Як трансформується зайнятість у 21 столітті? Що таке прекарність і як вона впливає на працівни_ць культури? Кому потрібні неоплачувані стажування? Навіщо нам культурна аналітика? Чи можливо створити профспілку в культурних і креативних індустріях?

Cedos за підтримки Українського культурного фонду запускає подкаст «Культурна робота». У першому епізоді ведуча подкасту Олена Сирбу говорить з аналітикинями Наталією Ломоносовою й Анастасією Бобровою про флексибілізацію та дерегуляцію, прекарність і «безцінний досвід» стажування у сфері культури.


Як трансформується зайнятість у сучасному світі?

Після Другої світової війни у країнах Західної Європи і США панував підхід розбудови держави загального добробуту. Це була держава, яка забезпечувала досить хороші соціальні гарантії. Люди могли розраховувати, що вони влаштуються на роботу і залишать її, коли йтимуть на пенсію. Однак після нафтової кризи 1973 та інших кризових подій у політичному дискурсі з’явилися ідеї про те, що державу потрібно звільнити від «тягаря» соціальних витрат. Як це можна зробити? Відповіддю стала флексибілізація.

Читайте також:
Капіталізм, неолібералізм і міста

Флексибілізація — це комплексна стратегія, яка покликана зробити ринок праці більш гнучким. Зокрема, починають виникати нові зовнішні форми трудового найму, аутсорсинг, аутстафінг. А також з’являються нові форми зайнятості й оплати праці всередині підприємств, наприклад, парт-тайм працівни_ці, оплата за нормою виробітку. Крім цього, виникає славнозвісний нульовий договір, який знімає з роботодавця обов’язок забезпечувати працівни_цю певною кількістю годин праці, але робітни_ця постійно має бути «на підхваті».

Читайте також:
Швидка доставка ваших бажань: кур’єри в місті

З одного боку, флексибілізація мала на меті скоротити безробіття. Адже вона допомагала залучити нових людей до робочого процесу через різні гнучкі форми найму. З іншого боку, вона дозволяла роботодавцям скоротити витрати. Флексибілізація мала менше негативних наслідків у країнах, які піклувалися про підсилення профспілок або намагалися гарантувати певний мінімальний дохід (скандинавські країни, Нідерланди).

Проте, наприклад, у США, де поширений підхід «easy come, easy go», роботодавець у будь-який момент може звільнити працівни_цю.

Крім цього, з другої половини 20 століття активно змінюється трудове законодавство різних країн — цей процес називається дерегуляцією, він лежить в основі флексибілізації. Дерегуляція означає, що держава менше «втручається» у відносини працівни_ці та роботодавця. Наприклад, в Україні зараз є законопроєкт 5388, який пропонує «дебюрократизувати трудові відносини» і розширити можливості для «діалогу» між працівни_цями та роботодавцями. Однак цей діалог є нерівним, адже робітни_ці мають менше можливостей впливати на фінальні рішення.

Тенденції зайнятості у сфері культури 

Поки у країнах Західної Європи і США в 90-х проходила флексибілізація та дерегуляція, у країнах пострадянського табору працівни_ці частково залишалися захищеними трудовим кодексом. Однак нині з’являються спроби нормалізувати нетипову зайнятість в обхід трудового законодавства.

Досвід працівни_ць культури у бюджетній сфері схожий на досвід працівни_ць в інших бюджетних сферах і переважно визначався переходом України до незалежності та ринкової економіки.

Читайте також:
Культурне дозвілля Херсона: від футуризму до сучасного мистецтва

Державні та комунальні підприємства досі залишаються місцем стабільної зайнятості та соціальних гарантій. Однак через низьку зарплату працівни_ці у сфері культури часто мають шукати інші канали заробітку: підробітки, гранти. Водночас у приватних інституціях люди досить часто працюють не за трудовим договором, а за цивільно-правовим, що є прикладом дерегуляції в Україні. Дерегуляція перекладає багато домовленостей на діалог між роботодавцем і одн_ією робітни_цею.

