Ще 1961 року у праці «Смерть і життя великих американських міст», Джейн Джейкобс писала, що недостатність різноманття негативно впливає на міське життя. Вона звинуватила у цьому тогочасних планувальників, які не лише впроваджували одноманітні проекти, загострюючи проблеми мешканців, але й зовсім не думали про створення комфортних та сприятливих умов для життя.
Пройшли десятки років, а описана проблема є досі актуальною. Проте не для всіх. З того часу з’явилися так звані розумні міста, в основу функціонування яких покладено використання інформаційних технологій задля налагодження ефективної роботи міських систем та результативної взаємодії між ними. Основними елементами розумних міст є розумна економіка, розумна мобільність, розумне довкілля, розумні люди, розумне життя і розумне врядування. Саме баланс усіх цих складових робить місто розумним.
У Дубліні, приміром, вже більше 15 років підприємці, дослідники та влада співпрацюють з метою розбудови розумного міста, базованого на інформаційних технологіях. В рамках цієї взаємодії вдалося покращити ефективність міського господарства, наприклад впровадивши можливість оплачувати паркування через мобільний телефон чи оптимізувавши систему використання водних ресурсів за допомогою встановлення розумних лічильників.
Порівнюючи українські міста з розумними, можна одразу зауважити, що деякі їхні елементи є значно недорозвиненими (або ж зовсім застарілими) і нездатні вирішувати актуальні проблеми та виклики, пов’язані з функціонуванням міст. Складається враження, що в Україні більшу увагу наділяють наявності самих проблем, ніж знаходженню шляхів їхнього вирішення. Якщо певні рішення і пропонуються, часто вони носять загальний характер і не містять конкретних дій. Комунальні служби в більшості випадків концентруються на вирішенні нагальних проблем, навіть не думаючи про шляхи покращення функціонування системи загалом.
Якщо ми хочемо, щоб українські міста були на одному рівні з західноєвропейськими або кращими за них, то нам вже сьогодні треба починати радикальні зміни. Впровадження ідеї розумного міста в Україні є не тільки загальною рекомендацією, а просто необхідністю, нагальність якої важко переоцінити.
Під час проекту Львівської бізнес-школи «Smart City», який презентував новий підхід до покращення якості життя своїх мешканців використовуючи аналіз реальних дані, ми поспілкувалися з Юрієм Паращаком, почесним професором Університета Карнегі-Меллона, співзасновником Urban Systems Collaborative (NY) та директором IBM Research в сфері розумних міст, який протягом багатьох років був відповідальний за розробку рішень щодо підвищення ефективності взаємодії міських систем та оптимізації використання ресурсів міст.
Про ідею розумного міста
Влада знає, скільки грошей збирає. І було би добре, аби влада публікувала, куди і на що ті гроші йдуть. Це перше питання. Наступне питання — наскільки ефективно використовуються ресурси. Треба подивитися на стратегію: що робиться і що планується робити. І тоді в кінці треба спитати — кому це помогає? Як це сполучене з добробутом людей.
На мою думку, найважніша річ — то добробут людей, то є якість життя. Чим є якість життя? Тяжко сказати. Наприклад, якість життя — це коли я можу робити то, що я хочу робити і не мушу то робити, чого я не хочу. Або якість життя може бути: мені дуже легко поїхати з цього місця до того місця, не треба довго чекати на автобуси.
Немає багато міст, яку дадуть вам відповідь на ті питання. Отже, якщо було би прозоре місто і розумне, ми би знали, скільки грошей збирається, куди ті гроші йдуть, який зиск кому. В тій хвилині по цілім світі ніхто не знає. По різних містах створюються, наприклад, інноваційні парки або проводять озеленення. Однак не зрозуміло достеменно, кому з того зиск, як то помагає цілому місту.
Про роль громадянського суспільства
Треба мати довготермінову стратегію. В місті є завжди боротьба між короткостроковими політично приємними ситуаціями і довгостроковим майбутнім. То все залежить від мера і від керівництва, часто вони тільки на короткотермінові справи дивляться. Але також залежить від розвитку даних.
То не є легко. Але важливо відкрити дані, щоб люди розуміли, що робить влада. Яка є її мета, її ціль? Я не знаю, хто дивиться на результат роботи і як є поміряний той наслідок. Ви мали би сказати: ми не розуміємо, чому це таке і таке. Якщо люди не знають, що діється в місті; якщо немає груп, які проблематизують питання міського розвитку, тоді нічого не вийде. Приклад таких груп — Regional Plan Association в Нью-Йорку.
То не правда, що немає даних. Просто їх хтось не дасть вам, ті дані. То все. І чому вони не дають ті дані? То є дивне питання. Я би сказав, що зазвичай люди не дають дані, бо вони щось захищають, вони бояться чогось. Отже, треба знайти можливість бути в такім положенні, щоби не боялися, щоб вони розуміли: відкритість буде ліпшою. Треба з ними сісти і спитати — що ви робите? З ними треба порозумітися. То за день не зробите. То є довгий процес. І є групи, які можуть помогти.
В Америці, наприклад, є групи, які вважають, що навколишнє середовище є не добрим. На деяких річках є (громадські) наглядачі. Вони мають човен, який їде по річці. Дивляться на місця, де вода стікає, що в цій воді, чи є індустріальний вплив. Тоді вони контактують із агенціями із захисту навколишнього середовища і знаходять, де є проблеми. Важне то, щоб ви не просто давали ідеї. Тільки ідеї — то не є досить. Людям не можна пхати в ніс, треба з обох боків: трохи пхати і трохи помагати. І в кінці то зв’яжеться. Ви мусите працювати. Якщо ви в щось вірите, то мусите щось з того зробити, не тільки говорити.
Про роль державних і муніципальних службовців
То є робота влади: розуміти, скільки ресурсів ми маєм і куди ті ресурси йдуть. Їхня робота — показати всім людям, що то діється з тими ресурсами. Головним ресурсом у місті є бажання. Якщо немає бажання — немає ресурсів. Треба поставити завдання, що ми будем збирати дані, будемо збирати дані на певну мету. Тож завжди є мета. Після цього треба поміряти, які ресурси потрібні для тієї мети; тоді поміряти, як то все виходить.
Якщо влада каже, що ми будемо відкриті і показує, що вони це справді роблять, то місто починає змінюватися. Я то знаю напевно. В місті є люди, які працювали десять, двадцять, тридцять літ. Деяких з них ви ніколи не зміните, вони мають погляд на світ ще з радянського союзу: they pretend to pay us and we pretend to work («вони роблять вигляд, що платять нам, а ми робимо вигляд, що працюємо»).
Але є також молоді люди (на державній/муніципальній службі), які мають охоту. Знаєте, вони не кажуть, що не можуть чогось зробити. Молоді люди на то і знамениті. Вони можуть зламати ту стелю. Багато людей (державних/муніципальних службовців) знають, що діється в місті. Вони могли б поліпшити місто, аби тільки їм показали, як то поліпшити. Або вони можуть абсолютно погіршити, бо вони не зацікавлені, бо вони не думають, що якийсь зиск є.
І в тім є суть, якщо ви хочете, щоб ті люди вам помогли — ви мусите їм помогти також. Не завжди значить, що вони мусять більше заробляти. Вони можуть бути більше оцінені, більшу повагу дістануть від ровесників. То не проста справа. Я в цю хвилину не розумію, як порівняти економічну ситуацію в Америці і в Україні. Не знаю: якщо я заробляю 100 доларів в місяць — як я можу з того жити? Чи то можна з того жити?
Про участь мешканців
Ви не зміните світ за день. Наша робота — показати людям, як розумне місто їм поможе. То помалу робиться, то треба переконати людей. Без цього вони скажуть: «Ой, до холери, то ще проблеми мені». Переконати людину можна двома способами — силою або зиском. Треба помогти людям зрозуміти, що від розумного міста більший зиск буде, залучати їх: «Це є ваші новації. Ви можете змінити світ».
Найкращий спосіб, з того, що я знаю, є ігри, конкурси. Ми робили такий конкурс зі вживання води. Скажем, в Києві хочемо поменшити вживання води. То почнемо такі ігри. Спочатку знаходимо 50 родин. То через школу можна зробити, прийти і сказати: «Гей, ми шукаємо таких і таких родин, проводиться конкурс», щоби діти загітували батьків.
