У масовій культурі людей з аутизмом часто асоціюють з такими, що мають неймовірний інтелект, сильну гіперфіксацію на деталях і мінімальну соціальну взаємодію. Однак насправді розлад аутистичного спектра (РАС) охоплює широку палітру особливостей, які досить сильно варіюються у кожної людини.
Як зазначає поширена у цій спільноті приказка: «Якщо ти знаєш одну людину з аутизмом, ти знаєш лише одну людину з аутизмом». Кожна історія неповторна, що робить створення універсального дизайну вкрай складним завданням. Проте застосування загальних принципів адаптації здатне зробити міські, освітні простори чи житло більш комфортними та зручними. У цій публікації ми розглянемо, як ця різноманітність впливає на життя людей із РАС і які кроки потрібні для створення комфортних умов, що сприяють їхньому розвитку та соціалізації.
Чому це важливо?
Аутизм стає дедалі більш помітною темою в суспільстві та наукових дослідженнях. Згідно з даними CDV [1], з 2000 року кількість діагностованих випадків РАС у світі зросла на 178%. Сьогодні аутизм виявляють у кожної 51-ї дитини.
В Україні немає точної статистики щодо осіб із розладами аутистичного спектра (РАС), проте у Великій Британії ця цифра вже перевищує 700 тисяч. Попри таку кількість людей, чинне законодавство в багатьох країнах не враховує їхніх специфічних потреб. Єдиним відправним документом є довідник Британського інституту стандартів — це незалежна організація, заснована у 1901 році, яка займається розробкою та впровадженням стандартів у різних галузях економіки. Але навіть він поки що залишається лише рекомендацією, а не обов’язковим законом.
«Найбільшим страхом для батьків дитини з РАС є невизначеність щодо того, як складеться її життя після їхньої смерті», — ділиться Леся, мати повнолітньої доньки з атиповим аутизмом, під час глибинного інтерв’ю для цього дослідження. Її слова добре ілюструють виклики, з якими зіштовхуються родини осіб із РАС.
Тому проблема неадаптивності інтернатів в Україні є особливо актуальною. Ці заклади, які мали б надавати підтримку, не відповідають сучасним вимогам. Для багатьох батьків інтернати залишаються єдиною опцією, коли самостійно доглядати за дорослою дитиною стає неможливим. Проте ці установи зазвичай не пристосовані до унікальних потреб осіб із РАС, що викликає тривогу і вказує на необхідність пошуку інших підходів.
Водночас значна кількість людей з аутизмом вже проживають в інтернатах, що ускладнює запровадження нових рішень. Створення ефективної системи підтримки вимагає комплексного підходу — від адаптації просторів до соціалізації осіб із РАС у суспільстві. Саме ця трансформація здатна дати відповідь на питання, як гарантувати комфортне життя для всіх, незалежно від викликів, які ставить перед ними сучасний світ.
Що таке розлад аутистичного спектра?
Передусім варто зрозуміти, хто є ця людина, для якої ми хочемо навчитися проєктувати. Розлад аутистичного спектра (РАС) — це не хвороба, а особливий спосіб, у який мозок сприймає світ, формуючи специфічну реакцію людини на оточення. РАС не потребує лікування в традиційному розумінні, але люди з цими рисами здатні адаптуватися до соціального простору за умови створення сприятливого середовища.
Сучасна класифікація довідника діагностичних критеріїв DSM-5 від Американської психологічної асоціації [2] є відмінною від попередньої та визначає три рівні РАС, що охоплюють широкий спектр поведінкових і когнітивних проявів:
- Перший рівень (помірні труднощі, що потребують підтримки) — люди з таким рівнем РАС можуть функціонувати відносно самостійно, але мають труднощі у соціальній взаємодії, комунікації та адаптації до змін. Вони можуть відчувати дискомфорт у нових ситуаціях, мати обмежені інтереси або потребувати структурованого середовища для ефективної діяльності.
- Другий рівень (виражені труднощі, що потребують значної підтримки) — цей рівень характеризується більш помітними проблемами в соціальній взаємодії та гнучкості поведінки. Люди з таким діагнозом можуть мати значні труднощі у встановленні контактів, розумінні невербальних сигналів і адаптації до змін. Також можуть спостерігатися повторювані рухи (стимінги) або сильна сенсорна чутливість, що впливає на якість життя.
- Третій рівень (глибокі труднощі, що потребують інтенсивної підтримки) — особи з цим рівнем РАС мають серйозні труднощі у комунікації, самостійному житті та соціальній взаємодії. Вони можуть майже не використовувати мову для спілкування, мати сильну чутливість до сенсорних подразників або демонструвати поведінкові реакції, які ускладнюють інтеграцію в суспільство. Для таких людей необхідна постійна підтримка з боку фахів_чинь і близьких.
РАС — це виклик, але водночас і можливість побачити світ під іншим кутом, якщо суспільство навчиться створювати інклюзивні умови для кожного рівня спектра. Не важливо, на якому рівні особа, — вона однаково потребує адаптації простору.
Сенсорне сприйняття і його вплив на простір
Однією з головних особливостей людей з РАС є підвищена або знижена чутливість до сенсорних стимулів: звуків, світла, запахів, смаків чи дотиків. Те, що для більшості є звичним, для них може стати джерелом стресу. Наприклад, слабке гудіння лампи або дотик певної тканини можуть викликати дискомфорт чи навіть панічну атаку. Дослідниця Кетрін Лорд [3] підтвердила, що багато дітей з аутизмом мають гіперчутливість до текстур одягу, уникають яскравого світла або реагують агресивно на гучні звуки.
Окрім цього, люди з РАС схильні до сенсорного перевантаження — стану, коли велика кількість подразників одночасно викликає тривогу чи втому. Приміщення з гучною музикою, яскравими вогнями чи натовпом може бути нестерпним. Професор Лоренцо Гарсія у своєму дослідженні [4] довів, що мозок людей з аутизмом швидше й активніше реагує на потік інформації, але для її обробки витрачає більше ресурсів, що створює ефект сенсорного хаосу.
Деталі важливіші за загальну картину
Замість того щоб сприймати світ загалом, люди з аутизмом часто концентруються на деталях. Наприклад, дивлячись на картину, вони можуть звернути увагу на текстуру мазка фарби чи візерунок на рамі, ігноруючи сюжет. Дослідження нейропсихолога Д. Геппіса [6] показали, що у мозку осіб із РАС активні зони, відповідальні за деталізовану обробку інформації, що пояснює таку уважність до нюансів.
Так само це стосується просторового сприйняття. Університет Бірмінгема [7] провів експеримент, який показав, що діти з аутизмом менше фокусуються на очах людини на зображенні, зате більше звертають увагу на текстуру шкіри чи фон. Це пояснює, чому люди з РАС можуть не розпізнавати емоції співрозмовника так, як нейротипові особи.
Соціальне сприйняття: інший фокус уваги
Ще одна важлива особливість — це нестандартна взаємодія з соціальними сигналами. Люди з аутизмом можуть уникати прямого зорового контакту або не помічати невербальні сигнали, такі як міміка чи жести. Однак це не означає, що вони не здатні до емпатії — вони часто глибоко відчувають емоції, але інакше їх інтерпретують.
У 2017 році британський дослідник Саймон Барон-Коен [8] довів, що знижена увага до соціальних подразників у людей з аутизмом може бути зумовлена сенсорним перевантаженням, а не браком зацікавленості в інших людях.
Стимінги як спосіб адаптації
Через високу сенсорну чутливість багато людей з РАС використовують стимінги — повторювані рухи чи дії, які допомагають їм заспокоїтися або сконцентруватися. Це можуть бути розмахування руками, ритмічні покачування чи постійне доторкання до приємного на дотик об’єкта. Такі дії допомагають їм створити відчуття контролю в непередбачуваному середовищі. Зменшення стимінгів є ознакою створення безпечного середовища.
Архітектура Ле Корбюзьє як дзеркало особливостей РАС
Щоб глибше зрозуміти, як люди з розладами аутистичного спектра сприймають світ і формують навколишнє середовище, варто придивитися до їхньої унікальної взаємодії з простором. Цікаву перспективу на цю тему відкриває гіпотеза, яка в останні роки здобуває популярність: один із головних архітекторів модернізму, Ле Корбюзьє (1887—1965), міг мати розлад аутистичного спектра.
Психіатр Ентоні Деніелс і біограф Ніколас Фокс Вебер припускають [9], що ключові риси його особистості, такі як складнощі в соціальних комунікаціях, схильність до повторюваних дій, глибока захопленість бетоном і певна байдужість до взаємодії з людьми, відповідають сучасним критеріям діагностики РАС. Якщо подивитися на його творчість через цю призму, можна побачити, як специфіка сприйняття й особливості мислення формували його сміливий підхід до архітектури, де мінімалізм і структура набували центрального значення.
Творчість Ле Корбюзьє відкриває новий ракурс на зв’язок між аутизмом і дизайном. Його архітектурний почерк демонструє, як унікальне сприйняття світу може трансформувати мистецтво й середовище. Один із найвідоміших його проєктів — Вілла Савой — наочно ілюструє прагнення до мінімалізму, структурності та раціональності. Ця будівля, часто описувана як «коробка на опорах», кардинально відходить від традиційної затишної архітектури. У ній немає зайвих деталей — усе підпорядковане логіці функціональності.
Таке архітектурне рішення можна інтерпретувати як спробу мінімізувати сенсорне навантаження. Відсутність декоративної надмірності, простота форм, чіткість ліній і структурна впорядкованість — це ті елементи, які створюють середовище, у якому людина почувається вільніше від хаосу та надмірності.
У XXI столітті, яке називають «століттям біології», з’явилися нові пояснення того, чому люди з РАС прагнуть спрощувати візуальне середовище, прибираючи зайві предмети з поля зору. Причиною цього є гіперпластичність мозку — надмірна кількість нервових зв’язків. Через таке перевантаження їм складно контролювати емоції і навіть підтримувати стабільний стан протягом дня.
Це, ймовірно, пояснює неприязнь Ле Корбюзьє до хаотичної метушні паризьких тротуарів, переповнених людьми. «Ми повинні вбити вулицю!» — писав він у своїй книзі «Назустріч новій архітектурі» (1931). У його баченні місто майбутнього складалося з розташованих на відстані веж, оточених шосе, без видимих скупчень людей. Для людини з аутизмом такий спрощений, мінімалістичний вигляд є легшим для сприйняття. Якщо врахувати особливості розладу, подібний підхід до простору стає цілком зрозумілим [9].
Архітектура Ле Корбюзьє є підтвердженням того, що унікальне сенсорне сприйняття може змінювати наше уявлення про комфорт і функціональність. Його роботи нагадують про необхідність врахування різноманітних потреб у дизайні.
Партисипативний підхід у дизайні для осіб з аутизмом: як зрозуміти потреби, які ми не відчуваємо
Дизайн для осіб з аутизмом — це значно більше, ніж просто зменшення сенсорних подразників чи спрощення простору. Це складний процес, який вимагає не лише технічних знань, а й глибокого розуміння унікального сприйняття світу цими людьми. У цьому контексті партисипативний підхід — тобто пряме залучення людей із розладами аутистичного спектра до розробки рішень — є не просто інновацією, а необхідністю.
Чому важливо залучати людей з аутизмом до проєктування?
Сучасний дизайн, спрямований на людей із РАС, часто створюється без прямої участі тих, для кого він призначений. У результаті виходить, що архітектор_ки, дизайнер_ки чи урбаніст_ки роблять припущення, які базуються на їхньому можливо «нейротиповому» уявленні про потреби інших. Наприклад, припущення, що тихий простір із нейтральними кольорами автоматично підходить усім людям з РАС, може бути хибним: для когось білий колір здаватиметься стерильним і тривожним, а абсолютна тиша створюватиме відчуття ізоляції.
Ключова цінність партисипативного підходу полягає у тому, що він дозволяє створювати дизайн, заснований на реальних потребах. Люди з РАС, як ніхто інший, розуміють, що для них комфортно, а що викликає сенсорне перевантаження або тривогу.
Партисипативний підхід є важливим ще й тому, що залучення людей з аутизмом до процесу створення простору має іншу, не менш важливу складову — соціальну інтеграцію. Людина, чий досвід став основою проєкту, відчуває себе почутою і потрібною. Це допомагає змінити стереотипне уявлення про осіб із РАС як про людей, котрі лише споживають суспільні ресурси, наголошуючи на їхній активній ролі у формуванні середовища.
Дизайн середовища для осіб із РАС не може бути універсальним. Це підкреслює необхідність залучення кінцевих користувач_ок у процес проєктування. Важливо пам’ятати, що архітектура не є нейтральною. Вона може сприяти добробуту та інклюзії або, навпаки, створювати бар’єри. Тому відповідальність архітектор_ок полягає в розробці рішень, які інтегрують специфічні потреби різних людей і створюють основу для позитивних змін.
Така ізоляція і прагнення спрощення можуть бути наслідком того, що сучасні міста погано адаптовані до потреб осіб із РАС. Це змушує таких людей уникати суспільства, щоб мінімізувати дискомфорт від зовнішніх подразників. Розуміння і прийняття цих особливостей — важливий крок до побудови інклюзивного суспільства.
Особливості формування простору та житла для осіб із РАС
Пропріоцепція, дотик, слух, зір, вестибулярне сприйняття, нюх і смак — всі ці сенсорні системи безпосередньо впливають на комфорт і спосіб взаємодії з простором. Саме тому створення середовища, що враховує їхні особливості, є ключовим завданням для архітектор_ок і дизайнер_ок.
Розуміння сенсорних потреб визначає, яким має бути простір, аби він відповідав потребам людей з аутизмом. У своїй книзі «Вдома з аутизмом: дизайн житла для спектра» Кім Стіл та Шеррі Аренцен запропонували детальний підхід до створення комфортного житлового середовища. Вони наголошують, що важливими є не лише внутрішні параметри приміщення, а й вибір правильної ділянки для будівництва [10].
Серед головних принципів, які допомагають покращити якість життя мешкан_ок із РАС, авторки визначають такі:
- Безпека — це не лише захист від злочинності, а й мінімізація ризиків самоушкодження та створення відчуття захищеності.
- Екологічність — використання матеріалів, що зменшують навантаження на довкілля та водночас забезпечують функціональну зручність.
- Гнучкість простору — жодна людина з РАС не є ідентичною, тому важливо створювати середовище з різними рівнями стимуляції та можливістю адаптації.
- Контроль соціальної взаємодії — простір має дозволяти мешкан_кам обирати рівень взаємодії та усамітнення.
- Виклики без ризику — створення безпечних ситуацій, які сприяють почуттю успіху та розвитку незалежності.
- Якість повітря — екологічні аспекти, як-от вентиляція та фільтрація, безпосередньо впливають на здоров’я мешкан_ок.
- Тривкість матеріалів — вибір покриттів і меблів, які витримають інтенсивне використання.
- Доступність — житло має бути пристосоване для людей із різними потребами, але без шкоди для безпеки та комфорту.
Також підхід до проєктування середовищ, адаптованих для людей з аутизмом, розробила архітекторка та новаторка Магда Мостафа. Вона створила концепцію ASSPECTS — набір принципів, які вже успішно застосовуються на п’яти континентах [11].
Простір усамітнення
Мета таких зон — створити місце для перепочинку, де людина з аутизмом може уникнути надмірної стимуляції навколишнього середовища. Дослідження довели, що такі простори особливо ефективні в навчальних закладах. Це можуть бути невеликі ділянки з перегородками або ізольовані куточки з мінімальним рівнем стимулів, які користувач_ка може налаштовувати під власні потреби.
Акустичний комфорт
Контроль шуму має вирішальне значення. Простори повинні мінімізувати фоновий шум, відлуння та реверберацію. Це особливо важливо для активностей, які потребують високого рівня концентрації. Різноманітні рівні акустичного контролю дають змогу поступово адаптувати користувач_ок до типового середовища, запобігаючи «парниковому ефекту» ізоляції.
Просторове впорядкування
Організація простору має базуватися на передбачуваності та послідовності. Зони необхідно розташовувати у логічному порядку, що відповідає запланованій діяльності. Перехід між ділянками повинен бути плавним і з мінімумом відволікань — наприклад, через односторонню циркуляцію.
Перехідні зони
Буферні простори допомагають користувач_кам адаптуватися до змін у рівнях стимуляції. Вони можуть варіюватися від невеликих перехідних ділянок до сенсорних кімнат, що сприяють «перекалібруванню» органів чуття під час переходу між зонами з різним рівнем стимуляції.
Чітке розмежування
Кожна зона повинна мати чітко визначену функцію та сенсорну якість. Поділ простору можна забезпечити через зміну текстури підлоги, освітлення чи розташування меблів. Це знижує ризик плутанини й допомагає людям краще розуміти очікування в кожному місці.
Безпека
Дизайн середовища має враховувати підвищені вимоги до безпеки, включаючи використання м’яких кутів, захисних пристроїв для гарячої води, а також забезпечення прозорості простору для кращої орієнтації. Прогнозованість і контроль середовища знижують тривожність.
Сенсорне зонування
Простори організовуються не за традиційною функціональністю, а за сенсорною якістю — розділяються на зони з високим, низьким і перехідним рівнем стимулів. Це забезпечує гармонійний рух між зонами та враховує специфічні потреби людей з аутизмом.
Комфортне сприйняття простору залежить не лише від фізичних параметрів, а й від культурних, етнічних і неврологічних особливостей людини.
Простір умовно поділяється на кілька зон:
- Інтимний (до 0,45 м) — зона найближчих контактів.
- Особистий (0,45–1,2 м) — комфортна відстань для спілкування з друзями та родиною.
- Соціальний (1,2–3,6 м) — відстань для взаємодії у громадських місцях.
- Публічний (3,6–7,6 м) — простір, у якому людина відчуває себе частиною великої групи.
Середовище має бути узгодженим і зрозумілим, включати зони відпочинку, пішохідні доріжки та зелені зони, які створюють відчуття безпеки та спокою. Проєктувальни_ці повинні передбачити як прямі маршрути для швидкого переміщення, так і вигнуті, щоб створити більш природну атмосферу. Для уникнення перенавантаження в пікові години бажано забезпечувати тихі зони для відновлення.
Ці принципи слугують загальною основою для проєктування, не вдаючись у деталі, що дозволяє адаптувати дизайн під індивідуальні потреби людини. Вони є фундаментальними, проте поступово доповнюються новими дослідженнями, охоплюючи такі аспекти як освітлення, вибір матеріалів, меблів, просторову навігацію, технології, сенсорне сприйняття, управління середовищем і колірні рішення.
Детальні адаптивні рішення, пов’язані з аспектами 2.0, можна знайти в багатьох спеціалізованих довідниках, зокрема у вже згаданих книгах «Вдома з аутизмом» і посібнику Британського інституту стандартів Design for the Mind. Останній демонструє, що потреби людей з РАС значною мірою збігаються з потребами всіх нейрорізноманітних осіб. Крім того, у ньому представлені зручні таблиці, які систематизують ключові особливості:
Тут має бути галерея № 1
Також GA Architects вивели палітру кольорів, які доцільно використовувати в інтер’єрі приміщень:
Простір, у якому живе людина, може як обмежувати її можливості, так і відкривати перед нею нові горизонти. Для людей з аутизмом він має не просто відповідати базовим потребам, а й допомагати долати труднощі, стимулювати розвиток і зміцнювати впевненість у власних силах. Безпечні виклики — це не загроза, а шанс відчути самостійність, досягти успіху та навчитись орієнтуватися у світі. Але важливо пам’ятати: кількість факторів, які впливають на комфорт, дуже велика, і жодне універсальне рішення не буде однаково зручним для всіх. Те, що створює безпеку для однієї людини, може стати джерелом стресу для іншої. Тому кожна порада, кожен дизайнерський принцип мають бути перевірені на практиці, враховуючи індивідуальні особливості того, для кого створюється простір.
Окрему увагу слід приділяти не лише сенсорним аспектам, а й екологічності та безпеці. Якість повітря, матеріали, з яких виготовлені меблі, навіть акустика приміщення — усе це впливає на фізичний та емоційний стан мешкан_ок. Важливо, щоб простір не лише відповідав стандартам, а й не мав прихованих загроз, таких як токсичні випари чи надмірна стерильність, яка може створювати відчуття дискомфорту.
Забезпечення доступності не означає спрощення, а, навпаки, уважність до деталей. Простір має бути не просто зручним, а таким, що дає відчуття контролю й передбачуваності. Він не має примушувати пристосовуватися, а повинен сам адаптуватися під потреби тих, хто в ньому живе. Інтеграція людей з РАС у суспільство починається не з гасел, а з архітектурних рішень, які поважають унікальність кожного.
Житло з підтримкою: простір гідності та розвитку для людей із РАС
Житло з підтримкою — це особливий формат проживання, який надає людям із розладами аутистичного спектра та іншими порушеннями розвитку можливість жити максимально самостійно. Основна мета таких просторів полягає у створенні безпечного середовища, яке мінімізує тривожність, полегшує орієнтацію, допомагає розвивати життєві навички та сприяє інтеграції в суспільство.
Ідея житла з підтримкою виходить за межі забезпечення базового комфорту. Вона покликана вирішувати глибші соціальні завдання: надавати мешкан_кам відчуття гідності, автономії та захисту, одночасно зменшуючи навантаження на родини. Простір має бути спроєктований так, щоб враховувати специфіку сприйняття світу людей із РАС, їхню підвищену чутливість до сенсорних стимулів, труднощі із соціальною адаптацією та потребу в передбачуваності.
Типи житла з підтримкою
На основі проведених досліджень було визначено три основні моделі житла з підтримкою:
Поверх або частина поверху (зображення ліворуч)
Має окремі вертикальні комунікації та спільний, але закритий двір. Передбачає можливість облаштування реабілітаційних просторів на першому рівні.
Переваги: краща інтеграція в міське середовище, нижчі витрати на реалізацію.
Недоліки: менша приватність, підвищена потреба в звукоізоляції, відсутність власного двору, ризик стигматизації поверху.
Корпус (зображення по центру)
Може бути меншої поверховості з іншою конфігурацією. З власним внутрішнім простором та окремим входом з внутрішнього двору.
Переваги: більш приватний та спокійний простір, не відділений від міського життя, та відокремлений вуличний простір.
Недоліки: дорожче в реалізації, потреба в більшій кількості мешкан_ок з РАС, можлива стигматизація та неприйняття корпусу з боку інших мешкан_ок.
Відокремлений (зображення праворуч)
Комплекс окремих будівель або єдина будівля, розташована за містом чи в його межах, із варіативною кількістю мешкан_ок.
Переваги: повністю адаптивний та відкритий простір, що дозволяє організувати зони для спорту, садівництва, приватного та громадського використання.
Недоліки: найвищі витрати на будівництво, залежність від транспорту, необхідність житлових приміщень для персоналу, що працює цілодобово, а також ризик ізоляції від міського життя.
Українські приклади: перші кроки на шляху до змін
Хоча концепція житла з підтримкою лише починає розвиватися в Україні, деякі ініціативи вже заслуговують на увагу, хоча поки й не приймають до себе осіб із РАС. Одним із важливих проєктів є простір ГО «Майстерня мрій» у Львові [12]. Завдяки приватній ініціативі тут було створено житло, у якому мешкають вісім осіб, переселених з інтернатів. Як розповідає координаторка проєкту Галина під час експертного інтерв’ю для цього дослідження, число мешкан_ок не є випадковим: «Вісім осіб — це оптимальна кількість для формування спільноти, яка водночас зберігає затишну атмосферу». Також вона додає: «Люди з РАС можуть співіснувати з тими, хто має інші діагнози, і завдяки своїм відмінностям взаємно збагачувати та підтримувати розвиток одне одного».
Ще одним прикладом є квартира з підтримкою при колегіумі Українського католицького університету «Емаус» [13]. Цей проєкт створює безпечний житловий простір для людей із порушеннями розвитку, даючи їм можливість жити поруч зі студент_ками. Такий підхід сприяє формуванню більш інклюзивного суспільства, адже молодь вчиться взаємодіяти з людьми, які мають інші можливості та потреби.
Хоча наразі «Емаус» не приймає осіб із РАС, такі ініціативи є важливими кроками до впровадження житла з підтримкою в Україні. Однак для повноцінної інтеграції ще необхідно адаптувати простір до специфічних сенсорних і архітектурних потреб людей з аутизмом.
Зараз більшість таких проєктів в Україні зосереджена на організаційному аспекті, зокрема на створенні системи підтримки й обслуговування. Архітектурна частина, яка безпосередньо впливає на відчуття комфорту та безпеки мешкан_ок, залишається поза належною увагою.
Світові приклади проєктування житла для осіб із РАС
На міжнародному рівні житло з підтримкою для людей із РАС стало зразком продуманого й багатовимірного підходу, що враховує як технічні, так і емоційні аспекти життя мешкан_ок. Одним із яскравих прикладів є спільнота Sweetwater Spectrum Community у Сономі, штат Каліфорнія. Цей проєкт створений для подолання гострої житлової кризи серед дорослих з аутизмом, об'єднавши сучасний дизайн, що відповідає їхнім специфічним потребам, принципи універсального планування та екологічні стратегії [14].
Тут має бути галерея № 2
Аналіз просторової організації Sweetwater Spectrum демонструє досконалу взаємодію естетики та функціональності. Передбачуваність і відкритість планування відіграють ключову роль, дозволяючи мешкан_кам почуватися впевнено й безпечно. На в’їзді до комплексу облаштовано зону прийому гостей із громадськими спорудами, а доступ до житлових будівель після паркувальної зони передбачено виключно пішки, що підкреслює турботу про комфорт та приватність мешкан_ок.
Житлові корпуси спроєктовані з акцентом на захищеність і спокій, маючи закриті входи та внутрішні галереї. Територія включає спортивні майданчики, басейн і ділянки для садівництва, що сприяє рекреації та піклуванню про фізичне та психологічне здоров’я житель_ок. Комплекс також враховує потребу в безпосередній присутності персоналу: передбачено житло для наглядач_ок, які забезпечують додаткову підтримку.
Не менш цікавим є досвід проєкту Hokum Rock Supportive Housing Project у Массачусетсі. Цей проєкт реалізувала організація FORWARD (Friends or Relatives With Autism & Related Disabilities) — неприбуткове об’єднання, створене у 2014 році для розв'язання житлових проблем дорослих із РАС. Унікальність цього проєкту полягає в активній участі самих мешкан_ок у процесі розробки. Люди з аутизмом долучалися до воркшопів, де визначали свої потреби, які потім було враховано у проєктуванні.
Просторове планування Hokum Rock орієнтоване на приватність і спокій. Вхід до комплексу організовано через невеликий тамбур, який ізолює внутрішній двір, створюючи затишну й безпечну атмосферу. Усередині передбачені офіс медсестри, спільні зони для соціальної активності й загальні санвузли, розташовані поруч зі спальнями. Такий підхід забезпечує комфортний доступ до важливих функціональних зон, дозволяючи мешкан_кам відчувати себе впевнено й захищено.
Тут має бути галерея № 3
Обидва проєкти — Sweetwater Spectrum та Hokum Rock — показують, що житло з підтримкою може бути не лише функціональним, а й естетичним, екологічним і таким, що сприяє інтеграції мешкан_ок у соціум.
***
Усвідомлення важливості адаптованого простору для людей з аутизмом — це не просто питання комфорту, а фундаментальна необхідність для гідного життя. Архітектура, що враховує сенсорні особливості, може не лише зменшити тривожність, а й відкрити нові можливості для соціалізації, розвитку та самостійності. У цьому контексті житло з підтримкою стає не лише дахом над головою, а й простором, який формує відчуття безпеки та приналежності.
Світові приклади демонструють, що створення таких просторів потребує комплексного підходу — від продуманого зонування до використання матеріалів, що не викликають сенсорного дискомфорту. Але найважливіше — це активна участь самих людей із РАС у розробці цих рішень. Тільки вони можуть дати відповіді на питання, які для інших залишаються непомітними деталями.
В Україні такі ініціативи поки що лише зароджуються. Перші проєкти житла з підтримкою свідчать про поступові зміни, але досі не враховують специфічних потреб людей з аутизмом. Відсутність державних програм, загальна нерозвиненість теми інклюзивного дизайну та соціальна ізоляція людей із РАС гальмують процес. Однак це не означає, що змін не буде. Навпаки, досвід інших країн показує: щойно суспільство починає помічати потреби всіх своїх членів, з’являються рішення, які роблять простір не просто доступним, а по-справжньому людяним.
Йдеться не тільки про архітектуру, а й про новий погляд на суспільство в цілому. Якщо простір почне враховувати особливості всіх, він стане не просто місцем проживання, а середовищем, що підтримує, розвиває і приймає. Люди з аутизмом не мають адаптовуватися до світу, який для них чужий. Це світ має змінюватися, щоб кожен у ньому почувався вдома.
Література, щоб проєктувати
Наразі існує велика кількість англомовної літератури, яка забезпечить базове розуміння для створення простору для осіб із РАС, і часто ця література поєднує рекомендації для проєктування просторів для нейровідмінних людей загалом.
1. Книги
Designing for Autism Spectrum Disorders (Angela Bourne, Michelle Pearson, Mesha Kleibrink, Kristi Ganes)
Огляд архітектурних принципів і підходів для створення комфортних просторів для людей із РАС. Зокрема, аналіз сенсорної інтеграції, прозорості планування та контролю над стимулами.
Autistic Logistics (Kate Wilde)
Практичний підхід до розуміння щоденних викликів людей з аутизмом та їхніх сімей. Ця книга допоможе вам краще зрозуміти, як середовище впливає на емоційний стан.
Healing Spaces: The Science of Place and Well-Being (Esther Sternberg)
Досліджує, як простори можуть впливати на наше відчуття безпеки, гармонії та здоров'я. Хоч вона і не сфокусована на РАС, книга корисна для інтеграції принципів дизайн-мислення у створення терапевтичних просторів.
Making Space for Autism: Strategies for assessing and modifying environments to meet the needs of autistic people (Sharon McCarthy, Micaela Connolly, Caolán McCarthy)
Зосереджена на розробці та адаптації середовищ, які враховують особливі потреби людей з аутизмом. Автори пропонують практичні стратегії оцінки простору, створення сенсорно-комфортного дизайну та впровадження архітектурних рішень, що зменшують стрес і сприяють соціалізації. Книга поєднує дослідження з прикладами реальних проєктів, допомагаючи архітекторам, дизайнерам і батькам будувати інклюзивне середовище.
2. Посібники та рекомендації
Посібник Autism ASPECTSS Design Index (Magda Mostafa)
Практичний інструмент для архітектор_ок, який фокусується на плануванні просторів із мінімізацією сенсорного перевантаження.
Національні стандарти Designing for Special Needs (UK Department of Education)
Корисні рекомендації щодо розробки класних кімнат, центрів реабілітації та житлових просторів для людей із РАС.
Посібник Design for the mind — Neurodiversity and the built environment (British Standards Institution)
Найбільш цілісна збірка рекомендацій для загалом нейровідмінних людей.
Посібник Supportive housing for adults with Autism spectrum disorder (United in Design research report)
Добірка ключових особливостей проєктування житлового простору з підтримкою, доповнена прикладами з реальних проєктів у США. Це одна з найповніших збірок рекомендацій щодо створення саме житла з підтримкою.
Джерела
[1] https://www.cdc.gov/.
[2] https://www.autism.ua/about-autism/18-diagnostyka/41-kriteriji-dsm-5.
[3] Baron-Cohen, S. (2017). The Sensory World of Autism. Cambridge University Press.
[4] García, L., et al. (2020). Neurophysiological Responses to Sensory Overload in Autism. [5] Journal of Neuroscience Research.
[6] Happé, F. (1999). Autism: Cognitive Aspects and Perception. Neuropsychology Review.
[7] Lord, C. (2013). Sensory Sensitivities in Autism Spectrum Disorders. American Journal of Psychiatry.
[8] University of Birmingham (2018). Eye-tracking Study on Autism and Visual Attention.
[9] https://birdinflight.com/architectura-uk/20210607-mental-disorders-in-modern-architecture.htm.
[10] https://www.jstor.org/stable/j.ctt1t88z8x.
[11] https://www.autism.archi/aspectss.
[12] https://www.instagram.com/maysternia_mriyi/reels/.
[13] https://emaus.ucu.edu.ua/.
[14] https://www.archdaily.com/446972/sweetwater-spectrum-community-lms-architects.
Чільне зображення: Магістерський проєкт житла з підтримкою для осіб з РАС, авторка: Ірина Заулична.
Ми підготували це інтерв'ю за підтримки Житлової ініціативи для Східної Європи (IWO e.V.) та Міністерства зовнішніх справ Німеччини (Auswärtige Amt, AA).
