urban curators та Mistosite продовжують спільний проект. Опираючись на досвід конкретних людей та організацій і послуговуючись висновками наукових досліджень, ми пояснюємо, як гейміфікація може стати методикою для дослідження, освіти, покращення міського середовища та організації взаємодії між різними суб’єктами. Якщо ви або ваша організація маєте досвід використання гейміфікації і хочете ним поділитися — напишіть на info@urbancurators.com.ua. Радо розповімо і вашу історію!

Перша стаття відповідала на питання, що таке гейміфікація. Другий матеріал був присвячений курсу про роботу з ландшафтом за допомогою відеоігор у Гарвардському університеті. У цій статті ми зробили огляд основних типів ігор, які можуть бути використані в залученні (партисипації), а також поспілкувались з двома співзасновниками компаній, що займаються розробкою ігор.

Люди люблять індивідуальний підхід та можливість обирати. Нав’язані, узагальнені та безособові рішення, а також усунення користувача від можливості впливу викликають відчуження та супротив. Щоби рішення були ефективними і сталими, їх необхідно приймати у співпраці з людьми, на життя яких ці рішення вплинуть. Інструментом такої співпраці є партисипація — громадянська участь і залучення людей до приняття рішень.

Використання ігор дозволяє зробити процес залучення ефективнішим. У своїй статті «Чому урядам варто грати в ігри» фінська вчена Лобна Хасан пише, що за останні 40-50 років політики виявили, що настолки, серйозні ігри, симуляції та рольові ігри мають значні переваги з точки зору результатів процесу залучення (Hassan, L. (2016). Governments Should Play Games. Simulation & Gaming, 48(2), pp. 249-267).

Ігри для залучення — це тип серйозних ігор, які підсилюють громадянську освіту і громадянську участь, а також збільшують довіру до уряду. Не залежно від того, хто її використовує, ігрофікація допомагає ефективно досягнути сталого підвищення соціальної активності та створення культурних умов, які позитивно впливають на довіру у суспільстві в цілому (Coronado Escobar, J. and Vasquez Urriago, A. (2014). Gamification. Proceedings of the 8th International Conference on Theory and Practice of Electronic Governance — ICEGOV ’14).

Спосіб, за допомогою якого ігри можуть організовувати взаємодію людей, дозволяє вирішувати проблеми, які часто виникають під час процесу залучення:

  • Недостатня мотивація або психологічні чи фізичні бар’єрів для деяких категорій жителів. Запрошення на гру — це цікавіше, ніж звернення до громадянської відповідальності. Ігри дають можливість залучення як онлайн, так і офлайн, а також пропонують широку палітру можливих активностей.
  • Необхідність полегшення складного процесу. На відміну від стандартних форматів залучення, ігри є більш зрозумілими та цікавими.
  • Налагодження взаємодії у ситуації непорозуміння або високої недовіри. Ігровий формат сприяє спілкуванню між учасниками, допомагає подолати стереотипи та формує довіру.

У процесі залучення можна використовувати ігри різних форматів: настільні, онлайн, рольові чи квести. При цьому, вони усі можуть взаємо перетинатися. Наприклад, у настолках часто поєднують рольовий та онлайн компоненти. Такі ігри називають гібридними.

Настільні ігри

Це один з найбільш звичних типів ігор. Класично, настільні ігри передбачають спеціальне ігрове поле, картки та фігури для ідентифікації. Мета гравців — пройти шлях в межах стратегії та фінішувати з найкращим можливим результатом. Настільні ігри можуть організовувати різні типи взаємодії:

  • Кооперативні ігри. Усі учасники грають як єдина команди заради спільного результату. Перемога чи програш є спільним надбанням.
  • Коаліційні або синдикативні ігри. Спочатку кожен грає на максимізацію власної вигоди, але з часом люди утворюють підгрупи, щоби протистояти іншим. Якщо механізм гри не збалансований, існує ризик, що програє найменша коаліція або гравець, який не доєднався до жодної з коаліцій.
  • Команда проти команди. Гравці від початку об’єднані у дві чи більше груп, які протистоять впродовж гри. Кожен учасник робить кроки та приймає самостійні рішення. Виграш чи програш команди фіксується за першим учасником, який переміг або програв. Часом також використовують інтегральний індекс. Чим згуртованіше діє команда, тим вищі її шанси на виграш у такій грі. Часто правила забороняють учасникам однієї групи виробляти спільні стратегії або перемовлятись. У такому разі гравцям потрібно бути уважними до ходу справ своєї команди і вчитися розумітися без слів.
  • Кожен сам за себе. Для кожного з учасників усі інші є конкурентами. Перемога дістається одному гравцеві.

