Джей Ан зі StudioWeave та Йоуст Бойндерман з 00project — архітектори-урбаністи з Лондона і ментори MetaLab. MetaLab — це проект платформи «Тепле Місто» у Івано-Франківську, який складається з публічної програми, урбаністичної резиденції, навчально-дослідницько-проектувальної лабораторії та фестивалю «Сеанс міського сканування». Нинішнім фокусом MetaLab є ревіталізація заводу Промприлад.

2017 року MetaLab став переможцем конкурсу Urban action, організованого Британською радою, Ґете-Інститутом і CANactions для підтримки проектів розвитку середніх постіндустріальних міст в Україні. Однією з винагород конкурсу була менторська підтримка від Джея і Йоуста, яку отримав MetaLab.

Марія Грищенко поговорила з ними під час фестивалю «Сеанс міського сканування», який відбувся 12-20 серпня 2017 року у Івано-Франківську і був організований платформою «Тепле місто» та її партнерами.

MetaLab

Ми залучені до багатьох типів проектів. Займаємося публічними просторами, робимо офіси, коворкінги, інституційні будівлі.

Нам цікавий специфічний соціо-економічний і соціо-політичний український контекст. Ззовні можна бачити тільки частину того, що відбувається. Британська рада давно шукає людей, які могли б працювати в Україні. Ми вирішили, що маємо достатньо досвіду для цього.

З-поміж 30 проектів конкурсу Urban action ми обрали MetaLab. Він цікавий тим, що це прототип дуже великого і складного проекту, відкритої платформи для підприємницької, громадської, дослідницької діяльності. Багато хороших проектів були спрямовані на якийсь конкретний публічний простір. Вони закінчаться, коли закінчиться облаштування цього простору. Натомість, MetaLab — це структура, яка може згенерувати багато нових ініціатив.

Читайте також:
Івано-Франківськ: результати дослідження мережі взаємодії міських ініціатив та організацій

Ми зустрілися з командою і допомагали їм з розвитком ідей. У Лондоні вони зустрічалися з людьми, які займаються чимось схожим. Ми допомогли їм зі створенням бізнес-моделі та дизайном, допомогли зрозуміти, яку саме ініціативу вони хочуть створити.

Подзвоніть нам або напишіть, якщо хочете запросити до співпраці. Якщо ми працюємо над проектом, то залучаємо місцевих дизайнерів. Не хочемо закінчити проект і зникнути. Не потрібно, щоби нас згадували після закінчення проекту, але ми хочемо, щоби сам проект залишився в пам’яті людей.

Відновлення постіндустріальних територій

Що робити з постіндустріальними зонами? Це універсальна проблема сьогодні у світі. Раніше такі території використовували для дуже специфічних цілей, а зараз вони не придатні для життя і дуже забруднені. Йоуст родом з Нідерландів, Джей — з Південної Кореї, але ми обоє живемо і працюємо в Лондоні. Ці проблеми дуже по-різному вирішуються залежно від суспільних контекстів і саме тому дуже важко дати якусь пораду конкретно для України.

Що дійсно можна зробити — це розпочати дискусію. Проблема складна: потрібно подумати, як ви бачите такі території, хто і як використовує розміщені там будівлі і простір навколо них. Варто не втратити усю цю комлексність у процесі регенерації. Не можна просто стерти все і почати з чистого листа.

Промприлад цікавий тим, що це не мертва фабрика. Вона досі функціонує, використовуючи близько 10% своїх потужностей. Це відкриває можливість сприймати старий завод не просто як шматки заліза, але як частину економіки.

Одна з найбільших помилок у Британії — це перетворення залишків індустріального минулого на частину нерухомості і додавання їй вартості. Наприклад, старий кран у порту стає декорацією для дорогих апартаментів біля води. Індустріальні залишки втрачають будь-яку соціальну чи економічну вартість і трансформуються в елементи естетики. Неправильно таким чином ігнорувати цей історичний спадок.

Стару фабрику можна трансформувати так, щоби продовжувати частину її колишньої діяльності. Це дало б змогу молодшому поколінню навчатися на досвіді робітників.

Інший цікавий аспект — спроби передати Промприлад у громадську власність. Це неймовірно важливо. У містах часто закривають все, крім основних державних функцій: лікарень, шкіл, — або приватної власності: житла, магазинів, офісів. Між ними не залишається ніякого громадського простору: бібліотеки зачиняються, музеї перебувають під тиском, громадські центри занепадають. Можна спостерігати приватизацію міста.

Читайте також:
Київ — не новий Берлін. Що таке критична теорія міста

Це глобальний процес, який відбувається в Україні також. Він знищує для майбутнього покоління можливість мислити поза державними і ринковими категоріями. Суспільство завжди було чимось більшим, ніж держава чи ринок. Однак, ми чомусь будуємо міста, які не відображають цю комплексність. Ми створюємо міста, які є дуже обмеженою версією того, чим люди можуть бути.

Варто підтримувати простори, які перебувають у суспільній власності, наприклад, за допомогою краудфандингу або через залучення благодійних внесків. Під час ревіталізації постіндустріальних зон варто впроваджувати нові форми колективної власності та фінансування. Потрібно розглядати такі території як платформи, а не як продукти, давати їм реальне місце в економіці. Варто працювати з тим, що ми вже маємо; а також відкривати нове, використовувати доступні технології.

Активізм і відповідальність

Молодим активістам і активісткам радимо думати про різні аспекти впливу, який можуть мати їхні проекти. Коли проектуєте стілець, отримаєте в результаті не лише стілець. Його будуть використовувати, а значить буде користувач. Це не лише про те, аби створити продукт. Дуже важливо переконатися, що ви нікому не завдасте шкоди.

Що змушує людей по-справжньому перейматися тим, що вони роблять, а не лише тим, щоби мати роботу? Ми стрімко створюємо економіку, де можливість опікуватися якістю і впливом на людей раціоналізуються, оскільки все має бути ефективним і працювати швидше. У Британії можна помітити, що працівники не беруть на себе відповідальності, їх надихають лише виконувати свою роботу. Наприклад, у кол-центрах операторам говорять, що вони повинні закінчити розмову з клієнтом якнайшвидше.

Чи можемо ми, як суспільство, заохотити людей більше перейматися тим, що вони роблять, брати відповідальність? Поводити себе як мешканці міста, а не лише як наймані робітники? MetaLab показує нам, як жити разом в містах. Це проект не лише про економіку міста чи про будівлі. Це про створення спільнот, які дозволяють людям взаємодіяти і спілкуватися напряму.

Міста в Україні

Ми відвідали лише три міста в Україні: Київ, Львів та Івано-Франківськ. У Івано-Франківську відчули неймовірну енергію. Це не місто, яке застрягло. Воно рухається, розвивається, шукає, що йому потрібно. Є відчуття, що тут відбувається багато експериментів і оптимізм завжди приходить разом з песимізмом.

У Івано-Франківську багато підприємницької, інноваційної діяльності. Ми обідали в ресторані Fabbrica, який використовує лише місцеві продукти. Вони свідомо намагаються не бути надто дорогими, це демократичне місце. У них найкращий дитячий майданчик, який ми коли-небудь бачили в ресторані у Європі.

З урбаністичної точки зору Київ досить цікаве місто, воно розвивається. Дуже важко критикувати щось, не знаючи контексту. Ми помітили величезну різницю між багатими і не дуже забезпеченими людьми. Деякі частини міста — красиві, а деякі — не дуже.

Читайте також:
Бездомні, ромки, переселенки: як суспільство виключає деякі групи людей

У Барселоні багато індустріальних районів 1950-х років майже не мають публічного простору. Вони були шматками закинутої території і простору між машинами. Знадобилося 50 років, щоби у них почали створювати новий публічний простір, перетворили ці території на справжні житлові квартали. Зараз вони надзвичайно яскраві, зелені. Цікаво, чи такі процеси відбуваються тут.

Очевидна річ, що українські міста і Київ зокрема — це частина Європи. Україна має спільний культурний та історичний спадок як з Західною Європою, так і зі Сходом. Європа велика і дуже різноманітна.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі