Врятувати минуле: як громади захищають історичну архітектуру Києва від свавілля забудовників

З 24 лютого 2022 року в Києві було пошкоджено або зруйновано більш ніж 10 історичних будівель. Лише одна з них постраждала від «Шахеда», а решта — від екскаваторів забудовників. Не зважаючи на війну і кризу, незаконне відведення землі в місті та хаотична забудова центру продовжуються як і раніше. Воєнний стан певною мірою навіть посприяв діям недоброчесних забудовників. Знесення історичних будинків відбувалося і на другий, і на третій день повномасштабного вторгнення, коли мешкан_ки міста були зайняті більш нагальними справами і руйнація спадщини здавалася несуттєвою на тлі інших загроз.

Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення, 23–24 лютого, забудовник остаточно зруйнував задню частину будівлі на вул. Кониського, 22  (раніше вул. Тургєнєва — ред.), яку демонтували частинами ще з 2018 року. Нині від будинку лишився лише фасадний об’єм, якому теж досі не надано статусу пам’ятки. Забудовник, автор сусіднього ЖК «Тургенєв», наполягає на тому, що через те що будинок на Кониського, 22, було частково перебудовано, він втратив архітектурну цінність. Будівля, перший поверх якої збудований ще у 19-му столітті, є одним із нечисленних спогадів про низькоповерхову забудову вулиці. Наразі боротьба за нього триває.  Схожу долю має будинок 1902 року в Ромському (раніше Цимлянському — ред.) провулку, знесення якого також активізувалось у кінці лютого 2022 року. В той же рік з приводу незаконного демонтажу  було розпочато кримінальне провадження, будівельні роботи зупинені, але вже наприкінці квітня цього року знесення будинку відновилося.

Більшість випадків знесення історичних будинків відбуваються з порушенням законодавства. Забудовники не зважають на приписи департаменту благоустрою, пам’яткоохоронні статуси будинків і обмеження на будівництво в буферних зонах пам’яток ЮНЕСКО. Водночас воєнний стан накладає обмеження на звичні методи боротьби громадянського суспільства. Люди не можуть вільно проводити мітинги біля будівельних майданчиків, як це робили раніше. Регулярні демонстрації на захист архітектурної спадщини Києва біля КМДА проходять з кінця 2023 року, що не було прийнятним два роки тому.

Втім, боротьба активних громадян_ок проти незаконного знесення історичних будинків триває, зароджуються нові рухи. Окремі історії довкола будинків тягнуться роками і переходять з вуличних демонстрацій у суди. Спільноти, які об’єдналися довкола будівлі «Квітів України» (вул. Січових Стрільців, 49) і садиби Барбана (вул. Обсерваторна, 6) ще у 2021-му, продовжують свою діяльність. Відомий кейс флігеля на Рейтарській, 37, є свідченням того, що такі об’єднання продовжують утворюватися і в період воєнного стану.

Ми поговорили з представни_цями цих рухів і розпитали про те, як змінилася їхня діяльність за останні два роки.

Садиба Барбана

Адреса: вул. Обсерварторна, 6

Збудовано: 1900

Стиль: неоренесанс

Охоронний статус: облікова документація на надання статусу пам’ятки історії перебуває на розгляді у Департаменті охорони культурної спадщини з 2022 року. Експертна комісія з питань обліку об’єктів культурної спадщини МКІП визнала садибу такою, що відповідає критеріям пам’ятки історії та архітектури.

Збудована у 1900 році Садиба у стилі неоренесансу належала титулярному раднику Олександру Барбану. Одноповерхова будівля лишається однією з останніх свідків старої забудови вулиці. Наприкінці 1940-х у будинку зупинялися Нобелівський лауреат, письменник Джон Стейнбек та фотограф Роберт Капа — один із тих, хто започаткував військову фотожурналістику. Пізніше, з початку 1950-х тут розміщувалася клінічна база Київського медичного інституту, в якій послідовно працювали визначні для сучасної української педіатрії лікарки, серед яких п’ять докторок медицини. У 1986 році до будинку переїхала редакція газети «Культура і життя», в якій працювали визначні для українського мистецького життя дослідни_ці. У гостях же у редакції були Богдан Ступка, Андрій Жолдак, Роман Балаян, Михайло Бєліков, Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Стефан Турчак та інші. Дмитро Павличко та Юрій Іллєнко у 1987–1988 роках брали участь у круглих столах, зокрема присвячених питанням українського національного кіно.

У 2021 році будівлю викупило ТОВ «Інформаційна група Агентство Столичних Повідомлень» із наміром побудувати на її місці багатоповерховий житловий комплекс. На захист садиби виступили сусід_ки та пам’яткоохорон_иці. З того часу ініціативна група переросла у громадську організацію і продовжує опікуватися долею будинку.

Анатолій Хорошилов, голова ГО «Садиба Барбана»:

«У цьому районі пройшло усе моє дитинство, це мої рідні місця — вулиця Обсерваторна, Обсерваторна гірка, Львівська площа.

Довкола садиби Барбана було декілька ініціативних груп. Перша ініціативна група розпалася, бо забудовник щось пообіцяв спільноті. Підписали нікчемний меморандум з декількома мешканцями сусідніх будинків про якусь просту послугу — ремонт під’їзду чи пофарбування сходів, це можна вважати підкупом.

Нова ініціативна група спершу складалася з сусідів, а потім долучилися люди, які вже брали участь у інших активістських, пам’яткоохоронних чи урбаністичних ініціативах.

Апогей гуртування відбувся, коли почали зносити садибу в серпні 2021-го. Люди не витримали і просто перекрили рух по вулиці. На це звернула увагу РНБО, це був момент певного піднесення».

РНБО видала протокол, де не тільки зобов’язувала причетних до зносу відновити зруйноване, а й узагалі вказувала на негативну ситуацію, що склалася в Києві з пам’яткоохоронною сферою. Руйнування зупинилося, але громада не втрачала пильності. Сусід_ки поставили намет біля садиби і влаштували цілодобовий графік чергування. Коли ночувати в наметі стало холодно, встановили камери і цілодобове чергування стало дистанційним: з камер спостереження на будинок можна було дивитися з будь-якої точки. Спостереження тривало аж до моменту, коли на ділянку було накладено арешт. Надання пам’яткоохоронного статусу є важливою умовою для збереження садиби в її історичному вигляді. Громада спільно з науков_ицями та дослідни_цями підготували історичну довідку на більш ніж 100 сторінок.

«Ми подали до ДОКС (Департаменту охорони культурної спадщини — ред.) розлогу історичну документацію, яка необхідна для надання будівлі статусу пам’ятки. Вносилися правки, корективи, і в якийсь момент стало зрозуміло, що вони просто тягнуть час. — зазначає Хорошилов. — Потім ми звернулися до Міністерства культури і вже разом з Науково-дослідним центром архітектурної та містобудівної спадщини  розробили нову документацію на базі попередньої, створеної разом з Мапою Реновації. Це змусило комісію Мінкульта визнати, що цей об’єкт відповідає критеріям пам’ятки архітектури та історії і має бути внесений у реєстр нерухомих пам’яток — цей документ вже направлено у ДОКС. Згідно з процедурою, вони повинні внести садибу у реєстр щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Цього вимагає громадськість і навіть Мінкульт, однак за законом ДОКС може розглядати подання до 3-х років і надіслати відмову. Вони все знають, розуміють, визнають у неофіційних розмовах, але статус не можуть надати через якісь кулуарні домовленості.

Марина Соловйова, теперішня голова ДОКС, була адвокаткою першої ініціативної групи. Вона визнавала порушення забудовника, однак сказала, що щось вдіяти було складно і це призвело до розпаду ініціативи. Перед тим як стати очільницею Департаменту, Марина Соловйова була на стороні громади, але, на жаль, сьогодні ми не бачимо конкретних кроків задля збереження садиби».

Після тривалого періоду затишшя забудовник активізувався і почав комунікацію з громадою, причому ДОКС запропонував своє посередництво в цьому процесі. Відбулася зустріч, на якій громада передала ком’юніке, в якому зафіксувала ті цінності, без яких люди не бачать можливості для тих чи інших просторових перетворень на ділянці.

«Ми керуємося принципом німецького архітектора й урбаніста Кріса Веслінґа: архітектура повинна визначати місце, а не окуповувати його».

Забудовник пообіцяв осмислити переданий громадою документ і через певний час запропонував проєкт, що категорично не влаштував спільноту. Згідно з новим проєктом, історичний об’єм не просто поглинає значно вища будівля (32 метри), а й від садиби лишається тільки фасад.

«Вони пропонують вигідний лише для них варіант — «фасадизація». Це просто дозволяє захопити якомога більший об’єм суспільного простору, перетворивши його на комерційні квадратні метри, не створюючи натомість жодних цінностей. У їхньому проєкті навіть двору не передбачено. Про відновлення 39 дерев, які були незаконно вирубані, годі й говорити. З таким підходом ми категорично не згодні. Також дивує відсутність позиції у самого ДОКСу, в стінах якого відбувалася “презентація”. Вони наголосили на неприпустимості “фасадизації” як методу поводження з історичним об’єктом, проте формалізувати свою позицію і донести її до забудовника як профільний департамент з невідомих причин не можуть», — продовжує Хорошилов.

«Це все — результат безвідповідальності міського уряду 2000-х з його стихійною приватизацією. Леонід Черновецький та його “молода команда” мали би, наприклад, на умовах конкурсу передати садибу тим, хто є дотичними до медицини, науки, освіти або мистецтв — тобто тих речей, що відбувались у цьому місці практично протягом останніх ста років. Проте все, на що вони були здатні, — створити пакетне голосування зі ста сорока об’єктів і проголосувати його о другій ночі. Власне, наслідки такого підходу має сьогодні виправляти громада».

Восени 2024 року у вікнах садиби відкрили виставку портретів визначних осіб, які є частиною історії будинку. Портрети виконані технікою випалювання по дереву. Ідея виникла у відповідь на чергову хвилю підпалів історичних будівель у Києві.

«Ми зрозуміли, що така доля може торкнутися і садиби, тому я вирішив покликати художника Євгена Коршунова і зробити художню акцію. Вирішили назвати це все “випереджаючий вогонь”. Ми випередили вогонь руйнівний своїм вогнем мистецьким».

Стежити за подіями довкола садиби можна в інстаграмі.

Рейтарська, 37 (флігель повітового земства)

Адреса: Рейтарська, 37 А’

Збудовано: 1913–1914

Стиль: модерн

Охоронний статус: скасовано

Будівля на Рейтарській, 37, збудована у 1913–14 роках, була Київською повітовою земською управою.

У 2023 році власник будівлі, девелоперська компанія НЕСТ, розпочала проєкт із реставрації та будівництва на ділянці. Втім, реставрації підлягав лише фасад, а флігель у дворі вирішили знести. Такий план викликав обурення як у пам’яткоохорон_иць, так і у місцевих жител_ьок, будинки яких і так перебували під загрозою внаслідок масштабного будівництва поруч.

Будівля флігеля була частиною основного будинку і мала пам’яткоохоронний статус до 2011 року, коли її «відділили», надавши дивну адресу Рейтарська, 37 А’. У липні 2023-го забудовник провів показові «громадські слухання», коли проєкт уже було затверджено, а зауваження громади ніяк не вплинули на план будівництва.

Компанія НЕСТ визначає збереження спадщини як свою основну місію, але ставиться до неї  дуже вибірково. Замість флігелю, який фактично є частиною будинку, заплановано звести нову конструкцію, яка включатиме підземний паркінг. Це є потенційно небезпечним для всього району, адже впливає на ґрунтові води.

Знесення будинку почалось у вересні 2023 року. Проти цього виступила громада, встановивши регулярне чергування біля будинку. Активна група містян_ок подала позов щодо відновлення статусу пам’ятки для всієї будівлі, адже його було скасовано непрозорим і незаконним шляхом. А також із вимогою відбудувати зруйновану частину історичної пам’ятки. Однією з позивачок є Ольга Балашова, мистецтвознавиця, співзасновниця ГО «Музей сучасного мистецтва» і мешканка сусіднього будинку:

«Я живу в цьому будинку з 2019-го, а сусіди, які теж є позивачами, пам’ятають історію 2011 року. Тоді, як і сьогодні, цією ділянкою володіє ТОВ “Рейтарське”: НЕСТ придбали не проєкт, а ТОВ, що має його на балансі. Саме це ТОВ “Рейтарське”, придбавши пам’ятку історії, яка складалась із двох будинків 37а (фасадна) і 37б (дворовий двоповерховий флігель), почало поступово її знищувати. Першою було знищено пам’ятку 37б. Далі включилась якась дивна схема з розполовиненням цілісної будівлі на окремі адерси 37а і 37аʼ — очевидно, щоб вивести половину з реєстру і безперешкодно будувати.
Мої сусіди мають досвід у гідрогеологічній сфері, і вони ще тоді детально дослідили проєкт. У нас дуже проблемна ситуація, як і у всьому верхньому місті — лесові ґрунти, складні підземні води. У 2011 році найбільшу проблему вбачали саме в геологічній ситуації. Через це вдалося зупинити проєкт, і він не був реалізований, незважаючи на всі фейкові дозволи, підписані міністром Кулиняком».

У 2023 році будівництво поновилося. Люди забудовника намагалися вибудувати стосунки з місцевими мешкан_ками, але при цьому проєкт не показували і зрештою довіри у них не викликали.

«Спершу вони стверджували, що мають усі документи, а потім ми дізналися, що відкрито кримінальне провадження за заявою депутатки Київської міської ради Ксенії Семенової, а коли пам’яткоохоронець Дмитро Перов підняв розголос, ми підключилися. Так я дізналася про громадські слухання в УТОПІК (Українське товариство охорони пам'яток історії та культури — ред.), прийшла туди, і так почалася моя історія боротьби.

За кілька тижнів після УТОПІК на засіданні консультативної ради в ДОКСі представники забудовника дуже нахабно себе поводили, демонструючи, що у них уже все в кишені. Потім з’ясувалося, що на засіданні цитувався підроблений паспорт, начебто підписаний людиною, яка не здогадувалася про його існування, і вже наступного тижня Мінкульт за поданням нашої ГО розглядав питання Рейтарської і правомірності визнання частини цілісної будівлі не-пам’яткою. Через те, що вони з’ясували, що процедура позбавлення статусу відбувалася неправильно, НЕСТ з 7 ранку у день засідання екскаватором почали брутально валити частину будівлі, сподіваючись, що якщо вони встигнуть її розвалити, то ніхто вже нічого не вдіє. Так би й було, якби на мій заклик не відреагували знайомі юристи, готові долучитися до боротьби за пам’ятку. Разом з ними ми подати колективний громадський позов проти знищення обʼєкту культурної спадщини компанією НЕСТ.

Суть позову полягає у тому, що ця будівля є пам’яткою історії з 1980 року і вона досі перебуває в реєстрі. Незаконно було розполовинено цілісний об’єкт на два окремі. І одна його частина була начебто виведена з реєстру за фейковим наказом. Чому фейковим? Бо цей наказ посилається на протокол експертної ради, але в протоколі немає жодного слова обговорень щодо цього об’єкту.

Поданий позов унікальний, це прецедент, колективний позов громадян проти забудовника. Зазвичай ти можеш подати позов, якщо твої права порушені. Якщо це руйнування спадщини, то є представницький орган, який виступає позивачем: прокуратура, Мінкульт, ДОКС. У справах про культурну спадщину прецедентів, коли громадяни захищають своє право на культурну спадщину, не було.

Дуже важливо, що такі рухи виникають під час війни, коли культура і культурна спадщина безпосередньо є об’єктом атак і нищення агресора, але й забудовники теж, очевидно, не бачать цінності у спадщині. Ми подаємо позов як свідомі громадяни, посилаючись на міжнародну конвенцію з прав людини, на право, яке дане нам від народження, від факту існування — споглядати мистецтво, і на Конституцію України, де нам гарантується право на ідентичність, історію, долучення до свого кола суспільних цінностей. Посилаючись на ці два фундаментальні закони, ми подаємо позов, і це не позов про майно, він про гідність. Ми хочемо зберегти культурну спадщину і передати її нашим дітям і онукам і тим, хто далі буде жити в цьому місті, для того щоб знати його історію, досліджувати її і мати можливість вивчати.

Довкола будівлі на Рейтарській утворилася спільнота пам’яткоохоронців, активістів, які вже мають певний досвід охорони спадщини в цьому районі. Зокрема, частина людей, які боролися за садибу Барбана, приходили чергувати на Рейтарську, а також просто люди, які дізналися про нас із соціальних мереж. Під час протестів у чатику з’явилося півтори тисячі людей, які слідкують за цим процесом.

Регулярне чергування біля будинку необхідне для швидкого реагування. Воно тривало, доки на будівлю не наклали арешт — близько півтора місяця від початку знесення. Арешт було накладено за зверненням прокуратури.

Ми знімаємо документальний фільм про захист будівлі. Режисерка Саша Плетенецька є однією з позивачок. Також ми нагадуємо про важливість цієї пам’ятки для Києва. У цієї пам’ятки є ще символічний вимір: це перший орган самоврядування в Києві, через який люди, які тут жили, безпосередньо могли впорядковувати свої справи, могли самостійно приймати рішення, як розвивати це місто. А друге — зараз так сталося, що навпроти розташований пам’яткоохоронний відділ Мінкульту, з вікон якого видно, як відбувається знищення культурної спадщини.

Весною ми проводили толоку, прибирання території поруч. Це приватна територія, яка була приватизована незрозумілим чином, бо це пам’ятка археології національного значення, а за пам’яткоохоронним законодавством заборонено мати в приватній власності пам’ятку археології. Тому в цій справі багато питань, про які варто думати і говорити. На цьому кейсі ми можемо багато всього зрозуміти.
Наша амбіція й амбіція юристів, які взялися за цю справу про боно — юридична фірма Селепей, Волковецький і партнери, — змінити суспільну угоду про те, як ми ставимось до власної спадщини, як розвиваються наші міста, що тут дозволено, а що ні. І захистити право громадян і містян на те, щоб брати участь у житті  міста, а не тільки голосувати на виборах, а потім дивитися, як усе дерибанять. Здається, що під час війни забудовники наче показилися і не мають ніяких меж».

Перше засідання у справі призначене на 15 липня 2024 року. За розвитком подій можна стежити за гештеґом #ГромадаСудитьсяЗаРейтарську37 на сторінці ГО «Музей сучасного мистецтва» у фейсбуці.

«Квіти України»

Адреса: вул. Січових Стрільців, 49

Збудовано: 1983–1985

Стиль: модернізм

Охоронний статус: пам’ятка архітектури та монументального мистецтва

Спроєктована у 1980-х архітектором Миколою Левчуком будівля «Квітів України» є унікальним зразком архітектури пізнього модернізму. У 2000-х будинок втратив свою початкову функцію — навчально-методичного павільйона, втім, коли він перейшов до нового власника у 2021-му, простір не був занедбаним, там працював магазин. Влітку 2021-го новий власник будівлі обрубав розкішний дикий виноград, який обплітав стіни, і почав знесення будівлі.

Тоді ж почався активний суспільний спротив. Справа «Квітів України» сколихнула велику кількість містян_ок, які проводили задля порятунку будівлі різноманітні акції, масштабні комунікаційні кампанії, збирали кошти на юридичний захист будівлі.

Довкола «Квітів» іде рекордна кількість судових справ: забудовник намагався оскаржити статус пам’ятки, архітектор Микола Левчук — захистити своє авторське право, активіст_кам довелося захищатися від звинувачень у наклепі на забудовника. Команда ГО «Зберегти “Квіти України”» зібрала усі ці справи в окрему базу даних. Наразі у ній десять судових справ.

Віталія Баркар, архітекторка, співзасновниця ГО «Зберегти “Квіти України”» та ГО «Мапа реновації»:

«Коли я переїхала в центр, Квіти України були на півдорозі між житлом і офісом. Я часто проходила по вулиці, часом зупинялася і захоплювалася архітектурним рішенням. Взимку 2021 року виселили магазин “Бджілка”, тож я припустила, що мусить з’явитися щось нове і цікаве. Мені не спадало на думку, що таку будівлю можна зруйнувати, для мене цінністю була саме архітектура.

У червні довкола будівлі поставили паркан, і у чаті району “Сусідська слобідка” почалося обговорення подій. Учасники чату організували зустріч, щоб з’ясувати, що відбувається за парканом. У людей були різні причини: красивий дикий виноград, паркан, який захопив частину тротуару, і сама будівля. Багато кого хвилювало, що виноград зріжуть, адже будівля була дуже зелена. Маючи досвід у ГО “Мапа реновації”, я прийшла на зустріч з тим, що ця будівля має потенціал стати пам’яткою архітектури.

Крім мене, там також були архітектори, власники локальних бізнесів, активні сусіди. Ми вирішили викликати поліцію через порушення благоустрою. Хтось мав контакти журналістів, хтось юристів, хтось був знайомий із донькою архітектора “Квітів”. У нас з’явилася віртуальна ініціативна група, а також фізична, менша група з 6–8 людей, яка почала збирати підписи щодо надання статусу, розшукала авторів концепції перебудови, ходила в ДАБІ та зверталась по допомогу до різних депутатів. Коли забудовник оголосив про пресконференцію щодо будівлі, ми спільно з “Мапою реновації” організували акцію “Я з «Квітами»”. Після того вони зрізали виноград і почалося руйнування.

Одразу після руйнування в рамках справи про самоуправство (за незаконне встановлення паркану) на будівлю наклали арешт. На той момент ми вже працювали над наданням статусу і над юридичним захистом. Організувалося чергування, мистецькі акції по вечорах. Одразу після  показу фільму від Довженко-центру з території було вивезено техніку. Згодом силами благоустрою демонтували паркан. Потреба у чергуваннях зникла, але мистецькі заходи продовжували відбуватися. З часом цей рух перейшов на новий етап судових справ.

Будівлі було надано статус пам’ятки архітектури, облікову документацію підготували у співавторстві з “Мапою реновації”. Далі боротьба перейшла у юридичну площину: судові справи з захисту авторського права архітектора, щодо самоуправства, і оскарження статусу пам’ятки забудовником. Також забудовник подав позови проти активістів і каналу “1+1” за подання “неправдивої інформації”, яка зашкодила "діловій репутації компанії". Захисників “Квітів України” почали викликати як свідків на допити у ДБР у справах за проникнення на територію будівлі, пошкодження майна ПрАТ “Квіти України” та “унеможливлення використання будівлі шляхом внесення його до переліку об'єктів культурної спадщини”.

Все це вимагало чималих систематичних зусиль, і в серпні 2022 року ми заснували ГО «Зберегти “Квіти України”». Такий активний захист будівлі став можливим завдяки спільноті, де кожен інвестував свої вміння у спільну справу — чи це комунікації, дослідження, юридична підтримка, графічний дизайн та мерч, робота з міськими органами, журналістами, депутатами.

Ми проводили ярмарки, продавали мерч для того, щоб покрити витрати на юристів. Спільно з “Каштан пінс” зробили піни, також продавали листівки. Дуже багато авторів робили цікаві графічні роботи, які люди викладали в інтернеті. Ми зібрали їх і надрукували листівки. Зореслава Пенделюк зробила плакат на продаж. Також були футболки і “Квітковий чай”.

На останній барахолці ми зробили колаборацію зі Стріхою та Прінтостаном, друкували футболки з принтами “Квітів”. Також була колаборація з Risoденцією. Ми спільно провели мистецький ярмарок, де різні дизайнери робили графічні листівки чи плакати на тему квітів і друкували їх у техніці ризографії. Нам прислали понад 100 робіт.

Громадська організація була створена через рік після початку подій. Нині ініціативна група зменшилась до ядра команди з 4 людей і 3 волонтерів, але люди йдуть і повертаються. Ми продовжуємо займатися судовими справами, виграли стипендію від “Офісу дій”, завдяки якій встановили антипаркувальні стовпчики, бо поруч із будівлею була проблема зі стихійним паркуванням, провели ярмарок на підтримку “Квітів”. А все інше — судові процеси. Збираємо кошти на юристів, ходимо на засідання, долучаємося третьою стороною, в кількох справах дійшли до Верховного суду. Справа захисту авторського права на його творчий доробок, який не може бути змінений без його погодження, є прецедентом, у ній ми теж дійшли до Верховного суду. Наша мета — відстояти статус, довести незаконність робіт з демонтажу, захистити права архітектора.

У минулому році з’явилося оголошення щодо продажу будівлі, ми знаємо зацікавлених людей, але виставлена ціна була зависока і невідомо, чи справді її хотіли продати, чи ні.

Ми бачимо ідеальний сценарій, якби будівля зберегла статус пам’ятки і була відреставрована за охоронним договором, й аби нові власники знайшли для неї функцію, реставрувавши і зберігши архітектурну цінність. Найгірший сценарій — це якщо вона стоїть пусткою багато років. Зараз будівлю невідомі особи розбирають зсередини, виносять алюміній, батареї. Ми збираємо докази, щоб захистити будівлю від розкрадання».

Стежити за подіями довкола «Квітів України» можна у телеграмі, інстаграмі та фейсбуці. Також можна стати волонтер_кою чи долучитися до команди.

Історична архітектура Києва, яка зазнала руйнації у 2022–2024 роках

Не всім будинкам пощастило мати власну ініціативну групу містян_ок, які готові активно боротися за її збереження. Чимало випадків руйнування історичної забудови міста викликали хвилі обурення у соцмережах, які не завжди переростали в активну пам’яткозахисну кампанію. Ось лише деякі з будівель, частково чи повністю знесених за останні два роки:

Крім цього, було чимало підозрілих пожеж на історичних будівлях і руйнівних «ремонтів» та «реставрацій». Так, ОСББ знесло частину цегляного містка до садиби Лапинської на вул. Гончара, 60, що має пам’яткоохоронний статус, а Києво-Могилянська академія зруйнувала більшу частину історичних келій Братського монастиря 1823 року, залишивши лише фасад.

Роботи на об’єктах-пам’ятках вимагають наявності відповідних дозволів, але часто власники чи орендарі нехтують законом і провадять роботи без усіх необхідних дозволів.

Чому так складно зупинити знесення історичних будівель?

Наразі механізм захисту цінної архітектури, який найчастіше використовують пам’яткоохорон_иці, такий: будівля отримує статус пам’ятки архітектури чи історії, і за законом на ній заборонено проводити будь-які роботи, крім реставрації. На практиці ця схема не надто ефективно захищає архітектуру через те, що величезна кількість історичних будівель просто не мають цього статусу. Процес надання пам'яткоохоронного статусу вимагає чимало часу та ресурсів. Для цього має бути зібраний пакет облікової документації, підписаний кандидат_ками наук з історії та архітектури і поданий на розгляд Департаменту охорони культурної спадщини (ДОКС). Це може зробити як сам департамент, так і профільна громадська чи державна організація. Після цього ДОКС розглядає документацію, пропонує внести правки, і тоді вже будівля може бути занесена до реєстру. Іноді, як у випадку з садибою Барбана, цей процес затягується на роки.

Значна частина фонової історичної забудови перебуває під ризиком, бо згідно з чинним законодавством не відповідає критеріям для внесення до реєстру. Для того, щоб стати пам’яткою архітектури, має бути відомим ім’я архітектора, а пам’яткою історії будівля може стати, якщо вона має стосунок до персони, яка зробила значний внесок в історію та культуру України. Згідно з законом, будівля 150-річної давнини може взагалі не мати права на захист, а сусідня 150-річна будівля матиме, бо їй пощастило мати відоміших мешкан_ок. Питання присвоєння статусів пам’ятки історії завдяки відомим власникам теж стає інструментом для маніпуляцій з ідеологічних міркувань. Так, у радянські роки пам’яткоохорон_иці використовували радянського комісара як підставу для присвоєння статусу пам’ятки будинку Київського повітового земства, а у 21 сторіччі належність власни_ць чи гостей будинку до комуністичної партії використовують забудовники як аргумент для позбавлення статусу пам’ятки.

Наприклад, у садибі Барбана, яка була місцем багатьох історичних подій, у 1940-х гостював Джон Стейнбек. Втім, особа нобелівського лауреата викликала сумніви у Департаменту охорони культурної спадщини, адже Стейнбек не висвітлив трагедію Голодомору, яка відбувалася в той же час. Окрім того, в будинку жив письменник і голова компартії Корнійчук. Департамент направив запит щодо цих осіб у Інститут національної пам’яті. У 2022 році Інститут національної пам’яті надав відповідь, що ці особи не були ворогами українського народу, а отже, не підлягають «кенселінґу». Втім, через рік департамент вирішив перевірити актуальність цієї інформації і повторно направив запит до інституту. Згодом питання до Інституту нацпам’яті виникли через персони діяч_ок газети «Культура і життя», в тому числі чинних заслужених діячів мистецтв, таких як Богдан Ступка чи Андрій Жолдак.

Ці абсурдні ситуації стаються через те, що закон не бачить цінності окремих будинків і фонової забудови як частини історичного образу міста, і пам’яткоохорон_иці змушені підлаштовуватися під чинні критерії задля того, щоб зберегти залишки історичних районів міста від систематичного нищення.

Забудовники намагаються знести будинок якомога швидше, щоб містян_ки не встигли вжити активних дій. Адже якщо будинок уже знесено, то й охоронний статус він вже не зможе отримати. Але навіть за наявності статусу покарання за пошкодження пам’яток незначне. Максимальний штраф за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їхніх частин — 85 тисяч гривень або позбавлення волі на три роки, але випадків застосування такого покарання досі не траплялося.

Архітектура радянської епохи перебуває у підвищеній зоні ризику, адже багато хто трактує закон про декомунізацію своєрідно: потрібно позбутися всього радянського. Але в самому законі чітко вказано, що декомунізація не стосується творів мистецтва. Втім, як радянська архітектура, так і монументальне мистецтво часто стають жертвою бездумного бажання позбутися всього радянського, яке втілюється без професійного мистецтвознавчого аналізу.

Що робити, якщо ви бачите зелений паркан довкола історичної будівлі?

Першим кроком є визначення законності будівництва. Під час проведення будь-яких робіт на паркані має висіти паспорт об’єкта. Якщо роботи проводяться без паспорта, це вже є підставою для виклику поліції на основі 356 статті Кримінального кодексу за самоуправство.

Щоб дізнатися, чи є будівля пам’яткою, треба пошукати її в реєстрах на сайті Мінкульту і Департаменту охорони культурної спадщини. Втім, інформація там не є 100% достовірною, тому надійніше надіслати запит до Міністерства. Якщо будинок не є пам’яткою, але розташований у межах історичних ареалів, забудовник також має отримати дозвіл на роботи від Міністерства культури, наявність якого можна перевірити через запит.

Крім цього, варто перевірити інші дозволи. Дозволи на будівельні роботи можна знайти у Реєстрі містобудівних умов та обмежень, а дозвіл Державної архітектурної будівельної інспекції на проведення робіт (при реконструкції класу наслідків мінімум СС2) — на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Для встановлення паркану забудовник має отримати картку порушення благоустрою. Наявність цього документа можна перевірити на паспорті об’єкта чи через запит у Департамент благоустрою КМДА.

Якщо деяких із дозволів немає, можна викликати поліцію і вимагати відкриття кримінального провадження. Більш ефективним буде, якщо поліцію викликають декілька осіб. Саме для цього і потрібне гуртування громади. Найлегше шукати однодум_иць серед сусід_ок і в соцмережах. Навіть якщо у вас немає такого досвіду, діяти групою буде легше й ефективніше.

Шукайте підтримки у вже наявних ініціатив на захист будинків. Часто вони не мають ресурсу, щоб вчасно реагувати на всі незаконні знесення, але можуть допомогти інформаційно і дати корисні поради.

Заморожені знесення, накладені арешти, зупинені незаконні будівництва — все це демонструє забудовникам важливість врахування думки громади, проведення справжніх і завчасних публічних обговорень, а також поваги до історичного образу міста і містобудувальних обмежень, які не дозволяють зводити хмарочоси в ареалі пам’яток ЮНЕСКО. Процес збереження історичної забудови непростий і тривалий, а багатьом здається просто безперспективним, але якщо не виступати на їх захист зараз, то у «кращі часи» реставрувати буде вже нічого.

___

Чільне фото: Дмитро Перов

Поділитися текстом

Facebook Twitter