21 червня 2018 року в рамках Публічної програми CANactions аналітик CEDOS Павло Федорів прочитав лекцію «Урбаністика: міський дизайн чи критична теорія». Публікуємо її конспект.

Що таке теорія міста

Що таке урбаністика? Є кілька варіантів відповіді:

  • міське планування,
  • міський дизайн,
  • урбанізм як особливий спосіб міського життя,
  • новий урбанізм як міський дизайн у людському масштабі,
  • міська географія,
  • а також urban studies або міждисциплінарні дослідження міста методами соціології, географії, політології, економіки, культурології та інших наук.

Умовно ці напрямки можна поділити на практичні і теоретичні.

Практики кажуть, що потрібно робити зручні й гарні простори для людей. Бажано — з залученням цих людей, щоби вони могли висловити свої бажання та потреби. Якщо в місті проблеми — треба організуватися з іншими мешканцями і створити зручний простір, де можна буде збиратися і вирішувати їх спільно. Зрештою, процес створення такого простору й зібрання людей навколо нього — уже цінність сама собою.

Читайте також:
Віктор Вахштайн про міста як спільноти долі та хіпстерську урбаністичну ідеологію

Найзагальніший науковий погляд на міста — це підрахунок кількості жителів. «Більш ніж половина населення світу проживає сьогодні в містах,» — повторюють лектори і книжки. «В Україні триває процес урбанізації ... У 2012 році майже 69% населення класифікувалося як міське, що на 1% більше, ніж на кінець 1990 року,» — констатує Державна стратегія регіонального розвитку. Про що нам говорить цей один відсоток? Чи пояснює він зміни, відбулися за понад 20 років?

Частина дослідників розглядає міста оптимістично. Гарвардський економіст Едвард Глейзер навіть написав книжку «Тріумф міста. Як наш найбільший винахід робить нас багатшими, розумнішими, зеленішими, здоровішими та щасливішими». Міста — це круто! Вони — джерела росту та інновацій. Зелені, розумні, креативні.

Повсякденний досвід життя у місті не такий оптимістичний. Щоби це побачити, варто просто вийти на вулицю чи проїхатись у громадському транспорті в годину-пік. Міста — це також концентрація бідності, поглиблення нерівностей і проблеми з довкіллям. Міста — це не тільки рішення проблем, але й проблеми також.

Зрозуміти, дослідити і вирішити міські проблеми — завдання теорії міста. 

Як виникла критична теорія

Сучасна теорія міста бере початок з Чиказької школи соціології. У 1920-30 роках Ернст Берджесс з колегами помітили просторові закономірності функціонального зонування Чикаго. З наближенням до центру збільшувалася потенційна вартість землі і ставало все менше промисловості. Таку модель міського розвитку вони назвали концентричною. Секторальна модель пояснювала, чому промисловість розміщується біля доріг, а дороге житло — вздовж річок.

Підхід Чиказької школи був описовим. Він базувався на ідеї про існування закономірностей просторового розвитку міста. Дослідники почали описувати їх: створювали і удосконалювали абстрактні моделі, приміряючи їх на різні міста. Можливості зробити висновки чи передбачення були невеликими.

У відповідь на протести 1960-х років відбувся критичний поворот. Рухи за мир, громадянські права і захист довкілля вплинули на академію. Студентів обурювало, що отримані в університеті знання не пояснюють довколишню дійсність, проти якої вони протестували. Так виник критичний підхід — не хейтерство, а спроба пояснити реальність, ставлячи під сумнів наявний стан речей і звичні уявлення про нього.

Критичний підхід вважає простір результатом діяльності суспільства. Простір не є сферичним у вакуумі: Чикаго відрізняється від Москви. Різні суспільства по різному організовують свій простір. Якщо суспільство соціалістичне — то і міський простір теж буде соціалістичним. Якщо в суспільстві капіталізм — то капіталістичним буде і міський простір.

