Майбутнє міст в Україні залежить від безлічі факторів, але один із ключових — це те, якою є система освіти сьогодні. Стан освіти сьогодні в галузі міського планування та розвитку буде визначати, в яких містах ми будемо жити завтра, а також де житимуть наші діти й онуки. Якими є успіхи і прогалини урбаністичної освіти в Україні? Інколи одні програми виявляються успішними, а інші залишаються в тіні. Що повинно бути в цих програмах, щоб їхні випускни_ці змогли змінювати наші міста та суспільство, створюючи нові простори і нові бачення?
Існують певні загрози, пов’язані з освітою. Наприклад, ми можемо спостерігати конвеєризацію освіти, коли виникає масове виробництво фахів_чинь за однаковими програмами, а через деякий час на ринку з’являється перевиробництво таких спеціаліст_ок. Чи повинна урбаністична освіта залишатись унікальною, з маленькими групами та програмами, чи все ж таки ми повинні рухатися за певними магістралями? І коли ми вибираємо цей шлях, чи повинні ми конкурувати між собою, чи знаходити спільні точки перетину? Дискусію «Майбутнє міст в Україні: магістралі та глухі кути урбаністичної освіти» на Українському урбаністичному форумі-2024 модерував Костянтин Мезенцев, завідувач кафедри економічної та соціальної географії КНУ імені Тараса Шевченка.
Розмова базувалася на трьох фокусах. По-перше, це різноманіття освітніх програм і академічна свобода. Часто можна побачити освітню програму, яка виглядає ідеально, з чудовими дисциплінами, але ми все ж таки обмежені рамками конкретних спеціальностей. Як бути в рамках цих обмежень і одночасно використати потенціал академічної свободи, доповнюючи програми іншими міждисциплінарними курсами? Чи повинна програма з архітектури чи географії бути лише в рамках цих спеціальностей, чи ми можемо знайти спільні курси та перетини між ними? Другий фокус — це внесок випускни_ць у суспільство, зокрема те, що вони можуть дати міським просторам, і які перешкоди можуть заважати цьому процесу. Третій фокус — це академічна зв’язність: як ми бачимо наші перспективи у взаємодії між освітніми програмами, розробці спільних міждисциплінарних програм і програм між галузями? Чи повинні ми залишатися в межах своїх сфер, готуючи вузькопрофільних фахів_чинь, чи все ж таки варто сприяти більш широкому, міждисциплінарному підходу до освіти?
«Будь-яку розмову про освіту варто починати з того, які цінності вона несе і які трансформації має здійснити».
Олег Дроздов, викладач та президент Харківської школи архітектури
Коли ми проводили дослідження перед запуском нашої бакалаврської програми у 2017 році, ми були вражені, що в Україні на одн_у архітектор_ку з ліцензією припадає 14 тисяч мешкан_ок. Уявіть собі, який рівень концентрації професійної уваги до міст і простору ми маємо, якщо говорити про рівень фаховості на певній території чи в рамках міського кварталу. Ми розуміємо, що для досягнення рівня таких країн як Чилі чи Колумбія, чи в європейських країнах, де на тисячу мешкан_ок припадає од_на архітектор_ка, потрібно збільшити концентрацію професіонал_ок у десятки разів. Наша програма розпочалася, ймовірно, на хвилі Революції Гідності, коли стало зрозуміло, що нам необхідно думати про просторовий розвиток міст. Це був цивілізаційний поштовх, завдяки якому ми почали рухатися в новій парадигмі.
Я вважаю, що будь-яка освіта повинна мати чітке уявлення про те, де ми перебуваємо зараз (пункт А) і куди прагнемо дістатися (пункт Б). Будь-яку розмову про освіту варто починати з того, які цінності вона несе і які трансформації має здійснити. Освіта повинна слугувати не тільки економічному розвитку, а й налагодженню відносин між громадами та суспільством загалом. Важливим є також те, як технології обслуговують цю трансформацію, особливо в архітектурі.
Коли ми запускали нашу програму, ми починали з нуля, бо не мали жодного попереднього досвіду. Просто спостерігали за тим, що відбувається навколо, і зрозуміли, що роль архітектор_ки в умовах нових цифрових технологій змінюється. Багато з того, що раніше ми робили вручну, тепер забирають на себе технології. І це змушує нас шукати нову місію професії. Ми побачили, що архітектура сьогодні перебуває між гуманітарними науками та технологіями, і це є дуже важливим. Завдяки такій позиції професія може знайти рішення, які об'єднують різні підходи і знаходять спільне розуміння.
Також ми розуміємо, що нова професійна ідентичність архітектор_ки зараз потребує переосмислення відносин між архітектор_ками та суспільством, архітектор_ками та індустрією, а також архітектор_ками та природними ресурсами, які є навколо нас. Наш основний принцип в освітній програмі — ми хочемо бути корисними для суспільства. Тому ми постійно працюємо з громадами та іншими стейкхолдерами, які є нашими реальними замовниками. Це дозволяє студентам не мати «шоку» від реальності після закінчення навчання, адже вони вже постійно перебувають у реальних умовах.
Що стосується інтеграції гуманітарних і технічних дисциплін в освітній процес, ми намагаємося формувати у студент_ок інтегроване мислення, яке дозволяє знаходити компроміси між усіма компонентами, що формують простір і архітектуру. Це мислення, яке враховує інтереси спільнот і клієнтів.
Програма, яку ми зараз запускаємо — це архітектура й урбанізм, вона є дуже прикладною та реагує на поточні виклики. Ми готуємо нове покоління агент_ок змін, які повинні мати широкий набір компетенцій — від містопланування до урбаністичного дизайну та технологій, — щоб орієнтуватися у складному просторі, де ще не існує багатьох професій. Важливо також, що ми повинні розуміти, як виглядає професійна сцена, в якій мало б бути більше професій.
Зміна парадигми євроінтеграції від радянської до європейської моделі має відбуватися через інтеграцію технологій, методологій і цінностей. Для цього нам необхідно ретельно підходити до проєктних процесів, враховуючи, що багато процесів ще не стали частиною нашої професійної культури. У цьому контексті важливу роль відіграють мультидисциплінарні команди, які мають ширший спектр знань і вміння співпрацювати з різними професіями.
Якщо ми говоримо про просторовий розвиток громад і країни в цілому, то нині немає бачення чи методології — вона має бути сформована на рівні законодавчому. Важливою є роль професійних спільнот, які формують компетенції, котрі вони вимагають від університетів. Наприклад, у Британії є Королівський інститут британських архітекторів, і кожна національна асоціація там формує запит тих компетенцій, які вона очікує від майбутніх фахів_чинь, базуючись передусім на своєму конкретному реальному досвіді. Проблемою в Україні є брак культури міського управління, роботи у просторі, формування суспільного договору. Виникає багато невідомих щодо контекстів, де наше знання формується.
Те, що ми робимо у Харківській школі архітектури, — це формування відносин через публічні програми та практики активізму, де студент_ки є інтегрованими у суспільство змін. Розуміючи масштаби нашої школи, це має бути набагато масовіша подія, аби трансформувати наші міста. З власних спостережень, архітектор_ок, які критично мислять, в Україні досить мало. У часи війни багато студій мають велику кількість незакритих вакансій, а після війни ситуація буде ще гострішою — можливо, ми матимемо гроші, але людей з високим рівнем експертності бракуватиме. Нам варто сфокусуватися не на кількості, а на побудові нового рівня розуміння простору, де ми існуємо і де є місце для щастя, а це велика робота. Тактично сьогодні потрібно діяти так, щоб ці фахів_чині мали більш широкі знання. Вузька спеціалізація спрацює пізніше, коли вже буде сформована культура кооперації різних фахів_чинь у командах.
«Задача академії — сприяти створенню такого середовища для фахів_чинь, щоб вони залишалися в Україні».
Тетяна Водотика, кандидатка історичних наук, академічна директорка магістерської програми з урбаністики та повоєнної відбудови Київської школи економіки
Магістерська програма з урбаністики та повоєнної відбудови Київської школи економіки орієнтована на професіонал_ок, які активно працюють, тому навчання проводиться ввечері. Курс має 90 кредитів, що дозволяє максимально комфортно поєднувати навчання та роботу. Основна мета програми — дати студент_кам глибоке розуміння того, як працює місто, через мультидисциплінарний підхід. Для цього необхідно розбиратися в містоплануванні, дослідженнях дизайну, соціології, економіці, менеджменті, а також у спеціальних дисциплінах, таких як управління міськими комунальними послугами, щоб розуміти, як працює інфраструктура міста: куди дівається сміття, куди тече вода і як все це повертається назад у місто. Програма складається з 24 вибіркових дисциплін, що дозволяє студент_кам отримати широкий спектр знань з містопланування, економіки, соціогуманітарних наук та інших галузей. Кож_на студент_ка може вибирати курси для посилення своєї експертизи або закриття браку знань у певних сферах. Ми також надаємо можливість індивідуалізувати навчання, щоб студент_ки, які не мають попереднього досвіду в архітектурі, містоплануванні чи юриспруденції, могли вибрати курси, що відповідають їхнім інтересам і професійному розвитку.
Викладач_ки програми — це висококваліфіковані спеціаліст_ки. Серед них є як місцеві фахів_чині, так і іноземні викладач_ки. Оскільки в Україні система знань про місто ще перебуває на етапі розвитку, нам важливо залучити міжнародних експерт_ок для забезпечення високої якості навчання.
Програма спрямована на розвиток критичного мислення, здатності до мрій і слухання, а також на вміння розуміти, як працює місто. Важливо, щоб студент_ки могли самостійно знаходити відповіді на питання і знали, куди звернутися по експертизу, якої їм може не вистачати на даний момент. Крім теоретичних знань, програма зосереджена на розвитку практичних навичок, зокрема на основі управління та прийняття рішень, що ґрунтуються на доказах.
Однією з основних цілей програми є створення спільноти, тому ми активно підтримуємо офлайн-навчання, організацію нетворкінгів і позаурочних заходів. Це допомагає студент_кам обмінюватися ідеями та вирішувати проблеми спільно, працюючи в міждисциплінарних групах.
Серед студент_ок є люди, які прийшли з середовища, вже працюють у ньому і повертаються з новими компетенціями, яких їм бракувало раніше. А є ті, хто прийшли з іншим бекграундом, але для них це своєрідний ретрит чи якесь забуте давно задоволення навчання. Коли ти власник бізнесу, тобі 45+ і ти повернувся до цього щастя, коли твій єдиний обов’язок — це просто читати книжки й отримувати від цього задоволення. Це, звісно, перебільшений приклад, але такі кейси є. І понавчавшись у нас, вони приносять урбаністичний фокус на інші сфери життя. З іншого боку, деякі наші студент_ки вже працюють — наприклад, в UN Habitat чи GIZ.
На мою думку, бракує запасів для печери та доступу до площі. Це все про виробництво знання. Коли я говорю про запаси для печери, це про доступ до книжок. Ми всі знаємо, як дорого коштує книжка, видана Routledge чи Taylor & Francis, чи навіть стаття. Ми всі знаємо, як це важливо. Можна користуватися піратськими сайтами, але ми прагнемо до іншого, до правового суспільства. Ми знаємо, як бракує перекладів. Ми знаємо, що на програмі це все забезпечено — є безкоштовні копії, щось ми купуємо, щось нам дарують. Разом з тим, знання продукуються не лише англійською, а й іншими мовами, і нам бракує доступу до нього.
Ще одне, чого бракує, — це доступ до простору. Бракує доступу до площі, зв'язків між навчанням і конкретними кейсами. Має існувати доступ до площі, тобто до людей, які будуть користуватися послугами фахів_чинь, яких випускає програма.
Задача академії — сприяти створенню такого середовища для фахів_чинь, щоб вони залишалися в Україні, аби для них це було не тільки корисно, зрозуміло, а й приємно, і забезпечувало реальні можливості творити, співтворити світ навколо.
«Ми прагнемо навчити наших студент_ок бути агент_ками змін, які будуть активно відстоювати інтереси своїх громад, брати участь у бюджетних процесах та обговореннях».
Мирослав Заячук, декан географічного факультету, доктор географічних наук, доцент Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Тему цьогорічного Урбаністичного форму «Суспільство і простір» я трактую через поняття просторової справедливості. Це про рівні умови для всіх мешкан_ок міста щодо використання різних частин міського простору. Принцип рівних можливостей та солідарності. З іншого боку, ми маємо розуміти, що існують різні умови для різних територій, зокрема й географічні, і базові умови різняться. Справедливість у цьому випадку означає таке використання простору, яке не порушує прав інших мешкан_ок і не суперечить їх можливостям.
Як ми використовуємо цей простір, як ми забезпечуємо його функціональність? Простір існує, але його ефективне використання залежить від того, наскільки добре ми розуміємо потреби та можливості його розвитку. Під просторовою справедливістю можна розуміти стан, за якого економічне життя певної території підпорядковане або принаймні не суперечить інтересам місцевої громади. Такою є філософія нашої освітньої програми.
Багато планувальних інструментів були передані на місцевий рівень. Наскільки громади змогли ефективно ними скористатися — не завжди очевидно. Наш географічний факультет Чернівецького університету розпочав підготовку програм бакалаврату та магістратури «Регіональний розвиток та просторове планування». Ці програми мають на меті підготувати менеджер_ку чи управитель_ку, які зможуть працювати на рівні територіальних громад, допомагаючи розробляти стратегії розвитку і керувати використанням місцевих ресурсів. Щодо компетентності, такий фахівець мав би володіти прийомами фахового, суспільно-географічного аналізу, процесів, які відбуваються у громаді, державі та у світі. Він мав би здійснювати моніторинг регіонального розвитку, розробляти та впроваджувати механізми територіального управління.
Зараз ми спостерігаємо зростання попиту на управитель_ок регіонального розвитку. Це пов’язано з тим, що громади повинні розробляти стратегічні документи для коротко-, середньо- та довгострокового розвитку, але багато з них ще не мають цих стратегій або не мають інвестиційних паспортів. Це означає, що багато громад чекають допомоги, а не готові працювати самостійно.
Ми прагнемо навчити наших студент_ок бути агент_ками змін, які будуть активно відстоювати інтереси своїх громад, брати участь у бюджетних процесах та обговореннях. Тому ми зосереджуємося на підготовці фахів_чинь, які будуть здатні вирішувати реальні проблеми, з якими стикаються територіальні громади. Цього року ми випустили перших бакалавр_ок, а магіст_ерок ми вже маємо три випуски. Зараз на цих освітніх програмах разом бакалавр_ок і магіст_ерок близько сотні.
Що ми, крім того, пропонуємо, щоб наші випускни_ці могли надалі приносити певну користь? Перше, що ми робимо, — це забезпечуємо практичну підготовку. Найпершою є у нас професійна оглядова практика в територіальних громадах. Другою практикою є практика з геоінформаційних технологій. Виробничі практики за ці роки реалізації програми фактично були направлені на 20 громад Івано-Франківської, Хмельницької та Чернівецької областей, де студент_ки відпрацювали свої навички. Окрім того, ми уклали близько 35 угод з департаментами обласних військових адміністрацій, міських рад та інших органів державної влади і місцевого самоврядування, завдяки чому студент_ки можуть здобувати компетенції у реальних умовах.
Багато наших випускни_ць є депутатами місцевих рад, і це радує, бо це якраз ті агент_ки змін, які можуть виконувати важливі функції. Багато хто з них займається і працює в напрямку геоінформаційних технологій. Є також ті, хто очолює податкові відділи регіонального розвитку. Є випускни_ці, які працюють керівни_цями геоінформаційних відділів у комунальних підприємствах, чи, наприклад, в «Чернівціводоканалі». Крім того, є ті, хто має можливість кар'єрного росту завдяки тому, що після виробничих практик на них звернули увагу на підприємствах або в інших установах, де вони проходили стажування.
Що нам не вистачає? Нам не вистачає, зокрема, агресивної, але конструктивної поведінки цих агент_ок змін. Я можу навести два приклади, хоча насправді їх може бути й більше. Один із них стосується госпітальних округів. У Чернівецькій області, поблизу міста Сторожинець, мав з'явитися величезний госпітальний центр на три адміністративні райони. Причина цього була проста: у більшості розрахунків завжди враховується лише один показник — чисельність населення, але не враховуються такі фактори як величина простору, транспортна доступність, час на подолання відстані і напрямки руху. Лише коли ми представили картографічні моделі з ізохронами та транспортною доступністю, показавши, що до цього госпітального округу не можуть доїхати за 60 хвилин мешкан_ки двох районів і ці райони не охоплені належним доступом до швидкої допомоги, питання було вирішене.
Другий приклад стосується використання інструментів, зокрема мобільного зв'язку, для оцінки маятникової міграції населення, що дає змогу відстежувати в'їзд і виїзд з Чернівців. Це також дозволяє оцінювати кількість відвідувач_ок комунального підприємства «Калинівський ринок» і визначати густоту населення в різних мікрорайонах, що, своєю чергою, допомагає в розрахунках щодо транспортних перевезень.
Щодо подальшого розвитку, безумовно, я підтримую рух у бік більш широких знань, адже вибір вузької спеціальності є дуже особистим. Однак для цього важливо мати широке розуміння галузі в цілому. Я ставлю собі запитання: «Чи готовий я до цієї роботи?» Відповідаю: «Так, я розумію, що мені треба робити, але мені не вистачає певних інструментів». Я працюю над цим і продовжую розвиватися. Тому ми маємо рухатись у напрямку більш широкого розуміння для ефективної роботи.
Міждисциплінарна програма — це не просто гарна назва. Це повинно бути чітке розуміння того, для чого ці програми і кого вони будуть готувати. Потрібно чітко розуміти, яку мету ми ставимо перед собою в результаті цієї програми, що випускни_ця зможе робити після закінчення, а також як забезпечити поєднання різних дисциплін. Міждисциплінарна програма повинна виконувати мінімум два стандарти вищої освіти. Таким чином, я вважаю, що важливо зосередитися на сертифікатних програмах, які можуть бути додатковими та дозволять здобути певні спеціалізовані знання. Окрім цього, варто готувати фахів_чинь, які зможуть ефективно працювати разом, адже спільна робота є ключовою.
Щодо нашої спільної мети, важливо, щоб ми розуміли, що для нас є важливе спільне бачення простору. Це не тільки географічна, а й соціальна, економічна складова. Тому я часто задаю питання: «Чи хотіли б ми, щоб Чернівці мали мільйон мешканців?» Мабуть, ні, адже кожна територія має свої межі. Ми маємо розуміти освоєність території, її місткість, метричні та топологічні властивості, що дає змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення.
«Ми намагаємося через набір предметів дати студент_кам можливість зрозуміти, що таке міський простір, якими є різні процеси, які відбуваються в межах міста — економічні, соціальні, культурні».
Наталія Провотар, гарант освітньої програми «Урбаністика та міське планування» КНУ імені Тараса Шевченка
Перш ніж запропонувати на ринку освітніх послуг свою програму, ми зрозуміли, що потрібно мати чітке уявлення та розуміння думки української спільноти з двох важливих аспектів. Перш за все ми ставили собі питання: чи хочуть люди залишатися жити в тих містах, які існували в Україні на 2015–2016 рік, чи вони хочуть жити в нових містах, у комфортних умовах у межах міського простору? І по-друге, ми мали розуміти, яка на сьогоднішній день є пропозиція на ринку, хто можуть бути нашими конкурентами і що з цього випливає. Провівши багато розмов і дискусій з молодими людьми, з людьми різного віку та професій, ми зрозуміли, що люди не хочуть жити в тих містах, які існували на той час в Україні. Вони хочуть змін, хочуть, щоб міста розвивалися, ставали кращими, змінювалися на краще.
Інша сторона нашого аналізу полягала в тому, що ми провели моніторинг ринку праці й зрозуміли, що в українських містах не вистачає фахів_чинь, які можуть ефективно планувати розвиток міст. Їм не вистачає знань, щоб приймати правильні рішення щодо розвитку міста. Чи повинне місто бути зеленим чи залишатися сірим? Чи має воно бути розумним, інтегрувати нові технології, чи залишатися в тому стані, в якому воно є? Ми побачили, що на ринку праці є проблема із цим. Не вистачає професіонал_ок, які можуть працювати над плануванням і розвитком міського середовища. Тому ми вирішили створити програму, яку ми назвали «Урбаністика, розуміння міста та містопланування». Ми запустили її у 2018 році, і з того часу вона стала дуже популярною. Щороку кількість студент_ок, які вступають на цю програму, зростає, і вже маємо три повноцінні випуски.
Особливістю нашої програми є те, що ми намагаємося через набір предметів дати студент_кам можливість зрозуміти, що таке міський простір, якими є різні процеси, які відбуваються в межах міста — економічні, соціальні, культурні. Це взаємодії між людьми, природою та іншими впливами. Пояснюючи це все, ми хочемо допомогти молодим людям навчитися змінювати міста, бачити важливість кожного елемента в міському просторі. Ми розробили набір курсів, включно з урбаністичними лабораторіями, — таких як просторовий аналіз, регенерація міст, міські публічні простори та міський дизайн. Ці курси дають студент_кам не лише теоретичні знання, а й практичні навички. Вони обов’язково виконують реальні проєкти, що дозволяє їм отримати практичний досвід. Один із прикладів — цього року, у квітні, наші студент_ки працювали разом зі студент_ками спеціальності «Архітектура і містобудування» над дослідженням і проєктуванням у районі масової забудови на Троєщині в Києві. Наші студент_ки аналізували соціальне середовище та доступність різних послуг і дійшли висновку, що регенерація цього району повинна враховувати місцеві умови та потреби мешкан_ок. Вони переконали, що не варто застосовувати активне використання перших поверхів будинків, бо це не відповідало соціальним умовам цього району. Це був важливий практичний досвід для студент_ок, які мали змогу захистити свої проекти перед фахів_чинями, які дискутували і висловлювали свої думки.
Важливо, щоб вони могли працювати в міждисциплінарних командах, чули одне одного та приймали правильні рішення. Студент_ки повинні володіти навичками командної роботи, здатністю до дискусії та вмінням приймати колективні рішення, навіть якщо спочатку у них є різні погляди на вирішення проблеми.
Ми готуємо студент_ок не тільки до здобуття теоретичних знань, а й до практичних дій. Наші студент_ки активно залучаються до важливих проєктів, що дає їм можливість приймати рішення у складних ситуаціях і впливати на розвиток міста. Наприклад, два роки поспіль наші студент_ки брали участь у створенні чеклиста безбар'єрності для житлових комплексів в Україні, включаючи не тільки великі міста, а й маленькі населені пункти. Наразі вони працюють над вирішенням проблем у міському середовищі для забезпечення безбарʼєрності.
Один із проєктів — це моніторинг безбар'єрності в Шевченківському районі Києва. Студент_ки проаналізували 26 вулиць району, створили перелік об’єктів, які потребують покращення, дослідили ситуацію з пішохідними та транспортними артеріями, і загалом поглянули на простір комплексно. Тепер вони очікують, що їхні пропозиції будуть затверджені органами управління.
Щодо майбутнього, я вважаю, що важливо розвивати внутрішню мобільність серед університетів України. Це дозволить студент_кам подорожувати до інших університетів і заповнювати якісь прогалини у своїх знаннях, обмінюватися досвідом, навчатися у різних університетах та покращувати якість освіти. Крім того, ми повинні створити можливості для формування команд, здатних працювати над конкретними проєктами відновлення міст, які постраждали від війни або мають інші проблеми.
Матеріал є частиною Українського Урбаністичного Форуму 2024. Форум організовує аналітичний центр Cedos, стаття вийшла за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля.
