Анна Балаж — угорська антропологиня з Манчерстерського університету, яка досліджує пост-радянські міста і міське планування, яке базується на революційних ідеях. Марія Грищенко поговорила з Анною під час урбаністичного фестивалю «Сеанс міського сканування», який відбувся 12-20 серпня 2017 року у Івано-Франківську і був організований платформою «Тепле місто» та її партнерами. Під час фестивалю у місті відбулося 12 воркшопів, один з яких — «Івано-Франківськ злітає» — курувала Анна Балаж.
Івано-Франківський аеропорт
Під час «Сеансу міського сканування» я вирішила працювати з проектом аеропорту, оскільки радянська архітектура є об’єктом мого дослідження. Івано-Франківськ — це одне з найцікавіших місць з точки зору архітектурного спадку радянського періоду.
Коли я почала думати над тим, який проект обрати, зрозуміла, що аеропорт несе багато символічних значень. Це не лише ще одна будівля з радянського минулого. Вона репрезентує багато соціальних процесів, які відбувалися в Україні в минулому і відбуваються досі. Це відображає Івано-Франківськ, який був нафтовим і газовим центром Радянського Союзу. Аеропорт функціонував, як транспортний хаб для людей, які приїжджали в місто для отримання освіти в нафтовій промисловості. Аеропорт також показує і те, як Україна ставала державою в ранніх 90-х, як західний бізнес відкривав для себе Україну.
Зараз будівля аеропорту репрезентує процес руху України в бік Європейського Союзу, це місце звідки люди можуть потрапити в Європу. Я хотіла дізнатися, що місцеві думають про цей процес. Ми провели багато інтерв’ю з колишніми і теперішніми робітниками аеропорту, дізналися, як аеропорт працював у радянські часи і як він працює зараз.
Івано-Франківськ — це одне з найцікавіших місць з точки зору архітектурного спадку радянського періоду
Можливо, в майбутньому аеропорт не зміниться: він працює зараз, працюватиме і надалі. Тривають дискусії щодо того, як використовувати його поза звичними функціями аеропорту. Це не означає, що будівля має трансформуватися у щось нове, в культурну локацію. Однак, там можна, наприклад, проводити екскурсії для учнів, щоби будівля почала виконувати і навчальні функції. Можна використовувати цей простір для проведення весільних церемоній. Звісно, це смішна ідея, але ми хочемо показати, що простір має дуже багато можливостей, більше, ніж звичайний аеропорт. Це залежить від багатьох факторів, зокрема економічних, але є дуже багато простору для фантазії.
Івано-Франківськ
Я не вперше буваю у Західній Україні, але до цього була лише у Львові. У Івано-Франківську мене вразила історична різноманітність, яка існує у просторі. Це можна побачити ідучи однією з головних вулиць: будинки не створюють якусь уніфіковану картину, а відображають різні історичні періоди.
Дуже унікальним у Івано-Франківську є те, що люди тут дуже активні. Ми працюємо з культурними проектами в Україні і бачимо енергію на всій території країни, — це те, що відбувається після Майдану. Але тут кожного разу вулиці заповнені людьми, на кожному заході дуже багато учасників. Прекрасно, що люди мають стільки натхнення, ентузіазму щодо вирішення проблем свого міста. Багато міст у Східній Європі набагато більш депресивні або нейтральні, порівняно з Івано-Франківськом.
Багато міст у Східній Європі набагато більш депресивні або нейтральні, порівняно з Івано-Франківськом
У багатьох містах такий воркшоп міг просто не відбутися, оскільки існує багато перешкод і люди просто кажуть: «Ні, ви не можете це зробити». Але у Івано-Франківську все по-іншому. Важливу роль відіграє наявність «Теплого Міста» — організації, яка, я думаю, є унікальною, адже може співпрацювати як з міськими органами влади, так і з місцевими підприємцями, і з мешканцями міста.
У багатьох випадках, які мені відомі, громадянське суспільство залишається наодинці зі своїм бажанням створити щось нове. Воно або не отримує фінансування взагалі або отримує лише маленьку частину. Представники місцевих органів влади просто зупиняють їх: «Ні, нам не потрібен ваш проект». «Тепле Місто» — це приклад, який доводить можливість кооперації різних акторів у місті. Виникають нові типи міських активностей, міського простору і спільнот.
Щодо проблем, то мені здається, що історичний спадок міста, старі будинки, дворики — вони невидимі, не популяризовані. Це лише моя точку зору, але я думаю, що це можливість провести дослідження, отримати більше інформації.
Маріуполь
Я антропологиня і навчаюся на аспірантурі у Манчестерському університеті. Моє дослідження пов’язане з пост-радянськими містами, міським плануванням, яке мало своїм підґрунтям революційні ідеї. Я вивчаю, як це все працює у сучасному контексті, коли радянська ідеологія зникла.
Вперше я побувала у Маріуполі разом з проектом резиденції від фонду Ізоляція. Головним питанням було, що робити з містами на Сході поблизу лінії фронту, як працювати з їхніми проблемами. Запросили багато архітекторів, дизайнерів і дослідників суспільства. Це стало відправною точкою мого зацікавлення Маріуполем. Маріуполь насправді досить ізольоване постіндустріальне, навіть досі індустріальне місто, яке не є надто важливим для сучасної України у національному просторі. Я маю на увазі, що в Україні зараз намагаються створити українську ідентичність і фокусуються здебільшого на західній частині країни, наприклад, на Львові чи Івано-Франківську. Індустріальні міста на Сході є більш закинутими в цьому плані. Особливо це стосується Маріуполя.
Читайте також:
METASITU про Славутич, зменшення Маріуполя і нерозвиток Труханового острова
Коли Донецьк окупували, Маріуполь перетворився на дуже важливе місто. Наприклад, місто перейняло всі адміністративні функції Донецька. Також у Маріуполь приїхало багато переселенців. З’явилося багато нових людей, нових джерел натхнення, там працюють багато гуманітарних організацій. Місто зазнало інтелектуального, але також і фінансового впливу.
Різні людські і фінансові впливи створили нові динаміки у Маріуполі. Я була там у 2015-му і це був рік, коли багато всього почало відбуватися, люди з закордону почали приїжджати в Маріуполь, організовувати там різні культурні події. Коли я повернулася туди у 2016-му, побачила, що близько 6 нових місць відкрилося за цей час. Місцеві мешканці почали проявляти ініціативу. Це історичний момент, дуже важливий для цього місця. Зміни, які відбувалися в інших містах, ніколи досі не відбувалися на такому ж рівні у Маріуполі. Ніхто по-справжньому не переймався Маріуполем. І ось всі ці трансформації, що тривають останні 30 років, почали відбуватися і в Маріуполі. Я хочу бути тою, хто вестиме хронологію цих подій, змін.
Мій план полягає в тому, щоби проводити етнографічні дослідження, проводити багато інтерв’ю, працювати в архівах. Але, здебільшого, моя робота пов’язана зі спостережннями, з перебуванням у місті.
Українські міста
Перш за все, західні та східні міста дуже різні. Наприклад, міста на Сході мають дуже романтичне усвідомлення себе, як тихих, покинутих. Вони дуже часто занепадають, фабрики забруднюють повітря. Однак, східні міста мають особливість, яка мені дуже подобається: багато з них — це напівджунглі, напівіндустріальний рай. Наприклад, Запоріжжя, Маріуполь.
Західні міста, у свою чергу, дуже схожі на те, що я бачила в Угорщині, оскільки вони були частиною Габсбургської монархії. Водночас, у західних містах є відчуття свободи, яке виникає через відсутність «європейського стилю» обмежень щодо того, де можна курити, де можна грати на музичних інструментах, слухати музику. Іноді просто дуже приємно знаходитися тут. Проте буває дуже некомфортно. Наприклад, я люблю маршрутки, чесно, та іноді, це вже занадто: 40 градусів спеки всередині та і їдуть надто повільно.
Україна та Угорщина
Іноді мені здається, що я знаю Україну краще, ніж Угорщину. Україна більш перспективна країна, ніж Угорщина.
Звісно, в політичному сенсі все дуже хаотично, є багато проблем і через це часто не вдається щось зробити. Водночас, ви маєте свободу. У Будапешті теж відбувається хаос у політичному сенсі: корупція, нестача ресурсів. Дуже часто, якщо ви хочете зробити щось хороше, вам цього просто не дозволять. В Україні, якщо ви хочете щось організувати самостійно, вам теж не допомагатимуть, але, як мінімум, не заважатимуть.
У Будапешті було три важливих незалежних культурних центри, але нещодавно їх закрили. Мені здається, це багато говорить про теперішню ситуацію. Міські органи влади в Угорщині завжди знайдуть розумну причину, щоби припинити якусь незалежну діяльність. Якщо ви угорський культурний активіст у Будапешті, іноді це може бути дуже депресивно. Можливо, так відбувається і в Україні, але я про це не знаю. Однак, я думаю, що в Україні, якщо ви докладаєте багато зусиль, можна створити щось хороше.
Я не можу уявити, яке політичне майбутнє чекає на Україну, але я впевнена, що зараз це ідилічна ситуація для креативних і культурних індустрій
Я не хочу звинувачувати лише теперішніх очільників Угорщини, але це важливий фактор. Раніше, у 90-х, Будапешт був неймовірним центром андеграундної культури. В місті була сконцентрована вражаюча креативна енергія. У 90-х, 2000-х було багато хороших проектів, які зараз закриваються. Мабуть, це пов’язано з тим, що протягом довгого періоду часу з певними перервами у нас був досить цинічний корумпований пост-комуністичний уряд.
Сьогодні в Угорщині ми досі маємо дуже корумпований уряд, який повністю знищує деякі сфери, а також намагається утримувати контроль над ідеологією, над тим, що думають люди. І він докладає багато зусиль для знищення різних культурних мереж.
Можна інтерпретувати сучасну ситуацію в Україні як перші кроки на шляху до джентрифікації. Можливо, за 10 років частина ініціатив, які існують зараз, інституоналізуються, комерціалізуються, можливо, їх будуть використовувати в певних політичних цілях. Я не можу уявити, яке політичне майбутнє чекає на Україну, але я впевнена, що зараз це ідилічна ситуація для креативних і культурних індустрій. Зараз ми це все обговорюємо і, можливо, за 20 років люди поглянуть назад і скажуть: «о, так, це був золотий вік».
