Дивлячись на площу Ринок ви навряд чи уявляєте, що в модерній індустріальній економіці Львів займав досить вагоме місце. На шляху розробок високотехнологічної продукції місто рухалося від виробництва гасової лампи до ракет.
Є три Львова
Після розпаду Союзу й радянської індустрії, Львів практично перестав сприйматися як промисловий осередок. Адже відразу ж з’явилися, чи точніше відродилися, інші потужніші образи: Львів як місто старовинної архітектури та «європейських традицій». Такий імідж почав будуватися на перевинайденій причетності до класичної Європи — привабливих для туристів ринкових площах, гарних віллах і затишних кав’ярнях.
Хоча ці образи достатньо сильні, прийшов час, коли львівські гіди раптово почали водити екскурсії на Підзамче — близький до центру район скупчення старих фабрик і заводів. До цього призвів постійний пошук інших сторін минулого «старого доброго Львова», які повертають нам його сприйняття як міста промислового у тому числі. Не в останню чергу це також відбувається завдяки приходу «ревіталізаційних» трендів: сьогодні в будівлі трамвайного депо почали проводити мистецькі події, а колишній консервний завод, відомий як Фабрика повидла, перетворюють на культурний центр. У цей же час у порожніх корпусах заводу РЕМА розміщуються крафтові майстерні та офіси креативних бюро. Наново освоїти та зберегти фабрику будівничого Левинського, який спорудив величезну частину Львова, намагаються підприємці-архітектори.
Читайте також:
Перетворення промзон: публічна програма виставки Living by Industry (відео)
Саме такі тенденції викликають попит більшої інформації про місця, куди люди почали знову повертатися.
І в тин, і в ворота
Кількасот років тому Львів обігнав у своєму розвитку сусідні міста, ставши найбільшим адміністративним центром величезної території, переважно сільської. Це визначило один із головних напрямків майбутньої львівської промисловості — виробництво сільськогосподарських машин і знарядь, яких потребували місцеві ферми.
Наприклад, ще перед 1850 роком на Личакові була заснована фабрика сільськогосподарських машин, котлів і помп Фердинанда Пітча — найбільше підприємство такого типу в усій тогочасній Галичині. У 1886 році фабрику перенесли на Підзамче, сучасну вулицю Жовківську. Тут виробляли обладнання для гуралень, насоси, котли, протипожежне устаткування та іншу техніку. А вже пізніше, на початку 1950-х років, це все перетворилося на Радіоремонтний завод, де розробляли обладнання військового призначення.
Спадкоємцями малих довоєнних виробництв саме сільської техніки стали й інші флагмани радянської індустрії Львова — Львівський завод автонавантажувачів, створений на базі авторемонтних майстерень «Газапарату», «Львівсільмаш», а також автобусний і велосипедний заводи.
Через відсутність великих індустріальних сировинних ресурсів, львівські промисловці включалися в модерну економіку на інших рівнях, зокрема, у сфері створення електроприладів. І це перетворилося на особливість промислового Львова. Так, наприклад, створене у 1930 році товариство «Контакт», яке виробляло електричні лічильники, побутові прилади (праски, фени, лампи електрообігрівачі, електрочайники, радіотелефонне обладнання), згодом стало базою для радянського Заводу вимірювальних приладів. 1957 року його перетворили на Львівський телевізійний завод, а за кілька років — на «Електрон». Саме цей завод радянське керівництво обрало для здійснення важливої ідеологічної операції в Карибській затоці в 1970-х роках. Електронівські телевізори відправляли на Кубу, пакували там у місцеві коробки і видавали за продукцію неіснуючого заводу з екзотичною іспанською назвою. Так львівська техніка підіймала престиж братньої соціалістичної країни.
У 1970-80-х роках саме на «Електроні» львівське приладобудування вийшло на новий рівень: від електрочайників і телевізорів до створення високоточних систем ракетного наведення та інших приладів «космічного» застосування, якими обладнували ракети та центри управління польотами.
Нагодувати та напоїти
Ще одна важлива галузь — харчова промисловість. І знову це було обумовлено статусом Львова як центра великого сільського регіону, куди стікалася продукція з багатьох великих і малих господарств. Такі мануфактури взагалі становили третину всього львівського виробництва того часу.
