З повномасштабною війною в Україні наше матеріальне повсякдення похитнулось, і для багатьох ці зміни стали незворотними: зруйновані та окуповані міста, втрачені пам’ятки матеріальної культури, пошкодження символічно важливих просторів. Болісні досвіди війни потребують осмислення, однак не дають нам розкоші дистанції. Якими мають бути практики комеморації, вшанування та пам’ятання, коли війна ще триває і щодня приносить нові втрати та руйнування?
Меморіалами є об’єкти чи простори, що вшановують пам’ять загиблих, творять спільноти, поєднують публічне й особисте, минуле та теперішнє, показують ті прагнення, які країна чи спільнота має відносно свого майбутнього (Gibson & Mollan, 2012, c. 263). Процес створення меморіалів є тривалим і комплексним, адже передусім це про пошук спільних рішень та наративів у взаємодії місцевої громади, влади, професійних і мистецьких спільнот. Це також робота з людьми, для яких трагічні події минулого є травмою. Відтак сам процес розробки меморіалу має терапевтичну роль і є однаково цінним поряд із фінальним матеріальним втіленням. Чи це монументальні комплекси, маленькі пам’ятники, парки, чи це місця пам’яті — просторова форма меморіалів залежить від питання: для кого вони розраховані? Чи є це меморіал місцевого, чи національного значення? Наскільки процес створення меморіалу був чутливим до особистого досвіду спільнот, і чи не монополізує національна держава пам’ять про історичні події? Як мають відбуватися архітектурні конкурси, щоб результат був гідним вшанування пам’яті постраждалих?
У цій публікації ми розглянемо міжнародні та українські приклади меморіалів, поміркуємо над чутливими підходами до їх створення та над різноманітними форматами залучення.
Національний меморіал 11 вересня у Нью-Йорку
Після теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку почали відбуватися численні меморіальні події, а також з’являтися тимчасові меморіальні споруди у публічному просторі. Однак над створенням постійного меморіалу працювали виважено та поступово. У листопаді 2001 року для реконструкції Нижнього Мангеттену було створено Lower Manhattan Development Corporation (LMDC). LMDC розробила керівні принципи для дизайну майбутнього меморіалу, де було визначено його основні місії, серед яких пам’ять і вшанування тисяч невинних убитих під час терактів 26 лютого 1993 року та 11 вересня 2001 року.
У квітні 2003 року розпочався міжнародний конкурс на дизайн майбутнього меморіалу на місці, де був розташований Всесвітній торговий центр. Склад журі конкурсу, до якого увійшли 13 осіб, був різноманітним: архітектор_ки, ми_сткині, мистецтвознав_иці, високопоставлені чиновни_ці, науков_иці, бізнесмени-благодійники та родичка загиблого. Протягом літа 2003 року члени журі брали участь у публічних форумах і дискусіях, що були присвячені тому, яким чином розроблені LMDC місія та програма конкурсу мають бути реалізовані у фінальному проєкті. Саме на журі була покладена відповідальність за визначення проєкта-переможця.
Конкурс, що відбувався у два етапи, зібрав 5201 заявку з 63 країн. Протягом першого етапу журі відібрало 8 фіналістів, а у січні 2004 року переможцем було оголошено проєкт «Віддзеркалення відсутності» (Reflecting Absence) від архітекторів Майкла Арада та Пітера Вокера.
Роботи зі спорудження меморіалу розпочалися у 2006 році. Відкриття Національного меморіалу 11 вересня відбулося у той самий знаменний день через 10 років після терактів. Меморіал, розташований на місці, де стояли вежі-близнюки, складається з двох дзеркальних басейнів з водоспадами та порожнечами посередині. Навколо басейнів — бронзові панелі з іменами 2977 людей, які загинули через теракти 11 вересня 2001 року, та 6 людей, які загинули через теракти 26 лютого 1993 року. На площі, де розташовані басейни, ростуть понад 400 двоколірних дубів.
Як пригадує Майкл Арад, на ідею проєкту вплинув його власний досвід: уночі після терактів він приходив до публічних місць Нью-Йорка та долучався до невеликих груп людей у колективному мовчанні. «Це була особлива можливість збиратися разом, щоб розділити момент, проте щоб він одночасно був моментом інтимної самотності» (Arad, 2009, c. 43). Ідея з меморіалізації, що виникла у архітектора ще до оголошення конкурсу, базувалася на концепті двох порожнеч у воді, які ніколи не заповнюються тією водою, що постійно в них заливається. Під час створення роботи для конкурсу цей концепт переріс у ідею матеріальної реалізації — порожнечі посеред басейнів, з краю яких можна стояти та дивитися вглиб них, «щоб зрозуміти жахливу масштабність події та руйнувань» (Arad, 2009, c. 44). З часом проєкт зазнавав змін — наприклад, було створено музей неподалік від меморіальних об’єктів і довелося відмовитися від підземних галерей з видом на воду, що стікає донизу. Однак основна ідея була реалізована. Меморіал «дозволив родинам згадати своїх близьких, туристам — побачити, як жителі Нью-Йорка пережили трагедію, а самим мешкан_кам Нью-Йорка — замислитися про відсутність тих, кого вже немає з нами. Ревучі, бездонні фонтани дозволяють нам спільно пережити рану, яка ніколи не заживе» (Johnson & CUNY Academic Commons, без дати).
Важливо, що це меморіал вшановує дві трагічні події, хоча різниця кількості жертв в обох подіях разюча. Це підкреслює цінність кожного з життів. Також важливо, що тривалий і неквапливий процес дозволив організувати механізм залучення різноманітних представни_ць міської спільноти.
Меморіал убитим євреям Європи в Берліні
У 1989 році в Берліні публіцистка Леї Рош та історик Еберхард Єкел заснували громадську ініціативу Perspektive Berlin стосовно необхідності створення меморіалу вбитих євреїв Європи і почали збір коштів на побудову такого меморіалу. Ця низова ініціатива отримала певну політичну підтримку, і з того часу у німецькому суспільстві почалися дискусії стосовно того, чи є необхідність у такому меморіалі та яким він повинен бути.
Узгодження того, яким має бути комплекс, тривало 5 років. Перший конкурс проєктів майбутнього меморіалу відбувся у 1994–1995 роках. На конкурс подали 528 заявок, і журі обрало переможцем проєкт художниці Крістін Якоб-Маркс, що передбачав створення бетонної плити розміром 100 на 100 метрів, на яку були б нанесені імена більш ніж 4 мільйонів євреїв, котрі стали жертвами Голокосту. Канцлеру ФРН Гельмуту Колю не сподобався цей проєкт через його «занадто величезний» розмір, через що результати конкурсу не були втілені (Staunton, 1998).
У 1997 році було проведено триетапний колоквіум, у рамках якого міжнародні експерт_ки обговорювали проєкт і погодили концепт монументу убитим євреям Європи та місце його розташування на території колишніх міністерських садів. За результатами колоквіуму було вирішено організувати новий, закритий конкурс, на який запросили 25 архітектор_ок і скульптор_ок (Memorial to the Murdered Jews of Europe, без дати). За результатами конкурсу переміг проєкт архітектора Пітера Айзенмана та митця Річарда Серри, згідно з яким пропонувалося створення меморіалу в форматі лабіринту з 4700 плит. Канцлер ФРН Коль наполягав на деяких змінах у проєкті. Серра вийшов із проєкту з особистих причин, і Айзенман дещо його переробив після консультацій з Колєм — наприклад, кількість плит зменшили до 2800, а збоку від меморіалу додали дерева (Staunton, 1998). У серпні 1998 року в Німеччині пройшли парламентські вибори, після яких було оновлено уряд, і новий міністр культури та медіа Міхаель Науманн вступив у перемовини з Айзенманом стосовно додаткових змін до меморіалу. У результаті перемовин було запропоновано оновлений проєкт — з подальшим зменшенням кількості плит і створенням освітнього дослідницького центру з бібліотекою під назвою «Будинок поминання», однак ці зміни не було враховано парламентом (Memorial to the Murdered Jews of Europe, без дати).
У червні 1999 року німецький парламент нарешті ухвалив рішення про будівництво Меморіалу та встановлення на його території освітнього Інформаційного центру для проведення виставок на тему Голокосту (Memorial to the Murdered Jews of Europe, без дати). Меморіал було відкрито у травні 2005 року. Він складається з великого поля зі стелами з 2711 прямокутних бетонних плит та Інформаційного центру під цим полем. Абстрактна форма в архітектурі меморіалу мала підкреслити той факт, що «масштаби жаху Голокосту такі, що будь-яка спроба відобразити його традиційними засобами неминуче є неадекватною» (Humanity in Action, 2011). Емоція, яку має викликати меморіал за задумом автора — відчуття закинутості та перебування у місці без початку та кінця (Staunton, 1998).
Цей проєкт критикують за надмірну абстрактність і за те, що його Інформаційний центр розташований у непомітному місці. Існує лінія критики, яка стверджує, що його було створено «німцями для німців» і що він є невдалою спробою вибачення перед євреями (Humanity in Action, 2011). Однак з часом ця контроверсійність відійшла на другий план, і меморіал став одним із місць, яке найчастіше відвідують туристи у Берліні (Cole, 2015). До того ж, як і було заплановано, цей простір став «наповненим життям»: берлінці повсякденно проводять на його території час, а діти полюбляють грати у хованки серед його бетонних плит (Cole, 2015).
У залученні значної кількості зацікавлених осіб без владних повноважень до прийняття рішень є виражені елементи прямої демократії. У цьому контексті вплив вагомих політичних гравців на результати партисипативного процесу на перший погляд може здаватися недемократичним. Однак треба зважати на те, що ці актори також часто мають демократичну легітимність — представницьку, тому врахування їхніх інтересів зазвичай не означає «опір волі народу» та може навіть посилювати значущість результатів залучення. З іншого боку, існує ризик монополізації інтерпретації минулого високоранговими посадовцями, тому при якісному процесі меморіалізації їхній вплив на процес має бути обмеженим.
Парк свободи у Преторії
У рамках південноафриканського Проєкту національної спадщини, що працював із потребою в публічній меморіалізації у молодій державі, було вирішено створити присвячений історії країни Парк свободи. Цей комплекс повинен був символізувати постапартеїдну Південну Африку та стати інклюзивним символом націєтворення (Marschall, 2010, с. 201). Робота над проєктом Парку розпочалася у червні 2000 року. Було проведено міжнародний архітектурний конкурс, проте відповідальний за реалізацію Парку фонд не був задоволений запропонованими роботами та вирішив розпочати процес створення нового проєкту парку з залученням місцевих архітектурних фірм. «Престиж і статус, пов’язані з продуктом архітектурної фірми світового класу, були втрачені на користь місцевого дизайну, який базувався на особливостях південноафриканського контексту та був вкорінений у місцевих традиціях» (Marschall, 2010, с. 207).
Дослідницький етап нового процесу передбачав залучення представни_ць різних груп південноафриканського суспільства до воркшопів, які вплинули на загальний концепт та дизайн Парку свободи. До того ж у рамках громадських консультацій було проведено загальнонаціональні опитування, які досліджували думки південноафрикан_ок стосовно концепту Парку свободи, ключових цінностей, що мали бути пов’язані з парком, та очікувань від досвіду перебування у ньому (Marschall, 2010, с. 208–209).
Будівництво Парку свободи розпочалося у 2002 році. Деякі частини Парку поступово ставали доступними для відвідувач_ок до завершення його будівництва, а повне відкриття комплексу відбулося у 2013-му. Розташований на ділянці площею 1,6 км², він складається з меморіалів, інтерактивного музею та природних об’єктів. Найбільшим меморіалом парку є «Стіна імен» довжиною 697 метрів, на яку нанесено близько 148 тисяч імен людей, що протягом століть гинули через участь у війнах і повстанських рухах заради свободи території, на якій знаходиться ПАР. Особливість парку полягає у тому, що в ньому є одночасно вираженими меморіальна, трагічна складова (біль від смертей і потреба у зціленні) та монументальна, оптимістична складова (гордість за багатий та різноманітний культурний спадок країни, святкування досягнень значних постатей її історії) (Marschall, 2010, с. 201).
Існує критика парку, яка ставить під сумнів його успіхи у створенні простору, що повноцінно віддає шану культурам різних спільнот, із яких складається південноафриканське суспільство (Marschall, 2010). Також варто зазначити, що вхід до Парку є платним, що робить його недоступним для багатьох людей. При цьому комерційна складова комплексу є свідомою, адже туристи — одна з його основних цільових аудиторій.
У випадку з Парком свободи доцільно звернути увагу на те, що до конкурсів треба залучати експертне журі та розробляти критерії оцінювання проєктів із залученням місцевих мешкан_ок і фахів_чинь, адже міжнародний статус конкурсу не гарантує позитивний результат. Недостатньо залучити всесвітньо відомих архітектор_ок для успішної реалізації проєкту зі створення меморіалу. Вони, на відміну від місцевих архітектор_ок, можуть не розуміти локальний контекст, який має ключове значення для жител_ьок країни та населеного пункту, де буде створено меморіал. Знання цього контексту робить доречним включення місцевих архітектор_ок до складу міжнародних проєктів.
Національний меморіал на честь ветеранів із числа корінних народів у Вашингтоні
Ще нещодавно у США не було меморіалів, присвячених ветеранам із числа корінних народів, і такий меморіал було вирішено створити на території Національного музею американських індіанців у Вашингтоні. Працівни_ці музею організували масштабний процес партисипації: у 2015–2017 роках вони провели 35 консультацій у 16 американських штатах, які відвідали приблизно 1200 людей. У лідер_ок племен, корінних американ_ок-ветеран_ок і представни_ць спільнот корінних американ_ок питали про рекомендації для майбутнього меморіалу (Smithsonian National Museum of the American Indian, 2018, c. 5). Наприклад, у ході консультацій було виявлено, що ветеран_ки з числа корінних народів не хотіли б, щоб у меморіалі були наявні імена ветеранів чи ознаки конкретних племен, адже він має бути присвячений усім ветеранам із корінних народів без винятку (National Native American Veterans Memorial, без дати). На консультаціях також проводили освітні події, пов’язані з історією корінних народів.
На базі зібраних рекомендацій було створено критерії для оцінювання заявок на міжнародний конкурс дизайну меморіалу, який було оголошено у 2017 році. У 2018 році переможцем конкурсу було обрано проєкт «Коло честі воїна», який розробив Гарві Прет — представник корінних племен Шейєнн та Арапахо, а також ветеран морської піхоти США. Меморіал відкрився у листопаді 2020 року на території Національного музею американських індіанців у Вашингтоні. Його основу утворюють коло з нержавіючої сталі, розташоване на кам’яному барабані, з якого витікає вода, місця для сидіння біля нього та чотири списи. В елементи дизайну меморіалу закладено багато сенсів із культур корінних народів США: цикли часу та життя, рух зірок та планет і чотири природні стихії, що нерозривно пов’язані з життям та пам’яттю про воїнів.
Меморіал на честь ветеранів із числа корінних народів є прикладом того, що вшанування певної категорії людей потребує діалогу з її представни_цями, адже вони можуть звернути увагу на важливі культурні аспекти та будуть сприймати меморіал як по-справжньому «свій».
Меморіал лісових пожеж у Канберрі
У січні 2003 року Австралію охопили сильні лісові пожежі, які 18 січня досягли передмістя Канберри. Внаслідок цієї трагедії 4 людини загинули, близько 500 людей отримали поранення і близько 470 будинків було зруйновано або сильно пошкоджено.
У січні–березні 2004 року було проведено публічні консультації стосовно меморіалу, присвяченого пожежам минулого року. На цьому етапі у представни_ць місцевої спільноти була можливість поділитися своїми думками по телефону й електронною поштою, було проведено фокус-групи, інтерв’ю та спеціальні зустрічі. У представни_ць місцевої спільноти дізнавалися, чи підтримують вони створення меморіалу, що цей меморіал має виражати та де він має бути розташований. Проєкт меморіалу, який відповідав би зібраним даним, доручили створити місцевій команді, що складалася з ми_сткинь Тесс Хоровіц і Мартіна Джоллі й експерта у темі фотографій Тоні Стіла (ACT Bushfire Memorial, без дати).
У квітні та травні 2005 року відбулися презентації проєкту меморіалу. Крім інформування про проєкт, на цих подіях відбувався ще один тип залучення: відвідувач_кам пропонували приносити особисті фотографії, пов’язані з днем пожежі, та формулювати написи, що наносилися на цеглини. Пізніше ці фотографії та цеглини стали важливою частиною меморіальної споруди, завдяки чому цей меморіал є гарним прикладом того, як місцева спільнота може бути залученою не лише до обговорення концепту меморіалу, а й до співтворення його фізичних елементів.
Меморіал відкрили 18 січня 2006 року, на третю річницю того, як пожежа досягла передмістя Канберри. Він розташований у Лісовому парку Стромло біля Канберри. В основі меморіалу — амфітеатр, ставок і скляні колони, які містять деталі з наданих представни_цями місцевої спільноти фотографій.
Меморіал Героїв Небесної Сотні у Києві
Навесні 2014 року не було чіткого розуміння, як вибудувати процес із меморіалізації подій Революції Гідності. На щастя, на противагу спонтанним ідеям було прийнято рішення зробити широкий процес громадських обговорень.
Перед тим, як Київська міська державна адміністрація (КМДА) оголосила конкурс на оновлення Майдану Незалежності, Департамент містобудування й архітектури КМДА проводив публічні обговорення, які тривали півроку. Загалом відбулося 35 публічних зустрічей, до кожної з яких долучалися до 100 учасни_ць Революції гідності, член_кинь їхніх родин, експерт_ок і просто зацікавлених людей (Cedos, 2023). На цих зустрічах, окрім обговорень, відбувалося інформування: запрошені експерт_ки проводили відкриті лекції з питань, пов’язаних із майбутнім публічним простором. Дискусії на перших зустрічах не були конструктивними — вони були стихійними та надмірно конфліктними. З часом публічні обговорення стали більш організованими, і було зібрано достатньо інформації для створення завдання конкурсу.
Для аналізу запитів громади було створено Раду громадських експертів, яка розробила конкурсне завдання на основі публічних обговорень (Салій, 2015, 3 грудня). З опорою на це конкурсне завдання у 2014–2015 роках було проведено конкурс «Територія гідності» у чотирьох номінаціях (громадський простір Майдану та центрального ядра Києва, меморіалізація, «Український дім», музей). Результати цього конкурсу не було реалізовано. Як зазначає архітекторка та політична діячка Ганна Бондар, «цей конкурс посягнув на занадто високу планку — місто було поставлено в умови вирішення загальнодержавних питань без відповідної державної підтримки. Тому для держави цей конкурс був і залишається низовим, міським проектом. Міською владою з огляду на велику залученість громадськості на ранній стадії цей конкурс сприймається як низовий, громадський проект» (Бондар, 2017).
У 2017–2018 роках було проведено другий конкурс на меморіал і музей, на якому переміг проєкт архітекторок Ірини Волинець і Марини Процик. Він передбачає створення Стели Героїв на колишній вулиці Інститутській. На її таблицях будуть написані імена Героїв Небесної Сотні. За задумом авторок, стела є образом протестувальни_ць, що стоять пліч-о-пліч зі щитами. Також заплановано створення меморіальної алеї та саду. Результати другого конкурсу поки не були реалізовані: спочатку була затримка через слідчі експерименти Генеральної прокуратури й арешт запланованої під меморіал земельної ділянки, а у 2022 році роботи з проєктування музею перервалися через повномасштабне вторгнення Росії. Однак громадські обговорення, що відбулися у 2014 році, є позитивним прикладом залучення містян_ок до процесу меморіалізації.
Монумент «Жінки Другої світової війни», Лондон
Наприкінці 1990-х років у Великобританії стало актуальним питання вшанування ролі, яку британські жінки відіграли у Другій світовій війні — серед цих жінок були військові, медикині, рятувальниці, пожежниці, операторки тощо.
Було організовано відкритий конкурс. До журі входили відомі скульптор_ки, а сам конкурс не передбачав публічних обговорень. У результаті конкурсу було вирішено втілити монумент, який був поєднанням двох проєктів-переможців. Згідно з дизайном першого проєкту, на п'єдесталі було б розташовано жінку на цивільній службі, яка прикриває собою дитину під час бомбардування. Однак після рекомендацій Міської ради Вестмінстера стосовно того, що такий дизайн робить акцент на наглядачках за повітряними атаками, було реалізовано другий проєкт-переможець, який зображає жіночий повсякденний одяг, який висить на кілочках. За задумом, такий монумент мав підкреслювати однакову важливість внеску жінок на цивільній та військовій службах. У ньому також наявний акцент на гендерно схвалюваних ролях, до яких жінки поверталися після закінчення Другої світової війни (Gibson & Mollan, 2012, c. 271). Монумент відкрили у 2005 році, до 60-ї річниці завершення Другої світової війни.
Під час публічної дискусії стосовно монумента, яка відбулася після його встановлення, виявилося, що значна кількість жінок, які перебували на військовій службі або були ветеранками, вважають, що монумент з неповагою ставиться до їхнього досвіду, адже він акцентує увагу на тимчасовості жіночої служби та має підтекст, що жінки, на відміну від чоловіків, не були повноцінними військовими. Випадок із цим монументом лише переконує, що при створенні меморіальних споруд необхідно впевнитися в тому, що ті, кого ці споруди хочуть вшанувати, будуть згодні з його сенсами.
Два пам’ятники ЗУНР у Львові
У 2018 році у Львові відкрили 2 пам’ятники на честь 100-річчя створення Західноукраїнської Народної Республіки. Ці пам’ятники розташовані на відстані 400 метрів один від одного. Така ситуація виникла через неузгодженість дій Львівської міськради та Львівської обласної державної адміністрації, які запланували встановити по пам’ятнику, присвяченому одній події, та яким бракувало комунікації між собою стосовно цього питання (Звірюка В Короні. Скільки Пам’ятників ЗУНР Потрібно Львову, без дати).
Пам’ятник від міськради — це скульптура висотою 3,5 метра, яка зображає лева з герба ЗУНР, що стоїть на каменях, і символізує пробудження молодої держави (Шиян, 2018). Восьмиметровий пам’ятник від ЛОДА — це гранітна плита з бронзовими руками, які тримають герб України й символізують політичну та військову волю (Пам’ятник ЗУНР та УГА у Львові, 2018).
Цей випадок підкреслює, що органи влади мають певною мірою узгоджувати дії між собою для того, щоб меморіалізація не зводилася лише до виконання цільових показників і демонстрації політичної волі відповідальних за монументи акторів.
Якісна робота над меморіалами зазвичай триває роками, адже її ціль — це вдалий кінцевий результат, якого складно досягти, якщо діяти поспіхом. Процес прийняття рішень, який включає у себе залучення різних категорій людей, дуже сприяє створенню вдалих меморіалів. Таке залучення має передбачати врахування інтересів і позицій різних сторін: місцевої спільноти, балансоутримувачів, впливових політик_инь і представни_ць інституцій тощо. Сторона, незалучення якої з високою ймовірністю призведе до невдоволення меморіалом, — люди, які безпосередньо стали учасни_цями подій, яким його присвячено.
Проведення архітектурного конкурсу сприяє публічній дискусії та дозволяє зібрати багато різноманітних ідей. Окрім того, що серед цих ідей обирається найвище оцінена, існує можливість інтегрувати до неї вдалі рішення з альтернативних проєктів. Конкурсне завдання та критерії оцінювання повинні бути створені на основі позицій зацікавлених сторін. Важливо, щоб склад журі конкурсу був компетентним, а підвищенню сталості його вибору буде сприяти включення до складу не тільки експертів з архітектурної та художньої тематики, а й постраждалих від події та представни_ць відповідальних департаментів органів виконавчої влади. До того ж меморіал повинен бути пов’язаним з місцевим контекстом, тому запрошення всесвітньо відомих архітектор_ок не гарантує створення успішного дизайну.
Чільне зображення: Меморіал убитим євреям Європи в Берліні
Джерела
Бондар, А. (2017, 19 жовтня). Територія Гідності. Чи потрібен новий конкурс на музей Революції і меморіал Небесної Сотні / Mistosite. https://mistosite.org.ua/uk/articles/terytoriia-hidnosti-chy-potriben-novyi-konkurs-na-muzei-revoliutsii-i-memorial-nebesnoi-sotni
Звірюка в короні. Скільки пам’ятників ЗУНР потрібно Львову (без дати) / Твоє місто. https://tvoemisto.tv/exclusive/zviryuka_v_koroni_skilky_pamyatnykiv_zunr_potribno_lvovu_95754.html
Національний Меморіальний Комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності (без дати). Архітектурний проєкт Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні. https://www.maidanmuseum.org/uk/node/1291
Національний Меморіальний Комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності (без дати). Стела героїв — центральне місце меморіального комплексу. На таблицях стели будуть написані імена Героїв Небесної Сотні. За задумом авторів, стела є образом протестувальників, що стоять пліч-о-пліч зі щитами. https://www.maidanmuseum.org/uk/node/1291
Пам’ятник ЗУНР та УГА у Львові (2018, 3 листопада) / Фотографії Старого Львова. https://photo-lviv.in.ua/yak-u-lvovi-vidkrivali-pam-yatnik-zunr-ta-uga-video/
Пам’ятник на перехресті вулиць Городоцької та Бенедиктовича (2019, 1 листопада) / 032.ua. https://www.032.ua/news/2559719/cerez-rik-pisla-vstanovlenna-akij-iz-pamatnikiv-zunr-u-lvovi-garnisij-opituvanna
Салій, Ю. (2015, 3 грудня). Конкурс «Територія гідності». Історія успіху та урок для влади / Українська правда — Життя. https://life.pravda.com.ua/culture/2015/12/3/204230/
Шиян, О. (2018, 24 жовтня). У Львові встановили скульптуру лева до 100-річчя ЗУНР / ZAXID.NET. https://zaxid.net/u_lvovi_vstanovili_pamyatnik_do_100_richchya_zunr_n1468405
ACT Government (без дати). ACT Bushfire Memorial. https://www.arts.act.gov.au/public-art/act-bushfire-memorial
ACT Government (2023, January 12). 20th Anniversary of the 2003 Canberra Bushfires. https://www.act.gov.au/our-canberra/latest-news/2023/january/20th-anniversary-of-the-2003-canberra-bushfires
Arad, M. (2009). Reflecting Absence / Places, 21(1). https://escholarship.org/content/qt5nf4t3k6/qt5nf4t3k6.pdf
Asico, J. & AP. (без дати). Cynthia Chavez Lamar, director of the Smithsonian’s National Museum of the American Indian, left, and designer Harvey Pratt of the Cheyenne and Arapaho tribes of Oklahoma, right, in front of the National Native American Veterans Memorial on Friday in Washington, D. C. / CNN. https://edition.cnn.com/2022/11/13/us/native-american-veterans-memorial-dedication-trnd/index.html
Cedos (2023, 6 березня). Пам’ять і меморіалізація у громадах: як приймати рішення [Відео] / YouTube. https://www.youtube.com/watch?v=9zo8_dM-Xag
Cole, D. (2015, May 6). A decade on, Berlin Holocaust Memorial a top tourist draw / Times of Israel. https://www.timesofisrael.com/a-decade-on-berlin-holocaust-memorial-a-top-tourist-draw/ Freedom Park (без дати).
Freedom Park | Heritage Site & Museum. https://www.freedompark.co.za/index.php
Gibson, S., & Mollan, S. (2012). Representations of peace and conflict. Palgrave Macmillan UK eBooks. Humanity in Action (2011, January). A Self-Serving Admission of Guilt: An examination of the intentions and effects of Germany’s Memorial to the Murdered Jews of Europe. https://humanityinaction.org/knowledge_detail/a-self-serving-admission-of-guilt-an-examination-of-the-intentions-and-effects-of-germanys-memorial-to-the-murdered-jews-of-europe/
Johnson, N. & CUNY Academic Commons (без дати). “Reflecting Absence”: The World Trade Center Memorial Fountains / New York State of Mind: Mapping New York Literary History. https://amlit.commons.gc.cuny.edu/archives/646
Lower Manhattan Development Corporation (2003, квітень). World Trade Center Site. Memorial Competition Guidelines. https://www.911memorial.org/sites/default/files/inline-files/2003%20april.28%20LMDC%20Memorial%20Guidelines.pdf
Lower Manhattan Development Corporation (без дати). World Trade Center Site Memorial Competition. http://www.renewnyc.com/memorial/competition.asp
Marschall, S. (2010). Landscape of Memory. Commemorative monuments, memorials and public statuary in post-apartheid South-Africa. Brill, Leiden [etc.]. https://hdl.handle.net/1887/18536
Memorial to the Murdered Jews of Europe (без дати). Stiftung Denkmal für die Ermordeten Juden Europas. https://www.stiftung-denkmal.de/en/memorials/memorial-to-the-murdered-jews-of-europe/#Geschichte
National Museum of the American Indian (без дати). National Native American Veterans Memorial. https://americanindian.si.edu/visit/washington/nnavm Sableman, P. (2016, 4 вересня). 9/11 Memorial and Museum / flickr.com. https://www.flickr.com/photos/pasa/28815276064/
Smithsonian National Museum of the American Indian (2018). National Native American Veterans Memorial. Consultation report. Staunton, D. (1998, August 12). Haunted still. A bow to the past clouds Germany’s future / The Guardian. https://www.theguardian.com/world/1998/aug/12/1
Weisser, К. (2006, серпень). Holocaust-Mahnmal Berlin / Wikimedia Commons. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Holocaust-Mahnmal_Berlin_2006.jpg Willard. (2014, 23 вересня). London 33: Women in War / flickr.com. https://www.flickr.com/photos/slightlyblurred/15328062352/
