Професорка Астрід Лей досліджує проблеми житла для бідних у містах Південної Африки, а також очолює кафедру міжнародного урбанізму в Штутгартському університеті. 13 лютого в рамках публічної програми CANactions вона прочитала у Києві лекцію про можливості вдосконалення міського планування у складних урбаністичних реаліях. Публікуємо конспект виступу.
Більш ніж половина населення світу проживає сьогодні в містах. Протягом 20 років дослідники, політики і журналісти знову і знову використовують цю «вражаючу» статистику в розмовах про урбанізацію. Проте це твердження є занадто узагальненим і не враховує регіональних відмінностей. Нудна статистика, яка не відображає комплексних урбаністичних реалій.
Регіональні відмінності
Деякі регіони світу на сьогодні є надзвичайно урбанізованими. Оскільки більшість тамтешнього населення вже проживає у містах, темпи зростання дуже незначні. Водночас, у регіонах, які не є такими високоурбанізованими, швидкість зростання міст набагато більша. Існують міста, де кількість населення збільшується погодинно: цей показник може наближатися до 50 людей на годину. Кожного дня там з’являється близько 1000 нових мешканців. Можна лише уявити, наскільки складними є виклики для інфраструктури, освіти, ринку житла і роботи в таких містах.
Форми урбанізації
Статистика кількості міського населення не завжди може показати форми, яких набуває процес урбанізації в просторі. Одним із наслідків динамічної урбанізації є утворення мега-регіонів і коридорів між великими містами. Наприклад, коридор довжиною 230 кілометрів між Каїром і Александрією може призвести до виникнення мега-регіону, в якому проживатиме близько половини населення Єгипту. Такі процеси стирають межі між містом і селом, як наслідок, стає майже неможливо зрозуміти, де закінчується місто.
Деякі географи використовують інший підхід до пояснення настання «міської епохи». Вони наголошують не на кількісних характеристиках, а на якісних змінах, коли урбанізація стає планетарним явищем, а місто або «міське» характеризує структуру всього світу. Таким чином, території поза адміністративними межами міст теж є «міськими», адже вони все одно включені у глобальні потоки ресурсів (Brenner & Schmid, 2011).
Два підходи до розуміння міст
Два підходи відрізняються тим, з якої позиції дивитися на міста, адже вони одночасно мають дві ролі. З одного боку, міста є акторами в системі міст (city as an actor), з іншого, вони самі є системами, у яких їх мешканці стають активною та інноваційною силою (actors in the city).
Перший підхід передбачає зростання ролі міст у майбутньому, а також збільшення конкуренції між великими містами за ресурси. Згідно з другим підходом, ми повинні звертати більше уваги на життя людей у містах і на так званий поезис, щоденну людську діяльность, яка створює міста і простори. Головне запитання тут — яку роль відіграють мешканці у розвитку міста?
Кількість і якість
У Південній Африці процеси урбанізації тісно пов’язані з соціальною поляризацією і бідністю. Такі проблеми рідко вдається вирішити лише за допомогою масштабного будівництва житла. Для багатьох мешканців розташування житла є важливішим за його якість. Переїзд у передмістя означає втрату близькості до роботи і, відповідно, доходу.
Кількість — це ще не все, що нам потрібно. Планування має стати процесом, який звертатиме більше уваги на якісні показники. Саме якість, а не кількість, має стати головною метою для містопланувальників. Необхідно розуміти, що дійсно потрібно людям, а не лише давати їм стандартизоване житло. Діалог для розуміння потреб і запитів мешканців має стати ключовим для процесу прийняття рішень.
Об’єднання акторів
Іноді під час реалізації проекту занадто багато відповідальності покладено на одну людину, від якої очікують вирішення усіх проблем. Часто потрібними є не окремі люди, а об’єднання акторів, у тому числі «неформальних». Необхідно зрозуміти, як місто насправді функціонує. Хто ці люди, які можуть приймати рішення? Традиційне планування часто виходить з того, що для вирішення якоїсь проблеми чи завдання потрібно «залучити» мешканців до вже існуючих формальних процесів прийняття рішень. Іноді варто задуматися над тим, як планувальники можуть долучитись до вже існуючих «неформальних» процесів і структур, які конструюють місто та вирішують проблеми.
Багаторівневість міста
Міське управління полягає у взаємодії з різними акторами заради ухвалення і впровадження рішень в місті, не залежно від того, чи ці актори з’явилися на локальному рівні чи поза ним. Часто ми послуговуємося дуже романтичними і наївними уявленнями про те, хто є мешканцями міста і хто приймає рішення у містах. Інвестори, забудовники, реформатори не завжди проживають у тому ж місті, де розгортають свою діяльність. Ми не можемо сказати, що вони виросли в цьому місці чи ідентифікують себе з ним. З іншого боку, ті, кого ми вважаємо приналежними до бідних чи маргінальних груп, часто не є обмеженими своєю невеликою локальною спільнотою. Можемо говорити про виникнення певного руху, який можна назвати транснаціональним урбанізмом «знизу».
Мануель Кастельс стверджував, що існує два види «просторів» (spaces): «простори потоків» (spaces of flows) і «простори місць» (space of places). Перші доступні лише привілейованим, які мають доступ до технологій, фінансів, мобільності. У других перебувають ті, хто в силу своїх життєвих обставин «закріплені» за локальними місцями. Натомість, урбанізм «знизу» стверджує, що навіть найбідніші насправді є включеними в нові географії «потоків» — міграцію, грошові перекази, поширення досвідів і практик тощо.
Процес урбанізації завжди супроводжується специфічними проблемами, які виникають на регіональному рівні. Щоб подолати ці виклики, потрібно вирішувати їх поступово і не намагатися одразу перейти до фінального рішення. З одного боку, потрібно залучати до процесу прийняття рішень різних акторів, які можуть допомогти врахувати раніше не помічені нюанси. А з іншого, спробувати зрозуміти стратегії, які вже використовуються акторами для вирішення проблем. Такий підхід вимагатиме координації, адже управління залежить від прийняття рішень на різних рівнях як у містах, так і поза їхніми межами.