Базова кількість учасників, щоби зіграти в гру — 2-8 людей.

Однак, бувають ігри для більших за розміром компаній, а також ігри для одного учасника, коли людина грає проти гри. Крім цього, одночасно може відбуватися декілька ігор за різними столами. Середній час гри від 40 хвилин до 2 годин.

Необхідні ресурси

Найчастіше настільні ігри передбачають взаємодію в реальному часі. Для цього необхідний зручний простір для гри: приміщення, стіл тощо. Однак, існують також можливості перенесення настільних ігор в онлайн.

Якщо гра вже розроблена і відповідає потребам організаторів залучення, її використання не вимагає значних додаткових ресурсів або підготовки.

Настільні ігри можуть мати як один сценарій розгортання, так і декілька. Щоби підвищити ефективність процесу, наприкінці гри рекомендується проводити коло рефлексії учасників про їхні враження від гри, процес і результати. Зокрема, що можна було змінити для досягнення бажаного результату.

В залежності від мети, модератором є або хтось з гравців, або людина ззовні. Якщо гра використовується як інструмент партисипації, завданнями модератора є фіксування перебігу гри, консультування щодо правил, слідкування за дотриманням правил і забезпечення рівних умов участі у процесі. Після закінчення гри модератор також супроводжує обговорення результатів і обмін враженнями.

Як можна використовувати настільні ігри?

  • Просвітництво та навчання. В процесі спільної гри відбувається навчання стратегічному мисленню й основам управління, знайомство з думками та стратегіями поведінки інших учасників міських процесів. Учасники гри також отримують загальні громадянські компетенції: відповідальність за прийняті рішення, ведення діалогу, основи домовляння та взаємодії. Крім цього, у грі може бути закладене більш спеціалізоване знання, яке розробники хочуть донести до гравців. Це може бути історія міста і спільноти або основи міського управління, процесу врахування потреб різних груп інтересів, побудови бюджетного процесу, підприємницької діяльності чи проектного менеджменту.
  • Симуляція процесів. Настільну гру можна використовувати як безпечне середовище для переживання реальної ситуації чи вирішення завдань, наближених до реальності. Гра дає можливість не лише моделювати ситуації і процеси, а й пропрацювувати можливі наслідків виборів і дій, здійснених учасниками. Прикладом використання таких ігор є симуляція процесів прийняття рішень різними групами інтересів або планування міського простору з метою задоволення потреб усіх сторін, симуляція розподілу ролей у спільноті, побудови діалогу між ними та реалізації спільних проектів. Спільнототворення та розбудова командної роботи в групі. Настільні ігри дають можливість познайомитися у неформальних умовах, а також зрозуміти стратегії прийняття рішень і поведінки один одного. Процес дозволяє виявити неформальних лідерів і основні механізми кооперації в групах, а також засвоїти основи побудови діалогу та взаємодії. Умови для цього хоч і є ігровими, проте перебувають поза зоною комфорту.
  • Дослідження з можливістю стратегування сценаріїв майбутнього. Більшість настільних ігор дає можливість виявити стратегії прийняття рішень, людської поведінки та мотивації. Гру можна використовувати для виявлення потенційних конфліктів і стереотипів у групі. В безпечній ігровій формі їх можна проговорити і пропрацювати. Також ігри допомагають виявити потреби заінтересованих сторін, їхні бачення можливого розвитку в майбутньому, а також уявлення про ролі інших учасників процесу. Настільні ігри дають можливість побудувати діалог у групі і спільно випрацювати сценарії майбутнього. У такому разі гра використовується як стимул для взаємодії учасників. Використання настільних ігор з дослідницькою метою потребує додаткового фіксування процесу та результату. Такі ігри використовують для стратегування міських процесів чи просторів або міського розвитку загалом.
  • Знайомство та відпочинок учасників, розбудова довіри в неформальній атмосфері. Настільні ігри часто використовують під час тривалих стратегічних сесій в кінці першого дня роботи. Це дає можливість учасникам процесу познайомитись у неформальних умовах, поспілкуватися, відпочити, цікаво та корисно провести час. Таке використання ігор сприяє розбудові довіри у спільноті та отриманню спільного досвіду, який буде сприяти майбутній взаємодії.

Переваги настільних ігор

Настільні ігри цікаві та звичні для учасників. Вони мають візуальні стимули. Цей тип ігор можна використовувати і як основний, і як допоміжний інструмент залучення.

Настільна гра передбачає розгортання сценаріїв, створення контрольованих і запрограмованих ситуацій та стимулів для учасників. Гравці проживають змодельовані ситуації, що дає можливість пропрацювати їх у захищених умовах. Під час гри є можливість показати ролі, проблеми, окремі ситуації або об’єкти, які можуть бути непомітними учасникам, проте є важливими для організаторів.

У разі використання вже розробленої гри, процес ігрофікації є простим у застосуванні, а також дозволяє уніфікувати процес залучення в різних спільнотах. Настільна гра може не потребувати модератора процесу.

Обмеження настільних ігор

Настільна гра неможлива без уже розробленого інструменту — гри та достатньої кількості її примірників. Під час використання необхідно чітко розуміти і враховувати мету й аудиторію, для якої була розроблена гра.

Розробка нової настільної гри потребує фінансових ресурсів для залучення професійних ігрофікаторів і дизайнерів, а також друку. Створення гри триває, в середньому, рік.

Настільні ігри потребують постійного залучення учасників протягом всієї гри. Відмова та вихід з гри одного учасника може призвести до неможливості продовжувати гру. Плануючи сесію необхідно враховувати мотивованість учасників і кількість доступного часу.

Настільні ігри мають відносно негнучкі процес і результат. Гра відбувається за заданими правилами, які обмежують хід і результати.

Приклади: Світ громад, Play The City, Вижити в 90-их, Гра районів, Життя як проект, Підзамче. Нове життя дільниці, Гра в Міста/ City Playing: діти в місті, про місто, для міста.

Онлайн-ігри

В онлайн-іграх учасники взаємодіють з грою та між собою за допомогою різних технічних засобів (комп’ютера, смартфона, окулярів віртуальної реальності) у відповідості з заданими умовами та цілями.

Онлайн-ігри використовуються як для дистанційного залучення, так і для процесу взаємодії у єдиному просторі, коли гра є інструментом-посередником. Якщо гравцям не потрібно взаємодіяти у просторі та/або часі, до гри можна залучити необмежену кількість людей, що зручно для збору даних.

Базова кількість учасників: від стандартної групи у 5-12 осіб до необмеженої кількості гравців.

Середній час залежить від гри. Може бути як кілька хвилин, так і декілька годин.

Необхідні ресурси

Для гри учасники потребують технічних засобів, наприкад, комп’ютерів або смартфонів.

Для обробки й аналізу результатів організаторам потрібен комп’ютер з необхідними технічними характеристиками, а також вміння і знання для роботи з отриманою інформацією.

Модерування автоматизоване, тобто вбудоване у сам процес гри. Учасники можуть грати як з самим комп’ютером, тобто з грою індивідуально, так і взаємодіяти у грі з іншими гравцями.

Як можна використовувати онлайн-ігри?

  • Міське планування, вироблення та прийняття стратегічних рішень. З цією метою використовуються або спеціально розроблені ігри, або ігри, що дають можливість самостійно створювати віртуальний простір. У цьому можуть допомагати засоби доповненої та віртуальної реальності (AR та VR).
  • Дослідження стратегій поведінки, користувацького досвіду, громадської думки, а також збір потреб, зауважень і пропозицій щодо вже наявного проекту рішення. Ігри можна використовувати як на етапі розробки рішення, так і для тестування вже наявного рішення. Онлайн-формат дає доступ до багатьох візуальних стимулів. Це дозволяє гравцям детально ознайомитися з проблемою та можливими рішеннями, побачити, як вони впливають на результат, а також поспілкуватися з іншими учасниками.
  • Симуляція реальних процесів. Онлайн-ігри дають можливість конфіденційної участі, тому створюють безпечне середовище. З іншого боку, анонімність може знизити рівень емпатії до потреб і думок інших.
  • Просвітництво та навчання.
  • Онлайн-формат дає можливість залучити широку аудиторію. Такі ігри часто використовують як інструмент інформування, актуалізації та популяризації питань, що потребують залучення жителів. Вони також можуть бути запрошенням взяти участь в офіційних громадських консультаціях. Це дозволяє вмотивувати залучатись до міського управління соціальні групи, які досі були менш залучені, наприклад, дітей та молодь.

Переваги онлайн-ігор

Онлайн-ігри дозволяють залучати велику кількість людей. Вони також можуть залучити молодь, яка має мало інтересу до традиційних форм партисипації.

Можлива дистанційна участь, що допомагає залучити людей, які з певних причин не можуть взяти участь у реальному часі/просторі. Це можуть бути люди з інвалідністю, батьки з малими дітьми або люди, які працюють у вечірні зміни. Крім цього, онлайн-ігри дозволяють учасникам зберегти конфіденційність, що підвищує рівень залучення вразливих категорій.

Онлайн-ігри дають можливість збирати дані про гравців, їхню поведінку, хід гри, стратегії прийнятих рішень і результат для подальшого аналізу в зручній для обробки формі. Втім, важливо попереджати учасників процесу про такий збір інформації.

Онлайн-ігри мають високий рівень інтерактивності, яскраві та цікаві візуальні стимули, які збільшують мотивацію та інтерес до гри.

Обмеження онлайн-ігор

Учасникам гри необхідний доступ до відповідних технічних засобів. Будь-які збої можуть негативно вплинути на вмотивованість участі. Гравцям може бути потрібна компетенція та досвід для для участі у грі. Процес гри має бути знайомим і легким.

Налагодження діалогу та порозуміння найефективніше відбувається у процесі взаємодії з застосуванням вербальних і невербальних засобів комунікації, можливостями інтерактивної реакції та додаткового роз’яснення своєї точки зору.

Онлайн-взаємодія найчастіше здійснюється за допомогою письма, що не дає можливості передати тон, інтонацію чи інтерактивно уточнити свою думку. Ці обставини впливають на встановлення порозуміння та діалогу.

Анонімність взаємодії та посередництво техніки може як позитивно, так і негативно вплинути на рівень щирості та емпатії учасників. Застосування виключно онлайн-взаємодії послаблює можливості побудови спільноти в результаті процесу взаємодії і посилює індивідуалізуцію суспільства.

Розробка онлайн-гри — це тривалий і ресурснозатратний процес. Купівля ліцензії на вже розроблену гру також може бути вартісною.

Залучення до онлайн-гри потребує від учасників додаткової мотивації. Можливість дистанційного залучення та розширення часових рамок супроводжуються ризиком відволікання від процесу. Учасники можуть відкласти гру і забути про неї.

Порівняно з іншими формами ігор, онлайн-ігри є менш гнучкими до змін і виникнення серед учасників рішень, неочікуваних для організаторів.

Приклад. Гра «My 2050» була розроблена для Міністерства енергетики та змін клімату Великої Британії. Це покроковий освітній інструмент про те, як пересічні громадяни можуть скоротити викиди СО2 у своєму будинку, щоби зменшити викиди країни на 80% до 2050 року. Крок за кроком гравець дізнається про наслідки своїх дій, віддаляючись або наближаючись до мети. Свій результат можна порівняти з іншими гравцями і обговорити у соціальних мережах. Ця гра одночасно виконує функції освіти, залучення і створення нових зв’язків між людьми. На додачу, Міністерство отримує статистику та ідеї, згенеровані гравцями.

Рольові ігри

Основною ідеєю рольових ігор є зміна усталеного й очікуваного для людини сценарію поведінки шляхом перевтілення. Команда учасників має досягнути певної мети в рамках ігрового сценарію. На початку кожен гравець отримує опис героя, від імені якого діятиме. Найчастіше опис ролі є конфіденційним. Доступною для всіх є лише інформація про загальний контекст, правила та завдання гри. Гравець може транслювати свого героя як буквальними засобами акторської майстерності (голосом, мімікою, жестами), так і стратегіями дій або прийняття рішень, які розкривають характер ролі.

Однією з головних цілей залучення є налагодження взаємодії між людьми, які мають різні інтереси, потреби та цінності. Рольова гра дозволяє змінити звичні моделі поведінки. Внаслідок цього можна почути голоси, які у повсякденному житті є дискримінованими або витісненими. Гра дає можливість прийняти на себе, пережити і осмислити дії інших людей, а також отримати новий досвід. У безпечній ігровій формі можна створити симуляцію реальних ситуацій.

Базова кількість учасників залежить від мети взаємодії і кількості ролей, які необхідно обіграти, а також кількості учасників процесу залучення. Якщо у ньому беруть участь більше 15 людей, варто проводити ігри в малих групах. Завдяки цьому до процесі може бути залучена необмежена кількість людей. У рольових іграх можна бути як безпосереднім учасником процесу, так і спостерігачем.

Середній час гри від 30-40 хвилин.

Необхідні ресурси

Участь модератора в рольових іграх необхідна для введення учасників у роль, опису контексту та завдань, а також виведення з ролі і спрямовування рефлексії: обговорення ходу гри, її результатів і переживань учасників. Перебіг рольових ігор є корисним джерелом інформації про стратегії вирішення питань учасниками, тому його рекомендують записувати на відео або занотовувати. Фіксування має відбуватися за особистої згоди всіх залучених до процесу.

Підготовка гри передбачає детальну розробку загального контексту, правил, завдань гри і ролей гравців (опис персонажа, особливості характеру, мотивації, цінності, інтереси, потреби, стереотипи та ставлення/взаємозв’язки з іншими ролями). Для кожної ролі необхідна картка з описом ролі і простір для взаємодії. Тривалість розробки та підготовки гри — від 1 тижня.

Як можна використовувати рольові ігри?

  • Симуляція та моделювання реальних ситуацій для пошуку шляхів вирішення у «безпечному» середовищі для учасників. Застосування рольових ігор слушне у складних ситуаціях, особливо, конфліктних, коли є потреба зрозуміти та почути одне одного і врахувати потреби всіх сторін.
  • Просвітництво та навчання. Учасники процесу отримують можливість зрозуміти мотиви, потреби та стратегії інших сторін процесу. Можна підняти питання, які раніше не були актуалізовані, а також дати слово соціальним групам, які є вразливими, невидимими, виключеними чи дискримінованими.
  • Створення умов для розбудови діалогу, терпимості та порозуміння різних груп інтересів у спільноті.
  • Дослідження мотивів, стратегій прийняття рішень, стереотипних уявлень про процеси і ролі у цих процесах. Рольові ігри можна застосовувати також з метою тестування рішення на оптимальність і відповідність потребам усіх заінтересованих груп.
  • Терапія та переосмислення ситуації і можливостей її вирішення самими учасниками.

Переваги рольових ігор

Рольові ігри легкі у застосувані. Вони не потребують значних людських і матеріальних ресурсів для створення та проведення гри. Підготовка потребує від тижня часу. Рольовим іграм властиві «відкритий результат» і гнучкий інструмент. Учасники мають максимальний вплив на результат і можливість коригувати хід гри у процесі. Організатори можуть оперативно змінити роль, контекст і завдання відповідно до ситуації. Участь у рольових іграх має терапевтичний ефект для учасників, а також дає можливість отримати новий тілесний досвід і психологічне розвантаження.

Обмеження рольових ігор

Проведення рольової гри передбачає обов’язкову модерацію процесу. Модератор має мати відповідні компетенції, особливо, в ситуації загострення конфлікту чи необхідності обговорення потенційно сенситивних для учасників тем. Процес потребує процедури виходу з ролі та рефлексії, щоб уникнути психологічного травмування учасників. Ця процедура має проводитися професійно.

Приклади

Wheelchair Simulator — симуляційна гра, де учасники діють як люди з інвалідністю, долаючи різноманітні перешкоди недоступного громадського простору. Мета гри — за допомогою переживання досвідів розвинути емпатію, формувати інклюзивне суспільство та розуміння публічного простору. Ця VR-гра розроблена ViRa Games та організацією Доступно UA.

Театр для діалогу не є класичною грою, але за допомогою рольової гри дає можливість обговорити та проаналізувати різноманітні соціальні проблеми. Цей інструмент часто використовують з метою пропрацювання складних ситуацій і конфліктів. У процесі залучення учасники діляться своїм особистим досвідом і переживаннями. Часто це носить терапевтичний характер. Після попередньої підготовки учасники театру програють перед аудиторією свої ролі та обрані для залучення ситуації. Люди з аудиторії мають можливість втрутитися у ситуацію і допомогти вирішити її в інший спосіб. У фіналі також передбачене загальне обговорення. У найбільш конфліктних і сенситивних ситуаціях використовують методику «театру пригноблених», засновану бразильським режисером Аугусто Боалем.

Гібридні ігри

Гібридні ігри — це ігри, які поєднують декілька типів, наприклад, онлайн і настільні ігри, настільні та рольові ігри, рольові та онлайн, рольові ігри та квести. Гібридні ігри найчастіше використовуються у наступних цілях:

  • Розширення аудиторії та залучення більшої кількості представників різних соціальних груп з різним користувацьким досвідом, у тому числі, вразливі групи. Наприклад, поєднання онлайн та офлайн ігор дає можливість залучити різні вікові аудиторії і зацікавити їх до участі тими форматами, які їм більш звичні та зрозумілі.
  • Додаткове зацікавлення учасників окремими ігровими елементами, що притаманні певним типам гри. Наприклад, додавання елементів доповненої чи віртуальної реальності або QR-кодів до офлайн-ігор (настільних або навіть рольових) посилює інтерес учасників і дає їм можливість розширити свій досвід та інтерес до процесу.
  • Візуалізація процесу гри чи її окремих елементів. Наприклад, впровадження ігрових карток, притаманних настільним іграм, у класичні рольові ігри. Такі картки містять храктеристики ролей, зображення персонажів, їхні можливості та дії, приміром, «суперсила», яку можна активувати за певних умов.
  • Розширення можливостей взаємодії. Наприклад, поєднання офлайн і онлайн форматів дозволяє збільшити чисельність учасників, тривалість взаємодії та кількість питань, що можуть бути обговорені. Онлайн-взаємодія може бути інструментом попереднього знайомства учасників або, навпаки, продовження глибокого обговорення піднятих питань.

Використання гібридних ігор розширює можливості залучення. Однак, їхнім основним обмеженням є збільшення кількості ресурсів, необхідних для розробки та застосування цих ігор. Важливо враховувати співвідношення мети і витрачених на неї ресурсів. Варто також пам’ятати, що гра — це лише інструмент залучення, а не його мета. Ускладнення процесу може призвести до ускладнення його розуміння учасниками.

Приклад. Гра «Redesire» працює на базі додатку, що створює платформу для взаємодії кількох стейкхолдерів міського розвитку, таким чином поєднуючи онлайн та рольовий компоненти. Гравці кооперуються навколо певної території в місті, яка може бути забудована. Щоби зробити проекту пропозицію, їм необхідно сформувати своє ставлення до певного простору та дізнатися про інтереси один одного. Це інтерактивна гра, що може залучити багато користувачів для змін певної території.

Квести

Квести — один з різновидів змагальних ігор, що передбачає виконання підготовлених заздалегіть завдань. Їх можна використовувати для привернення уваги до проблеми або ознайомлення з територією майбутнього прийняття рішень. Модерація квесту може відбуватись як онлайн, через додаток, так і офлайн, реальнимим модераторами. Квест може проходити як група, так і одна особа. Середня тривалість становить 3 години.

Щоб розуміти, як ігри та гейміфікація можуть бути використані у реальних проектах, ми поспілкувалися з Тарасом Тимчуком, співавтором гри «Світ громад», та Екім Тан, співзасновцею «Play the City».

Світ громад

«Світ громад» — це настільна гра, що вчить людей співпрацювати і будувати ефективні громади. В її основі лежить кооперативна стратегія та елементи симуляції. Кожен гравець отримує роль: священик, міський голова, пенсіонер чи інший образ, узятий з реальних ситуацій. Команда гравців має певну мету, а можливі шляхи її досягнення передбачають кооперацію, спілкування, лідерство та пошук консенсусу.

«Головна мета — створити таку конструкцію, щоб людям було цікаво у грі», — каже співавтор «Світу громад» Тарас Тимчук. Гравці отримують ролі, які допомагають виявити, ким людина є. Ігрофікації полягає в намаганні занурити гравця у процес життя в громаді, досвіду якого він міг ніколи не мати.

Одна з цілей гри — показати, що жити вигідно у дружньому до себе середовищі з високим рівнем довіри, де разом люди виграють більше, ніж поодинці.

Ідеологи «Світу громад» бачили справедливість у тому, щоби професіонали отримували більше, ніж аматори. Якщо підприємець створює якісь блага, у суспільстві до нього має бути повага, а не зневага. Тому люди, які заробляють гроші, є у грі є позитивними героями. Гравці, які багато заробляють, але не піклуються про своє середовище, наприкінці гри приходять до висновку, що їм вигідно, коли люди навколо стають заможнішими. Погано бути багатим серед бідних.

«Це точно не ліва гра, — каже Тимчук. — Тому дуже цікаво, як комерційний продукт працює на некомерційному ринку». Провайдерами гри є громадські організації, часто ліві за своїми поглядами. Вони могли б заробляти на грі, але не роблять цього, бо не просять гроші за сесії гри. Однак, сама гра навчає, що обіг грошей допомагає вирішенню різних соціальних проблем. «Можливо, з часом установки зміняться. Коли ми беремо гроші, то починаємо за щось відповідати, маємо гарантувати певну якість.»

