Місяць тому ми опублікували рефлексії з приводу роботи державної статистики в Україні на основі спроби Аналітичного центру CEDOS зібрати дані для порівняльного дослідження обласних центрів. 20 грудня відбулося публічне обговорення цієї проблеми (відеозапис події). Публікуємо конспект його основних тез.
Читайте також:
Що Україна знає про свої міста (спойлер: надто мало)
Система збору даних
Закон про державну статистику визначає, що одним з основних завдань органів державної статистики є «збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статистичної інформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, які відбуваються в Україні та її регіонах.» Перелік даних, які потрібно збирати, щороку визначає Кабінет Міністрів у Плані державних статистичних спостережень. У 2018 році цей План затвердили лише у червні. Зараз триває обговорення Плану на 2019 рік: проект опублікований на сайті Державної служби статистики, а також погоджується у понад сорока міністерствах і відомствах.
Державна служба статистики має у своєму складі Головне управління регіональної статистики. Туди передають всі дані, які збирають територіальні органи — Головні управління статистики в областях. Ці дані надходять у вигляді статистичних звітів з позначкою «Державна форма статистичних спостережень». Наразі існує більше ста таких форм, затверджених планом державних статистичних спостережень.
За словами працівниці Головного управління статистики Києва, в Україні є спрямованість на здешевлення статистичних спостережень. З одного боку, проводити суцільні спостереження, які охоплюють всю досліджувану сукупність, дорого. З іншого боку, такі суцільні спостереження надто навантажують респондент_ок. З огляду на це, більшість досліджень проводяться на вибірковій основі.
Деякі країни взагалі не проводять переписів населення, а користуються реєстрами. В Україні закон також передбачає створення Єдиного державного демографічного реєстру, однак, він досі не заповнений. Якби такий реєстр працював, проведення деяких статистичних спостережень було би дешевшим.
Якість плану спостережень
Комісії Євростату двічі оцінювали Держстат України. Вони з’ясували, що більшість статистичних спостережень відповідають європейським регламентам і є придатними для порівнянь.
Працівниці Головного управління статистики Києва чи то не змогли, чи то відмовилися оцінити якість плану державних статистичних спостережень. За їхніми словами, територіальні органи статистики мають небагато впливу на цей перелік показників — все залежить від уряду і центрального офісу Держстату. Через це іноді доводиться збирати «бухгалтерію», яку не можна назвати статистичними спостереженнями. Наприклад, дані про заборгованість за комунальні послуги, які «навісив» Кабмін.
Час від часу Державна служба статистики проводять онлайн-опитування користувачів статистичної інформації про те, які саме дані їм потрібні.
На думку працівниці Головного управління статистики Києва, деякі адміністративні дані ніколи не стають статистичними. Допускати дублювання збору однакової інформації різними органами не можна, оскільки це є неефективним використанням державних коштів.
Поширення даних
На думку працівника Головного управління статистики Києва Степана Джуса, проблемою в Україні є не стільки збір і обробка, як поширення статистичної інформації.
Форма, методологія збору і перелік державних статистичних спостережень визначаються планом і є однаковими у всіх областях. Саме ці дані Держстат подає у вигляді звітів до Кабміну. Вони публікуються на сайтах органів державної статистики і можуть поширюватися безкоштовно.
Державного фінансування на збір будь-яких інших даних, а також видання щорічників, збірників чи інших додаткових публікацій немає. Вони фінансуються за рахунок інших замовників, місцевих бюджетів або надходжень від продажу публікацій. З цього приводу Рахункова палата проводить регулярні перевірки. Оскільки додаткові публікації та збір даних не фінансуються централізовано, територіальні органи статистики визначають на місцях, які набори даних включати до цих видань, а також за якою ціною їх розповсюджувати.
Первинні й адміністративні дані, на основі яких обраховують державну статистику, є конфіденційними. В деяких країнах існує практика знищувати адресну інформацію респондентів ще на етапі збору. За словами працівниці Головного управління статистики Києва, їхні первинні дані іноді хочуть отримати правоохоронні органи, «ледь не кайданки одягають», але управління статистики є третьою стороною і може надати інформацію лише за згоди респондент_ки.
Перш ніж запитувати якісь дані, працівниця Головного управління статистики Києва радить дізнатися, які є форми звітності і статистичних спостережень, а також ознайомитися з планом спостережень і їхньою методологією.
Дані про об’єднані громади
Марія Грищенко і Олена Пітірімова, аналітикині даних у CANactions, кажуть, що органи державної статистики фіксують не все, але громади самі збирають дані про себе. Часто отриману інформацію не обробляють і не аналізують. Багатьох даних немає взагалі. Врешті-решт, стратегії розвитку громад формуються лише на основі того, що є.
Як кажуть аналітикині CANactions, простіше отримати дані про кількість шкіл або лікарень, складніше — комплексну інформацію, наприклад, про якість життя.
Об’єднана громада — це утворення з декількох населених пунктів, яке розробляє спільну стратегію розвитку, що, теоретично, має бути рівномірною. Однак, громади з сильнішим центром, навколо якого об’єдналися менші населені пункти, часто мають дані лише про центр і формують стратегію розвитку всієї громади на основі лише цієї інформації.
Існують проблеми з просторовими даними. У громадах зберігаються генеральні плани 30-40 років 20 століття, однак немає актуальної інформації. Існує також проблема з оцифруванням навіть тих даних, що є.
Як кажуть аналітикині CANactions, громади дуже відрізняються між собою за спроможностями і досвідом. Помітна нерівність між громадами, в яких є доступ до міжнародних проектів і тими, які таких консультацій не отримують. Громади, які вже співпрацювали з міжнародними організаціями і розробили стратегії розвитку, розуміють, яка інформація їм потрібна. Натомість, громади, які ще не пройшли цей етап, розгублені. Вони не знають, де взяти потрібні дані, як їх агрегувати.
Читайте також:
Не лише децентралізація: навіщо Україні політика територіального вирівнювання
