Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ реалізовує в Україні понад 20 проектів, кілька з яких стосуються тематики міського розвитку.
Першим був проект «Муніципальний розвиток та оновлення центральної частини Львова». Він тривав з 2009 по 2017 роки і передбачав створення та реалізацію плану інтегрованого розвитку центру Львова, зокрема, реставрацію історичних будівель, розвиток велоінфраструктури, навчання місцевих фахівців і започаткування Майстерні міста.
У 2015 році GIZ відкрило проект «Інтегрований розвиток міст в Україні». В його рамках розробляються плани інтегрованого розвитку Вінниці, Полтави, Житомира, Чернівців, а з 2018 року — також Львова і київського Подолу.
Крім цих проектів, зосереджених на роботі з конкретними містами, після революції і зміни влади в Україні GIZ почало працювати також з міською політикою (urban policy) на національному рівні. 2016 року Україна підписала Лейпцизьку хартію сталого європейського міста, а GIZ спільно з Мінрегіонбудом почали впроваджувати проект «Національна політика міського розвитку в Україні», в рамках якого німецькі фахівці консультують українське міністерство. Також щороку проводиться німецько-українська конференція з міського розвитку «Міста, комфортні для життя», під час якої вручається Лейпцизька премія інтегрованого розвитку міст в Україні.
Нещодавно закінчився перший етап цього проекту. Mistosite поспілкувався з його керівником Юргеном Лембке про національну політику міського розвитку в Німеччині і Україні, роботу GIZ і проблеми українського міського планування, а також враження Юргена від українських міст.
Національна політика міського розвитку
Це напрямок, у якому міста будуть розвиватися в майбутньому. Два роки тому Україна підписала Лейпцизьку хартію. Найголовніше у ній те, що національна політика міського розвитку — це більше, ніж просто міське планування, будівництво чи регуляція трафіку. Вона включає розвиток публічних просторів, соціальну інтеракцію, залучення мешканців до процесів прийняття рішень. Це також відносно нові теми: захист довкілля, запобігання та адаптація до змін клімату. В Україні всі вони уже існують на рівні ініціатив. Наш проект у співпраці з Мінрегіонбудом оформляє і скеровує такі ініціативи.
Найголовніше у національній політиці міського розвитку Німеччини — це стимули, які вона дає. Наприклад, є проект з покращення певних районів міста. В його рамках розроблені інструменти планування і фінансування на національному, регіональному та міському рівнях, які передбачають участь забудовників і мешканців району. Якщо ти інвестуєш у такий район, то отримуєш гроші від держави або міста. Це така система мотивації вкладання грошей у території, обрані національною політикою міського розвитку. Звісно, люди можуть вирішити не інвестувати, але варто мотивувати їх робити щось для громадського блага.
У майбутньому національна політика розвитку міст в Україні також матиме не лише правила і рекомендації, як будувати дороги і будинки, але й інструменти співфінансування міських громадських проектів. Національна політика — це загальне бачення, в яке ми б хотіли включити якомога більше аспектів. Це процес, який постійно змінюється і вдосконалюється.
Читайте також:
Рудольф Граф: «Міста повинні більш бережно ставитися до свого публічного простору»
Вже два роки в Україні вручається Лейпцизька премія інтегрованого розвитку міст. Ні GIZ, ні Мінрегіонбуд не мають впливу на журі. До його складу входять дослідниці, архітектори і планувальники. Протягом трьох днів вони розглядають подані роботи і приймають рішення. Головними критеріями обрання переможців є інтегрований підхід, партисипація, співпраця між органами міської влади і мешканцями.
У 2017 році ми започаткували німецько-українську мережу міст. Чотири міста в Україні (Київ, Харків, Львів, Миколаїв) працюють з чотирма містами у Німеччині (Лейпцигом, Гайдельбергом, Нюрнбергом, Оснабрюком). Це не просто міста-партнери. Учасники вже зустрічалися у Львові і Києві. Наступного разу зустрінуться у вересні — це те, чим ми будемо займатися до початку осені.
Ще один проект, який ми зараз розробляємо, буде пов’язаний з темами захисту довкілля, енергозбереження, покращення інфраструктури громадського транспорту і велосипедів, запобігання та адаптації до змін клімату. Він теж буде пов’язаний з розвитком міста, але фокусуватиметься на екологічних темах. Хочемо створити більшу робочу групу, до якої буде залучений не тільки Мінрегіонбуд, але й інші міністерств.
Досягнення GIZ в Україні
Наш проект варто розглядати у довготривалій перспективі, разом з іншими ініціативами GIZ. Реальні досягнення має відомий проект ревіталізації центральної частини Львова, який тривав 8 років. Розпочата або вже закінчена робота над створенням інтегрованих планів розвитку міст. Для центру Львова ми навіть розробили бюджет пріоритетних заходів. Для мене це був дуже важливий крок. Одна річ — говорити про те, що ви хочете зробити, мати певну візію, але зовсім інше — скласти для цього бюджет.
Є багато маленьких речей, які змінилися і які є частиною проектів GIZ
Одне з великих досягнень — це розвиток ініціатив. Ми частково профінансували декілька проектів, які брали участь у конкурсі на отримання Лейпцизької премії, щоби вони могли далі працювати.
Ще одна ініціатива, яка з’явилася у Львові — Майстерня міста. Це зайняло багато часу. Перші чотири роки про проект ніхто не знав, але раптом все змінилося: Майстерня міста перетворилася на велику ініціативу. Логіка німецьких партнерів полягає у тому, що, рано чи пізно, ми маємо залишити проект і сказати: «ми зробили все, що могли». Майстерню міста вже офіційно передали місту, GIZ більше не відповідальне за цей проект.
Читайте також:
Міхаель Енгель: «Процес створення стратегії не менш важливий за саму стратегію»
GIZ почало роботу над дизайн-кодами для міст — правилами вигляду реклами і вивісок. Вперше це реалізували у Львові, але згодом майже повністю скопійовали інші міста, наприклад, Івано-Франківськ і частково Харків. Я був просто шокований, коли побачив фотографії Львова вісім років тому. Зовнішній вигляд міста неймовірно змінився — це хороший приклад того, що дійсно вдалося. Є багато маленьких речей, які змінилися і які є частиною проектів GIZ.
Проблеми міського планування в Україні
Ми не мали великих проблем у співпраці з органами місцевої влади, але помітили, що існують проблеми кооперації на різних рівнях у самих містах. Одна справа — залучити всіх до обговорення, але зовсім інша — до спільного планування. Дуже часто група людей розробляє проект у темній кімнаті, а згодом презентує його як остаточний варіант.
Дуже складно прийняти збалансоване рішення, якщо є тільки один готовий варіант, який можна критикувати. У Німеччині останні 20-30 років ми використовуємо підхід варіантного планування. Спочатку розробляємо декілька опцій, рішень певного завдання, презентуємо їх людям, а вже потім обираємо найкращі. У Львові є проект «Вулиця для всіх», де такий підхід спробували використати.
Як би я коротко охарактеризував українські міста? Насичені, напружені та голосні
Кожен проект — це питання бюджету. Потрібно розуміти, скільки грошей можна витратити, чи є можливість, наприклад, повністю переробити вулицю, чи тільки невелику частину. Я помітив, що такі практики досі відсутні в Україні.
Ще одна проблема — приховування інформації і небажання різних учасників процесу поступатися своїми уявленнями й ідеями про те, як має виглядати місто. Потрібно оприлюднювати більше даних. Наприклад, скільки машин щодня проїжджає вулицями. Дуже часто ці проблеми обговорюються з точки зору відсутності інформації, мені ж здається, що дані є, але їх чомусь не обробляють, не аналізують і не публікують.
Українські міста
Якщо бути чесним, мені подобається Хрещатик. Приваблює розмах цієї вулиці. Звісно, таке планування має досить страшний бекграунд. Але мені дуже подобається, що тут є достатньо простору для пішоходів. Дуже часто цей аспект ігнорують у сучасному плануванні. У Німеччині зараз створюють перенавантажені публічні простори, в яких немає вільного місця, немає змоги подумати. Хрещатик, у свою чергу, дає таку можливість. З іншого боку, я згоден, що є проблеми. Багато речей можна змінити, наприклад, трафік на Хрещатику має бути спокійнішим.
Серед переможців Лейпцизької премії мені найбільше подобається проект у Іллінцях, тому що він звільнений від будь-якої ідеології
У момент падіння стіни я жив у Західному Берліні. Ми прогулювалися Східним Берліном і я подумав, що тут можна відчути простір. Зараз це змінилося. Александерплац у Берліні — жахливе місце. Я вважаю, що це найгірша площа у всій Німеччині.
В Україні я спостерігаю тенденцію обов’язково розміщувати щось на площі. Точніше, когось: відомого діяча з історії України, якийсь монумент. Серед переможців Лейпцизької премії мені найбільше подобається проект у Іллінцях, тому що він звільнений від будь-якої ідеології. Створити просту площу — на мою думку — дуже хороший варіант успішного публічного простору. Мені подобається простий підхід з точки зору дизайну. Подобається, що у цієї площі немає конкретної теми чи назви, її основна мета — бути звичайним простором для мешканців. Для таких великих міст як Київ дуже важливий вільний простір, який можна використовувати по-різному. Якщо ви наперед визначаєте функції місця, воно втрачає свій потенціал.
Як би я коротко охарактеризував українські міста? Насичені, напружені та голосні. Час від часу це може подобатися, вам може здаватися, що ось це і є життя. Але бувають моменти, коли ви хочете просто сховатися від усього цього руху.
