином, щоб якнайбільша кількість зацікавлених учасників могла бути залученою. Це можуть бути громадські збори (слухання), інтернет-консультації тощо. Організатором проведення громадського слухання виступає суб’єкт, що готує подання про перейменування — міський голова, відповідно до Закону «Про присвоєння...».
  3. Після проведення усіх цих заходів виконавчий комітет або міський голова приймає рішення щодо винесення на розгляд міської ради подання про найменування (перейменування) об’єкта із подачею усіх необхідних документів.
  4. Після цього відбувається процес опрацювання запиту міською радою і винесення відповідного рішення стосовно найменування (перейменування) вулиці, площі, проспекту, провулку, бульвару, скверу, узвозу, проїзду, майдану, набережної, мосту тощо.

Наведений алгоритм в більшій мірі відповідає Закону «Про присвоєння...», відповідно, мова в ньому йде виключно про надання об’єктам просторової структури міст назв та імен видатних подій, діячів. Загального механізму для найменування вулиць іншими іменами, на кшталт вулиць Яблуневої, Сонячної тощо немає. На національному рівні проведення громадських обговорень при прийнятті таких рішень не вимагається.

Однак, в контексті декомунізаційних перейменувань громадські обговорення проводяться не лише у випадках присвоєння об’єктам просторової структури міст чиїхось імен. Наприклад, у Києві громадському обговоренню підлягало перейменування провулку Володимира Ульянова на провулок Осінній. Так само громадському обговоренню підлягає і повернення історичних назв замість попередніх радянських.

Порядок зміни урбанонімів у Києві, Львові та Харкові

Як вже зазначалось, наведений порядок дій є радше узагальненням зазначених у Законах України норм стосовно перейменувань. Порядок найменувань та перейменувань регулюється також окремими документами безпосередньо у містах.

Львів. У місті існує «Положення про порядок найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд», затверджене ухвалою Львівської міської ради від 31 березня 2011 року. Це положення, як зазначається в ухвалі, створене для «впорядкування механізму розгляду звернень громадян та їх об’єднань з питань щодо найменування перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд у м. Львові».

Відповідно до нього, обов’язковим є створення комісії з найменувань та перейменувань, склад якої затверджується міською радою. Комісія виступає органом, до якого скеровуються звернення фізичних та юридичних осіб стосовно найменування або перейменування. Рішення комісії мають рекомендаційний характер. Свої рішення комісія у тижневий після прийняття термін має подати на розгляд постійної комісії культури, промоції, засобів інформації та туризму та постійної комісії депутатської діяльності та законності. Разом із висновками постійних комісій голова комісії з найменувань та перейменувань подає відповідне звернення міській раді напередодні Дня міста Львова. В разі прийняття рішення про найменування та перейменування міською радою, голова Комісії повідомляє відповідні районні адміністрації, Адміністрацію міського голови та інші служби. У місячний термін після прийняття рішень ЛКП «Міський центр інформаційних технологій» вносить зміни у бази даних, електронні карти міста та інші джерела інформації.

Окремо визначеної процедури проведення громадських обговорень стосовно найменувань та перейменувань немає, вони обов’язково відбуваються виключно у випадках, зазначених у Законі «Про присвоєння...».

Харків. Рішенням міської ради від 24 червня 2015 року було затверджено «Положення про Міську комісію з питань топоніміки та охорони культурного середовища», яка є дорадчим органом, що може вивчати питання і готувати пропозиції щодо «прийняття Харківською міською радою та її виконавчим комітетом рішень з найменування та перейменування елементів вулично-дорожньої мережі». Окрім цього, комісія опікується питаннями встановлення меморіальних дощок і пам’ятників, веде їхній облік та проводять заходи з їхнього захисту та ефективного використання.

Назагал, порядок розгляду питань комісією складається з отримання нею відповідної пропозиції; її розгляду з залученням усіх необхідних документів; прийняттям рішення на засіданні і, відповідно, винесення або не винесення рекомендації стосовно того чи іншого найменування або перейменування. Комісія підпорядкована міській раді та міському голові, виконавчому комітету міської ради.

Так само, як і у Львові, проведення громадських обговорень стосовно перейменувань регулюється тут відповідно до «Закону про надання...».

Київ. У столиці при міському голові було створено Комісію з питань найменувань — консультативно-дорадчий орган для надання «фахових висновків з питань присвоєння, зміни, назв об’єктів [міського підпорядкування]».

Існує процедурний поділ найменувань на пов’язані із присвоєнням імен та не пов’язаних із ними. Відповідно до порядку розгляду пропозицій Комісією з питань найменувань, у разі позитивного рішення Комісії про присвоєння імені міського підпорядкування, пропозиція виноситься на громадське обговорення, що відбувається на офіційному сайті КМДА протягом двох місяців. Брати участь в обговоренні можуть офіційно зареєстровані в Києві громадян(к)и. Важливо, що містян(к)и можуть не лише проголосувати за чи проти проекту рішення, але й запропонувати власні правки щодо перейменування. Після завершення обговорення, Комісія проводить повторне засідання, на якому, з урахуванням результатів обговорень, надає або не надає міському голові рекомендацію стосовно подання про найменування або перейменування відповідного об’єкта. Це подання міський голова направляє спочатку до постійних комісій міської ради, а потім остаточний розгляд проекту відбувається на сесійному засіданні міської ради. Процедура найменувань, не пов’язаних з іменами відрізняється лише одним — громадське обговорення для нього не передбачене.

Народне перейменування вулиці Інститутської у Києві почалося відразу після розстрілу Небесної Сотні. 2 березня 2014 року

Ми бачимо, що творення символічного простору міста, елементами якого є назви об’єктів топоніміки, є доволі регламентованою сферою, в якій громаді відводиться незначна роль. Однак, творення міського тексту, набору символів та значень, якими буде наповнено місто загалом, передбачає містян(-ок) як одних з акторів(-ок). Те, яким чином люди структурують свій повсякденний простір так само відображається у назвах вулиць — наприклад, перейменування частини вулиці Інститутської на алею Героїв Небесної Сотні відбулося першопочатково з ініціативи громади, і тільки після цього було затверджено на владному рівні. Однак, сучасні загальнодержавна та міські політики не сприяють підвищенню агентності громади у вирішенні подібних питань.

Назагал можна сказати, що процедура найменування та перейменування вулиць, проспектів тощо в Україні є дещо «відчуженою» від власне мешканців(-ок) міст. Офіційно вносити пропозиції стосовно найменувань та перейменувань вони можуть виключно у випадку, якщо йдеться про присвоєння об’єкту імені, ювілейної або святкової дати, назви і дати історичної події. Таким чином відбувається обмеження участі містян(-ок) у повноцінному формуванні образу міста, його тексту.

Долучення лише до обговорення комемораційних назв, а також відсутність задекларованої можливості пропонувати власні варіанти окрім тих, що мають когось чи щось комеморувати, виглядає як додатковий механізм закріплення нової символічної влади, в якому громадян(к)и використовуються радше як допоміжні елементи впровадження політики, а не як суб’єкти її творення.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі