Пандемія нового вірусу SARS-CoV-2 загострила безліч проблем сучасних міст, однією з яких є доступність житла. Люди, які втратили заробіток під час карантину, не могли платити за орендоване житло і ризикували опинитися на вулиці. Миттєвою низовою реакцією стали орендні страйки у США, Італії, Іспанії. Під час них люди об’єднувались у спілки, відмовлялися платити за оренду і визнавати пріоритет приватної власності над загальним благом. На такі радикальні дії їх наштовхнула неочікувана і швидка криза. Проте існують люди, для яких ця криза є постійною, наприклад, біженки та біженці, бездомні люди. А також ті, хто свідомо відмовляються платити за базову потребу, зокрема активіст_ки* лівих і анархічних рухів.

Сквотування — поширена тактика міського активізму Західної Європи та обох Америк. Для багатьох людей воно стає способом вижити і заявити про незгоду з нерівномірним розподілом благ у суспільстві. Однак, в українському медійному просторі сквотування іноді представляють, як екзотичну і субкультурну активність. Більше того, сенс практики сквотування можуть апропріювати представни_ці так званого «креативного класу». Наприклад, платформа комерційних онлайн-курсів Skvot використала відому емблему сквотер_ок, які борються за право на житло і доступ до соціально-культурних центрів. Чому ж сквотування в Україні капіталізується, або ігнорується?

Сквотер_ки займають порожні будівлі у місті, щоби задовольнити потребу в житлі або розвинути певну соціальну активність. Сквотування виникає задовго до 20 століття. Проте саме в повоєнні роки ця практика стає актуальною. Після Другої світової війни країни-переможниці стикаються з житловою кризою. Наприклад, в Британії до цього призвело припинення будівництва, знищення 110 тисяч будинків, евакуація з аварійних будинків. А також масова демобілізація та укладення шлюбів у перші повоєнні роки (Friend, A., 1980). Пізніше, в 1970 роках сквотування оформлюється як тактика протесту активіст_ок суспільно-політичних рухів (Bailey, 1973).

Якими бувають сквоти

На думку дослідника, Ганса Прайта (Hans Pruijt) практика сквотування є розширенням прав і можливостей людей. Воно обумовлює «когнітивне звільнення» (cognitive liberation), адже люди починають трактувати пусті будівлі не як проблему, а як можливості для колективної взаємодопомоги (Pruijt, 2012, p.1).

За логікою соціальних науков_иць сквотування належить до репертуару тактик активіст_ок «нових суспільних рухів» (Ibid, p.3). Спільним для них є належність до прекаріату, акцент на політичних цілях меншин і на культурних особливостях спільнот. Прайт виокремлює декілька типів сквотування.

Cквотування, зумовлене депривацією і нагальною потребою в житлі. У цій категорії можна провести чітке розрізнення між активіст_ками, які шукають і відстоюють порожні будівлі, та людьми, які не мають іншого дому (Ibid, p.4). В Україні небагато досліджень умов і способів життя бездомних людей. Однак, лише у Києві, за даними офіційної статистики, на вулицях живуть близько 5 тисяч людей. Волонтерські організації пишуть про близько 20 тисяч бездомних людей. В українських містах бездомні люди також часто живуть у занедбаних будівлях, дачах.

Читайте також:
Залишайтеся в безпеці: як працює система шелтерів в Україні

Сквотування як альтернативна стратегія проживання. Поширене серед людей середнього класу — студентства, DIY-ентузіаст_ок, мандрівни_ць, тимчасово безробітних людей. На відміну від першого типу, ці сквотер_ки не піддаються самостигматизації. Вони навмисне обирають контркультурне становище і нетиповий спосіб життя. (Ibid, p.7-8) Частиною цієї альтернативності стають спроби розбудовувати солідарну спільноту мешкан_ок. Прикладами таких сквотів можуть бути Meuterei — комунальний паб у Берліні. Протягом останнього року команда Meuterei пише про можливе виселення їх з будівлі, оскільки власник не продовжив договір оренди і запропонував активіст_кам викупити приміщення за непосильну суму в 650 тисяч євро. Ще одним прикладом є Potse — один із найстаріших самоорганізованих молодіжних центрів у Берліні, який заснували близько 50 років тому. Однак, протягом останніх п’яти років Potse не має підтримки районної ради і не може сплачувати оренду самостійно. Останнє судове слухання щодо виселення Potse відбулося 8 липня 2020 року.

Підприємницьке сквотування. Класову належність таких сквотер_ок означити непросто. Сквоти часто стають не лише притулком, а й місцем для підприємницької та громадської діяльності безробітних і творчих людей (Ibid, p.13). Серед таких закладів можуть бути бари, майстерні, репетиційні зали, ресторани, театри, кінотеатри, альтернативні школи і дитсадки, клуби, галереї. Саме про такі сквоти пишуть в українських медіа: тут розміщуються майстерні художни_ць у Києві та Львові, відбуваються художні виставки та інтервенції.

Консерваційне сквотування. Такі сквотер_ки найчастіше виступають за збереження будівель від руйнування або демонтажу. А також можуть сквотувати будівлю, щоби зберегти її функціональне призначення перед загрозою джентрифікації. Чимало дослідни_ць сквотерських рухів вважають окупацію будівель ефективним способом зберегти свій район і засвідчити право на трансформацію міста (Wates, 1976, p. 81; Pruijt, 2012). Ілюстрацією такого сквотування може бути Gängeviertel у Гамбурзі — старовинний квартал, окупований художни_цями й активіст_ками з 2009, аби протистояти його знищенню і комерційній забудові.

Читайте також:
Що таке джентрифікація і чи є вона в Україні

Політичне сквотування. Активіст_ки лівих антифашистських, анархістських та інших рухів сквотують будівлі з чіткими політичними цілями. Захоплення порожніх будівель втілює принципи прямої дії і критики приватної власності. Для них, на відміну від усіх попередніх груп, легалізація сквоту на державно-правовому рівні є неприйнятною. А тому такі активіст_ки винаходять альтернативні способи займання будівель.

Саме так заснували «Mietshäuser Syndikat» у Німеччині (Buerk, 2012). Це синдикат житлових приміщень, мета якого отримати неспекулятивне, доступне орендне житло. Активіст_ки синдикату називають свою діяльність деприватизацією — виведенням будівель з ринку спекуляцій. Синдикат утворився на базі сквотерських рухів Німеччини 1970-80 років. У 2020 році, до синдикату належать 158 будинків і 16 проектів.

Сквотинг — нелегальна практика. А тому житлові сквоти часто існують у підпіллі та не афішують свою діяльність. Проте, є чимало DIY-активістської літератури, що описує досвід сквотингу. А також некомерційні інтернет-ресурси, які поширюють інформацію про сквотинг і надають платформу для висловлення всім охочим.

Право на місто — право на житло

Класифікація сквотувань за Прайтом пропонує звернути увагу на причини окупації порожніх приміщень. Однак, сквотування відрізняється від типового «життєвого циклу» суспільно-політичних рухів (Pruijt, 2012, p.24). Легалізація на державному рівні, інституціоналізація чи включення в міські процеси — не зменшують активність сквотерських рухів і не є обов’язковими етапами існування сквоту.

Причини появи і продовження сквотування варто шукати не лише на рівні інтересів певної групи людей чи історії руху. Базові потреби людини у житлі, недискримінації, гідних умовах праці — маніфестуються через сквотерські рухи. Сквотування будівель це не випадковість і не тимчасове явище, а свідчення того, як капіталістична економіка визначає міський розвиток.

Читайте також:
Капіталізм, неолібералізм і міста

На глобальному рівні, ринковій економіці потрібен надлишок населення. Водночас на рівні міст ринок спекуляцій формує надлишок порожніх будівель. Житло стає товаром, який має приносити прибуток. Для власників вигідніше залишати ці приміщенням пустими, доки не з’явиться нагода продати будівлі або землю під ними дорожче.

За таких умов соціальна функція житла нівелюється. Житло як товар стає доступним лише тим хто, можуть за нього платити. А ті, хто не мають грошей, ризикують залишитися на вулиці.

Натомість сквотування можна розглядати як намагання втрутитись у неоліберальні міські політики. Сквотер_ки шукають вирішення соціальних проблем у самій структурі нерівностей (надлишку та нестачі), які спричиняє ринкова економіка. Як зазначають Мадден і Маркузе: «Наша економічна система базується на ідеї відсутності конфлікту між житлом як економічною вартістю та житлом як місцем для життя. Але у всьому світі ми можемо спостерігати як ті, хто експлуатують житловий простір для прибутку, вступають в конфлікт з тими, хто потребує житла як домівки» (Madden & Marcuse, 2016, p. 14).

Читайте також:
Право на місто — це право заходити в кінотеатр з вулиці

Крім цього, самі сквотер_ки говорять про те, що їм доводиться не лише боротись за зміну пріоритетів державної житлової політики. Вони все частіше опиняються наодинці з власниками будівель, яких цікавить лише прибуток. Наприклад, жорстка політика виселень у 1990 роках поставила сквотер_ок Берліну перед вибором: зникнути або укласти орендні договори з містом. Третина тодішніх сквотів перейшли на орендні договори. Проте до кінця 1990 років збанкрутілий муніципалітет продає велику частину власності міста в приватні руки. Легалізовані сквоти знову опиняються в епіцентрі ринкових спекуляцій (Lennert, 2018, p.314).

Дослідження звертають увагу на принципи діяльності спільнот у сквотах. На фоні просторової нестабільності і соціальної незахищеності виникає новий спосіб життя. Мігель Мартінес, дослідник і учасник сквотерських рухів, наголошує, що «Сквоти повинні бути визнані та підтримані за те, чим вони є: активно включаючи виключених, вони стали живими соціальними центрами у самому серці «спільного» (Martínez, 2015, p.34).

На думку Мартінеса, варто зробити крок вперед від класифікації сквотування за Прайтом. Оскільки, сквотер_кам вдається втілити принципи «соціальної автономії», «тотальної партисипації», і «миттєвої боротьби». Усі 5 типів сквотування є гнучкими і постійно перетинаються. Однак, спільними для всіх них є соціальна ангажованість і політичність.

Наприклад, Liebig34 — берлінський квір-анархо-феміністичний сквот. З серпня 2020 року його команда бореться проти виселення та ліквідації цього житлового і соціального проекту. За класифікацією Прайта, цей сквот є політичним, адже учасниці називають себе анархо-феміністками. Водночас цей проект пропагує альтернативні стратегії проживання. Оскільки сквот принципово «вільний від цисгендерних-чоловіків». Для активісток це є одним зі способів створити небінарне і неієрархічне житлове середовище.

Сквотування може бути ефективним у різних ситуаціях. Наприклад, протягом останніх десяти років сквортер_ки у Греції шукають житло біжен_кам, допомагають їм вивчити мову та адаптуватися соціально. Один з найвідоміших сквотів — City Plaza в Афінах. Попри нелегальність, вони змогли тимчасово розмістити понад тисячу біжен_ок з 2016 по 2019 роки. З одного боку, сквот виник як наслідок депривації. Оскільки угода між Європейським Союзом і Туреччиною уможливила депортацію біжен_ок. Усі, хто вважали Грецію транзитним пунктом на шляху в Європу, опинились замкнутими в країні. З іншого боку, організацією сквотів у Афінах займаються політично ангажовані організації, наприклад Антирасистський колектив.

Аналізуючи досвід європейських сквотер_ок, Мігель Мартінес дійшов висновку, що сквотерський рух здійснив унікальний вплив на міську політику. Оскільки їм вдалося виробити автономний і переважно позаінституційний спосіб протесту, самоврядування та участі в житті міста. Сквотування можна вважати проявом просторової свідомості (термін Едварда Соджа). Тобто сквотування — усвідомлення того, що нерівності виробляються та відтворюються через нові урбанізаційні процеси, а також через реструктуризацію міського соціального простору. Незадоволена потреба у притулку і перешкоди під час сквотування вказують на нерівномірний розподіл благ у місті.

Література

Bailey, R. (1973) The Squatters. Harmondsworth: Penguin.

Buerk, F. (2016). Welcome to the Syndicate – How social ownership can provide affordable housing in No Cost Housing Conference. ETH Zurich, 30 June - 1 July

Friend, A. (1980) The Post War Squatters. In N. Wates and C. Wolmar (eds.) Squatting. The real story (pp.110-119). London: Bay Leaf Books.

Harvey, D. (1985). The Geopolitics of Capitalism, in D. Gregory and J. Urry (eds.). Social Relations and Spatial Structures (pp. 128–163). London: Macmillan.

Lennert, L. (2018). Never Rest in Peace! The Eviction and Resistance of Liebig 14 (Berlin). In Squatting Everywhere Kollective (SqEK) Ed. Fighting for spaces, fighting for our lives: Squatting movements today (pp. 314-320). Croatia.

Madden, D., Marcuse, P. (2016). In Defense of Housing. The Politics of Crisis. UK: Verso

Miguel Á. Martínez López. (2015). Squatting for Justice: Bringing Life to the City, in A. Moore and A.Smart (eds.). Making Room. Cultural Production in Occupied Spaces (pp. 34-42). Barcelona: Other Forms, The Journal of Aesthetics and Protest.

Pruijt, H. (2012). The logic of urban squatting. International Journal of Urban and Regional Research. DOI: 10.1111/j.1468-2427.2012.01116.x

Wates, N. (1980) Introducing squatting. In N. Wates and C. Wolmar (eds.), Squatting. The Real Story. London: Bay Leaf Books.

Матеріал є частиною Українського урбаністичного форуму 2020, який через карантин і пандемію проходить онлайн. Форум організовує аналітичний центр Cedos за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля. Ілюстрацію цієї статті готувала Ганна Іваненко.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі