«Святе місце пустим не буває». Після знесення пам’ятників Леніну декомунізація підготувала українським містам чергову дилему: що має бути на місці повалених монументів? Вони розміщувалися у найзначніших точках міст, які тепер залишилися порожніми. І ці нові порожнечі у символічних місцях стали справжнім викликом та джерелом конфліктів.
Яке би місто не було, ще на старому постаменті з’являється хрест, Матір Божа чи інший релігійний символ, встановлення якого на місці Леніна починають лобіювати місцеві релігійні спільноти. Виникають пропозиції світських пам’ятників і навіть повного переосмислення просторів. Зрештою, дискусія виходить на новий рівень. Окрім обговорення, що робити на звільненому місці, постає питання, як це робити. І воно є не менш важливим за перше.
У Харкові місцева влада з таким завзяттям взялася встановлювати на місці Леніна новий пам’ятний знак — байдуже, який — що готова навіть поставити під загрозу архітектурний ансамбль світового значення. Щоб не допустити появи іще одної кічевої колони з аркою, у місті об’єдналася широка коаліція громадських та архітектурних організацій. Чим вони незадоволені і чого вимагають, розповідає активіст Богдан Волинський.
Будівля Держпрому, розташована на найбільшій площі Харкова, побудована за результатом відкритого конкурсу у 1928 році. The Guardian охрестив пам’ятку модернізму першим комплексом хмарочосів у Європі. Однак, не тільки Держпром, а й увесь ансамбль площі Свободи в Харкові є важливою пам’яткою міського планування. Лише через закритість УРСР і той факт, що архітектори комплексу не вели широкої теоретичної діяльності, ансамбль не став таким же відомим, як, приміром, Ейфелева вежа чи інші революційні для свого часу споруди. Сьогодні ж до цього доклалися й деякі історичні зміни, які відбулись в результаті кількох реконструкцій, коли конструктивістські будівлі були прикрашені декором, а Держпром не отримав необхідної турботи і важливі елементи будівлі були замінені.
2 листопада 2016 року міська влада Харкова оголосила відкритий бліц-конкурс на проект пам’ятного знаку у центрі круглої частини площі Свободи, прямо перед будівлею Держпрому, де донедавна стояв пам’ятник Леніну. Місцева професійна спільнота та громадськість занепокоєні такими діями з кількох причин. Окрім того, що умови конкурсу порушують у кількох місцях чинні українські закони, існує висока імовірність, що його результати приведуть до непоправних збитків архітектурному ансамблю площі.
Умови конкурсу — це головний свідок некомпетентності його організаторів. Перш за все, місцевий характер конкурсу не відповідає значущості культурної спадщини, з якою він має справу. Конкурс не мав значної промоції у Харкові і, тим більше, за його межами. З іншого боку, в умовах також відсутні рекомендації з приводу врахування взаємодії майбутнього монументу із сусідніми пам’ятками архітектури. Замість того, в умовах вказано, що розмір монументу має бути «пов’язаний композиційно» із сусідніми будівлями, без жодних додаткових роз’яснень. Сформульоване таким чином твердження, з високою імовірністю, веде до того, що пропоноване рішення зіпсує важливі види на будівлю Держпрому, яка, разом із двома сусідніми будівлями Університету, розташована по колу вздовж круглої частини площі.
Умовами конкурсу також не передбачено розгляд ансамблю площі Свободи як цілого. Простір, задуманий для багатотисячних демонстрації та військових парадів уже не відповідає сьогоднішнім потребам містян. За останні кілька років він став ареною політичних протистоянь, а в ході однієї з масових акцій був повалений пам’ятник Леніну. Вочевидь, вся територія площі вимагає переосмислення та широкої дискусії, але в умовах конкурсу також немає ані слова про це. На диво, там навіть не вказано, з якою саме темою працювати проектантам «пам’ятного знаку». Один з організаторів зазначив в коментарі, що конкурсанти можуть самостійно визначати цю тему.
Важливим також буде додати, що в умовах конкурсу не йдеться про функціональні потреби площі як елементу міської інфраструктури для багатьох містян та тисяч студентів Університету, два корпуси якого розташовані прямо на площі.
Один з членів журі конкурсу, Юрій Шкодовський, ректор Університету будівництва та архітектури, є також головою української гілки міжнародної організації з охорони та збереження модерністської спадщини Docomomo. Організація не заявляла про себе з моменту її заснування в 2012 році, а Юрій Шкодовський до сьогодні не виступав із жодними публічними заявами стосовно конкурсу.
Група місцевих громадських організацій та активістів подали звернення до мера міста з вимогою зупинити оголошений конкурс і підготувати новий. Спільнота вимагає відкритого міжнародного конкурсу на переосмислення всієї площі та формування окремої робочої групи за участю громадськості та профільних громадських організацій, яка забезпечила б високий рівень організації. За два дні звернення встигли підписати понад 700 людей, а коментарі та повідомлення у фейсбуці продовжують надходити. В останні дні історія починає отримувати розголос завдяки ЗМІ.
Історія не буде повною, якщо не зазначити, що все почалося з картинки, яка просочилась в інтернет з одного з офісів, який працював над проектом. Міська влада хотіла розмістити на площі 86-метрову колону із золотим янголом на вершині, над проектом уже працювали архітектори та конструктори. Плани здійснити це за спиною жителів міста були зруйновані тим, що картинка привернула забагато уваги. Проект «одоробла» (як прозвали його користувачі) швидко поширився в мережі і викликав ураган негативних емоцій. Недбало організований бліц-конкурс, вочевидь, був швидкою реакцією на це з боку міської влади.
Ця ситуація — черговий зріз нашого «прожиткового мінімуму демократії». А також чергова демонстрація неспроможності архітектурної спільноти об’єднуватись для захисту спільних інтересів, як, до прикладу, і скандал із національним павільйоном України на бієнале архітектури у Венеції.
Сьогодні активісти розсилають особисті листи членам журі, пишуть звернення у міжнародні професійні організації та готуються до взаємодії із міською владою щодо вирішення проблеми, яку, сподіваються, не вдасться замовчати.
