Уявіть, що ви керуєте містом — центром громади з кількома десятками тисяч мешканців і мешканок. Місто невелике, проте непересічне, адже тут видобувають вугілля на трьох місцевих шахтах. Інші підприємства теж є, однак і вони так чи інакше зав’язані на вугіллі: займаються його переробкою, збагаченням чи транспортуванням. Тож більшість місцевих працюють у вугільній галузі і дуже цим пишаються, адже професія небезпечна і потребує чималої сили та хоробрості. До того ж їхня робота допомагає виробляти близько чверті електроенергії у країні.
Уявіть, що ви знаєте: незабаром вугілля стане непотрібним. Що ви будете з цим робити? І що казатимете своїм землякам, які залишаться без роботи? Як триматимете на плаву ціле місто, чия економіка цілком залежна від вугільної галузі, та ще й громаду, що покладається на нього?
Ця ситуація не гіпотетична, а цілком реальна. Вугільна галузь завжди була небезпечною для здоров’я людей та довкілля і вже давно стала збитковою. Тож спочатку в Європейському Союзі, а потім і в Україні з’явилися плани поступово згортати її, закривати шахти і припиняти спалювати вугілля. А це означало залишити 35 тисяч українських шахтарів без роботи, а десяток шахтарських міст — без основного джерела прибутку.
На щастя, не гіпотетичні, а реальні керівники українських шахтарських міст очікували такого розвитку подій. А чимало подібних до них закордонних міст вже навіть проходили цей шлях. Тож існує ціла концепція менш болісного для громад згортання вугільної промисловості — справедлива трансформація, яка передбачає планування та створення альтернативних шляхів розвитку таких міст. Без вугілля, але з новими підприємствами та робочими місцями, чистішим довкіллям, вищим рівнем життя та соціальної справедливості. І поки більшість із нас може лише уявляти, як воно, деякі міста вже пережили це, а українські шахтарські громади саме йдуть цим шляхом. Про їхні кроки — минулі та майбутні — поговоримо далі.
Знайти союзників
Монопрофільність — тобто залежність від однієї ключової галузі промисловості — не поодинока проблема, і вона притаманна багатьом містам. До того ж вона не завжди стосується вугілля. Наприклад, міста-супутники атомних станцій так само залежні від одного підприємства і навряд зможуть впоратися, якщо воно зупиниться, але альтернативи не з’являться.
Та якщо говорити про вугільні міста, то більшість із них сконцентровані на Донбасі, ще кілька — на Львівщині та Волині. Ще у 2019 році лідери шахтарських міст Донеччини вирішили не долати виклики поодинці, а об’єднатися у Платформу сталого розвитку, щоб працювати над трансформацією разом. У цьому їм допомагали як громадські організації — «Екодія», Germanwatch та «Альтернатива», — так і міжнародні донори. Нині до Платформи входять 9 міст Донеччини. Згодом про справедливу трансформацію задумалися й шахтарські міста й інших областей — Луганської, Дніпропетровської, Львівської та Волинської.
Читайте також:
Війна та енергетичний перехід: проблеми і перспективи шахтарських міст Донбасу
Та місто не здатне перебудувати економіку самотужки. Саме лише створення нових підприємств потребує чіткого планування, політичної волі та інвестицій. Тож шахтарські міста розширювали свої зв’язки. За ці роки вони долучилися до аналогічних об’єднань із містами Західних Балкан та ЄС загалом, їздили до інших країн навчатися їхнього досвіду, шукали контакту з національними органами влади. Адже їм не впоратися без підтримки держави, однак і держава не може спланувати трансформацію без них — думки та потреби місцевих мешкан_ок мають бути враховані.
Планувати наперед
Врешті роки напрацювання знань і контактів дали свої плоди й у міст з’явилася змога планувати подальші кроки. Платформа розробила спільну Стратегію справедливої трансформації та навіть продумала пілотні трансформаційні проєкти, які дали б їм змогу створити нові робочі місця, підтримати економіку й навіть поліпшити стан довкілля. Шахтарські громади Дніпропетровщини розробили програми економічної диверсифікації — тобто урізноманітнення джерел прибутків до місцевих бюджетів. Простими словами, план створення нових підприємств на заміну старим. Два міста — Мирноград на Донеччині та Червоноград на Львівщині — мали стати першими українськими прикладами справедливої трансформації в дії у рамках німецько-українського енергетичного партнерства.
Почалися зрушення і на національному рівні. Представники органів влади, які раніше навіть не могли озвучити конкретні дати закриття державних вугільних шахт, теж заговорили про справедливу трансформацію вугільних регіонів. Почалася робота над концепцією державної програми, яка була ухвалена у вересні 2021-го і мала би стати дороговказом для монопрофільних міст, що планують трансформуватися. Представники міст і громадськості долучалися до робочих груп, тож могли впливати на державні плани, аби переконатися, що вони враховують інтереси всіх зацікавлених сторін. Наприкінці 2021-го року уряд навіть оголосив дату повної відмови від вугілля на державних підприємствах — 2035 рік — що встановило певний дедлайн для планування та реформування економік міст. А потім трапився лютий 2022-го року і початок повномашстабної російської війни проти України.
Адаптуватися до нових викликів
Якщо ви керуєте невеликим українським шахтарським містом, ще один аспект, який неможливо оминути увагою, — це сусідство з росією. Для більшості світу війна розпочалася 24 лютого, та для України загалом і цих міст зокрема вона тривала вже вісім років. Весь цей час шахтарські міста Луганщини та Донеччини жили з тягарем не лише потенційного закриття шахт, а й із російськими окупантами всього в кількох десятках кілометрів від їхніх домівок. Усі плани на майбутнє будувалися під постійною загрозою подальшого просування російських військ. А після того, як російський терористичний режим оголосив про плани «звільнити» весь Донбас, вони стали однією з основних мішеней нових атак.
Читайте також:
Міста і кліматична криза: як змінювати інфраструктуру та політики?
Заплановані трансформаційні процеси призупинилися на невизначений термін — до перемоги, — а головною задачею шахтарських міст Донбасу стало виживання. І про допомогу в цьому представники міст неодноразово просили багатьох своїх партнер_ок, здобутих за ці роки: на зустрічах і з міжнародними фінансовими інституціями, і з партнерами з Ініціативи щодо трансформації вугільних регіонів Західних Балкан та України, і з різноманітними інституціями ЄС.
Зараз основна їхня мета — допомога із забезпеченням нормального функціонування громад і підтримка зв’язків на майбутнє. Однак це не значить, що про справедливу трансформацію можна забути. Навпаки, тепер її варто включати у планування повоєнної відбудови. І лідери громад готові цим займатися. По-перше, аби перебудувати міста так, щоб ті, хто були вимушені виїхати, захотіли повертатися до них. По-друге, аби шахтарські громади стали надихаючими прикладами відновлення та зеленої трансформації для інших українських міст.
У пошуку підтримки для шахтарських міст лідери громад та їхні партнер_ки з громадського сектору зустрічалися з виконавчим віце-президентом Європейської комісії Франсом Тіммермансом і представни_цями його команди. У Єврокомісії підтримали прагнення громад трансформуватися та відбудовуватися більш стало і запевнили, що ЄС готовий допомагати з цим як грошима, так і знаннями. Тож справа тепер за українським урядом — саме він має відновити планування справедливої трансформації спільно із громадськістю та місцевою владою і включити цей процес до планів відновлення. Тоді після перемоги, щойно життя шахтарських міст стане стабільнішим і безпечнішим, можна буде братися до справ.
Не зупинятися навіть під час війни
Ті ж громади, яким пощастило опинитися трохи далі від росії, мають змогу приділяти більше уваги плануванню своєї трансформації. Так, Червоноградська громада на Львівщині присвятила другу половину 2022-го року розробці Плану справедливої трансформації громади у форматі консультацій. До планування залучалися представники Кабміну, профільних міністерств, народні депутати регіональних і місцевих органів влади, бізнес та експерти, представники державних вугільних підприємств і громадських організацій. Учасники мали можливість почути про міжнародний досвід, кращі практики та законодавче забезпечення справедливого переходу вугільних громад України з огляду на війну в Україні, а також пропозиції проєктів від експертів.
Експерт_ки обговорювали різні напрямки, над якими варто працювати: від покращення стану довкілля до оновлення професійно-технічної освіти чи переведення міської інфраструктури на інноваційні технології. І навіть представили перші напрацьовані проєкти — індустріальний парк і логістичний хаб на території громади. Більшість залучених до обговорень людей погодилися, що Червоноград майбутнього має стати промисловим центром, де підприємства та робочі місця створює переважно приватний бізнес, активно залучаються зовнішні інвестиції та раціонально використовуються внутрішні можливості громади.
Міць і хоробрість шахтарських міст проявляється не лише в небезпечній роботі їхніх мешкан_ок. Вона в тому, як вони готові не відступати від намічених планів і долати будь-які виклики, які перед ними стануть. І ця наполегливість вселяє віру, що їм неодмінно вдасться пройти трансформаційний шлях до кінця й стати прикладами для інших міст, які захочуть збудувати собі нове майбутнє. І нині їм бракує всього двох компонентів для досягнення успіху: підтримки від держави і, звісно, перемоги.