  • Прекарність

Прекарність — у соціальних науках цим терміном позначають нестабільні, непевні умови життя. У випадку зайнятості — це ситуація, коли людина не має стабільного доходу, роботи, соціальних гарантій. З цього терміну витікає таке визначення як прекаріат — люди, яких об’єднує ця нестабільність. Тривають дискусії про те, чи можна назвати прекаріат окремим класом. Зокрема, у 2011 році дослідник Гай Стендінг написав книгу «Прекаріат: новий небезпечний клас».

Прекарність проявляється у нових формах найму та індивідуалізації стосунків з роботодавцем, де взагалі зникає роботодавець як суб’єкт.

Прекарна зайнятість існувала завжди, але стосувалася зокрема праці жінок у сферах роботи з догляду. Протягом останніх років прекарна зайнятість почала зачіпати все більше верств населення (наприклад, працівни_ць сфери інформаційних технологій, чоловіків середнього віку), що спричинило активне обговорення цієї теми в суспільстві. Хоча прекарність існувала завжди, це не привід не критикувати її зараз.

Читайте також:
Низові ініціативи, культурні простори і минуле. Що у нас спільного, крім проблем?

Люди, які займаються мистецтвом, часто поєднують декілька робіт одночасно. Виникають два полюси зайнятості: безглузда робота, яка приносить багато грошей, або цікава, соціально важлива робота, за яку іноді не платять достатньо.

  • Глобалізація і виробництво культури

Виробництва корпорацій західних країн часто знаходяться в країнах з дешевою робочою силою. В культурній сфері ми можемо спостерігати ту саму тенденцію: країни з нижчим соціально-економічний рівнем часто заохочують переміщення виробництва культурних продуктів до себе. Вони виправдовують це аргументами про нові робочі місця, збільшення кількості зайнятих. Однак не порушується питання умов праці.

Зараз Україна стає популярною країною для виробництва культурних продуктів. На прикладі кіновиробництва ми можемо спостерігати, що причиною створення західної кінопродукції в Україні є насамперед дешеві оренди локацій, техніки, робочої сили й економічні заохочення від держави.

  • Безоплатна праця та кар’єра в культурній сфері

Концепція безоплатної праці на початку кар’єрного шляху підтримує соціальну нерівність. Люди, які мають мережу соціальної підтримки, можуть дозволити собі на початку свого робочого шляху, після університету, працювати безоплатно та покращувати своє резюме. Водночас люди, які не мають такої соціальної підтримки, вимушені працювати на гірших роботах, тож вони не матимуть такого вражаючого резюме, що значно знижує життєві шанси.

  • Нетворкінг як невід’ємна частина роботи в культурі

У сфері культури та креативних індустрій виникає необхідність постійного нетворкінгу. Мережа контактів і знайомств допомагає просуватися вище «кар’єрними сходинками». Працівни_ці культури можуть сприймати нетворкінг як одну з форм «інвестицій у себе». Коли з’являється потреба у співробітни_ці, то будуть радше кликати людей «з тусовки», а не когось ззовні. Процес постійного знайомства, нетворкінг досить виснажливий і може викликати психологічний тиск. Адже нетворкати потрібно у вільний час або замість робити. Також виникає співзалежність у спільнотах культурних працівни_ць, яка може блокувати критику того, що відбувається всередині.

Висновки і рекомендації

Робота в культурній сфері ілюструє тенденції зайнятості загалом.

Прекарність для культурних працівни_ць є дуже відчутною і, можливо, завжди була такою, ще до того, як ми почали говорити про гідні умови праці.

Сфера культури завжди була досить закритою, сферою для привілейованих людей, які мають ресурси. Попри це, працівни_ці культури досить незахищені.

Якщо ми визначаємо незахищену працю, прекарність і нерівність як соціально-політичні проблеми, то ми отримуємо шанс на їх вирішення.

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду. Ілюстрація: Ганна Іваненко.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі