У Радянському Союзі Бішкек вважався другим найзеленішим містом після Києва. Засніжені вершини Тянь-Шаню на горизонті, посеред напівпустельної Чуйської долини — місто з затіненими вулицями й тротуарами, з обох сторін яких невеликі струмки із чистою водою, що стікає з гір. Мільйонне місто, єдиним громадським транспортом у якому є хіба старенькі радянські тролейбуси та перероблені з вантажних Мерседеси. Хаотичний дорожній рух і не менш хаотична забудова міста. Як і Київ, Бішкек накрили затори, спека і смог.

Чому зелена оаза перетворюється на непридатне для життя місто і як обернути ці зміни у зворотному напрямку, під час Форуму міст Киргизстану Іван Вербицький розпитав екологічних активістку й активіста з Бішкека Марію Колеснікову та Дмитра Вєтошкіна.

Марія Колеснікова, директорка молодіжного екологічного руху MoveGreen

Медики кажуть, що ситуація з повітрям у Бішкеку критична. Сьогодні вже народжуються діти з вродженими вадами, тому що є певні забруднення. Через те, що у нас багато дерев і навколо гори, людям здається, що все в порядку. Вони або не знають, або не хочуть цікавитися цими питаннями, або знають, що все жахливо, але кажуть, що всерівно з цим нічого не можна зробити.

Інформація про забруднення застаріла. Є сім точок у місті, де ще з радянських часів вимірюють п’ять речовин. Ця система застаріла. Наприклад, вона не моніторить пил, не моніторить озон. Чому пил шкідливий? У нас є льодовики в країні. Ці речовини високо піднімаються і нікуди не відлітають, а осідають на льодовиках. Вони чорного кольору, тому приваблюють світло і льодовики скоріше тануть. Якщо копнути, стільки ефектів від цього, і проблеми зміни клімату, і сходи лавин, і оповзні.

Навіть ті заміри, які є, Кигризгідромет подає в не дуже зрозумілій для городян формі. Хто з нас взагалі залізе на сайт гідрометцентру і почне читати інформацію про повітря? Що таке ГДК? З людьми потрібно говорити не науковою, а зрозумілою мовою, щоби вони цікавилися замірами, якістю повітря, забруднювачами і їхнім впливом на здоров’я.

Вулиці вже не можуть вмістити таку велику кількість машин. Пріоритет надається автомобілістам, а не жителям. Розширюють десь дорогу — зрубали дерева. А спробуйте відновити зараз це. Нам обіцяють: «Ми посадимо нові». А спробуйте зробити так, щоби це нове дерево прижилося і досягнуло такого рівня розвитку, щоб створювати тінь, створювати той самий мікроклімат, який формує цей бриз у місті, провітрюваність. Це не тільки естетика, дерева очищують повітря. Коли ми піднімаємося на панораму, можемо бачити смог, за яким просто не видно міста. Ситуацію називають критичною, але ніхто не кричить про це. Тому я бачу роль нашої організації в тому, щоби показати, що не все в порядку.

Читайте також: Як розвивається Бішкек: право на місто, самозахоплення та «Міські ініціативи»

По одній з вулиць зробили велосипедну доріжку, а зараз на ній просто паркуються водії і ніхто не регулює це. Деякі представники мерії кажуть: «Ну нема попиту значить». Мінтранспорту, ДАІ та мерія не можуть вплинути один на одного, тому нам потрібен майданчик, щоби змінити це.

Ми гордилися тим, що Фрунзе (назва Бішкека у 1926-1991 роках) — одне з найзеленіших міст Радянського Союзу. Критична ситуація в тому, що великі дерева, які сформували крони і є дуже важливими для очищення повітря, вологи, прохолоди, поступово починають помирати, падати взимку. Не може просто так падати дерево, якщо за ним добре доглядають. Іригаційна система в занепаді. В догоду якимось комерційним рішенням, а також через пріоритет водія, дерева помирають.

Дуже важко змінити звички. Якщо в тебе є велика машина — думаєш, що ти все можеш, можеш показати багатство. Звичайно, ти будеш їздити на цій великій машині, ще й усім сигналити, виказувати своє незадоволення, тому що ти король. Як це викорінити — я не знаю. У нас екологічні питання не на першому місці.

Сьогодні вже є люди, які вимірюють у себе в двориках якість повітря. Якщо нам об’єднати цих людей у мережу і зробити інформацію загальнодоступною, зможемо почати громадський моніторинг, щоби громадяни отримували цю інформацію онлайн 24 години й могли регулювати свої дії, наприклад, не гуляти з дитиною в певному районі у пік забруднення і потім вимагати вже рішення від держави.

Читайте також: Міста для життя: як Києву адаптуватися до змін клімату

Треба створювати кліматичні стратегії на рівні міських органів влади, щоби вони працювали. Потрібно працювати разом з державною владою і найголовніше — збільшувати потенціал городян, розказувати, що є такі проблеми і як вони можуть вплинути.

Є проблема корупції і розрізненості роботи муніципальних служб: Головархітектури, мерія. Був випадок, коли президент приїхав весною висадити дерева біля філармонії, а йому сказали: «Сорі, не маєш права, це вже приватна територія». Як публічний простір може стати приватним і ніхто про це не знає?

Дмитро Вєтошкін, директор громадського фонду «Ініціатива Арча»

Ботанічний сад Бішкека належить Академії наук, а не місту, тому зберігся цілим. Однак, він у важкому стані, кілька разів його намагалися інституційно знищити. 2016 року ініціативна група — відомі люди Бішкека, бізнесмени, діячі культури, науки, медицини, люди, які приймають рішення — об’єдналася навколо ідеї відновити ботанічний сад.

Спочатку ми формували інформаційну кампанію, тому що у нас виросло ціле покоління, яке взагалі не знає, що таке ботанічний сад. Дві полярні думки: це парк, де можна бігати чи займатися спортом або це взагалі закрита територія. А сад — і не те, й не інше. Люди взагалі не знають, для чого потрібен ботсад.

Читайте також: Директор фонду Сорос-Киргизстан: Урбаністика — майданчик для зрощення громадянського активізму

У травні минулого року ми провели фестиваль «Відродження ботанічного саду» на 5 тисяч людей. Потім зрозуміли, що нам необхідно якісь практичні речі реалізувати, очистили територію дендрарію, провели етикитування: знайшли історію появи всіх дерев, підняли журнали.

За цей рік в ботанічному саді йде три потоки курсів. Ми навчаємо керівників будинкових комітетів та ОСББ питанням озеленення прибудинкових територій. Ми навчаємо студентів-архітекторів ландшафтному дизайну і зеленому будівництву міських територій. І ми проводимо безкоштовні майстер-класи кожного четверга. Просимо працівників ботанічного саду розповідати про свої наукові здобутки городянам, щоби вони також знали, чим взагалі займається наука.

Сьогодні ми працюємо більше практично, залучаємо місцевий бізнес до висадження рослин. Навесні посадили понад 600 саджанців силами депутатів парламенту, Адміністрації Президента, мерії. На цій хвилі працюємо над озелененням міста, розробили стратегію розвитку зеленого фонду Бішкека до 2025 року.

Ми зрозуміли, що ботанічний сад — це маленьке завдання, тому взяли друге велике амбіційне завдання — повернути Бішкеку статус міста-саду. У Радянському Союзі він вважався другим за рівнем озеленення після Києва. Місто розташоване посеред степів і напівпустинь з різкоконтинентальним кліматом. Тут було складно працювати складно, але озеленення дуже грамотне з точки зору формування мікроклімату міста. Серед пустелі створити оазу.

З проходом незалежності й ринкової економіки ми почали втрачати це з катастрофічною швидкістю. Місцем для нового будівництва, бізнес-центрів і платних парковок ставали лише зелені зони. Відкрилося дуже багато приватних будівельних компаній і зелений фронт міста скоротився. Якщо у Фрунзе в кінці 1980-х років у деяких районах на одного городянина припадало до 30 квадратних метрів зелені, сьогодні ця цифра становить менше, ніж 5. Звичайно, більше людей стало жити, місто розширилося, але зелені зони ми втратили.

Фрунзе славився на весь Союз шумними ариками (вуличними каналами) з чистою водою. Дехто помилково вважає арики тільки іригаційною системою, але це також дренажна система, вона відводить ливневі стоки, а також це водна поверхня. Здавалось би, чому в трубах не пустити воду, це більш економно. Але відкрита водна поверхня і фонтани, які раніше були у місті, підвищували рівень транспірації рослин (випаровування води з поверхонь рослин через продихи та кутикулу). Рослини сильніше зволожують повітря завдяки випаровуванню вологи.

Арикову систему ми втратили у 90-ті роки, коли почалася масова стихійна забудова міста від кіосків до капітальних будівель. Зараз її відновлюють. Але велике питання, на скільки взагалі можливо її відновити у тому вигляді, в якому вона була. Арикова система постійно потребує догляду, оскільки вона пошкоджується коріннями рослин. Дуже приємно, що на неї звернули увагу: раніше могли закатати в бруківку, випадково забути. Зараз реконструкція всіх вулиць іде з урахуванням дренажної мережі.

Розрізненість інституцій призвела до того, що міське озеленення вирішує лише господарські завдання: освоїти бюджет, красиво посадити, щоби подобалося городянам, яскраво, аби зразу було видно.

Прикро, що усі спеціалісти й неспеціалісти намагаються зробити внесок у поради з озеленення міста. Хтось приїжджає з Парижа і каже, ми на багато зеленіші, ніж Париж. Чудово: якби ми перенеслися у кліматичну зону Парижа, можливо, ми б могли собі це дозволити. За еталон беруться міста, кліматичні особливості яких дозволяють вести тільки декоративне озеленення. У нас потрібне озеленення великомірними рослинами з зімкнутими кронами. Нам говорять, що це порушує ансамбль міської архітектури.

У нас також великі показники висаджування однорічних рослин. Ялинки з’являються у великій кількості, хоча для міста вони ніякої функції, крім естетичної, яка також під питанням, не несуть. Простіше озеленювати дорогими рослинами, ніж робити планові посадки великих зелених масивів.

Поїздка аналітика CEDOS на Форум міст Киргизстану профінансована Міжнародним фондом Відродження

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі