Ідея про дефінансування поліції (defund the police) доволі молода, і народилася вона в американському контексті. Децентралізована, проте видима і напрочуд спроможна поліція у США не вперше стала об’єктом суспільної критики, а надто з боку расових меншин, які непропорційно страждають від насильства правоохоронців. Жорстокому затриманню Джорджа Флойда у 2020 році передувала смерть від рук офіцерів темношкірого юнака Еріка Ґарнера у 2014-му, останніми словами якого так само були: «Я не можу дихати». Місяцем пізніше у Ферґусоні, штат Міссурі, поліція застрелила вісімнадцятирічного Майкла Брауна. Подія викликала велике обурення і вивела тисячі людей на вулиці протестувати проти свавілля поліції.
Слухайте також:
Між 2014 і 2020 роками дискусія про реформу поліції знову стала на порядок денний у країні, чия поліція є невід’ємною частиною голлівудських фільмів і масової культури. Зрештою, вона надала зразок форми, яку наслідувала Україна, трансформуючи міліцію в поліцію. США не лише виступили одним із основних донорів реформи і надавали технічну підтримку, а й допомагали у створенні патрульної поліції та спеціальних підрозділів. Модель community policing (яку в Україні часто називають «взаємодією поліції та громади на засадах партнерства») також багато в чому наслідувала подібні практики з-за океану. Зараз ми знову багато говоримо про поліцію і свавілля, а гасло «defund the police» уже з’являється на протестних акціях в українських містах.
Однак те, що підійде Міннеаполісу, не обов’язково підійде Маріуполю. Контекст доволі відмінний. І це перше, з чого варто почати матеріал про defund the police, який був би не повним без короткого занурення в американські реалії. Як і вищезгадані ініціативи, перейняття міжнародного досвіду повинно відбуватися не просто з урахуванням локального контексту, а й з глибшим осмисленням, які інститути намагається побудувати українська демократія. Варто також розуміти, що «дефінансування поліції» — наразі радше слоган, ніж цілісний концепт. На батьківщині ідеї теж поки немає ні виписаного набору механізмів, ні єдності поглядів, тож «defund the police» означає різні речі для різних людей.
Переосмислити роль поліції
Посібником з впровадження ідеї, втім, часто називають книгу соціолога Алекса Вітале The End of Policing («Кінець поліціювання»). Робота ґрунтовно описала ліміти попередніх реформ і, спираючись на дослідження, підвела до необхідності безпекових політик, що уособлені не поліційною силою, а інвестуванням у соціальні сервіси. Автор детально зупиняється на таких сферах як безпека шкіл, психічне здоров’я, безпритульність, міграція, наркополітика і секс-робота. Вітале стверджує, що посилений контроль з боку поліції — це часто те, що органи влади пропонують одразу і беззастережно, однак насправді йдеться про вразливі групи, яким найбільше потрібна допомога медиків, соціальних працівни_ць чи психолог_инь.
Читайте також:
Безпечне місто: між добробутом і патрулями поліції
Прихильни_ці цього підходу говорять про те, що соціальними проблемами повинні займатися профільні соціальні служби, а не органи правопорядку. Це базова вимога defund the police. Проте чому саме фінансування стало центральною лінією закликів до змін? Річ у тім, що бюджет держави або міста відображає те, що ми пріоритизуємо. Якщо освіта, система охорони здоров’я, соціальна інфраструктура залишаються недофінансованими, а поліції закуповують нове спорядження — ми посуваємо базові потреби на задній план.
На прикладі багатьох американських міст спостерігаємо, що саме ці сфери отримують суттєво менше коштів порівняно з бюджетом поліціювання. Як пише Алекс Вітале: «Поліцейські часто наголошують, що мешкан_ки у спільнотах з високим рівнем злочинності вимагають більш рішучих дій поліції. Однак ми часто не зауважуємо, що ті самі спільноти просять кращі школи, парки, бібліотеки і робочі місця, а такі послуги їм рідко надають». Іншими словами, defund the police — це не про те, щоб просто забрати гроші в органів правопорядку. Це про фундаментальну зміну механізмів гарантування безпеки.
Не просто урізати бюджет
Український відповідник «дефінансування» як спосіб перекласти «defund» дещо несправедливо може звести розмову виключно до урізання бюджету. Справді, певні паралелі з американською ситуацією можуть виникнути на тлі нарощування бюджету органів правопорядку протягом останніх років, а надто після сумновідомого виділення коштів МВС з «ковідного фонду». Насправді ж українські правоохоронні органи у 1990-х та у 2000-х переживали період, коли система була недофінансованою, а співробітни_ці часто купували пальне за власні гроші. Дослідни_ці реформування поліції постсоціалістичної Центрально-Східної Європи, відзначають, що така ситуація призводила до відтоку персоналу, який у пошуках кращого життя наймався до приватних структур або поповнював лави організованої злочинності. Саме ці проблеми долала започаткована у 2014 році реформа поліції.
Справедливим буде зазначити, що внаслідок останніх змін поліція в Україні стала інституційно більш спроможною: правоохоронці отримали кращу форму, нові автомобілі та техніку. Однак історії про закупівлю паперу, картриджів чи навіть комп’ютерів власними силами час від часу виринають знову. Власне, й заробітні плати рядових співробітни_ць поліції залишають бажати кращого. Винагорода фактично наполовину складається із премії, яка залежить від керівництва. Такий механізм часто слугує інструментом тиску на підлеглих з боку начальників. Понад те, журналіст Максим Каменєв, у своєму матеріалі звернув увагу на те, що теперішнє керівництво Національної поліції отримало «для вирішення соціально-побутових питань» значну грошову допомогу. Тож можемо говорити і про певну нерівність у самому відомстві, коли нарощуванням фінансування непропорційно могли скористатися саме очільники структури.
До того ж пересічний патрульний, слідча або дільничний часто перевантажені. Окрім невеликої зарплати, він або вона отримує ненормований графік. Понаднормова праця — часте явище в українській поліції, і вона не оплачується. Це призводить до вигорань і звільнень. Направду, «кадровий голод» і недоукомплектування супроводжують різні підрозділи в Україні впродовж останніх кількох років. Контрінтуїтивно, але переймаючи логіку «defund the police» в Україні, є підстави думати протилежно й подбати про належні умови праці рядових працівни_ць. Це, звісно, у тому разі, якщо вам не йдеться про більш радикальну форму — повну ліквідацію поліції (abolish the police). Скорочення ж бюджету у дусі «простих рішень» може посилити вже наявні проблеми плинності кадрів і, ймовірно, повторить патерни, що відбувались у нашій країні у дев’яностих.
До чого тут приватне благо?
Інше суттєве застереження щодо поспішного зменшення коштів і штату поліції стосується лінії публічного та приватного. Так, defund the police може супроводжуватись доволі ймовірним збільшенням ролі приватних охоронних компаній. Така дискусія уже триває у Сполучених Штатах і, серед іншого, ставить питання про посилення нерівності у суспільстві внаслідок урізання міських департаментів поліції. Історія, що розгорнулась у Великій Британії, також доволі ілюстративна. Зростання кількості приватних охоронців там справді припало на час, коли чисельність поліцейських скоротилась, а витрати на публічну безпеку зменшились. У таких країнах як Китай, Індія, США, Бразилія, Росія, Японія, Німеччина, Південна Африка, Канада кількість приватних охоронців уже переважає сили поліції.
Нарощування приватних охоронних фірм так само спостерігаємо і в Україні: вакансія охоронця входить до топ-5 найбільш затребуваних професій відповідно до аналізу сайтів-пошуковиків роботи, а реєстр містить практично 9 тисяч одиниць виданих МВС ліцензій, щоправда, значна частка з них — це фізичні особи-підприємці. Процесу сприяє комерціалізація та комодифікація просторів міста: виникнення дедалі більшої кількості напівпублічних (semi-public) місць, зокрема торгових центрів, приватних установ, де саме недержавна охорона заміщує поліцію. Інше поширене в українських містах явище — «заґратовані спільноти» теж часто вдаються до різних стратегій посилення безпеки, якщо не як суто приватного, то як клубного блага через власну охорону, відеонагляд і встановлення тривожних кнопок. Проте, як відзначають «Агенти змін», такі заходи часто сприяють не так безпеці, як моральним панікам всередині замкненої громади та сегрегації суспільства загалом.
Сама ж Національна поліція докладається до того, що більш заможні люди можуть отримувати більше захисту. Поліція охорони веде свій сайт і рекламну кампанію так, як і будь-яка інша приватна фірма, адже продає свої послуги на ринку. Чимало критики підрозділу стосується «захисту економічної конкуренції», адже охоронна структура займає монопольне становище стосовно інших компаній через виключне право на володіння зброєю та проведення затримань. Дух defund the police підказує, що розвивати дискусію стосовно поліції охорони варто з позицій не так конкурентного ринку, як публічної безпеки та соціальної рівності. Захищеність не повинна бути привілеєм заможних.
Демілітаризація
Поліціюванням в Україні також займається й Національна гвардія. Наділена правоохоронними функціями, вона здебільшого патрулює вулиці та парки, а також присутня на мирних зібраннях, хоча насамперед є військовим формуванням. Фактично, відбувається дублювання функцій і розпорошення коштів, що спрямовуються на забезпечення охорони громадського порядку двом структурам, підзвітним Міністерству внутрішніх справ.
Слухайте також:
Раніше правозахисни_ці виступали проти поліцейських повноважень для гвардійців, адже військовослужбов_иці за визначенням мають іншу роль у суспільстві й не натреновані контактувати з громадян_ками так, як це робить Національна поліція. Тож рамка defund the police може бути вкрай практичною у цьому контексті, адже фінансування, виділене на поліцейські функції Нацгвардії, зможе бути переспрямованим до патрульної поліції, яка, попри всі недоліки, має у своїй роботі більше інструментів демократичного контролю та підзвітності.
Демілітаризація є одним із головних закликів активіст_ок у США, котрі просувають на порядок денний defund the police. Саме залучення військової техніки та важкого екіпірування поліцією ставало об’єктом критики після протестів у Ферґусоні. І хоч природа мілітаризації поліції в Україні має дещо інший характер, непропорційне залучення сил спеціальних підрозділів та їх використання у поліціюванні соціальних проблем і злочинів без жертв (victimless crime) дозволяє провести багато паралелей у контексті двох країн, а значить, також шукати спільні рішення.
Декриміналізація
«Прибрати непотрібні закони», — так звучить серцевина defund the police, яка вказує на безпосередній об’єкт поліціювання — те, що може бути піддано санкціям. Часто в середовищі активних молодих людей можна почути щось на кшталт: «Ми просто хочемо, щоб поліція працювала по закону». Реальність така, що в Україні поліція абсолютно «по закону» може штрафувати за нецензурну лексику в публічних місцях, відстежувати приватний контент на вміст матеріалів, які порушують суспільну мораль, здійснювати контроль над медичним канабісом чи рекреаційними речовинами. Це складна розмова, яка неодмінно спричинить збурення, однак саме статті адміністративного чи кримінального кодексу є інструментом у руках поліцейських.
Читайте також:
Наглядати і карати: стихійна торгівля в українських містах
Так, на перший погляд благі наміри побороти стихійну торгівлю насправді можуть зробити більше шкоди, руйнуючи мережі взаємопідтримки людей, котрі важко працюють, аби прогодувати себе та свої сім’ї, а декомунізаційні закони застосовуватимуть до необачного мийника вікон. У цьому сенсі йдеться про фундаментальні зміни, адже вони зачіпають сфери життя суспільства, в які вплутано поліцію.
Локальний рівень
Переглядаючи бюджет і функції поліції, варто також звернути увагу на локальні ініціативи, що беруть на себе повноваження патрульних — муніципальні варти. Цікаво, що створювали такі формування якраз виходячи з аргументів, що поліція або не виконує свою роботу (наприклад, та ж вулична торгівля), або ж органи місцевого самоврядування мають обмежений вплив на правоохоронців. Замість змінювати підходи до безпеки якісно, міські органи влади вирішили множити структури, що займаються поліціюванням, кількісно. Іронічно, що муніципальним вартам в Україні властиві ті ж недоліки, що й поліції: непідзвітність, перевищення сили і мілітаризація. Не дивно, що закликів до їх повної ліквідації так багато.
Читайте також:
Допомогти, а не карати! Як розірвати порочне коло бездомності і ув’язнень
Загалом, плекання уваги до більш нюансованих міських політик безпеки — від вимог створити шелтер для жінок, які зазнали домашнього насильства, до петиції провести локальне віктимологічне дослідження — повинно збагатити осточортілі розмови про реформу поліції та «безпечні міста», які чомусь майже виключно зведені до відеонагляду.
Тож симпатикам defund the police в Україні навряд чи варто покладатися лише на скрупульозний підрахунок коштів, хоча це й може бути прикладним інструментом для подальших суспільних змін. Аби не лише механічно переносити, а й розвивати ідею в українському контексті, варто зосередитися на критиці безпекових стратегій, які базуються на уявленні, що саме посилення контролю створює безпеку у місті.
Матеріал є частиною Українського урбаністичного форуму 2021«Після Завтра». Форум організовує аналітичний центр Cedos за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля. Ілюстрацію цієї статті готувала Ганна Іваненко.
