«Архітектура поза часом» і «Мова шаблонів» Крістофера Александера. Уривки з книжок

У липні 2025 року видавництво «Основи» випускає дві легендарні книжки Крістофера Александера[1] — «Мова шаблонів» (A Pattern Language) та «Архітектура поза часом» (A Timeless Way of Building). Вони вийшли англійською у кінці 1970-х років і вважаються класикою архітектурної думки та теорії дизайну. У цих роботах Александер сформулював основи людиноцентричної архітектури, пояснив антропологічну суть архітектурного процесу і дав пізнавальний ключ до вернакулярної архітектури.

Pattern в Александера — це щось «проявлене» мимо людської волі: інваріантний архітектурний хід, продиктований природою матеріалу і людським єством, архетипний зв’язок між елементами архітектури, що проявляється крізь часи і стилі. У модернізмі архітектурну форму диктує функція. В Александера її диктують людське єство і природа матеріалу. Наприклад, людина — істота фототропічна, вона живе в напрямку світла. Це диктує архітектурні рішення: еркер на південний захід або глибоке низьке підвіконня, на якому можна полежати з книжкою, роблять людині приємно — середовище стає живим (і Александер доводить, що кількість «життя» в архітектурі можна показати математично).

Ці два томи становлять наскрізне висловлювання про архітектуру і містять перехресні покликання. Читати їх можна з будь-якого місця в будь-якому напрямку — кожен том має самостійну пізнавальну цінність. Однак для глибшого розуміння ідей Александера краще починати з першої, теоретичної частини — «Архітектури поза часом». У «Мові шаблонів» Александер формулює 253 шаблони — вони допомагають створити гармонійне середовище в будь-якому масштабі: від міського кварталу до полиці в кімнаті. Обидві книжки виходять українською в перекладі Миколи Климчука.

Пропонуємо читач_кам уривок з «Архітектури поза часом», а саме її детальний зміст, а також три шаблони з «Мови шаблонів» — «Чергування світла й тіні», «Завершення даху» і «Дзен-пейзаж».

Фрагмент з видання «Архітектура поза часом»: Метод на всі часи

Міське середовище й архітектура живі, коли їх збудовано за особли­вим методом. Цей метод існує поза часом, він не залежить від стилю конкретної епохи чи рівня розвитку будівельних технологій.

1. Це процес, завдяки якому із самої природи людського єства виникає порядок. Його неможливо «створити», він існує по інший бік речей і проявляється, коли людина дозволяє йому проявитися.

Частина перша

ВЛАСТИВІСТЬ

Щоб осягнути метод, який існує поза часом, спершу треба побачити «властивість без назви».

2. Існує одна фундаментальна властивість — головний критерій при­сутності життя і духу в людині, місті, архітектурі і природі. Влас­тивість об’єктивна і точна, однак її неможливо назвати на ім’я.

3. Кожна людина шукає цю властивість — у ній сама суть життя, його таємниця. Саме в процесі пошуку таких моментів і ситуацій лю­дина почувається живою.

4. Щоб побачити цю властивість в архітектурі і містах, слід почати з того, що характер будь-якого місця задається «шаблонами подій», які в цьому місці відбуваються.

5. Шаблони подій завжди прив’язано до певних геометричних шаблонів у просторі. Як ми далі побачимо, кожна архітектурна споруда і кожне місто в кін­цевому підсумку складаються з таких шаблонів у просторі, і тільки з них: це атоми й молекули, з яких складається будь-яка споруда і будь-яке місто.

6. Конкретні шаблони, з яких складаються будинки і міста, бувають «живі», а бувають «мертві». Живі шаблони допомагають звільнити внутрішні сили людини. Мертві шаблони замикають людину в полі вну­трішніх конфліктів.

7. Що більше живих шаблонів у просторі — в кімнаті, в будинку, в мі­сті, то більше в ньому тепла й затишку, того вогню життя, який створює «властивість без назви».

8. Коли в будинку пульсує вогонь життя, він стає частиною природи. Він схожий на океанські хвилі або килим трави — такий будинок всту­пає у нескінченно розмаїту гру повторень, за якою стоїть невблаганний факт: усе живе помирає. У цьому суть «властивості без назви».

Частина друга

ОСНОВА

Щоб оприявнити «властивість без назви», потрібна жива мова шабло­нів. З цього все починається, це основа живої архітектури.

9. «Властивість без назви» неможливо «створити», можна лише допо­могти їй проявитися через повсякденну діяльність людей. Так само не­можливо «створити» квітку, але можна допомогти насінню прорости.

10. Люди століттями будували різноманітні споруди, використову­ючи метод, який я назвав мовою шаблонів. Завдяки мові шаблонів можна будувати нескінченно розмаїті споруди, так само як завдяки звичайній мові можна будувати нескінченно розмаїті речення.

11. Мова шаблонів не обмежується сільським світом і аграрним суспіль­ством. Від певної мови шаблонів залежить будь-який архітектурний акт. Усі шаблони, які трапляються в реальному житті, — це породжен­ня мов, якими користуються люди.

12. Мова шаблонів визначає не тільки форму міст і будинків — від неї залежить їхня якість. Життя й краса найдивовижніших собо­рів, зведених людьми, теж спираються на мову шаблонів, якою ці люди користувалися.

13. Однак у наш час мова шаблонів переживає процес розпаду. Спіль­ної мови більше не існує, і це підірвало пов’язані з нею практики. Те­пер дуже складно, майже неможливо створити живий будинок.

14. Щоб створити живу спільну мову, треба спершу відкрити ша­блони, які сприяють появі життя, навчитися їх помічати.

15. Можна поступово вдосконалювати спільні шаблони, перевіряючи їх на практиці. Визначити, наскільки добре вони працюють, напов­нюють наше середовище життям чи не дуже, неважко: треба про­сто прислухатися до своїх відчуттів.

16. Уміючи винаходити і відкривати живі шаблони, ми можемо тво­рити власну мову шаблонів, яка допомагатиме вирішувати архітек­турні завдання будь-якої складності. Структуру такої мови визначає мережа зв’язків між окремими шаблонами. Якщо шаблони формують цілість, мова вийде живою.

17. І тоді з окремих мов для окремих архітектурних завдань ми змо­жемо синтезувати масштабнішу, динамічну, відкриту структуру структур — спільну мову шаблонів для міста. З цього живе місто починається насправді.

Частина третя

МЕТОД

Заклавши основу, ми можемо перейти до архітектурних практик, які спираються на цей метод.

18. Далі ми детально розглянемо процес, завдяки якому з тисяч незалеж­них творчих актів складаються структура, устрій і характер цілого міста. Маючи спільну мову шаблонів, ми здатні наповнити вулиці й бу­динки свого міста життям. У цьому сенсі мова шаблонів нагадує насін­ня рослини: це «генетична» система, яка з мільйонів маленьких актів життєдіяльності створює цілісність.

19. Кожний архітектурний акт — це епізод процесу диференціації про­стору. Середовище стає цілісним не тому, що до нього додали якісь го­тові елементи, — це результат процесу, схожого на розвиток ембріо­на: існування цілого передує появі частин у ході диференціації.

20. Процес «розгортання» шаблонів відбувається поступово, шаблон за шаблоном. На кожному наступному етапі в гру вступає тільки один ша­блон, а підсумковий результат залежить від результатів усіх попередніх етапів.

21. З правильної послідовності шаблонів «живий» будинок виникає сам собою. Спроектувати його у свідомості так само легко, як побу­дувати зі слів речення.

22. Дотримуючись спільної мови шаблонів, група людей здатна про­ектувати великі громадські споруди. Виходитиме так, ніби вони ді­ють у рамках однієї спільної свідомості.

23. Споруду, спроектовану через мову шаблонів, так само через мову шаблонів можна збудувати. Для цього достатньо позначок на ділян­ці, не обов’язково навіть робити креслення.

24. Поступово архітектурні акти, задумані з метою відновити й закріпити результат попередніх актів, генеруватимуть більше й складніше ціле. Якийсь один окремий акт створити таке ціле не здатен.

25. У рамках спільної мови шаблонів мільйони індивідуальних архітек­турних актів врешті-решт генеруватимуть живе, цілісне й неперед­бачуване місто — так поступово, «нізвідки», без усякого контролю про­являється «властивість без назви».

26. Коли виникає ціле, ми бачимо, що воно здобуває характер, не пов’я­заний з часом. Саме тому я кажу, що цей метод існує поза часом. Це особливий морфологічний характер — ясний і точний. Він виникає, коли будинок або місто стають живими. Це фізичне втілення «вла­стивості без назви» у вигляді архітектурної споруди.

СУТНІСТЬ МЕТОДУ

Однак метод не буде завершеним і не генеруватиме «властивість без назви» повною мірою, допоки ми не звільнимося від основи.

27. Позачасовий характер у кінцевому підсумку не має нічого спіль­ного з мовою шаблонів. Мова і процеси, які з неї випливають, просто оприявнюють фундаментальний порядок, притаманний людському єству. Вони нічого нас не вчать, просто нагадують те, що ми вже знаємо і будемо відкривати знову і знову, якщо відкладемо набік свої ідеї й судження та втілюватимемо те, що безпосередньо виникає з нашої природи.

Фрагменти з «Мови шаблонів»

Шаблон № 135 «ЧЕРГУВАННЯ СВІТЛА Й ТІНІ»

Якщо весь внутрішній простір будівлі освітлено однаково, у ній мало «місць», які надаються для проведення подій. Причина в тому, що функціональний характер таких місць великою мірою залежить від освітлення.

Люди — істоти фототропічні: вони схильні йти на світло, а якщо сидять або стоять, то повертаються до світла. Тому найбільш улюблені і «за­вантажені» місця в будівлях — біля вікон і камінів, на верандах і в зе­лених альтанках. Спільна ознака таких місць — нерівномірний характер освітлення, вони дають людям змогу повернутися до світла.

Можна сказати, що такі місця створюють найкращий простір для подій. Є підстави вважати, що людям потрібне в середовищі певне розмаїття; а середовище складається з окремих «місць», характер яких залежить від освітлення; водночас «світлі» місця можна визна­чити лише на контрасті з темнішими, з чого випливає припущення, що всередині будівлі, де люди проводять багато часу, світло має завж­ди чергуватися з тінню. Будівля має бути мереживом світла й тіні.

Чергування світла й тіні повинно гармоніювати з потоком руху в будівлі. Як ми вже говорили, люди від природи схильні рухатися до світла. Тому очевидно, що будь-який вхід або важливу точку в про­сторі пересування має бути освітлено краще, ніж сусідні з ними ді­лянки, — у цих місцях потрібне яскраве природне або штучне світло, сама інтенсивність світла повинна притягувати людей. Резон простий. Якщо якісь місця освітлено краще, ніж вхід або точки активності, лю­дей поведе туди фототропічний інстинкт, і в результаті вони опинять­ся не там, де треба, відчуватимуть роздратування і розчарування.

Коли світло падає не туди, куди людина збиралася піти, або освіт­лення скрізь однакове, середовище дає суперечливу інформацію про себе. У зрозумілому, інформативному, правильно облаштованому середо­вищі найважливіші місця найкраще освітлено.

Світлі ділянки в будинку повинні чергуватися з темними так, щоб ідучи у важливі точки — сидіння, вхідні двері, сходи, коридори, осо­бливо красиві місця тощо, люди йшли на світло; усі інші ділянки середовища мають бути темнішими для посилення контрасту.

* * *

Шаблон № 232 «ЗАВЕРШЕННЯ ДАХУ»

У традиційній архітектурі будівництво даху неодмінно завершують яким-небудь декоративним елементом. Рідкісний випадок, коли цього не роблять.

Фронтони старогрецьких будівель, верхівки дахів кам’яних будин­ків-трулло в італійському Альберобелло, маківки японських храмів, вентиляційні ковпаки на коморах. Здається, ніби в усіх цих архітек­турних випадках будівельники вирішують за допомогою фінального декоративного елемента якусь проблему.

Гадаємо, в цьому є якийсь серйозний резон. Такий елемент завер­шує архітектурний образ будинку, це своєрідний дотик людяності. У цій маківці є сила, вона впливає на загальне враження від будинку набагато сильніше, ніж можна було очікувати. Гляньте на ескіз будин­ку з декоративним завершенням даху і без. Здається, що це два різні будинки. Різниця колосальна. Чому ці елементи такі важливі і так суттєво впливають на загальний вигляд будинку?

 

 

Ось кілька можливих пояснень.

1. Це вінець даху. Він підкреслює його заслужений статус. Дах — надзвичайно важливий елемент будинку, і маківка це наго­лошує.

2. Маківка додає цікаву деталь. Звільняє дах від монотонності й одноманітності. Монотонність стін розбивають вікна, двері, балкони — вони створюють масштаб та індивідуальність.

Скажімо, коли на даху багато мансардних вікон, йому вже не так потрібен декоративний елемент.

3. Маківка пов’язує будинок із небом, у старі часи в цьому могли бачити релігійний обертон. Можливо, даху потрібен зв’язок із небом так само, як будинку — Зв’язок із землею.

Існують, звісно, сотні інших способів оздобити дах декоративни­ми елементами: цегляні димарі, статуї, вентиляційні труби, конструк­тивні деталі, гострі готичні шпилі, флюгери і навіть вітряки.

Виберіть якийсь органічний спосіб прикрасити дах декоративним елементом. Він має узгоджуватися з конструкцією і призначенням будівлі. Такий елемент може виконувати конструктивну функцію, але його основна функція декоративна: він позначає верх, місце, де будівля торкається неба.

Шаблон № 134 «ДЗЕН-ПЕЙЗАЖ»

Архетипний дзен-пейзаж притаманний знаменитому японському будинку, звідти ми й запозичили назву цього шаблону.

Високо в горах у маленькому кам’яному будинку жив буддійський мо­нах. Далеко на обрії відкривався мальовничий океанський пейзаж, але ні з будинку ченця, ні з дороги до його дому видно океан не було. Перед будинком був двір, оточений грубим кам’яним муром. Щоб увійти в будинок, треба було пройти крізь хвіртку в мурі, а потім по діагоналі через двір. У мурі в дальній частині двору була вузька щілина, прорізана по діагоналі. Переходячи через двір і порівнявшись із цією щілиною, людина на мить могла побачити океан. І потім заходила в будинок.

Що відбувається в цьому дворі? Краєвид океану такий обмежений, що закарбовується в пам’яті назавжди. Один раз побачив і вже не забудеш. Сила цього краєвиду ніколи не згасне. Навіть якщо ти прожив тут пів століття і щодня його бачив, цей пейзаж завжди залишатиметься новим.

У цьому суть питання. Є гарний краєвид. Людина хоче насолод­жуватися ним щодня. Однак що ширший краєвид, що очевидніший, що більше він себе показує, то швидше «вицвітає». Поступово він пе­ретворюється на елемент стіни, як візерунок на шпалерах. Люди пе­рестають сприймати його красу.

Не варто псувати гарний краєвид великими вікнами, які безперерв­но його показуватимуть. Хай він натомість відкривається з простору переходу між кімнатами, з коридорів, від входу в будинок, зі сходів.

При правильному розташуванні вікна краєвид відкриватиметься на мить, коли людина підходить до вікна або проходить біля нього, але його не буде видно з приміщень, де люди перебувають постійно.

Розташовуйте вікна так, щоб краєвид відкривався не просто з них (ПРИРОДНЕ РОЗТАШУВАННЯ ДВЕРЕЙ І ВІКОН 221). Вікна повинні спряти ЧЕРГУВАННЮ СВІТЛА Й ТІНІ 135. Облаштуйте НІШУ З ВІКНОМ 180, де можна посидіти й помилуватися краєвидом. Якщо треба, щоб пейзаж було видно з кімнати, облаштуйте для цього спеціальний куток, тоді насолода красою вимагатиме від людини певних дій.

Поділитися текстом

Facebook Twitter