Предметом критичних досліджень є процеси міських змін. Суспільство змінюється і зміни суспільства втілюються у трансформаціх міського простору. Виходить, досліджувати місто потрібно не як статичний об’єкт. Досліджувати варто процес міських змін. Міська географія пояснює, де відбуваються трансформації. Міська політика каже, хто здійснює зміни, хто від них виграє і хто програє. Міське управління досліджує, як саме зміни відбуваються.

Як капіталізм проявляється у містах

Головним питанням капіталізму є накопичення капіталу. Спочатку купуємо засоби виробництва і робочу силу. Робоча сила робить щось із засобами виробництва — з’являється новий продукт. Ми продаємо його і отримуємо додану вартість. Що робити з цією доданою вартістю? Можна вкласти у подальше виробництво: розширити його або створити нові технології — підвищити ефективність або виробляти щось нове. З часом, однак, може виникнути криза перевиробництва або недоспоживання, оскільки ресурси споживачів обмежені.

Додану вартість можна вкладати у саме місто. Будівництво інфраструктури — портів, доріг, терміналів — дозволяє процесу накопичення капіталу відбуватися швидше. Інший варіант — вкладати у житло. Покупці можуть там жити або просто припаркувати гроші для спекуляцій на продажі чи оренді. Натомість, девелопери заробляють на тому, що будівництво приносить найвищий рівень прибутку порівняно з іншими видами діяльності. Існує, однак, ще один варіант — це довготермінові інвестиції в охорону здоров’я, освіту чи пенсійне забезпечення. Вони підвищують якість життя, що дозволяє підтримувати попит на ринку.

Пошук більшої прибутковості потребує придумування нових ідей. Наприклад, американська мрія. Після Другої світової війни уряд США проводив цілеспрямовану політику субурбанізації. В дешеву землю за межами міст можна було вкласти капітал для будівництва. Це давало роботу, стимулювало кредитування та економіку загалом: почалося будівництво доріг і виробництво автомобілів для поїздок на роботу і до школи. Жінки здебільшого залишалися вдома і виконували хатню роботу, потребуючи все більше побутової техніки, яку їхні чоловіки у цей час виробляли на заводах. Люди отримали якісні житлові умови. Але це, можливо, було навіть вторинним результатом на фоні важливішого досягнення — повоєнного запуску економіки.

Вкладання капіталу може призводити до нерівномірного розвитку. В результаті субурбанізації люди переселялися у передмістя і міста втрачали платників податків. Інвестиції у розвиток центральних районів і публічних просторів зменшувалися. Коли сім’я отримала власний сад, центральна площа стала її менше цікавити. Політика субурбанізації призвела до нерівномірного розвитку — росту передмість коштом занепаду центрів.

У повоєнні часи держави вели політику зменшення нерівностей. На Заході панувала ідея всезагального добробуту. Держави брали зобов’язання забезпечити стандарний набір соціальних послуг усім громадянам незалежно від місця життя. Для цього запроваджували субвенції і стимулювали бізнес розміщуватися на певних територіях.

Як змінилися міста за останні десятиліття

Економічні кризи другої половини 20 століття змінили роль держави. Через спекуляції з цінами на нафту почала рости інфляція і безробіття. Прибутки зменшилися і капітал став шукати нові можливості для накопичення. Західні уряди почали змінювати політику. Частина повноважень держави перейшла наверх до наднаціональних утворень, наприклад, Міжнародного валютного фонду чи Європейського Союзу. Частина повноважень перейшла вниз завдяки політиці децентралізації. Частина перейшла у сторону ринку через приватизацію. Кордони стали прозорішими для руху капіталу і він почав шукати нові ринки. Держави втратили можливість контролювати мобільність капіталу. Виробництво стало легше переміщувати, наприклад, з Детройта до Мексики, а послуги, такі як ІТ, — віддавати на аутсорс.

Міста опинилися в умовах, де вони змушені змагатися за мобільний капітал. Конкуруючи, вони починають діяти як фірми і шукати нові джерела економічного росту. Муніципалітети переймають підприємницькі стратегії управління, спрямовані на створення міського середовища, здатного привабити капітал. Такими стратегіями можуть бути:

  • Стимулювання виробництва. Наприклад, використання бюджетних грошей і виділення землі для розвитку індустріальних парків чи промислових кластерів, коли ефективність такої політики недостатньо обгрунтована.
  • Стимулювання споживання — розвиток туризму, проведення фестивалів, ярмарків і мега-подій. Це може призводити до того, що окремі частини міста стають некомфорними для жителів, як, наприклад, центр Львова чи Контрактова площа у Києві.
  • Стимулювання функцій міста — будівництво конференц-залів, стадіонів, аеропортів і готелів за бюджетні кошти без прорахунків їхньої подальшої прибутковості. Після Євро-2012 в аеропорті Бориспіль стоїть законсервованим новий термінал F, а стадіон Арена-Львів не має постійного футбольного клубу. Нові робочі місця не завжди є високої якості. Від кав’ярень до ІТ, різні бізнеси застосовують податкову оптимізацію, погані умови праці, порушення трудових прав та низький рівень інтелектуальної праці.
  • Стимулювання державних потоків — змагання між містами за фінансування в межах різних державних програм або право проведення подій. Прикладами є боротьба між Львовом, Харковом, Одесою та Дніпром за Євро-2012 або трансльований по телебаченню конкурс за можливість приймати Євробачення-2017.

Підприємницькі стратегії потребують маркетингу міста. Для створення позитивного образу в медіа міста генерують інфоприводи: за бюджетні гроші проводять промо-тури і розробляють логотипи, витрачають ресурси на боротьбу за місця у рейтингах, статуси і нагороди. Місто стає брендом. У Львові це туризм і ІТ. Київ хоче виглядати новим Берліном, тому за підтримки очільників КМДА кілька років тому тут створили десятки муралів.

Чим більше міста хочуть відрізнитися, тим більше стають схожими між собою. Підприємницькі стратегії орієнтуються на набір «кращих практик», але перелік цих практик обмежений. Європейські культурна, молодіжна та зелена столиця скопійовані у різних країнах і регіонах. Захопившись «ефектом Більбао» міста перетворюють порти на схожі між собою креативні зони і запрошують тих самих зіркових архітекторів збудувати нові сучасні пам’ятки. Крім Олімпіад проводять дельфійські ігри, універсіади, а також регіональні ігри у кожній частині світу. Намагаючись вирізнитися, міста насправді копіюють інших. Київ хоче стати другим Берліном, а не першим Києвом: малює мурали, а не розвиває те, що у нього вже є. При цьому, зовсім не цікавиться, як Берлін працює з рівнем безробіття чи дефіцитом бюджету. Копіюються видимі результати без аналізу причин, передумов і наслідків політик, які до них призвели. Не враховується також різниця умов і контексту, які впливають не те, чи дадуть ті самі дії схожий результат.

Органи влади змінюють пріоритет з соціальних питань на економічні. Спрямування ресурсів на підприємницькі стратегії міського розвитку відволікає увагу органів влади. Пріоритети зміщуються від соціальних питань до економічних. Міста перестають ставити перед собою амбітні цілі вирішення складних проблем. Натомість, соціальна політика стає спрямованою на їхнє стримування у межах або місцях, де вони не можуть зашкодити образу міста і його «інвестиційному клімату». Вільні бюджетні гроші використовуються на сфери чи території, які вже і так розвиваються, а не поліпшення становища найбільш незахищених груп. Така політика загострює соціально-економічні нерівності та нерівномірність географічного розвитку.

Читайте детальніше про критичну теорію міста у серії статей Павла Федоріва:

  1. Капіталізм, неолібералізм і міста
  2. Міські географії та географії міст. Як капіталізм впливає на просторові нерівності
  3. Управління чи урядування. Кому належить влада в містах
  4. Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління
  5. Домовляння і регуляція. Як суспільний устрій впливає на міські політики
  6. Пост-соціалістичне місто. Як прихід капіталізму зумовив дикий міський розвиток
  7. Мер — не СЕО. Чим небезпечні підприємницькі стратегії міського розвитку

Відеозапис лекції:

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі