Безбар’єрне житло: яким має бути простір дому для маломобільних груп?

Дім — це важливий інтимний простір, який сьогодні опинився під загрозою і асоціюється радше з перманентною невизначеністю, ніж зі стабільністю. Багато людей в Україні втратили свої оселі або були змушені змінити місце проживання через війну. У пошуках нового житла вони часто стикаються з тим, що воно не пристосоване до потреб великих сімей переселен_ок чи тих, хто повернулися з прифронтових зон.

У багатьох під’їздах не знайдеться місця для дитячого візка, у деяких дворах бракує дитячих майданчиків або паркомісць для людей з інвалідністю, а важкі вхідні двері стають перешкодою для літніх людей чи тих, хто має протези верхніх кінцівок. Навіть якщо кожна родина переселен_ок отримає соціальне житло в новобудові, до наших сусід_ок продовжують повертатися близькі, які зазнали поранень. А в умовах війни щодня залишається ризик поранень для кожного та кожної.

З огляду на це важливо розпочати довгострокове планування адаптації всього житлового фонду для маломобільних груп населення, зокрема людей з інвалідністю. У цій публікації Софія Брем, архітекторка та фахівчиння з фізичної доступності, розповідає про перешкоди, з якими стикаються ті чи інші люди у міських просторах, а також про те, що необхідно зробити, аби саме житло як простір дому стало бербар’єрним і комфортним для всіх.

Сповнені бар’єрів простори: для кого місто є часто недружнім?

Щоб зрозуміти, як саме адаптувати наявні житлові будинки та квартири, спершу потрібно визначити, для кого ми це робимо. Варто враховувати потреби всіх маломобільних груп населення, наскільки це можливо, проте для фокусу уваги пропоную розглянути ветеран_ок, а також внутрішньо переміщені сім’ї з уразливих груп: людей старшого віку, дітей, людей з інвалідністю та тих, хто їх супроводжує.

Бар’єри у просторі, з якими можуть стикнутися ветерани та ветеранки, можуть помітно відрізнятися залежно від їхньої служби та бойових завдань. Наприклад, відкрита площа може бути зрозумілою та безпечною для колишньо_ї штурмови_чки, тоді як снайпер_ка чи розвідни_ця може відчувати там тривогу та неспокій.

Наразі ці просторові бар’єри для українських військових ще не досліджені, але існують американські дослідження^[1], які можна взяти до уваги для початкового аналізу. Наприклад, це стосується оглядовості та видимості. Вузький тамбур із глухими дверима може викликати відчуття невідомості та небезпеки, адже людина не бачить і не чує того, хто може перебувати по той бік дверей. Так само вікна, які неможливо відчинити, можуть провокувати відчуття небезпеки через брак додаткового виходу для евакуації або навіть можливості просто провітрити приміщення.

Крім того, людям, які повернулися з бойових дій, можуть бути неприємними тісні приміщення або неочікувані доторки від незнайомих людей. Часто ветерани та ветеранки поляризують себе і свій досвід від цивільних саме через те, що цивільні можуть не усвідомлювати важливість особистого простору та випадково порушувати особисті кордони.

Для людей старшого віку в Україні переважно працює система домашнього догляду, а не геріатричні пансіонати. Це зумовлено як нестачею таких закладів, так і тим, що ці простори часто є непривітними та некомфортними. Багато літніх людей залишаються у прифронтових містах або на окупованих територіях саме через відсутність людей, які могли б за ними доглядати, а також через нестачу місць, куди їх можна було б евакуювати.

З віком послаблюються певні функції організму — це впливає на те, як людина взаємодіє з простором. Наприклад, погіршення зору змушує користуватися лінзами з підсвіткою, щоб читати дрібний шрифт на упаковках чи документах. Зниження слуху призводить до того, що люди можуть вмикати телевізор чи радіо голосніше, ніж зазвичай. Послаблення м’язів ускладнює носіння важких предметів, тому вони частіше використовують господарські сумки на колесах. Зменшення енергії ускладнює проходження довгих маршрутів без перепочинку або підйом на високі поверхи, особливо коли не працює ліфт. Крім того, погіршення пам’яті може призводити до дезорієнтації, через що люди третього віку іноді губляться у великому місті.

Простори також часто виявляються недружніми до дітей. Наявність дитячого майданчика у межах кварталу не забезпечує гнучкого досвіду для дорослішання. Простори для дітей мають бути розмежовані за віковими групами, типами групової чи індивідуальної гри, а також за типами розвитку функцій — когнітивної, фізичної, сенсорної тощо. Окрім цього, такі простори часто не враховують потреб дорослих, що супроводжують дітей. Брак місць для міжвікової гри та взаємодії також призводить до сегрегації й обмежує досвід соціальної взаємодії, позбавляючи дітей можливості навчатися в різновіковому середовищі.

Як різні порушення впливають на взаємодію з простором?

Про безбар’єрне житло неможливо говорити, не враховуючи тих, хто зараз особливо часто набуває інвалідність: переселенців, військових і всіх, хто вижили після обстрілів. Для класифікації інвалідності можна використовувати Міжнародну класифікацію функціонування (МКФ) — згідно з нею і пропоную розглянути основні зони порушень.

Порушення верхніх кінцівок може означати ампутації, наявність протезу чи порушення дрібної моторики. Для людей із такими порушеннями головним є забезпечення легкої взаємодії з простором та можливості користуватися предметами. Важкі двері чи дрібні дверні ручки, які неможливо відчинити кулаком, стають суттєвими бар’єрами. Так само змішувачі, які потрібно крутити, є недоступними — їх слід замінити на важільні або сенсорні крани.

Порушення нижніх кінцівок може означати ампутацію, протез, пересування за допомогою милиць, тростини чи на кріслі колісному. Тут важливо забезпечити простір для маневрування, рівні поверхні без порогів, килимків та ворсу, а також безперешкодну вертикальну та горизонтальну циркуляцію. Хоча необхідність пандусів, підйомників і ліфтів є очевидною, варто звернути увагу на інший аспект. Квартири часто обмежені в просторі та захаращені нелогічно розташованими меблями, що ускладнює доступ до них і користування ними. Одним із найпоширеніших бар’єрів є поріжки, через які легко перечепитися та травмуватися або які вимагають додаткових зусиль для подолання.

Порушення сприйняття інформації та орієнтування може бути як тимчасовим, так і постійним — залежно від причини. Важливо дублювати інформацію за допомогою простих піктограм, розробити зручну навігацію та подачу інформації зрозумілою мовою. Часто у житлових будинках немає маркування поверхів, не всі квартири мають чітке позначення номерів, а таблички з номерами під’їздів розміщені в недоступних місцях або є недостатньо контрастними, що ускладнює їх сприйняття.

Порушення зору — також доволі широке поняття і залежить від типу. Порушення можуть стосуватися сприйняття кольору, зони видимості, її яскравості або навіть перспективи огляду. У таких випадках необхідно мати природну контрастність елементів простору та тактильну інформацію. Це дублювання шрифтом Брайля, використання аудіоозвучки та тактильної навігації там, де це необхідно. Недостатнє освітлення ґанків може стати суттєвим бар’єром для людей з частковою втратою зору, оскільки вони можуть не зорієнтуватися або не помітити травмонебезпечний об’єкт. Також кімната зі світлою підлогою та світлими стінами може ускладнити орієнтування у просторі. Чітке та контрастне виділення меж простору є базовим правилом для полегшення навігації.

Порушення слуху значно впливає на сприйняття простору, яке стає більш візуальним і залежним від вібрацій. Люди з порушенням слуху використовують оглядовість у приміщеннях для отримання інформації та сприймають сповіщення виключно візуально. Тому важливо доповнювати аудіовізуалізацію світловою сигналізацією.

Порушення мовлення також впливає на те, наскільки простір може бути безбар’єрним. Чи має домофон можливість відеодублювання, щоб люди могли без звуку визначити, хто саме прийшов — наприклад, кур’єр чи незнайома особа? Чи буде в будинку кнопка виклику допомоги на випадок екстреної ситуації, коли людина не може пояснити диспетчеру свою адресу? Такі, здавалося б, прості рішення можуть суттєво вплинути як на відчуття безбар’єрності, так і на загальне почуття безпеки мешкан_ок.

