Міхаель Енгель закінчив архітектуру в Університеті Дрездена. Він працював над міським розвитком та збереженням спадщини у Німеччині та Південній Африці. З 2005 року у Румунії брав участь у проектах реабілітації історичного центру Сібіу та підвищення потенціалу трансильванських сіл; а також став директором фонду Heritas. У 2015 році почав працювати консультантом проекту GIZ «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини Львова», який закінчився 2017 року. Окрім цього, Міхаель є тьютором Школи CANactions.

У рамках спільного проекту CANactions та Mistosite, в якому ми розповідаємо про життя CANactions, навчання, розвиток міст, країну та можливості позитивних змін, Іван Вербицький поговорив з Міхаелем про процеси трансформацій в Україні та Румунії, стратегії розвитку міст і результати діяльності GIZ у Львові.

Я маю особисту потребу працювати в іншому довкіллі, ніж вдома. Коли вивчав архітектуру і міське планування, з самого початку цікавився міським розвитком у країнах, що трансформуються. У Східній Європі цікаво працювати, бо зміни відбуваються швидше, ніж у багатьох інших регіонах світу. З іншого боку, Східна Європа дуже близька до звичних мені європейських стандартів. Це не так далеко, як міста в Африці, Південно-Східній Азії чи Індії.

Про схоже і відмінне між Румунією та Україною

На жаль, між Україною і Румунією дуже мало відносин. Багато речей є спільними, особливо, у Західній Україні та Румунії. З румунської перспективи, Україна є однією з пострадянських країн і мало чим відрізняється від інших колишніх республік. Великий кордон, але дуже мало туристів, бізнес-партнерств, розуміння іншої сторони. Те саме і з українського боку. Це незнання взаємне.

Я довго працював у Румунії, кілька років — в Україні, і бачу, як все змінюється. З моєї сторонньої точки зору, у двох країнах багато речей є схожими, зокрема, у сфері міського розвитку. В плані законодавства, галузевих політик і прав власності, наявності кваліфікованих людей, балансу правил і відповідальності центрального уряду у порівнянні з місцевим самоврядуванням, політичного впливу, приватного впливу на міський розвиток.

Дуже складно сказати, на скільки румунські міста можуть бути прикладами для українських. На жаль, Румунія не є суттєво більш розвиненою за Україну. Вона стабільніша, не має військових дій, але, навіть через роки після вступу до Європейського Союзу, проблеми такі ж, як і в Україні сьогодні. Це здається дивним.

Членство у Європейському Союзі дає багато можливостей, але використання цих можливостей є викликом. Багато людей думають, що ЄС приходить з грошима на розвиток і це все. Але ЄС приходить також з правилами, стандартами, принципами: ви маєте дотримуватися їх, що не завжди просто для менш розвинутих країн. Потрібно бути готовими до вступу у Європейський Союз в плані менеджменту, спроможності, політичної системи. Існує контроль за виконанням стандартів розвитку. Варто почати використовувати їх іще до вступу.

Про трансформації як довгий процес

Я думаю, Україна зараз на правильному шляху. Трансформації — це довгий процес. Він не відбувається з сьогодні на завтра і, можливо, навіть не протягом десяти років. Потрібно здійснити багато речей, які дуже залежать від загального контексту, політичної ситуації в країні.

Не впевнений, чи наші європейські стандарти завжди добре застосовувати у різних культурах, історіях. Можливо, варто не прямо імпортувати інструменти, а розкласти їх на різних рівнях і адаптувати відповідно до ситуації, щоби потім зібрати знову у загальну картину. Наприклад:

  1. Національні політики на рівні міністерств створюють рамку для міського розвитку.
  2. На локальному рівні — рівні проектів — підходи органів місцевого самоврядування є іншими. Вони потребують залучення жителів, оскільки змінюють життєвий простір людей, можливості доступу до інфраструктури та ресурсів.
  3. Робота зі знаннями, освітньою системою потребує великої особистої залученості, тренінгових курсів, зміни університетських методичок, участі менеджерів освітніх процесів.
  4. І також поінформованість: ви не можете застосувати інструмент, якщо люди не знають, чого вони потребують. Поінформованість є дуже важливою.

Що ми намагаємося робити і у що я вірю, — це не лише давати і говорити, а працювати разом з українськими партнерами, щоб побачити ширшу картину. Звичайно, є не лише історії успіху, але й експерименти, обмін досвідом, намагання знайти свій шлях.

Про вдалі приклади змін в Україні

Я можу згадати два вдалі приклади змін в Україні. Це психологічні зрушення в культурі управління — розбудова культури діалогу, коли люди можуть висловлювати свої думки, приходити зі своїми навичками і робити внесок у міський розвиток. Звичайно, здебільшого, це молоді люди, але є також люди середнього віку.

Першим прикладом є Майстерня міста, яка виникла у Львові і сьогодні поширилася по цілій Україні. Це гарний зразок створення платформи для діалогу міських стейкхолдерів, усіх заінтересованих сторін.

Інший приклад — Тепле Місто у Івано-Франківську, яке залучає багато аспектів міського розвитку і змогло об’єднати економічний інтерес з інтересом громадянського суспільства. Це дуже гарний приклад сталого розвитку.

Про перемоги та невдачі проекту GIZ у Львові

Ми думаємо, що проект GIZ у Львові, який закінчився 2017 року, є доволі успішним. Працюючи тут довго, справді можна побачити різницю в поведінці людей, психологічні зрушення, фізичні результати проекту і використання впроваджених інструментів, наприклад, гайдлайнів з дизайну для історичних будівель, Майстерні міста, концепції інтегрованого розвитку, програми співфінансування. Дані моніторингу показують, що цілі досягнуті.

З іншого боку, ми все ще бачимо довгий шлях попереду. Я назву кілька прикладів, у чому ми не досягли результатів, на які очікували.

Дуже фізичний приклад — досі є дуже багато історичних вікон у старому місті, які змінюють на пластикові. Ми весь час боролися з цим через інформування, воркшопи, тренінги, фінансову допомогу, але досі це відбувається дуже часто. Люди все ще замінюють вікна і досі думають, що це дешевше; не розуміють цінності і не знають, де можна отримати допомогу, щоб зберегти і реабілітувати старе вікно. Це дошкуляє. Однак, Львів поділяє цей феномен з усіма східноєвропейськими містами.

Інший приклад — на метарівні. Навіть після восьми років діяльності все ще недостатньо міжсекторального та багатосекторального мислення в людей з міської ради. Воно передбачає, що ви обдумуєте свій проект з іншими департаментами. Знову, у порівнянні з іншими містами, все достатньо добре. Але могло б ще краще, якби була більш широка, неупереджена співпраця. З зовнішньої точки зору, це досі виглядає несплановано у багатьох випадках.

Про стратегії міського розвитку

У багатьох містах і країнах, не тільки в Україні чи Східній Європі, а й на Заході, стратегії розробляються для того, щоби лежати на столі, а не використовуватися. У Румунії, наприклад, інтегровані стратегії є передумовою для доступу до європейських фондів. Тож, усі міста створили їх, щоби отримати гроші, а не перейматися тим, що написано у стратегіях.

Неформальне планування дуже часто не є частиною системи міського планування. І знову, це не лише в Україні. Однак, якщо ви не поважаєте неформальні правила, нічого не відбудеться. Це дуже м’які інструменти в сенсі примусу; це гайдлайни, червоні лінії. Якщо на них не зважати, то пройти всі формальні процедури планування простіше. Але вони не зможуть врахувати, що ви власне хотіли зробити.

Великим питанням є поінформованість про стратегії. Чим вони є, як можуть допомогти, як можуть бути реальними інструментами міського розвитку й управління, а не лише гарними буклетами. Знову, це не щось особливе українське. На жаль, це трапляється у багатьох містах.

Тим не менш, я досі вірю у стратегії міського розвитку. Створення стратегії як документу збирає разом людей, які раніше не спілкувалися між собою. Дуже часто не так важливо, що в стратегії написано, як важливий сам процес її створення. Люди з міської ради, які раніше не говорили між собою, сідають разом за стіл і обговорюють проекти на прикладному рівні (що і де має відбутися), дискутують з громадянським суспільством. Всі ці процеси є на багато більш цінними, ніж те, що буде написано наприкінці дня. Це також свого роду навчальний інструмент.

Про зміни в Україні

Ви маєте великий шанс працювати у цей момент на цій території у цій професії. Зміни відбуваються швидко у порівнянні з іншими країнами. Бути залученим у ці процеси почесно і відповідально. Я хочу сказати, щоб молоді люди залишалися тут або вчилися закордоном і поверталися. Працювати для міст, для держави, для суспільства; застосовувати свої навички, використовувати шанс.

Дуже часто я маю відчуття, особливо, там, де життя і боротьба, що мова йде не про півроку, рік чи два. Ми працюємо над процесами, змінами світоглядів, культури, законів. Це справді потребує багато часу. Можливо, навіть одного покоління не є достатньо, особливо, в таких умовах. Потрібен час, потрібна витримка. Такі речі не змінюються за ніч.

Багато людей у місцевому самоврядуванні, громадянському суспільстві мають враження, що справи йдуть зле, що є проблеми. Але, з моєї зовнішньої точки зору, справи стають значно кращими. Міська рада Львова, і це можна застосувати й до інших міст, здійснила великі гарні зміни. Це справді фантастично! Надіймося, що це буде продовжуватися.

Ми хочемо стати кращими і потребуємо вашої думки.
Будь ласка, заповніть коротку анкету (гугл форма), це займе не більше 3 хвилин.
Дякуємо за співпрацю!

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі