Прибережне розташування Роттердама стало ключовим чинником його розвитку, але водночас зробило місто вразливим до стихійних лих. Місто неодноразово стикалося з кризами, які могли стати для нього фатальними. Проте щоразу Роттердаму вдавалося обирати шлях відродження й адаптації. Наразі складно знайти інше місто, що впроваджує настільки багатогранні заходи та інновації стосовно управління водними ресурсами.
У цій статті ми простежимо історію Роттердама крізь призму боротьби з повенями, а також проаналізуємо загальнонаціональні управлінські рішення та інноваційні технологічні підходи, що сприяють гармонійному співіснуванню міста з довкіллям.
Від рибальського села до торгового порту: як традиційні дамби, польдери та боротьба з повенями вплинули на розвиток Роттердама
Розвиток Роттердама завжди залежав від уміння контролювати стихію та захищатися від повеней. Деякі принципи, закладені ще в Середньовіччі, й досі залишаються актуальними, хоча сьогодні вони є лише частиною складнішої та більш розгалуженої системи захисту. Тож із чого все починалося? З традиційних дамб. Під ними зазвичай мали на увазі земляні насипи, укріплені дерев’яними конструкціями та іноді кам’яними облицюваннями. Їх будували для захисту поселень, сільськогосподарських угідь і доріг від повеней та морських припливів.
У випадку Роттердама така дамба була збудована приблизно у 1270 році на річці Ротте, було перегороджено торф’яний потік і саме це дало початок майбутньому місту. Спершу Роттердам був нічим не примітним рибальським селом, затьмарений більш впливовими містами регіону. Сьогодні майже нічого не нагадує нам про цей найдавніший період в історії міста, окрім ландшафту, де все ще можна побачити середньовічну водну структуру та смугу дамб, які захищали мешкан_ок від повеней.
Починаючи з XIII століття мешкан_ки Нідерландів почали зводити невеликі дамби, щоб утримувати окремі ділянки сухими якомога довше. З часом ці поодинокі спроби переросли у систематичну та масштабнішу меліорацію територій. Основою цього процесу стало будівництво великих дамб і осушення земель, у результаті чого виникли так звані «польдери» — низинні ділянки, часто розташовані нижче рівня моря, захищені від затоплення дамбами.
Щоб польдери залишалися придатними для життя та господарства, необхідно постійно відкачувати ґрунтові води, які накопичуються внаслідок опадів і просочування.
З такою проблемою складно впоратися поодинці — для досягнення спільної безпеки необхідні об’єднання та налагоджена система співпраці. Адже дамби потребують постійного догляду, а польдери — контролю за їхнім сухим станом. Саме тому виникли спеціалізовані структури — «польдерні ради» або «водні ради», які координували ці зусилля та забезпечували ефективне управління водними ресурсами.
Розвиток порту
Період XVI–XVIII століть називають «золотою добою» Нідерландів, і саме в цей час Роттердам стає важливим центром торгівлі, другим за рангом купецьким містом Республіки. Розширення міста-порту дало Роттердаму його характерну трикутну форму.
Кінець «золотої доби» припав приблизно на 1730 рік, коли регіон зіткнувся з серйозною загрозою — появою морського корабельного черв'яка (Teredo navali). Теплий і вологий клімат сприяв стрімкому розмноженню цього молюска, здатного проникати у підводну деревину — зокрема палі, кораблі та хвилерізи — й видовбувати в ній численні ходи. Зовні така деревина могла виглядати неушкодженою, проте всередині вона ставала крихкою та вразливою. Через це конструкції часто руйнувалися раптово, адже пошкодження виявляли лише на пізніх етапах. Як наслідок, дерев’яні споруди вздовж узбережжя, зокрема хвилерізи дамб, почали масово руйнуватися. У відповідь на нову загрозу розпочалися активні пошуки більш надійних матеріалів та інженерних рішень для будівництва дамб. Це лихо, попри руйнівні наслідки, стало поштовхом до їхньої модернізації.
До середини ХХ століття не існувало чіткого розуміння того, що саме впливає на міцність дамб або які механізми призводять до їхнього руйнування. Їхня конструкція, висота та нахил визначалися винятково на основі історичної практики. Зазвичай висоту дамби обирали, орієнтуючись на найвищий зафіксований рівень паводку, додаючи приблизно пів метра як запас на випадок непередбачених обставин.
У 1940 році Німеччина розпочала вторгнення до Нідерландів, і Роттердам, як стратегічне портове місто, став однією з головних цілей. Унаслідок масованого авіаудару центр міста був майже повністю знищений.
Невдовзі після потрясінь Другої світової війни Нідерланди зіштовхнулися з новим, не менш руйнівним лихом — катастрофічною повінню 1953 року. У ніч на 31 січня 1953 року Нідерланди пережили одну з найстрашніших повеней у своїй історії, яка забрала життя понад 1800 людей. Високий весняний приплив у поєднанні з потужними поривами вітру створили так званий «ідеальний шторм». Трагедія посилилася тим, що лихо сталося вночі, у суботу, коли місцеві радіостанції не працювали, а отже — не було жодного попередження. Люди не знали, що насувається небезпека.
Зрештою дамби були прорвані в понад п’ятистах місцях по всій країні. У самому Роттердамі та його околицях за одну ніч понад 72 тисяч людей залишилися без даху над головою. Ослаблені війною дамби, частково пошкоджені бомбардуваннями союзників, залишалися вразливими. Попри окремі ремонтні роботи, система управління водними ресурсами була розпорошена: відповідальність була розподілена між численними установами, багато з яких мали обмежене фінансування. Надмірна бюрократія ще більше ускладнювала швидке реагування на загрози.
Якщо раніше захист від повеней переважно забезпечувався на місцевому рівні — зокрема через згадані польдерні ради, — то після повені 1953 року ці питання почали вирішувати на національному рівні. Уже через двадцять днів після трагедії була створена Delta Commission, яка взяла на себе координацію заходів із протиповеневого захисту. Комісія розробила масштабну інженерну програму, спрямовану не лише на захист країни та міст від великих повеней, а й на вирішення локальних викликів, таких як інтенсивні дощі та їхні наслідки для міського середовища.
Локальні та загальнонаціональні містобудівні рішення у боротьбі з потенційними затопленнями міста
Зміна клімату стає дедалі більш помітною: середня річна температура зростає, а крига на Північному та Південному полюсах тане набагато швидше, ніж це було 20–30 років тому. Ці зміни вже впливають на Україну, де спостерігається збільшення частоти та інтенсивності екстремальних погодних явищ, таких як сильні дощі та повені. За даними досліджень, кількість потужних дощів в Україні зросла, зокрема в Криму, Закарпатті, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Прогнозується, що до 2100 року затопленими можуть бути території площею майже 650 тис. га, а з урахуванням підняття рівня моря — до 1 млн. га. Найбільшого впливу зазнають Крим, Херсонська та Одеська області.
У Нідерландах 26% територій розташовані нижче рівня моря. Якщо низинні території будуть затоплені, на карті можна побачити, як міста — такі як Амстердам і Роттердам — опиняться під водою. Всього 59% території Нідерландів може бути затоплено, що матиме серйозні екологічні та гуманітарні наслідки для країни.
Оскільки більша частина Нідерландів перебуває під загрозою затоплень, уряд прийняв централізовані містобудівні та загальнонаціональні рішення, спрямовані на покращення ситуації та запобігання підтопленням. Одним із найбільших і наймасштабніших проєктів на національному рівні стала реалізація плану «Дельта». Він розпочався з будівництва бар’єра в Голландському Ейсселлі. Цей бар’єр, що розташований на схід від Роттердама, був завершений у 1958 році та має важливе значення для захисту від повеней найнижчої частини Нідерландів — 6,5 метра нижче рівня NAP (Normaal Amsterdams Peil або Amsterdam Ordnance Datum — вертикальний стандарт, який зараз використовують у Західній Європі для вимірювання рівня води від базового рівня Амстердама).
Вище показано розташування та рік завершення будівництва дамб. Завдяки цим гідротехнічним спорудам нідерланд_кам вдалося не лише захистити території від води, а й створити розгалужену систему транспортного сполучення. Дамби водночас виконують функцію мостів, з’єднуючи між собою окремі «острови».
Під час будівництва дамб деякі території були затоплені, що призвело до утворення штучних солоних озер. Такі втручання в природні системи призвели до порушення наявних екосистем і поступового формування нових. Зараз озера використовуються як місця для відпочинку.
Розглянемо більш детально містобудівні рішення, що були прийняті на місцевому рівні в Роттердамі. На зображенні вище представлені заходи боротьби з водою в Роттердамі, які демонструють комплексну систему захисту від затоплень. Місто обладнане розгалуженою інфраструктурою, що включає дамби, шлюзи, насосні станції та бар'єри проти штормових нагонів. Потенційна загроза штормових хвиль з Північного моря була знижена завдяки кільком важливим будівельним проєктам, таким як Europoortkering, що включає проєкти бар'єрів проти штормових нагонів Maeslantkering і укріплення дамб у нижній частині річки Hartelkering. Нині управління насосними станціями централізоване, і водовідведення в низинних частинах міста контролюється цілодобово.
У Роттердамі також є система каналів, яка історично сформувалася як частина боротьби з водою. Канали виконують роль природних і штучних дренажів, що виводять надлишок води в річки Маас і Ньїве-Маас. Вода, що накопичується в міських зонах через опади чи підвищення рівня моря, спрямовується в канали, а потім перекачується у річки чи море за допомогою насосних станцій. У каналах встановлені численні шлюзи, які регулюють потік води залежно від рівня в річках і морі. Це дозволяє контролювати паводки та зберігати воду в посушливі періоди.
Концепція «місто-губка»
Широкого обговорення та застосування у Нідерландах набув концепт міста-губки (sponge city). Це сучасний підхід до управління дощовими водами.
На відміну від класичного методу боротьби зі зливовими водами, який передбачає їх швидке відведення за межі міста за допомогою «сірої інфраструктури» (бетон, труби, насоси), міста-губки спрямовані на максимальне утримання води в межах міста (De Urbanisten, 2021). Це досягається шляхом використання природної та зеленої інфраструктури, яка дозволяє воді інфільтруватися, накопичуватися та поступово повертатися в екосистему, зменшуючи навантаження на традиційні дренажні системи.
Основна ідея полягає у сповільненні потоку води та її поглинанні ґрунтом замість швидкого відведення. Для цього застосовують такі рішення як дощові сади, розпушений ґрунт, водопроникна бруківка, зелені дахи, міські водно-болотні угіддя тощо.
Технології міста-губки покликані інтегруватися в природне міське середовище до такої міри, що вони часто є непомітними. У деяких випадках «звичайні люди, тобто не експерт_ки з міської гідрології, не обов'язково розуміють, що це район міста-губки. Втручання завжди створюються у багатофункціональний спосіб» [14].
Наприклад, у Роттердамі вже реалізовано одну з концепцій міста-губки — так званий «губка-сад». Цей проєкт, який є радше експериментом, розробила компанія De Urbanisten. Простір саду поділений на три зони, кожна з яких досліджує окремі аспекти взаємодії з водою та вбиральної здатності ландшафту.
Ґрунтові комірки (Soil Cubicles)
Ця зона допомагає зрозуміти, як покращити водопоглинальну здатність міських ґрунтів. Було обрано чотири типові ґрунти, поширені в Роттердамі. Кожну ділянку поділено на кілька секцій: контрольну (з ґрунтом у його природному стані) та три з модифікаціями — з додаванням органічних, неорганічних та інноваційних матеріалів. Усі підділянки гідрологічно ізольовані, що дозволяє максимально точно вимірювати кількість поглинутої води.
Хвильовий ваді (Waving Wadi)
Ця частина дослідження зосереджена на капілярному просочуванні води між ділянками з різними рівнями висоти. Метою є забезпечення швидкого збору та транспортування дощової води під час сильних опадів, а також її утримання. «Ваді» функціонує як природна система дренажу, що затримує воду та поступово її відводить, запобігаючи затопленням.
Сад без покриття (Depave Garden)
Мета цієї секції — знайти простий та доступний спосіб збільшення площі озеленення у місті. Акцент робиться на рішеннях, які є недорогими, простими у встановленні й обслуговуванні. Такий підхід може бути як тимчасовим, так і довготривалим — з можливістю легко інтегруватися у міський простір без складного перепланування.
Резервуари для води: паркувальний гараж, багатофункціональні простори
У Роттердамі архітектор_ки та інженер_ки розвивають концепцію багатофункціональних міських просторів, які адаптуються до різних погодних умов. У повсякденні ці простори слугують дитячими майданчиками, парковками чи парками, але під час повеней або сильних дощів вони перетворюються на резервуари для збирання дощової води.
Одним із таких рішень стали затоплювані площі — знижені ділянки міського простору, які тимчасово утримують воду під час опадів або паводків (особливо якщо розташовані поблизу річки чи моря). Коли рівень води зростає, ці площі частково або повністю затоплюються. У звичайні дні вони залишаються повноцінними публічними просторами для спорту, відпочинку чи зустрічей.
Першою повноцінно реалізованою площею такого типу стала Benthemplein, що відкрилася у 2013 році. У суху погоду вона функціонує як міський громадський простір з баскетбольним майданчиком і зоною відпочинку. Замість того, щоб зберігати воду під землею, водна площа робить інфраструктуру водосховищ видимою для громадськості й таким чином запрошує до взаємодії. Візерунки на поверхні нагадують метеорологічні карти.
Тут має бути галерея № 1
Іншим прикладом є багатофункціональна внутрішня дамба Dakpark у Роттердамі — простір, що поєднує природу, міське середовище та інфраструктуру для управління водними ресурсами. Водночас Dakpark виконує роль бар’єру від вітру та шуму з портової зони. Це один із найбільших «зелених дахів» у Європі, який демонструє, як екологічний дизайн може бути органічно інтегрований у структуру міста.
Ідея цього проєкту виникла ще в 1998 році, а сам парк був відкритий у 2014 році як перша в Роттердамі сходова дамба з кількома плоскими рівнями. З одного боку дамби — цегляний фасад із вітринами, а з іншого — парк, під яким розташовані гаражі, будівлі магазину та службова дорога. У парку є кілька житлових секцій, зокрема зони для дітей та їхніх батьків, а також відкривається панорамний вид на місто.
Тут має бути галерея № 2
Ще одним інноваційним урбаністичним проєктом, який допомагає вирішити проблему нестачі землі та ризику затоплення в умовах підвищення рівня моря, є плавучі райони. Вони є частиною стратегії сталого розвитку міста та демонструють, як сучасна архітектура може адаптуватися до змін клімату. Будинки в таких районах розташовані на воді та здатні адаптуватися до підвищення рівня води.
***
Ми спостерігаємо ключову закономірність — потенціал стійкості містить у собі три складові: передбачити, уникнути й адаптуватися/відновити. Роттердам став яскравим прикладом того, як можна досягти цієї стійкості. Місто змогло створити умови, за яких воно не лише розвивається, а й готове до негод, таких як сильні дощі чи підвищення рівня моря.
Проєкти на зразок дамб DELTA, технології «плавучих» міст, мережі каналів і насосних станцій, а також централізовані пункти управління водними ресурсами дозволили Нідерландам перетворити території, що лежать нижче рівня моря, на безпечні для проживання. Більше того, завдяки інноваціям люди можуть не тільки жити поруч з водою, а й використовувати її для виробництва енергії. Уряд Нідерландів створив нову систему відкачування води, що дає змогу зберігати баланс між природою та урбаністичними потребами.
Хоча територія України не розташована нижче рівня моря, з огляду на зміну клімату та підвищення рівня світового океану рівень Азовського та Чорного морів теж зросте. Це може призвести до підтоплень прибережних територій Одеської, Херсонської областей та частини Криму. Враховуючи ці загрози, ми маємо можливість уже сьогодні розробити план стійкості, передбачити можливі сценарії та знайти шляхи боротьби з негодою. Досвід Роттердама можна сміливо взяти за приклад для розробки схожих містобудівних рішень, які б допомогли Україні адаптуватися до зміни клімату, зокрема в прибережних регіонах. Також варто звернути увагу на Закарпаття, яке вже сьогодні потерпає від підтоплень через сильні дощі. Таким чином, питання управління водними ресурсами актуальне не лише на Півдні України, а й у інших регіонах країни.
Джерела
- Історія заснування та містобудування міста Роттердама.
- Прогнози щодо підтоплення міста Роттердама.
- Трагедія 1953 року.
- Урбанізм Роттердама. Водне місто Роттердам 2100.
- Насосна система в Роттердамі.
- Система Deltawerken. Ситуація Роттердама та Нідерландів з підвищенням рівня моря.
- Дамби, система Deltawerken.
- Будівництво Deltawerken.
- Локальні містобудівні рішення Роттердама.
- Міська вода. Підхід стійкості. Звіт з характеристики міста Роттердама.
- Місто-губка Роттердам.
- Сад-губка у Роттердамі.
- Зміна клімату в Україні.
- Urbanism 101: What is a Sponge City?
Це дослідження є результатом навчального семінару Learning from urban resilience international — transfer points for Ukraine у рамках проєкту DAAD Ukraine digital: securing academic success in times of crisis за підтримки Federal Ministry of Education and Research (BMBF). Семінар відбувся у співпраці Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU) та Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА) з залученням студентів-архітектор_ок, містопланувальни_ць та географ_инь з КНУБА, КНУ, ХНУМГ ім. О.М. Бекетова та ОДАБА.
Кураторками курсу є Любов Апостолова-Сосса, кандидатка технічних наук, завідувачка кафедри міського господарства факультету урбаністики та просторового планування Київського національного університету будівництва і архітектури, та Анна Кузишин, містопланувальниця й архітекторка, працівниця кафедри міського планування Райнланд-Пфальцького технічного університету Кайзерслаутерн-Ландау (RPTU).
Чільне фото: Daniel Stiel / Unsplash
