Новий епізод подкасту «Культурна робота» розповідає про море можливостей, які відкриваються перед незалежними кураторами і кураторками в Україні. Чи є в Україні emerging artists? Чому митці та мисткині обирають самозайнятість? Робота у приватних культурних інституціях — це про гнучкість чи про нестабільність? Де закінчується дозвілля і починається праця?

Ведуча подкасту Олена Сирбу говорить з незалежними куратор_ками Ганною Цибою і Дмитром Чепурним.

Хто такі куратори і кураторки та які особливості роботи у приватній культурній інституції

Професія «куратор_ка» не має точного визначення та потребує адвокації. Куратор_ки в культурній інституції відповідають за наповнення публічної програми чи за події, які відбуваються у рамках культурних проєктів.

Якщо за культурним проєктом стоїть інституція, куратор_ці не потрібно вибудовувати зв’язки PR з попереднім дослідженням, громадою тощо. Інституція має напрацьований досвід і контакти. Водночас у незалежному проєкті все має відбуватися наново, куратор_ка вибудовує професійні зв’язки самостійно, створює команду або приводить власну команду в новий проєкт. Звісно, створення нових стосунків займає певний час і потребує більше зусиль.

Читайте також:
Індивідуальна мистецька діяльність: конспект

Часто «інституція» означає наявність приміщення — офісного або експозиційного. Це приміщення разом з фінансуванням надають куратор_ці певну стабільність і можливість планувати діяльність, наприклад, на рік уперед, спостерігати за прогресом проєкту. Завдяки простору створюється спільнота навколо нього. Коли куратор_ка працює на інституцію, то зазвичай має стабільну зарплату. В інституціях є певна експертність і напрацьовані контакти у галузі, що дає можливість отримати досвід і навчитися нового.

З іншого боку, ця стабільність накладає певні обмеження на людину. Зникає можливість певної мобільності, бо куратор_ка повністю залучен_а в діяльність інституції і не може паралельно займатися безліччю додаткових проєктів. Повністю самозайнят_а куратор_ка має свободу, зокрема у вираженні своїх позицій і думок.

Чи завжди робота в інституції стабільна?

В Україні робота в інституціях, особливо приватних, не завжди стабільна й офіційна, а працівни_ці не завжди захищені законодавством. Навіть працюючи на інституцію, ти можеш бути оформлен_а як фізична особа — підприємець (ФОП).

Один із відомих прикладів створення профспілки у приватній культурній сфері в Україні є Профспілка медіаторів у Pinchuk Art Center. Посаду медіатор_ки запровадили у 2013 році. Медіатор_ки — люди, які готові розповісти про виставку й окремі арт-об’єкти, допомогти з навігацією у просторі. Робота медіатор_ки мала гнучку систему робочих годин (з 2014 року медіатор_ки могли працювати максимум 6 годин на день і 20 годин на тиждень) і не вимагала великого досвіду, що гарно підходило для студент_ок.

Однак фактично ця гнучка система працювала неідеально. У 2019 році усіх медіатор_ок офіційно працевлаштували, це була найбільша група працівни_ць у центрі з найменшою зарплатою. У медіатор_ок було багато питань до керівництва центру й умов праці. Через це вони створили офіційну профспілку та висунули певні умови роботодавцю, які були сформовані на законних основах. Наприклад, учасни_ці профспілки вимагали заключити з ними колективний договір, де були би чітко прописані права й обов’язки працівни_ць і роботодав_иць.

Врешті всіх медіатор_ок звільнили, посилаючись на те, що вони начебто непотрібні для роботи інституції. У лютому 2019 року арт-директор центру повідомив, що такої посади більше не буде. Це є негативним прикладом взаємодії між керівництвом і профспілками. Але цей випадок показує гарну тенденцію: молодь бореться за свої права та намагається здобувати для себе гідні умови праці. Постає питання, як довго інституція може експлуатувати працю молодих людей, посилаючись на їхній брак досвіду.

Професійне вигорання

У роботі куратор_ки існує багато волонтерства, вигорання і поганих досвідів, але загалом робота незалежно_ї куратор_ки передбачає свободу. Куратор_ка може знайти свою галузь, інтерес і займатися проєктами, пов’язаними з цікавими для н_еї темами, тож це допомагає уникати вигорання.

Слухайте також:

Важко розділити та відокремити робочі години від відпочинку, кураторська робота потребує мережування. Нетворкінг у часи пандемії став трохи легшим, бо все перейшло в онлайн. Це зменшило кількість витрачених коштів на розпивання усіляких напоїв, на таксі ввечері.

Якщо казати про вигорання, то це найбільше відбувається через знецінення власних зусиль і недостатній доступ молодих куратор_ок до ресурсів.

Незалежна робота у сфері культури, прекарність

Іноді незалежні куратор_ки створюють проєкти в межах інституцій. Інституційна присутність непомітна, але важлива для реалізації програм куратор_ок. Також подача грантової заявки від інституції, в якої є юридичний статус і матеріальний ресурс, має більше шансів, ніж заявка індивідуальна. Коли куратор_ка обирає незалежний шлях, то потрапляє у прекарну ситуацію. Напрацьований капітал, звісно, залишається з куратор_кою, але вон_а не завжди може його використати.

Читайте також:
«Супутник»: як громада спального району перетворила занедбаний кінотеатр на культурний центр

В Україні ми ніколи не мали ідеальних умов для реалізації культурних проєктів: вимоги набагато більші, ніж те, що в підсумку отримуєш, існує велика купа неоплачуваної роботи.

Під час пандемії Український культурний фонд з огляду на кризу запропонував підтримку інституціям, а не незалежним куратор_кам. Тож багато людей були вимушені піти працювати в інституції. Для того, щоб отримати цю підтримку, треба було реалізувати певну кількість проєктів. Інституції потребували незалежних куратор_ок, тож ця підтримка була необхідна обом сторонам.

Якщо окреслити плюси незалежної кураторської роботи — це велика можливість зустрічати та спілкуватися з людьми, які роблять щось нове.

Культурні політики для самозайнятих людей у культурній сфері

Кабінет Міністрів має розширити свій горизонт планування в культурному секторі. УКФ є державною структурою, що фінансує проєкти в межах одного року, але іноді проєкти мають довший термін реалізації, тож цей підхід фінансування має змінитися.

Держава повинна підтримувати сучасне мистецтво та культуру, бо це та мова, що впливає на процеси в суспільстві та має інструмент швидкої дії на свідомість споглядач_ки. Особливо це важливо для такої молодої країни, як Україна. Інвестиція в мистецтво — це інвестиція в майбутнє.

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду. Ілюстрація: Ганна Іваненко.

 

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі