«Сцена» — це публічний простір у Дніпрі, де будь-хто могли провести свою подію. Він з’явився влітку 2017 року, а вже у 2018 році отримав нагороду European Prize for Urban Public Space, яка відзначає найкращі публічні простори Європи.
Цієї осені Сцена офіційно припинила своє існування і буде розібрана. Про початок проекту, створення спільноти і його результатими ми поговорили з одним із ініціаторів Сцени і головою громадської організації «Культура Медіальна» Андрієм Палашем.
«Ми знали, що хочемо створити культурний простір»
З 2014 року «Культура медіальна» проводить у Дніпрі фестиваль аудіовізуального мистецтва і нових медіа «Конструкція». Це щорічна подія, яка працює з різними міськими локаціями. За допомогою нових технологій, сучасного мистецтва і дискусій ми переосмислюємо старе наповнення, наприклад, органного залу, художнього музею, історичного музею, планетарію, акваріуму. Всі заходи є досить одноразовими, незалежно від тематики: освітні, музичні чи виставкові, — вони тривають не більше 2-3 тижнів.
У 2016 році ми подумали, що було б добре зробити щось постійне. Виник проект сучасного культурного центру. Хотіли створити середовище, у якому перетинається освіта і мистецтво. Зробити постійний простір не вийшло і ми вирішили створити тимчасовий. Це допомогло б краще зрозуміти свою аудиторію. Врешті-решт, це був шанс створити щось видиме.
На «Конструкцію» приїхав польський урбаніст і дослідник Куба Снопек, який 3 роки викладав у інституті «Стрелка» в Москві, і ми вирішили створити щось разом. Куба надихнувся нашим форматом фестивалів у різних просторах. За півроку ми запропонували йому локацію в закинутій частині Парку Шевченка, де зараз розташована Сцена. На цьому місці колись був радянський амфітеатр на 2500 людей. Ми надіслали йому фотографії, розповіли історію локації і запропонували зробити спільний проект.
Сцену розробляли колективно архітектор_ки, ландшафтні дизайнер_ки й урбаніст_ки, яких Куба запрошував з Італії, Данії, Чехії та Польщі; а також локальна команда з Дніпра: викладач_ки Будівельної академії, студент_ки, практикуючі архітектор_ки, культурні діяч_ки і просто активні мешкан_ки міста.
Ми знали, що хочемо створити культурний простір, але не знали, для кого ми це робимо. Протягом 2017 року провели невелике дослідження — опитали мешкан_ок міста різного віку: хіпстер_ок, підлітків, батьків з дітьми, поліцейських. Був навіть один священик. Ми опитали також представни_ць громадських організацій, архітектурну та культурну тусовки міста. Не пам’ятаю, скільки саме людей, але досить багато. Ми запитували, як вони ставляться до цієї території, що вони знають про це місце, чи готові вони проводити там щось самостійно і які це можуть бути заходи.
Читайте також:
Ландшафтна архітектура для публічних просторів. Інтерв’ю Максима Коцюби
Після цього ми провели також онлайн-опитування про те, які 20 заходів наші знайомі хочуть відвідати. Вийшов довгий список, у якому часто повторювалося «кіно». Зустрічалося також словосполучення «щось затишне»: люди хотіли заходів, які можна відвідувати в халаті й капцях. Хотіли також концертів, освітніх заходів, воркшопів, лекцій, презентацій. Багато людей хотіли займатися йогою. З цього списку ми обрали напрямки, які найчастіше повторювалися. Відштовхуючись від формату заходів, архітектор_ки почали проектувати форму. Ми розуміли, що потрібен екран для фільмів, сцена для концертів і зона для воркшопів і лекцій. Все це нас підштовхнуло до створення того проекту, який врешті вийшов.
«600 людей взяли участь і робили все безкоштовно»
Як тільки з’явилася концепція проекту і перші ескізи Сцени, ми пішли до головного архітектора. Показали йому все і запитали, чи можемо там будувати. Він відповів, що це природоохоронна територія і там не можна будувати нічого постійного. Однак, якщо конструкція тимчасова і в документах буде значитися як арт-павільйон, тоді проблем не буде і нам дозволять зробити проект на 2-3 місяці.
Представни_ці парку не хотіли з нами співпрацювати і вимагали сплачувати оренду. Однак, ми надіслали лист в Департамент житлово-комунальних послуг і розповіли, що це тимчасовий культурно-соціальний проект в рамках фестивалю «Конструкція». Департамент підписав дозвіл і після цього ми заключили договір з парком і Управлінням культури.
Сцена — це краудсорсинговий проект: збирається багато людей, роблять все безкоштовно і намагаються ділитися ресурсами, які в них є. У цьому взяли участь приблизно 600 людей. Ми не шукали грантів для цього проекту і не просили місто виділити нам кошти. На краудфандинговій платформі зібрали 5 тисяч доларів. Після запуску краудфандингової кампанії до нас почали звертатися приватні компанії і девелопери, які запропонували свою допомогу. Загалом ми зібрали 200 тисяч гривень.
Читати також:
Партисипативні практики в урбаністиці
На проект мало вистачити 150 тисяч гривень. Ми почали будувати наприкінці травня 2017 року, але стартував дачний сезон і ціни на будівельні матеріали зросли на 30%. Ми не знали, що існує така сезонна динаміка цін. Для проведення всіх запланованих робіт не вистачило грошей — за перший рік Сцени ми збудували лише основний каркас.
2018 року ми почали другу краудфандингову кампанію. Є програма фонду «Відродження», в рамках якої вони подвоюють заявлену на краудфандинг суму за умови її успішного збору. Ми скористалися цією можливістю. Крім цього, подали проект на муніципальну програму «Культурна столиця», від якої отримали 42 тисячі гривень. Загалом цього року зібрали 130 тисяч гривень. Якщо у 2017 році ми «воювали» за всі офіційні дозволи, то у 201 році місто саме спитало: «Чим можемо допомогти?» До Сцени провели освітлення, поставили смітники і біотуалет, запросили «Зеленбуд» і він підрізав сухі гілки дерев.
Хтось нас підтримував, а хтось — ні. Як тільки Сцену збудували, з неї вкрали вбудований підсилювач звуку, зламали декілька елементів конструкції, вирвали квіти і намалювали графіті. Багато громадських діяч_ок казали, що у нас нічого не вийде, це неможливо і занадто масштабний проект. Архітектор_ки говорили, що з маленьким бюджетом не зможемо будувати якісно, а працювати безкоштовно ніхто не захоче. Дуже важливо, що ми спілкувалися з містян_ками і лідер_ками думок задовго до того, як почався проект і навіть до того, як була придумана форма. Ми всім розповідали про свої плани. Загалом, я вважаю, все в порядку, багато негативу не було.
Коли Сцена була готова, проект надихнув багатьох містян_ок. Навколо нього сформувалася спільнота. Майже всі заходи відвідували мінімум 100 людей. Для міста це був великий прорив. Ми залучили багато різних людей, з якими я б не зустрівся у звичайному житті. Микола, тато трьох дітей, приїжджав щодня після роботи хоча б на дві години, щоби допомогти з будівництвом Сцени. Ще один хлопець — Олексій Друбич, який служить в ізраїльській армії, спеціально взяв відпустку на три тижні, щоби будувати Сцену. Таких героїв дуже багато, насправді, це вони створили Сцену.
«Формат простру для всіх виправдав себе на 99%»
Спочатку Сцену будували для фестивалю «Конструкція» і в рамках цієї події там відбулося декілька заходів. Після цього простір працював так, що люди могли самі там щось проводити. Ми призначили відповідальну людину, кураторку Олю Самойленко. Вона приймала заявки на проведення заходів через фейсбук або електронну пошту. Люди розповідали про формат заходу, а вона пропонувала їм вільний час.
Якщо формат не підходив, ми відмовляли в проведенні, але це траплялося рідко. Сцена охопила дуже різну аудиторію від 5 до 70 років. Велика спільнота мам декілька разів проводила одноденний міні-фестиваль для дітей з іграми і воркшопами. Були бабусі, які переодягалися у народні костюми і водили хороводи. Були концерти експериментальної електронної музики, були кіно-вечори. Загалом за два сезони відбулося близько 120 заходів. Координувала це все одна людина. Крім цього, завжди була людина, яка займалася технічною підтримкою: підключення апаратури, електрики.
Одного разу ми відмовили в проведенні заходу. Хлопець, який організовував кінопокази, запропонував подивитися російський фільм, де використовуються не зовсім доречні у теперішній ситуації формулювання. Подія викликала незадоволення у соцмережах і ми вирішили відмовити організатору.
Читайте також:
Код міста: не можна приїхати в місто і за кілька днів створити добро
Формат «простру для всіх» виправдав себе на 99%. Наша організація працює з молодою аудиторією 18-35 років: ми знаємо, що їм потрібно, які заходи їм подобаються. Сцена була набагато цікавішою, там я зустрів людей дуже різного віку, які по-іншому спілкуються, по-іншому підходять до організації заходів, у них інші потреби. Формат подій не завжди був мені цікавим і зрозумілим, але я бачив, що люди приходять і їм подобається. На Сцені проводили заходи дуже різної якості. Але ми розуміли, що наш простір — це майданчик для експериментів і ми були до всього відкриті.
Хочеться, щоби це не було тимчасово, хоча б на п’ять років. Дуже багато сил витрачено на створення і реалізацію цього проекту. Коли з’являється ідея — потрібно думати про бюджет. Варто мати якийсь буфер, запас грошей. Погано, коли фінансів впритул або не вистачає. Це може не тільки ускладнити процес створення об’єкта і саму реалізацію, але й бути причиною конфліктів у команді. Хотілося б, щоби проект мав більший бюджет.
«Ми повинні розібрати Сцену — це навіть не обговорювалося»
Наприкінці вересня і на початку жовтня ми провели дві зустрічі: одну — на Сцені, а іншу — в галереї «Артсвіт», щоби охопити різні аудиторії. Ми запитували людей, яке майбутнє може бути у Сцени. Люди говорили: «Давайте залишимо Сцену, якось її законсервуємо і збережемо.»
Ми повинні розібрати Сцену — це навіть не обговорювалося. Перш за все, через техніку безпеки. Ми використовували матеріали, які не можуть витримати більше двох сезонів. До того ж, є проект реконструкції парку, у якому Сцена не передбачена. На її місці буде комерційний майданчик з магазинами і кафешками.
До проекту реконструкції парку я ставлюся скоріше погано, ніж добре. Головна причина в тому, що не було проведено конкурсу, ніяких відкритих обговорень з містян_ками. Проект парку просто з’явився у соцмережах з підписом: «От які ми класні, скоро збудуємо вам дуже класний парк і ви всі будете радіти.» Однак, він не враховує те, що вже зараз є в парку. Багато людей писали в коментарях: «А як же Сцена?» Проте, ми не будемо боротися за те, щоби Сцену внесли в проект.
Не розумію, як так вийшло, але за проект реконструкції відповідає не місто, а область. І гроші на реконструкції виділятимуться з обласного бюджету. У нас з ними немає жодних контактів і нас не запросили долучитися до створення проекту реконструкції.
Місто пропонує перенести Сцену в інше місце, але це неможливо. Форма Сцени і її вигляд продиктовані дослідженням місця, яке ми провели. Можливо, ми залишимо назву, але створимо зовсім інший об’єкт. Якщо буде бюджет на будівництво, проведемо студентський або всеукраїнський конкурс проектів. Або ж, ніякого продовження взагалі не буде.
Сцена для нас була проміжним проектом. 21 листопада відбувся круглий стіл з представни_цями європейських культурних інституцій, Єврокомісії, міста і бізнесу. Ми озвучили намір відкривати сучасний культурний центр. Це та мета, до якої ми йшли з самого початку. Після вдалого експерименту зі Сценою авторитет нашої організації серед місцевих органів влади і бізнесу зріс. Нам зараз більше довіряють і, я думаю, це було великим кроком до реалізації більшої цілі.