Простір фізичної доступності. Що варто враховувати під час побудови або адаптації житла для маломобільних груп?

Зазначені вище порушення є лише одними з чинників, що впливають на відчуття безбар’єрності простору. Звісно, побудувати нове житло часто легше, ніж адаптувати вже наявне. Однак неможливо знайти ефективні рішення без чіткого розуміння того, яким має бути простір. Розглянемо за зонами, що саме слід врахувати для забезпечення доступності та комфорту людей з порушеннями.

Доступ до будівлі

Доступ до будівлі так само важливий, як і можливість пересування у власному просторі. Це важливо під час користування соціальним таксі та іншими видами транспорту чи просто виходу на вулицю.

Тут важливо врахувати:

• пониження тротуару в нуль по всій довжині переходу;
• відсутність стовпчиків, напівкуль та інших елементів на шляхах руху до 80 см;
• промаркована зона висадки та посадки пасажир_ок, вільна від паркування та з пониженим бордюром;
• наявні місця для паркування людей з інвалідністю розмірами від 3,5 м на 5 м, з маркуванням та відповідним знаком;
• рівномірне освітлення;
• наявність різних місць для перепочинку (для людей з порушенням колін на висоті 90 см, для людей похилого віку на висоті 55 см з бильцями, стандартне на висоті 40-45 см та для дітей і людей низького зросту на висоті 30 см);
• рекомендовано мати мапу, завдяки якій можна зорієнтуватися по найближчих зупинках громадського транспорту;
• наявність велопарковки з накриттям;
• легка ідентифікація номеру будинку та вулиці для всіх верств населення.

Головний вхід

Часто наші ґанки вузькі та незручні для того, щоб вийти чи зайти з дитячим візком чи відчинити двері з пакетами продуктів. Тому тут необхідні:

• легка візуальна ідентифікація вхідної групи на фасаді будівлі;
• проста та контрастна інформація про номер під’їзду, номери квартир, інше;
• ґанок має бути достатньо широким для людей на милицях та інших маломобільних груп з мінімальними розмірами 2,1 м глибиною та 2,5 м шириною;
• якщо є сходи, то вони мають бути однакових розмірів 15 на 30 см та не бути ковзкими; якщо перша й остання сходинка не контрастують до середовища, тоді має бути контрастне маркування краю сходинки шириною 10 см; перед та після сходів мають бути контрастні попереджувальні смуги шириною 60 см та на відстані від краю сходинки на 20 см;
• якщо ґанок висотою до 1 м, то рекомендовано ставити нормативний пандус, а якщо вище — то вертикальний підйомник з генератором або незалежною батареєю;
• сам пандус має бути нековзким і рівним, без отворів; його кут має не перевищувати 4,5° а ширина має бути 1,2 м; якщо наявні горизонтальні майданчики для відпочинку, то вони мають бути глибиною 1,5 м для маневрування та розвороту людини на кріслі колісному;
• мінімальні розміри підйомника для людини на кріслі колісному — 0,9 на 1,2 м, але якщо підйомник буде також для просторів, де доглядають лежачих, — то 1,8 на 2,3 м;
• поручні мають бути контрастними й округлими для міцного обхвату, діаметром 35-40 мм; вони мають бути на сходах і пандусі та на перепаді висоти ґанку на висоті 90 см, 70 см та 50 см для дітей; горизонтальні перекладини становлять ризик для лазіння дітей, тому рекомендовано використовувати лише вертикальні та з кроком не більше 10 см, щоб не застрягла дитяча голова;
• домофон має бути на доступній висоті 1,2–1,5 м і контрастним до поверхні, де він встановлений; кнопки мають бути достатньо крупними і мати тактильне дублювання та дублювання шрифтом Брайля; бажано мати систему відеодзвінка для спілкування з мешкан_ками, які мають порушення слуху;
• двері мають бути оглядовими, щоб бачити, коли хтось виходить та заходить; ширина проходу має бути не менше 90 см та без порогів; двері та дверна ручка мають контрастувати до середовища, а сила відчинення не має перевищувати 3 кг; бажано, щоб була кнопка автоматичного відчинення дверей на висоті 80 см, що полегшить доступ людям на кріслі колісному, людям на милицях, чи з продуктами.

Горизонтальна комунікація в будівлі

У коридорах гуртожитків і багатоквартирних житлових будинків часто буває темно та затісно, що ускладнює орієнтацію у просторі. Тут важливо звертати увагу на такі речі:

• рівномірне освітлення, яке вмикається поступово, щоб не дратувати людей з аутизмом; рекомендується використовувати світло на датчиках руху, яке активується автоматично; водночас слід уникати направляючого освітлення, яке може засліплювати та створювати дискомфорт;
• мінімальна рекомендована ширина коридору — 1,8 м;
• контрастне співвідношення підлоги та стіни;
• якщо коридор довгий, то бажано мати його план та мнемосхему для полегшеного орієнтування;
• вогнегасники мають бути у видимому місці, на висоті 1,1 м для легкого доступу та з піктограмою;
• поштові скрині мають бути на доступній висоті до 1,5 м і мати тактильне дублювання номерів, а їх розміщення не має заважати вільному проходу.

Вертикальна комунікація в будівлі

Одним із найскладніших і найдорожчих завдань для забезпечення безбар’єрності житла є створення умов для вільного пересування поверхами різних категорій населення та для легкої евакуації. Часто сходові клітини занадто вузькі, а встановлення доступного ліфту неможливе через обмеження розмірів наявної шахти. Найбільш ефективним рішенням у таких випадках є капітальний ремонт і зміна конструкції будівлі, зокрема встановлення зовнішнього ліфта. Адаптація наявних комунікацій зазвичай не дає бажаних результатів.

Альтернативою можуть бути сходи-платформи від виробника UNICAR-Auto, які можна встановлювати у вузьких сходових клітинах.

Основні вимоги, які важливо врахувати у вертикальних комунікаціях:

• ліфт має бути мінімальними розмірами 1,1 на 1,4 м, мати поручні з трьох сторін та відкидне місце для сидіння; кнопки мають бути тактильні, з дублюванням шрифтом Брайля та мати озвучку поверху;
• сходинки мають бути однакових розмірів 15 на 30 см, бути не ковзкими; якщо перша та остання сходинка не контрастують до середовища, тоді має бути контрастне маркування краю сходинки шириною 10 см; перед та після сходів мають бути контрастні попереджувальні смуги шириною 60 см та на відстані від краю сходинки на 20 см; ширина сходового маршу має бути не менше 1,35 м;
• поручні мають бути контрастними й округлими для міцного обхвату, діаметром 35-40 мм; вони мають бути на сходах на висоті 90 см, 70 см та 50 см для дітей; горизонтальні перекладини становлять ризик для лазіння дітей, тому рекомендовано використовувати лише вертикальні та з кроком не більше 10 см, щоб не застрягла дитяча голова.

Простори у квартирі

Простір для маневрування

Щоб забезпечити легке пересування різним маломобільним групам населення у квартирі, необхідно враховувати простір для маневрування. Він може відрізнятися залежно від потреб, але загальним орієнтиром є діаметр розвороту крісла колісного — 1,5 метра. Цей розмір потрібно враховувати не лише всередині приміщення для маневрування, а й у кутах, а також для взаємодії з меблями, зокрема для підходу до гардеробу, дверей, кухні чи інших об’єктів.

Часто людям з порушеннями важко пересуватись у просторах з вузькими проходами, захаращеністю чи негнучким плануванням. Тому важливо створювати гнучкий простір, який можна адаптувати під потреби мешкан_ки. Наприклад, якщо диван масивний і статичний, перекриває частину проходу та не дозволяє змінювати конфігурацію простору, його варто замінити на модульну або більш мобільну модель. Це дозволить людині налаштовувати простір відповідно до своїх потреб.

Згідно з дослідженнями ветеранських просторів, самі ветеран_ки зазначали, що їм важливо мати можливість легко пересувати меблі, щоб адаптувати приміщення під себе, змінювати кут огляду та почуватися комфортно незалежно від форми чи планування кімнати. Таким чином, гнучкість меблів і можливість маневрування між ними є вкрай важливими для створення безбар’єрного та комфортного житлового середовища.

Санвузол та ванна кімната

Універсальна кабіна має доволі чіткі вимоги щодо доступності, але при адаптації житла часто використовують допоміжні елементи — наприклад, поручні. Важливо розуміти, що поручні виконують дві основні функції: допомагають піднятися та забезпечують балансування під час стояння.

Наприклад, якщо за умивальник неможливо триматися для збереження балансу, потрібно встановити поручні з трьох сторін, аби можна було користуватися краном і дзеркалом.

Для адаптації ванни для літніх людей або людей з порушеннями балансування необхідно встановити кілька поручнів:

• один біля стіни для підйому;
• інший біля виходу з ванни для збереження балансу під час виходу.

Також для комфортного користування унітазом потрібно встановити поручні з обох боків, які мають:

• бути розташовані на відстані 35 см від центру унітазу;
• виступати за край унітазу на 20 см;
• бути вищими за сидіння на 20 см, а верхній край мати на висоті 80 см.

Крім того, важливо забезпечити безпечне покриття підлоги:

• плитка повинна бути нековзкою;
• поверхні ванни або душу також мають бути безпечними; якщо вони ковзкі, слід замінити покриття на протиковзке або додати спеціальну плівку.

Простір для готування та приймання їжі

Для забезпечення доступності кухні для людей на кріслах колісних і маломобільних груп населення важливо враховувати кілька ключових аспектів:

1. Прямий підхід до стільниці:

• Стільниця має бути на висоті 80–90 см для зручного під'їзду під неї.
• Простір під стільницею має бути вільним, щоб людина могла зручно наблизитися до робочої поверхні.

2. Доступ до духовки та іншої техніки:

• Духовка має бути вбудована в шафу на висоті 0,9–1,2 метра, щоб забезпечити легкий підхід.
• Усі елементи управління мають бути важільного або сенсорного типу, щоб не вимагати хапання чи крутіння.
• Плити та мікрохвильовки повинні бути з кнопковим або сенсорним управлінням, а не обертовими ручками. Це робить їх доступними у користуванні для людей з порушеннями дрібної моторики або з ампутацією чи протезом.

3. Доступ до шаф та зберігання:

• Шафи мають або відкриватися через натискання, або мати ручки з глибиною щонайменше 5 см для захоплення кулаком.
• Важливо враховувати розміщення шаф на зручній висоті, щоб людина на кріслі колісному могла дістати необхідні речі.

4. Безпека й адаптація для когнітивних порушень:

• Для людей з деменцією або когнітивними порушеннями не рекомендовано використовувати газове обладнання.
• Рекомендовано встановлювати електронні системи підігріву води та їжі для запобігання ризику залишити газ увімкненим.

5. Тактильні позначення й адаптація для порушень зору:

• На контейнерах для спецій, круп, цукру та солі слід розміщувати тактильні позначення, щоб легко ідентифікувати вміст.
• Усі необхідні предмети повинні бути розміщені в логічному порядку, щоб людина могла запам'ятати їхнє розташування.

6. Адаптація для порушень дрібної моторики, таких як тремор або артрит:

• Столові прибори мають бути з елементами для фіксації до долоні, щоб не потрібно було їх тримати пальцями.
• Посуд має бути з обідком, що полегшує захоплення їжі.
• Весь посуд має бути не крихким (пластиковим або зі спеціального ударостійкого скла) для запобігання травмуванню.
• Чашки мають бути з великими ручками, в які можна просунути долоню.

Простір для сну

Щоб забезпечити доступність спальні та зручність користування ліжком для людей з обмеженою мобільністю, потрібно врахувати таке:

1. Простір для маневрування:

• Навколо ліжка має бути вільний простір шириною щонайменше 1,5 метра, щоб людина могла зручно маневрувати на кріслі колісному або з допомогою підйомника.
• Простір повинен забезпечувати можливість підходу з будь-якого боку, особливо якщо потрібна допомога іншої людини.

2. Висота та регулювання ліжка:

• Рекомендована висота ліжка — 50 см від підлоги, щоб було зручно пересідати з крісла колісного.
• За можливості ліжко має регулюватися за кутом нахилу, щоб користувач_ка м_огла налаштувати його під власні потреби.

3. Поручні та допоміжні елементи:

• Для людей літнього віку або тих, хто має труднощі зі вставанням, рекомендовано встановлювати поручні біля ліжка.
• Поручні мають бути міцно закріплені, щоб людина могла використовувати їх для підйому.

4. Матраци та комфорт:

• Для лежачих пацієнт_ок важливо використовувати протипролежневі матраци для запобігання виникненню пролежнів.
• Матрац має бути комфортним та адаптованим до фізичних потреб користувач_ки.

Простір для роботи та навчання

1. Вільний підхід до столу:

• Для людини на кріслі колісному потрібно забезпечити вільний простір під столом для колін заввишки 70 см.
• Робоча поверхня має бути на висоті 80 см.

2. Адаптивні меблі:

• Рекомендовано використовувати стіл із регульованою висотою та кутом нахилу, щоб його можна було налаштувати під потреби користувач_ки.
• Стілець також має регулюватися за висотою, мати бильця та спинку для підтримки спини, а також бути легким у переміщенні однією рукою.

Розетки та доступ до електроніки:

• Розетки мають бути встановлені над стільницею на висоті 90 см, щоб до них було зручно дотягнутися, не нахиляючись.
• Важливо, щоб розетки були контрастними до стіни, що полегшить їх пошук людям зі порушенням зору.

Простір для зберігання речей

Для зручного та доступного зберігання речей у квартирі варто врахувати такі аспекти:

1. Доступність шаф і полиць:
   • Усі закриті шафи мають легко відчинятися однією рукою або кулаком. Найкраще використовувати нажимні механізми або ручки, які виступають на 5 см від стінки, щоб було зручно вхопитися.
   • Полички мають бути у вільному доступі:
     • Для людини на кріслі колісному максимальна висота — до 1,5 метра.
     • Нижні полиці не мають бути занадто низькими, щоб не потрібно було сильно нахилятися.
2. Розміщення гачків для одягу:
   • Гачки для верхнього одягу мають бути на різній висоті для зручного доступу:
     • 1,1 метра — для дітей та людей на кріслі колісному.
     • 1,4 метра — середній доступ.
     • 1,8 метра — для людей високого зросту або для сезонного одягу, який використовується рідше.
3. Простір для маневрування:
   • Між місцями для зберігання (шафами, полицями) має бути вільний простір для маневрування.
4. Зберігання асистивного обладнання:
   • Важливо передбачити окремий простір для зберігання асистивного обладнання, такого як:
     • ходунки, милиці, крісла колісні;
     • дитячі коляски, велосипеди або інші засоби пересування.
   • Цей простір може бути розташований у холі або в гардеробі з легким доступом.
   • Якщо обладнання використовується щоденно, важливо забезпечити зручне розташування без необхідності його підіймати або пересувати важкі речі.

Продумана організація простору для зберігання речей значно полегшить щоденну рутину, зробить житло зручним та доступним для всіх користувач_ок незалежно від їхніх фізичних можливостей.

Комплексні заходи для забезпечення безбар’єрності житла

Один із прикладів успішної адаптації житла, який можна застосувати в українському контексті, — це покращення післявоєнної забудови в Німеччині для соціального житла. У Східній Німеччині залишилося багато типових панельних будинків, подібних до тих, які й досі поширені в Україні. Приклади реконструкції цих будівель варіювалися від мінімальних змін фасадів і планування до комплексного переосмислення всієї будівлі. До прикладу, Район Древіц, розташований на південно-східній околиці Потсдама, був побудований у 1986–1991 роках, але після розпаду НДР залишився частково недобудованим. У 1990-х роках соціальна стабільність району погіршилася через безробіття, еміграцію середнього класу та зростання рівня злочинності. У 1995 році район був оголошений «міською територією відновлення», а в 1999 році став частиною федеральної програми Soziale Stadt.

Ключовими змінами стали модернізація житлових блоків, створення громадського центру та концепція перетворення Древіца на кліматично нейтральне «місто-сад». Було реконструйовано житлові будинки за стандартами енергоефективності, впроваджено сучасні системи опалення, ліфти, утеплення фасадів, розширені балкони. Центральна магістраль трансформувалась у парк із зонами відпочинку, пішохідними доріжками, дитячими майданчиками та кафе.

Зміни позитивно вплинули на імідж району, привабили нових мешкан_ок і стали зразком для сусідніх районів. Висадка зелених зон, зниження викидів CO2 та соціальні ініціативи створили умови для покращення якості життя та соціальної інтеграції. Парковки біля дому розподіляються за бальною системою для тих, хто їх найбільше потребує (літніх людей, дорослих з маленькими дітьми, людей з інвалідністю тощо).

Важливо зазначити, що створення гармонійного безбар’єрного простору є лише частиною комплексних заходів для модернізації житла. Соціальне доступне житло має бути у районах, які є безпечними, де є публічні простори та простори для соціально незахищених людей із доступом до громадського транспорту чи зон відпочинку.

У деяких країнах для врахування адаптації простору під окремих користувач_ок з інвалідністю використовують систему грантів від держави на певні ремонтні роботи чи закупку обладнання. Наприклад, у Великій Британії функція адаптації житла для людей з інвалідністю реалізується через програму Disabled Facilities Grant (DFG), яка діє в Англії та Вельсі. Грант допомагає покрити витрати на модифікацію житла, щоб зробити його більш доступним і придатним для проживання людей з інвалідністю. Сума фінансування варіюється від 30 тис. фунтів в Англії до 36 тис. фунтів у Вельсі. Після заявки на адаптацію місцевий уряд проводить оцінку, зазвичай за участю ерготерапевт_ки, щоб визначити необхідні адаптації.

Приклади адаптацій:

• розширення дверей та встановлення пандусів;
• покращення доступу до кімнат — наприклад, встановлення підйомників або душових кабін з рівним доступом;
• будівництво прибудов — наприклад, спальні на першому поверсі;
• встановлення відповідної системи опалення;
• адаптація елементів керування опаленням або освітленням для зручності використання.

Схожа система працює також в Ірландії, де функція адаптації житла для людей з інвалідністю реалізується через гранти на адаптацію житла для осіб з інвалідністю (Housing Adaptation Grant for People with a Disability).

Сьогодні Міністерство соціальної політики готує стандарт послуги з облаштування житла для людей з інвалідністю. За ним будуть адаптуватися окремі простори для створення зручностей для людей з різними порушеннями. Це перший документ такого типу в Україні.

***

У контексті адаптації житла та міських трансформацій загалом важливо розуміти, що точкові зміни вирішують потреби лише окремих людей. Кожна людина у певний період життя є маломобільною через різні життєві обставини, тому доступний простір — це потреба для всіх. Будь-кому буде приємніше повертатися додому по широкому тротуару з пониженими бордюрами, легко відчиняти двері та за потреби користуватися ліфтом. Однак приклад Древіца показує, що модернізація житла — це лише перший крок. Житло слід розглядати в контексті всієї інфраструктури: вулиць, зупинок, парків, громадських просторів. Модернізація має бути довгостроковою та системною. Ветеран_ка після реабілітації не повин_на шукати «особливе» житло, яке у всьому місті часто можна знайти лише у певних районах і за високу ціну. Він чи вона має право обирати квартиру відповідно до свого бюджету та в улюбленому районі. Водночас це житло повинне бути теплим, доступним, безпечним і комфортним.

Чільна ілюстрація: Роман Гнидін

Поділитися текстом

Facebook Twitter