Показовою історією успіху довоєнного харчового підприємства є фабрика горілчаних виробів Бачевських. Її заснування сягає старту галицької модерної промисловості. Все починалося з невеликої гуральні (мануфактури, де переробляли зерно на горілку) родини полонізованих євреїв Бачелесів у селі Вибрановка під Львовом. У 1782 році заклад перемістився до міста, точніше, на кордон між Львовом та приміським селом Знесіння, якраз за межею дії податків. У першій половині 19 століття Бачелеси, які з часом змінили прізвище на Бачевських, вже були чи не найбільшим експортером львівської продукції в інші країни та провінції Австрійської імперії. Вони відразу зробили ставку на високотехнологічну обробку дешевого неоподатковуваного спирту. В результаті трунки фабрики Бачевських вирізнялися вигідною ціною та високою якістю і чистотою навіть у порівнянні з тогочасними прийнятими у Європі стандартами. Дуже добре очищений спирт і широкий асортимент напоїв (від кюрасао до абсенту, пастису) привели фабрику до міжнародного успіху.
Читайте також:
Пам’ятати те, чого не бачили. (Пост)пам'ять про історію євреїв Львова
Інший приклад довоєнної львівської харчової продукції — Фабрика консерв Зиґмунта Рукера. Історія закладу починається у 1887 році, коли молодий підприємець Ян Рукер успадкував від батька-аптекаря невелику фабрику супових концентратів. Рукер мав неабиякі бізнесові амбіції, однак, на перший погляд, йому не дуже пощастило. Розвиток підприємства він почав у той час, коли залізниця регулярно доставляла до Львова різноманітну продукцію австрійських фірм. Потрібно було не просто налагодити масштабне виробництво, а й здолати численну закордонну конкуренцію. Для цього необхідно було застосувати справді модерні технології. Рукер створив при фабриці власні підсобні господарства та ферми, продукція яких відповідала європейським нормам, на відміну хоча би від інших локальних виробників. Інша стратегія Рукера — здобуття замовлень для австрійської армії. Зрештою, у боротьбі за статус унікального армійського постачальника Рукеру вдалося випередити навіть відому й нині німецьку фірму «Кнорр».
Згадують, значить, існує
Ще в довоєнний період, попри відсутність великих класичних індустріальних заводів, львівська промисловість існувала на дуже достойному рівні. Саме розвиток передових виробничих технологій в австрійські та польські часи багато в чому дозволив радянській владі перетворити Львів на значний індустріальний центр.
І якщо довоєнну австрійську та польську промисловість Львова вже реабілітовано в очах широкої публіки, то період радянських фабрик і заводів ще займає в колективній пам’яті якщо не негативне, то доволі маргінальне місце. Таке розділення можна вважати ще одним впливом радянської пропаганди, яка прагнула підкреслити розрив між старим та новим Львовом, темним минулим і світлим теперішнім. Однак, ці періоди зв’язані між собою набагато тісніше, ніж прийнято вважати. Правдива «біографія» чи не будь-якого львівського підприємства показує, що усе це будувалося аж ніяк з чистого листа. Соціалістичне виробництво багато в чому продовжувало, переймало та розвивало традиції і ноу-хау довоєнних закладів.
Читайте також:
Радянська монументалістика: предмет декомунізації чи урбан-айдентика
Маргіналізація радянської індустрії Львова і швидке забуття його недавнього промислового життя зневажує також значущу сторінку історії. Промисловість Львова — це явище, яке виходить за межі кордонів, режимів і урядів. Тема львівської індустрії здатна об’єднати в одне ціле чимало роз’єднаних сьогодні пазлів історії міста. Вона починає ставати одним з тих «великих наративів», які формують образ сучасного Львова. І це нарешті виводить з тіні його невід’ємні моменти, призабуті на тлі загального захоплення красою середньовічних і сецесійних кам’яниць.
Набагато більше про промислову сторону Львова можна буде дізнатися на виставці «Львів. Промисловий», яка відкривається 12 травня в рамках форуму «Factory DAY». Саме на цих подіях продовжиться дискусія на тему ревіталізації колишніх індустріальних зон.
Статтю редагувала Вікторія Олішевська.
