Діалоги — формат 30-хвилинної експертної розмови, який Cedos вперше представив на Українському урбаністичному форумі 2025 у Луцьку. Говорили про архітектуру в умовах війни, урбаністичні проєкти, велосипедну інфраструктуру та партисипацію мешкан_ок. Остання тема була розкрита в діалозі Мар’яни Куземської-Данилюк, керівниці відділу урбаністики Cedos, і Марії Грищенко, провідної соціологині в Інституті соціології НАН України та співзасновниці Бюро партисипативного планування Citè. У розмові йшлося про сутність залучення (партисипації) та його значення під час війни. Спікерки окреслили, що залучення — це не просто інформування чи консультації, а реальна можливість впливати на прийняття рішень, співтворити політики та проєкти, відчувати відповідальність за спільні результати. Вони наголосили на необхідності рівної участі різних соціальних груп, чутливості до їхнього досвіду та ресурсів, а також на викликах безпечних форматів взаємодії в умовах воєнного стану.
Другий акцент діалогу — кадрова, фінансова та емоційна спроможність як громадян_ок, так і органів місцевого самоврядування. Обговорили наслідки формалізованих законодавчих вимог щодо участі, ризики знецінення залучення без видимого результату, проблему дублювання консультацій і браку швидких, відчутних змін. Спікерки наголосили, що якість залучення значною мірою залежить від попереднього досвіду громад, рівня довіри та здатності синхронізувати стратегічні документи з реальними, конкретними кроками, які люди можуть побачити вже сьогодні.
Марія Грищенко зазначила, що єдиного «правильного» визначення залучення не існує. Залучення — це не лише участь у формальних процедурах, а ширший процес, у якому люди можуть висловлювати думки, впливати на рішення та співтворити зміни у просторі чи політиках.
Поняття «участь» і «залучення» взаємопов’язані й важливі для просторового планування та роботи громад. В умовах війни вони ускладнюються: люди мають менше ресурсів, більше вразливостей і часто обмежені у можливості впливати. Зрештою, саме тому важливо шукати способи підтримки діалогу та реальної можливості брати участь у рішеннях.
Експертка зазначила, що залучення — це можливість людей не просто бути поінформованими, а реально брати участь і впливати на процеси прийняття рішень на різних етапах: від формування ідей і стратегій до реалізації конкретних дій. Реальне залучення — це не лише базові формати, як-от інформування чи консультації. Залучення передбачає співтворення, спільну відповідальність і відчутний вплив, який можна побачити у результатах.
Важливо створювати умови для інклюзивної та рівної участі різних соціальних груп — як зацікавлених сторін, так і тих, на кого рішення впливатимуть, незалежно від того, чи є людина формально мешкан_кою громади. Це ідеальна модель, до якої потрібно прагнути. При цьому варто чесно визнавати, що її складно повністю забезпечити.
Мар’яна Куземська-Данилюк зазначила, що під час війни процес залучення стикається з кількома викликами: з одного боку, брак виборів робить його фактично одним із небагатьох легальних демократичних механізмів впливу на місцеві процеси, з іншого — війна зміщує пріоритети громад на виживання, адаптацію й оперативне реагування.
Під час війни залучення ускладнюється насамперед питанням безпеки. Обмеження воєнного стану, відсутність у малих громадах безпечних просторів для зустрічей і невизначеність відповідальності за безпеку суттєво обмежують формати взаємодії. Водночас важливо враховувати, чи мають житель_ки внутрішній ресурс брати участь: психоемоційне виснаження, економічні труднощі та загальна нестабільність впливають на їхню здатність якісно включатися або ініціювати процеси.
З іншого боку, муніципалітети також працюють на межі можливостей, адже часто бракує кваліфікованих кадрів, а працівни_ці переживають ті самі виклики воєнного часу. Постає й питання, кого експерт_ки взагалі можуть і повинні залучати: чи мають можливість брати участь військовослужбов_иці, які забезпечують наш спокій? Попри всі труднощі, залучення лишається критично важливим демократичним інструментом. За браку виборів саме воно дозволяє виявляти напругу в громаді й попереджати кризи: якщо людей не слухати, суспільне обурення може проявитися у протестах, як ми вже бачили цього літа, — зазначила Марія Грищенко.
Мар’яна Куземська-Данилюк акцентувала увагу на тому, що сьогодні про залучення говорять частіше тому, що змінилося законодавство: участь мешкан_ок стала обов’язковою складовою під час підготовки стратегій і просторових документів. Громади повинні проводити процеси залучення, щоб ухвалені документи відповідали вимогам, були внесені в державні системи та відкривали доступ до фінансування. Фактично, виконання норм, пов’язаних із євроінтеграцією, змушує муніципалітети активніше працювати з мешкан_ками. Водночас постає питання якості цих процесів: чи готові громади до змістовного залучення, чи не перетворюється воно на формальність і чи можуть формальні процедури переходити у справжню, неформальну взаємодію? Саме це нині є ключовим викликом.
Раніше здавалося, що без обов’язкових норм у законодавстві залучення просто не відбуватиметься. Тепер, коли формальні вимоги з’явилися, постає нова мрія: перейти від кількості подій та реалізації прописаних процедур до їхньої реальної якості. Часто, працюючи над документами, де залучення детально регламентоване, доводиться робити лише мінімально важливе, адже ресурсів на справді якісний процес бракує.
Громади, що практикували залучення до повномасштабної війни, зараз працюють значно впевненіше. Досвід інструментів на кшталт громадського бюджету дав відчуття, що участь — це не страшно, і що діалог справді приносить результат. Це спрощує роботу й сьогодні.
У громадах, які раніше не практикували залучення або де повністю оновився управлінський апарат, фіксуються типові труднощі: брак спроможностей, страх відкритої комунікації, нерозуміння процесів. До цього додається підвищена емоційність консультацій у воєнний час.
Марія Грищенко зазначила, що позитив полягає у тому, що формальні вимоги хоча б гарантують інформування та базове консультування — наприклад, через гугл-форми. Але питання лишається відкритим: наскільки це справді ефективний інструмент для розуміння потреб? Вищі рівні участі — співпраця, співтворення, розподіл відповідальності — поки що трапляються рідко. Є хороші приклади, але їх небагато. І саме розвиток цієї «верхньої частини» драбини участі — те, над чим громадам ще потрібно працювати.
Мар’яна Куземська-Данилюк: «У своєму досвіді роботи з громадами я часто бачила, що працівни_ці муніципалітетів обирають найзрозуміліші для себе інструменти — насамперед гугл-форми. Вони дають відчуття контрольованості процесу та зрозумілий механізм обробки результатів, навіть якщо якість цих даних лишається під питанням. Проте при цьому нерідко ігноруються можливості самих мешкан_ок. У сільських громадах, наприклад, постає просте питання: як люди взагалі отримають доступ до цієї форми? Хто допоможе тим, хто не має цифрових навичок? Чи прийде хтось із планшетом, чи пояснить, як відповісти? Програма залучення має базуватися не лише на зручності для організатор_ок, а й на реальних спроможностях учасни_ць».
Наразі часто відчувається знецінення інструментів залучення, адже більшість обов’язкових законодавчо визначених консультацій стосуються стратегічних або програмних документів. Люди висловлюють думки, але не бачать результату, адже стратегія може не мати жодного зв’язку з реальною реалізацією проєктів. Через це мешкан_ки часто питають: «Скільки разів ми маємо це повторювати, щоб щось змінилося?». Тому важливо перейти до системного підходу: поєднувати залучення до стратегій із покроковою реалізацією конкретних дій у короткостроковій перспективі (рік–півтора).
Це потребує підтримки ресурсами — як фінансовими, так і людськими, — щоб учасни_ці бачили результат своєї участі, а не лише обговорення концепцій без подальших дій. Важливою є також синхронізація різних інституцій, аби уникнути дублювання консультацій. Це допомагатиме сформувати повагу до часу учасни_ць.
Статистика показує, що рівень активності на місцевому рівні знижується: лише 8% україн_ок долучалися до консультацій, а найбільш популярним інструментом є електронні петиції (19%), проте далеко не всі їхні результати реалізовані. Громадський бюджет у багатьох громадах не відновлено, хоча він міг би демонструвати реальний вплив. Соціологічні опитування підтверджують: лише 7% населення вважають, що мають реальний вплив на місцеві процеси, що відображає високий рівень розчарованості населення.
Отже, важливо поєднувати стратегічне залучення з конкретними проєктами — від розвитку спільнот до реабілітації ветеран_ок — щоб показати результати, підтримати надію і відчути реальний вплив участі вже сьогодні.
Участь і залучення — це можливість активізувати людей, дати їм натхнення і відчути власний вплив. Статистика показує, що 33% україн_ок готові брати на себе відповідальність у відновленні, і саме залучення часто стає каталізатором такої активності. Громадський контроль і вимога змін — теж форма участі, яка може народжувати реальні проєкти.
Приклад Звягеля демонструє, як Деліберативна громадська асамблея дозволила створити інклюзивне і репрезентативне залучення, після якого ініціативна група людей почала реалізовувати зміни вже через місяць. Подібні приклади, як у Луцьку чи Києві (Житній ринок, кінотеатр «Київ»), показують, що активна громада здатна впливати на рішення навіть у складних ситуаціях. Отже, важливо шукати однодум_иць, обмінюватися досвідом і діяти разом, адже активність громади може змінювати реальність.
Як співається у пісні гурту Latexfauna та Тіни Кароль: «Людині потрібна людина». По-перше, нам важливо усвідомити: ми вже дорослі і маємо здатність впливати. По-друге, інші люди теж дорослі й можуть мати власну думку. І саме тому нам доводиться домовлятися й шукати компроміси, адже іншого шляху просто немає. Це не має розчаровувати: це природний і необхідний шлях, який ми маємо пройти разом!