Це ліберальна гра, покликана відображати принципи функціональної демократії. У ній немає анонімних голосувань, які автори вважають беззмістовними. Учасники спочатку обговорюють, що їм вигідно, а що ні. Наприклад, обирати мером людину, яка має компетенції, що допоможуть швидше досягнути поставленої цілі. Таким чином розробники гри пропонують учасникам перейти з персоналій на прагматику, що, на їхню думку, дуже потрібно для українського суспільства.

Механіка гри — це формула, яка забезпечує у грі баланс, послідовність дій та іграбельність: щоб виграти було не так вже й легко, але і не неможливо. На механіку гри впливають ігрові сутності. Вони взаємодіють як з загальною стратегією, так і гравцями індивідуально. Чим більше сутностей, тим гра є складнішою. Чим складніша гра, тим важче передбачити баланс.

Набір сутностей залежить від мети гри. Розробники «Світу громад» обирали те, з чим люди зустрічаються у своєму житті. Їхня ідея полягала в тому, щоби змінити типову поведінку. Для цієї гри важливими та необхідними були саме ці сутності, але у грі, пов’язаній із кліматичними змінами, вони були б зовсім іншими.

Наприклад, є сутність «комунальні об’єкти». Серед них — «музей». Його будівництво коштує певну суму грошей — 500 стек. Утримання музею вартує 50 стек за раунд. Це має привчати людей до того, що збудувати об’єкт недостатньо, треба зрозуміти, як і звідки брати гроші на його утримання. Комунальні об’єкти — це типові речі, з якими гравці зустрічаються в реальному житті, вони відомі людям.Тимчук каже, що багато хто не розуміє ролі цих об’єктів. Хтось живе і думає, що є музей просто «є і є». Але якщо це хороший музей, який приваблює відвідувачів і приносить кошти до бюджету, його вплив позитивний. Він також може бути проблемою, якщо будівля перебуває у поганому стані і постійно потребує ремонту. Гра запрошує людей замислитися над такою простою сутністю як музей. Потім ці думки переходять у реальне життя та прийняття рішень.

Тимчук розповідає, що німці в першу чергу будують школу. Вони керуються тим, що школа — це освічені люди. Додана цінність якісної освіти у тому, що туристи оцінюють місце за людським капіталом. Українці, які грали у «Світ громад», в першу чергу будували бібліотеку і будинок побуту, але не школу. На основі цього автори гри роблять висновок, що освіта в Україні не є пріоритетом. Вони додали цю сутність, щоби люди обговорювали це питання та змінювали хід думок, вчилися стратегічно мислити і розуміти, що від їхніх кроків та послідовності цих кроків залежать сценарії розвитку.

У грі є тригери: здобування різного роду балів мотивує людей змагатися за щось. У «Світі громад» прогрес відслідковується за допомогою грошей, показників «щастя», «здоров’я», розвитку навичок, розміру місцевого бюджету і привабливості громади.

Кожен елемент ігрофікації на щось працює. Наприклад, у «Світі громад» є спільне прийняття рішень: коли правила не прописані, гравці мають придумати, як розв’язати певне питання. Це стримулює людей постійно домовлятися між собою. Тимчук каже, що коли все надто регламентовано, стає дуже нудно. На його думку, необхідно залишати простір для творчості, але теж не надто багато, щоби не деформувати суть і мету гри.

На думку Тараса, мають бути речі, які висмикують людину з зони комфорту і дратують її. У «Світі громад» кожен повинен витягувати життєві обставини і сплачувати податки. Це досить рутинний процес, але всі учасники мають чекати, поки кожен пройде цю процедуру. Розробники бачили, як гравці оптимізують цей процес і витягують картки одночасно. У них була спокуса змінити і полегшити правила. Але цей елемент вирішили залишили як навчання дотриманню процедур, з якими всі погодилися. Тимчук каже, що проблемою українського суспільства є невміння людей дотримуватися правил та інструкцій. Гра привчає до того, що інструкції і мануали необхідно читати і виконувати. Розробники погоджуються, що гравцям це йде важко: всі хочуть швидше-швидше-швидше, — але часом життя вимагає інших темпів.

У Кропивницькому «Світ громад» використовують як частину сесії стратегічного планування громади для моделювання різних ситуацій. Гра також стала частиною курсу для тамтешніх фахівців зі стратегічного розвитку. З її допомогою вони навчаються залучати інвестиції для розвитку громад.

Коли користувач достатньо добре опанував гру, він може самостійно задати мету. Після цього кооперація між людьми відбуватиметься з орієнтацією на реальну мету. Щоби ефективно використовувати «Світ громад» для стратегування, необхідно визначити, які питання є найбільш чутливими і провести декілька сесій гри.

Диявол — в модерації, — каже Тарас Тимчук. Часом, приходить забудовник, який хоче збудувати новий квартал. Як правило, є хтось «за» і хтось «проти». Часто люди не розуміють, як різні рішення впливають на їхнє життя. При правильній модерації вони схильні йти на контакт і погоджуватись з тими пропозиціями, які спочатку видавалися їм спірними.

Фанатизм та інфантилізм — найбільші ризики використання ігор у партисипації. Тому мета «Світу громад» — показати, що речі є складнішими, аніж про них думають.

Play the City

Play the City — це культурна організація, заснована Екім Тан у 2006 році. Згодом вона виросла у компанію з розробки ігор для модерації міських питань і залучення стейкхолдерів до подолання викликів міського розвитку та організації міських процесів. Щоби змінити спосіб залучення заінтересованих сторін, компанія створила настільну гру, яка є методом прийняття рішень і врегулювання конфліктів.

Середовище гри вільне від професійних жаргонів і складних процесів планування. Гравці мають мотивацію працювати з проблемою та кооперуватись одні з одними, сприяючи спільним результатам. Екім каже, що гра — це потужний інструмент комунікації. Він допомагає учасниками поліпшити навчання, краще порозумітися і таким чином побудувати довіру для ефективнішої співпраці. 

За допомогою гри Play the City консультують уряди та компанії. Вони роблять складні проблеми доступними для більшої кількості людей: як експертів, так і неекспертів. Використання гри прискорює пошук консенсус, підтримуює поінформоване прийняття рішень і вирішує конфлікти.

Play the City використовує ігри у різних містах, зокрема, Шеньчжені, Стамбулі, Амстердамі, Дубліні, Кейптауні. Політичні системи і планування у країнах дуже впливають на результати гри. Екім Тан каже, що є значна різниця між контекстами різних міст і країн. У Стамбулі модератори відчували глибоку вдячність за сфокусовану дискусію з залученням великої кількості стейкхолдерів, там це доволі непросто. Натомість, в Амстердамі на основі результатів гри вони мали можливість розробити цілу програму розвитку старої промислової території.

Компанія зацікавлена розвивати свій метод з кожною новою грою. Наразі розробники планують доповнити гру інструментом цифрового запису та звітів. Вироблене під час сесії нове знання є дуже цінним, але поки що це дуже трудомістка робота. Щоби оптимізувати процес, Play the City працюють над довгостроковим дослідницьким проектом.

Компанія адаптує свій метод для кожного окремого міста та випадку. Для популяризації підходу Play the City організовує конференції і тренінги з розробки ігор на різні теми, а також видала книгу.

Ігри можна використовувати як основний інструмент залучення. Однак, в процес громадських консультацій варто також вводити окремі елементи ігор. Вони допоможуть познайомити учасників і «розтопити між ними кригу», активувати творчий потенціал і стимулювати вихід за межі повсякденного досвіду, розширити рамки сприйняття, пропрацювати складні ситуації і відпочити.

Окремі ігрові практики будуть корисними на підготовчому етапі громадських консультацій для знайомства майбутніх учасників з міським простором і спільнотою, їхніми проблемами та потребами. Для цього використовують квести, брейн-ринг і вікторини. Натомість, для знайомства жителів і розвитку сусідської спільноти перед процесом залучення підходять різні конкурси, спортивні змагання та інші ігри, які спонукають взаємодію.

Читайте також:
 «Участь без участі»: поради, як проводити партисипацію

Використання у партисипації ігор чи ігрових елементів робить процес жвавим і цікавим. Учасники стають відкритішими до теми й один до одного. Щоби така практика не стала «грою заради гри», важливо зберігати чіткий фокус на проблематиці і поставленій меті, а також переконатися, що учасники розуміють значення гри для реальної ситуації. Використовуючи результати такого залучення, необхідно повністю «очистити» результати від ігрового контексту та критично проаналізувати отриману інформацію. Процес гри дає рамкові умови, але не може бути метою залучення.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі