Треті місця як простори спільності

Останнім часом медіа тільки й говорять про епідемію самотності^[1], а соцмережі переповнюються порадами, як вийти з циклу «дім — робота». Багатьом не вистачає місця поза квартирою чи офісом, яке буде їх радо вітати кожен день і не потребуватиме значних фінансових витрат.

Американський політолог Роберт Патнем зазначає, що зниження соціального капіталу — а отже, кількості соціальних зв’язків — має чимало негативного впливу на освіту, громадську безпеку, економічне процвітання, здоров'я, щастя та демократичне врядування. У своїй книзі «Боулінг на самоті» він часто наголошує на важливості регулярних взаємодій віч-на-віч з іншими членами спільноти у місцях спільного використання. Це сприяє побудові взаємності та довіри. Ігрові клуби, місцеві асоціації та громадські центри мають значення через те, що вони неодноразово та передбачувано об'єднують різних людей. За таких умов соціальні звʼязки виникають невимушено, як частина дозвілля. І саме такі простори є справжніми третіми місцями.

Що таке третє місце?

Поняття «третє місце» сформулював американський урбаністичний соціолог Рей Ольденбург у 1980-х роках у своїй книзі The Great Good Place. Звісно ж, це не означає, що третіх місць до цього не існувало — просто на їх позначення не було окремого терміну. Згідно з Ольденбургом, першим місцем у житті людини є дім, а другим — робота. Третє місце перебуває поза їхніми межами та дозволяє формувати нові соціальні зв’язки через повторювану взаємодію з іншими людьми.

Таке розмежування у філософії Ольденбурга пов’язане зі змінами, що відбулися в американському суспільстві та містобудуванні після Другої світової війни. Інфраструктура в США ставала все більш сконцентрованою на автомобілях як на єдиному виді транспорту, багато людей переїжджали до передмість, а житлові зони чітко відмежовувалися від комерційних. Культура теж зазнавала змін. Колективні соціальні практики втрачали значущість, а люди дедалі більше зосереджувалися на приватному: дозвілля переставало включати сусід_ок і ставало більш індивідуалізованим і комерціалізованим. Місць для проведення часу поза домом ставало менше — кафе та бари пріоритезували ефективність і прибуток понад спільноту, тож створювали атмосферу, що сприяла високому обороту споживач_ок, а до парків, бібліотек чи громадських центрів можна було дістатися лише машиною.

Для того, аби певний заклад вважався справжнім третім місцем, Ольденбург вважає, що він має виконувати вісім вимог^[2]:

1. Бути «нейтральною зоною», де люди можуть вільно приходити і йти, ніхто не має виступати господарем, і ніхто не зобов'язаний бути присутнім.
2. Має вирівнювати соціальний статус присутніх. Професія, дохід, клас та інші показники статусу не відіграють ролі при відвідуванні закладу.
3. Основним заняттям у цих місцях є розмови. Через спілкування відвідувач_ки знайомляться та формують спільноти.
4. У цю локацію легко потрапити. Зазвичай вона розташована посеред житлового району, має сталий розклад роботи та не потребує планування чи резервації для відвідування.
5. Місце має своїх постійних відвідувач_ок. Саме вони задають атмосферу закладу, створюють відчуття стабільності та вітають новач_ок.
6. Вигляд закладу простий, навіть скромний. Інтер’єр не женеться за трендами, гламуром чи ексклюзивністю. Навпаки, від нього віє чимось знайомим і комфортним.
7. Настрій всередині закладу — грайливий. Атмосфера сприяє гумору та безтурботності, що відділяє третє місце від тиску роботи та зобов’язань дому.
8. Відчуття «дому поза домом». У закладі людина почувається психологічно комфортно, має відчуття належності.

Наявність третіх місць сприяє єдності громади, формуванню нових соціальних зв’язків і капіталу, створенню місць для взаємодопомоги. Вони заохочують до розслаблення та соціалізації, покращують якість життя. Більше того, перебування у третіх місцях розвиває людину як особистість, адже дозволяє частіше зустрічатися із різними поглядами та походженнями людей. Саме тому можна сказати, що однією з найголовніших функцій третіх місць є просування демократії. Адже тут вирують дискусії та формуються нові кола спілкування^[3].

Звісно, нині місця громадського збору відіграють меншу роль у демократичних процесах, ніж, скажімо, у Давньому Римі, адже існують організовані демократичні інституційні процеси, в тому числі активність політичних партій чи рухів, громадських організацій, медіа тощо. У сучасної людини є більша кількість опцій виявлення своєї політичної волі, пошуку однодум_иць і координації дій. Це можна робити навіть через інтернет. Проте треті місця все ще виконують роль зближення людей шляхом ознайомлення з іншими точками зору, знайомства із людьми з різних соціальних груп. Таким чином вони посилюють прийняття, толерантність, інклюзію у громаді та сприяють створенню спільних норм поведінки.

Платні чи безкоштовні?

Під характеристики, визначені Ольденбургом, підпадають громадські центри, кафе, бари, ринки, зони відпочинку чи спорту, центри мистецтв, релігійні установи, бібліотеки тощо. Вони можуть бути державними, комунальними та комерційними. Частина з них не потребує плати за використання чи перебування, а для деяких потрібні членські внески чи купівля товарів. Чи важлива відсутність коштів для справжнього третього місця?

Історично саме кафе, бари та кав’ярні були місцями соціалізації та побудови спільноти. Але ціна доступу до цих місць була мінімальною — чашка кави, кухоль пива, десерт чи закуска. Невелика покупка давала відвідувач_кам можливість проводити у закладі тривалий час, спілкуючись з іншими, беручи участь у спільних активностях чи обговореннях. Таким чином, первинною ціллю третіх місць є не комерційний успіх, продуктивність чи економічна ефективність, а створення місця постійного відвідування, людського контакту.

Коли облаштування закладу, рівень шуму чи політики віддають перевагу споживанню і викликають великий оборот клієнт_ок і низьку тривалість їхнього перебування, локація втрачає ключові компоненти третього місця. Треті місця часто мають простий дизайн, знайомий формат і відсутність елементів новизни чи статусу. Таким чином вони уникають високих цінників і тиску покупки, проте сприяють щоденному відвідуванню.

Відповідно, закриті локальні клуби, що потребують коштовного членського внеску, модні заклади із високим цінником, торговельні центри чи магазини не підпадають під поняття третього місця. Так само і коворкінги, які хоч і віддаляються від формату офісу, але все ще зосереджені на роботі та потребують оплати за перебування, не є справжнім третім місцем.

Комунальні vs. комерційні треті місця

Формування спільноти, підвищення кількості регулярних відвідувач_ок і створення атмосфери знайомств та спілкування можуть відбуватися завдяки посиленню привабливості локальних комунальних закладів — наприклад, бібліотек. За Еріком Кліненбергом, бібліотеки є прикладом однієї з найбільш важливих, але недооцінених форм соціальної інфраструктури^[4].

Для доступу до бібліотеки не треба купувати книгу, бронювати місце чи одягатися певним чином. Вони відкриті для всіх вікових категорій і часто мають культурні програми з різними активностями. Таким чином, батьки з дітьми можуть прийти на спільне читання, де мама чи тато отримує трохи відпочинку та вільного часу, а діти знайомляться один з одним і слухають нові історії. Або ж старша аудиторія може відвідати події з творчості чи ремесла, організувати зібрання читацького клубу чи використати інші можливості простору для знайомства та навчання.

Часто, окрім задачі позичати книги, у бібліотеках є набір функцій, про які знає не кож_на. Вони можуть пропонувати допомогу в навчанні — курси з читання, знайомства з літературою, мовні класи. Тут можуть відбуватися різні події та дискусії. Іноді є технічні можливості у вигляді комп’ютерів, проєкторів, інтерактивних дошок, завдяки яким бібліотека може навчати медіаграмотності, сліпого друку чи правил користування інтернетом. Загалом цей технічний ресурс члени спільноти можуть використовувати у своїх цілях — навчання, проведення подій чи клубів тощо. У деяких бібліотеках є клуби за інтересами чи регулярні групові активності, майстер-класи.

У своїй книзі Кліненберг показує, що ця мультифункціональність бібліотек є надзвичайно ефективною для створення та підтримки соціального життя у громаді. Це також відтворює думку, що соціальні зв’язки будуються не лише через бажання учасни_ць, а й через постійні зустрічі у спільному просторі.

Однак бібліотеки також є яскравим маркером політичних рішень і матеріального становища соціальної інфраструктури. Коли у них є достатньо фінансування, простори оновлюються фізично, мають більше ресурсів на створення соціальних та культурних програм і залучення людей. У таких закладах справді формуються спільноти. А от у бібліотеках, яким не вистачає коштів і людей, книги часто припадають пилом у пустих залах, до яких лиш зрідка заходить зацікавлен_а перехож_а.

В Україні є і книгарні, які намагаються подолати рамки комерційного і створити навколо себе спільноту та цінність, яка не буде обтяжуватися потребою купівлі товару. Зазвичай так роблять ті заклади, які, крім купівлі книг, пропонують ще місце для сидіння, а також напої та їжу. Хоч першою задачею комерційного закладу є заробляння грошей, він пропонує безкоштовні події, створює простір для тривалого спілкування та активно діє для створення групи любитель_ок як закладу, так і цінностей, які він репрезентує.

І тут постає питання: чи є формування спільноти маркетинговим ходом для максимізації прибутку, чи прибуток закладу є побічним бонусом від того, що у ньому сформувалося третє місце? Так, у книгарнях-кав’ярнях немає вимоги купити товар, аби бути присутнім у просторі, проте невисловлені соціальні норми свідчать, що варто придбати хоча б напій чи десерт, аби триваліше займати місце. Крім того, навряд чи відвідувач_ка буде читати книгу у такому місці, наче в_она у бібліотеці. Також складно сказати, наскільки атмосфера закладу сприяє саме розмовам і спілкуванню між незнайом_ками. Теоретично, за наявності такого соціального контракту людина буде витрачати більше, якщо вона регулярніше ходитиме до такого закладу, ніж до бібліотеки. Проте він чи вона все одно отримуватиме відносно дешевий доступ до спільноти та простору, що відповідає вимогам Ольденбурга.

Інші варіанти третіх місць в Україні

Одним із менш традиційних третіх місць, які, однак, мають в Україні чималу популярність, можна назвати волонтерські групи. Вони можуть діяти на базі найрізноманітніших установ і при цьому не мати із ними прямого зв’язку у своїй діяльності. У їхніх просторах люди збираються на плетіння сіток, створення окопних свічок, аби влаштовувати збори для забезпечення актуальних потреб військових тощо. Можливо, центральною метою діяльності цих груп не є саме спілкування, проте вони забезпечують взаємопідтримку членів спільноти та створюють нове місце регулярного відвідування для багатьох із них. Також можна заперечити, що атмосфера у цих просторах ніяк не грайлива. Проте іншою думкою може бути те, що грайливість атмосфери — поняття умовне, і головним є те, що вона не має хатніх справ та зобов’язань роботи. Тобто третє місце має свої особливі умови, які вирізняють його від інших місць проведення часу.

Інший приклад — проєкт Community reBuilding, який спільно створювали Cedos та UMAEF (Ukraine-Moldova American Enterprise Fund), — він надавав фінансову й експертну підтримку для створення або оновлення центрів спільнототворення. Ці центри є доступними фізичними просторами, що створюють можливість для людей з різних соціальних груп спільно проводити дозвілля, розвивати громаду та співпрацю, а отже, є третіми місцями. Для участі у програмі були відібрані ідеї, що вже так чи інакше втілювалися в уже наявних закладах культури, мистецтва та громадської діяльності, однак потребували підтримки й умов для зростання їхніх можливостей.

Треті місця онлайн

Сам автор поняття висловлюється проти розуміння віртуальних спільнот як третіх місць. Ольденбург вважав треті місця суто офлайн-феноменом, де спілкування відбувається віч-на-віч. У своєму інтерв’ю для Steelcase 360 Magazine він зазначав, що «віртуальний» означає несправжній^[5].

Проте варто зважати, що соціолог розглядає інтернет і відеоігри як пасивне споживання контенту, яке не сприяє обговоренню та взаємодії між людьми. Порівняно із 1980-ми роками, технології значно просунулися, аби дозволити формувати треті місця навіть онлайн^[6].

Багато сучасних дослідни_ць вважають, що віртуальні треті місця також мають право на існування. Не кожен сайт в інтернеті є таким місцем. Мають зберігатися вісім основних характеристик, за винятком фізичної відстані від дому чи роботи. Соціальні мережі, наприклад, не підпадають під визначення, адже мають ієрархічність між інфлюенсер_ками і кріейтор_ками та споживач_ками контенту, розмови не є основою існування цих платформ, а їхній дизайн наслідує тренди. А от віртуальні простори, засновані на чатах, наприклад, Discord чи Twitter, і мультиплеєрні комп’ютерні ігри — цілком можуть підпасти під визначення третього місця^[7].

Побудова Discord дозволяє приєднуватися до чатів і від’єднуватися від них на основі інтересів у будь-який час без зобов’язань, а постійне спілкування у каналах створює «постійних відвідувач_ок». За винятком волонтерських ролей модератор_ок, соціальний статус не має значення на платформі. Ціллю участі у цих чатах є обговорення цікавих тем, що створює легку та соціальну атмосферу. Платформа не женеться за трендовим виглядом чи форматом контенту. За доступ до Discord не потрібно платити, а додаток доступний як на комп’ютері, так і на телефоні. Усі ці якості дозволяють говорити про платформу як про віртуальне третє місце^[8]. Багато з цих характеристик були схожими і для Twitter, проте після перетворення на X платформа запровадила нові правила, що більше наблизило її до інших соціальних мереж.

Масові багатокористувацькі онлайн-ігри (англ. MMOs) теж надають користувач_кам простір для створення соціальних зв’язків поза домом і роботою. Завдяки їм люди формують хай не глибокі емоційні зв’язки з іншими, але широкі соціальні мережі людей різних поглядів^[9]. Вони дозволяють користувач_кам побудувати спільноти із фокусом на конкретній зацікавленості, регулярно спілкуватися з іншими грав_чинями, попри можливі складнощі фізичної взаємодії офлайн.

Силою віртуальних місць є саме їхня можливість створювати більш доступні способи взаємодії, які «вирівнюють» користувач_ок різного віку, статусу, часової зони і зберігають рівень комфорту та грайливості, потрібний для соціальних взаємодій^[10].

Чільне фото: Едуард Преці / Unsplash.

Джерела

1. Oldenburg, R. (2023). The Great Good Place: Cafés, coffee shops, bookstores, bars, hair salons, and other hangouts at the heart of a community. Berkshire. https://doi.org/10.2307/jj.9561417
2. Third Places in Culture — Ray Oldenburg Q&A — Steelcase. (б. д.). Steelcase. https://www.steelcase.com/research/articles/topics/design/q-ray-oldenburg/
3. Klinenberg, E. (2018). Palaces for the People: How Social Infrastructure Can Help Fight Inequality, Polarization, and the Decline of Civic Life. Crown.
4. Constance A. Steinkuehler, Dmitri Williams, Where Everybody Knows Your (Screen) Name: Online Games as “Third Places”, Journal of Computer-Mediated Communication, Volume 11, Issue 4, 1 July 2006, Pages 885–909, https://doi.org/10.1111/j.1083-6101.2006.00300.x
5. JaeWon Kim, Thea Klein-Balajee, Ryan M. Kelly, and Alexis Hiniker. 2025. Discord’s Design Encourages “Third Place” Social Media Experiences. In Woodstock ’18: ACM Symposium on Neural Gaze Detection, June 03–05, 2018, Woodstock, NY. ACM, New York, NY, USA, 34 pages. https://doi.org/10.48550/arXiv.2501.09951

Поділитися текстом

Facebook Twitter