26 липня 2018 Аналітичний центр CEDOS презентував індекс інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у 20 містах України. Його розробили аналітик_ині Марія Куделя, Андрій Солодько, Олександра Слободян і Тетяна Жерьобкіна. Публікуємо конспект основних тез презентації.
Вимірювання інтеграції
Говорить Олександра Слободян, аналітикиня CEDOS з питань міграції
Інтеграція — це взаємна адаптація новоприбулих жител_ьок і приймаючої громади. Щоб оцінити інтеграцію, дослідни_ці порівнюють їхню поведінку. Наприклад, володіння мовою, розмір заробітної плати, імовірність знайти роботу, користування соціальною допомогою, наявність власного житла чи оренда, частота спілкування з сусідами, участь у виборах. Надійних даних для оцінки інтеграції у кожній сфері життя в Україні немає.
Щоби повністю інтегруватися, потрібно 5-10 років. До такого висновку прийшли дослідни_ці інтеграції іноземних мігрант_ок у Канаді, США та ЄС. Національна стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб передбачає, що вони матимуть такий самий доступ до послуг і прав, як і місцеві житель_ки, до 2020 року. За даними дослідження Міжнародної організації міграції, у 2017-2018 роках близько 50% внутрішніх переселен_ок в Україні оцінили себе як повністю інтегровані.
Основні складнощі пов’язані з житлом і роботою. 95% житла в Україні перебуває у приватній власності; більшість людей живе у власних помешканнях. Натомість, серед внутрішньо переміщених осіб лише 12% людей мають власне житло. Переселен_ки також мають гірший доступ до ринку праці. Частка працевлаштованих ВПО зростає, але вона менша, ніж загалом по країні. Частина переселен_ок, які мали роботу до переїзду, зараз не працевлаштовані. ВПО здебільшого не залучені до прийняття рішень у громадах, а також стикаються з адміністративними перепонами у реалізації своїх базових прав.
Читайте також:
Інструменти партисипації. Співпраця спільноти й органів влади
Щонайменше три чвері переселен_ок живуть у містах. Їхні потреби відрізняються від потреб місцевого населення. Більшість ВПО не мають власного житла, тому потребують додаткових коштів для оренди. Вони також мають менше особистих зв’язків, які полегшують пошук роботи у містах, де погано працюють системи інформування про доступні вакансії. Органи місцевого самоврядування відповідають за соціальну інфраструктуру, яка може пришвидшити інтеграцію. Наприклад, дитячі садочки не тільки інтегрують дітей, але й полегшують доступ батьків до ринку праці.
Для індексу інтеграції ми обрали 20 міст. Територію України розподілили на п’ять секторів за віддаленістю від зони бойових дій. З кожного сектора ми обирали по чотири міста: два, де найбільша кількість ВПО на одиницю населення, а також два, де найбільша абсолютна кількість переселен_ок. Не всі міста, де багато ВПО увійшли до індексу.
Ми оцінювали інтеграцію за трьома критеріями:
- доступ до міської інфраструктури: якість інфраструктури та наявність міських політик щодо ринку праці, житла, середньої та дошкільної освіта, охорони здоров’я, культури;
- спроможність органів влади швидко реагувати на міграцію: наявність стратегії або політик інтеграції і звітів про їхнє виконання; публічна позиція органів влади і запровадження змін для кращого надання послуг;
- взаємодія місцевої громади і мігрант_ок: наявність консультативного органу за участі переселен_ок; взаємодія органів влади з громадськими організаціями і донорами для інформування ВПО про можливості в місті; наявність ВПО серед працівни_ць муніципалітету та депутат_ок міської ради.
Індекс інтеграції створений на основі аналізу стратегій розвитку міст, відповей органів місцевого самоврядування на інформаційні запити, а також глибинних інтерв’ю з радни_цями з питань ВПО, які є у всіх областях України, крім Одеської.
На інтеграцію впливає розмір і розташування міста. Чим більше місто — тим більше там можливостей для пошуку житла, заробітку, культурного життя. Водночас, у великих містах, які віддалені від зони бойових дій, органи влади приділяють менше уваги ВПО і немає окремих стратегій інтеграції. Ближче до зони бойових дій живе більше переселен_ок, тому органи влади більше зосереджуються на потребах мігрант_ок при розробці політик.
Інтеграція залежить від готовності органів влади займатися нею. Дуже часто муніципалітети не враховують міграцію під час планування, розробки стратегій, розподілу ресурсів. Конкретні практики інтеграції знайти важко.
ВПО краще інтегруються на рівні громади. Потрібні дієві рекомендації і стратегії інтеграції на рівні органів місцевого самоврядування. Варто враховувати потреби мігрант_ок у конкретному місті, а не копіювати положення загальнонаціональної стратегії.
Кращі практики інтеграції
Говорить Андрій Солодько, аналітик CEDOS з питань міграції
Виборчі права переселен_ок обмежені. ВПО не можуть обирати мажоритарних депутатів парламенту та місцеві органи влади. 2017 року у Верховній Раді зареєстрували законопроект про надання переселен_кам та іншим внутрішнім мігрант_кам виборчого права. На його підтримку в Ужгороді провели форум-театр. У ньому взяли участь депутат_ки місцевої ради, які потім написали звернення до парламенту з проханням ухвалити законопроект.
Безоплатна правова допомога може видатися переселен_кам складною бюрократичною процедурою, тому вони рідше наважуються звернутися по нею. У Хмельницькому правову допомогу надають не тільки в Центрі вторинної правової допомоги, а й у юридичній клініці при Хмельницькому університеті управління та права, а також громадській організації «Подільська правова ліга». ВПО можуть обрати, куди їм комфортніше звернутися.
Читайте також:
«Участь без участі»: поради, як проводити партисипацію
Інтеграцію у сфері культури організувати найпростіше, оскільки для цього потрібно відносно небагато ресурсів. У багатьох містах для ВПО проводять окремі заходи. Інший підхід — це спільні події для переселен_ок та інших містян_ок, щоби мігрант_ки не відчували себе виключеними. Наприклад, серед учасни_ць театру «Домус» у Львові є і вимушені мігрант_ки, і львів’ян_ки. Заснувала театр переселенка з Криму Наталія Меншикова. Міська рада надала театру приміщення в культурному центрі Довженка, а фінансування шукають через краудфандинг.
«Перший портфелик» — це щорічна акція католицької організації «Карітас» за підтримки органів міської влади у Івано-Франкіську. Дітям з малозабезпечених сімей, дітям учасни_ць війни, а також дітям-переселен_кам купляють все необхідне для школи. Вартість «портфелика» становить 1028 гривень, що майже дорівнює місячній виплаті ВПО. Вручення відбувається публічно, що допомагає дітям відчути себе частиною громади.
Міська програма інтеграції у Сєвєродонецьку має не лише загальні показники, а й конкретні для саме цього міста. Як ЗМІ висвітлюють тему ВПО, скільки коштів витрачено на надання послуг одн_ій переселен_ці, чи надали послуги якісно. Мінус цієї ініціативи — одноразовість. Програму розробили у 2017 році і відтоді більше не продовжували.