Далі потрібно створити методи міряння вживання і публікувати ці дані. Знаєте, залучите в гру людей і вони зацікавлені стануть в тому. Як ми кажемо — gamify the system («зробіть з системи гру»). Газети залучити і так далі. Знайти ресурси, щоб підтримувати тих людей, які є в іграх. То є велика гра. Велика гра багато змінить.
Якщо з цієї гри ми зменшимо вживання води, влада може зменшити рахунки на 5%. І якщо ви дасте людям міряти, як вони вживають воду і коли, то вони можуть реагувати. Починають люди в місті розуміти, що ті кошти ми можем витратити на розвиток, поліпшення якості життя. То поступова гра. Перше щось мале зробіть, покажіть, що це можливо. Тоді побільшіть те. Підтримка знайдеться, якщо ви покажете, що це можливо.
Я не знаю, як ви почуваєтесь, але мені здається, що люди тут під великим тиском. Різними: економічним тиском, з тою війною... я не знаю як то можна легко зробити. Я думаю, тут набагато тяжче щось робити. І питання є: якщо ми залучимо людей до того — що з того буде. Є, звичайно, люди, що мають якусь ціль, але вони не відображають усіх мешканців, то треба на то зважати.
Про ризики розумного міста
Відкриті дані важливі, якщо люди думають, що щось є непрозоре. Більша проблема в тому, щоб дані збиралися і використовувалися. У ваших цифрах має бути сенс. Якщо ті дані не будуть відкриті, але будуть добре використані, щоб поліпшити добробут життя — відкритість не так важлива. Відкриті дані є тільки тим добрі, щоб люди розуміли, що відбувається в місті.
Але найважніше: якщо місто публікує всі дані, хтось мусить їх підтримувати весь час. Хтось мусить мать портал. Треба якийсь зиск з того. Багато міст побачили, що вони публікували ті дані і що тепер це тягар на спині і ніякого з того зиску не має. То треба зважати на то.
Дані не (обов’язково) мусять бути відкриті, щоб місто добре працювало. Але, якщо є корупція, то добре почати з відкритих даних. Чорний ринок коштує людям добробуту. Якщо є багато корупції, то нічого не вдасться зробити, бо корупція означає, що гроші зникають. Якщо немає грошей — нічого не зробиш. Я переконаний, навіть в чесних містах втрачається від 20 до 50% зібраних доходів. Чому? Через неефективність. Якщо дані відкриються, витрачання ресурсів зменшиться, корупція впаде завдяки прозорості.
Але також я боюся іншого. Уявим собі, що ми управляєм тими даними міста. Якщо всі дані відкриті, може прийти корумпована людина і сховати їх. Але дані тепер (після впровадження розумного міста) набагато більш детальні є і набагато легше орудувати тим містом. Я того боюся. То є проблема. Я не знаю, як то буде, я тільки можу сказати, що я оптиміст.
Про вигоди від розумного міста
Які є важні проблеми у Львові? Я очікую, що туризм і транспорт є великими справами. Подивіться на них. Якщо ми нічого не маєм, то мусим з нашим містом щось разом зробити. Звичайно, перше ліпше видно людям, як транспорт працює. В останню чергу видно водоканал, каналізацію. Хіба, як щось смердить чи тече, тільки тоді нас турбує та каналізація.
Що ми можем поліпшити з рухом? Певне, є десь частини Львова, де рух є забитий по певних часах. Було би добре подивитися, як розв’язати ту проблему. Після цього, наприклад, було би цікаво побачити, що ми можемо зробити із будівлями. Не архітектурно поліпшити, помогти бідним людям (в забезпеченні житлом).
Я сьогодні пішов на автобус до міста. Входжу і не зрозуміло, як платити за той автобус. Водій збирає всі гроші, але не можна навіть доступитися до нього. Я бачу, що люди дають гроші, вони не уникають цього. Бог його знає, куди ті гроші йдуть. Він, напевне, чесна людина; я не кажу, що він забирає ті гроші для себе. Але то є дуже неефективна система.
Як може бути більш ефективна ця система? Перш за все, ті автобуси мають мати набагато менше людей. Люди платять 3 гривні на автобус. Скільки бензин коштує? Скільки коштує підтримка автобуса і так далі? Я не знаю, хто то поміряв. Немає міста на світі, де роблять прибуток з громадського транспорту. Але то є добробут людей. Якщо б ми мали в два рази більше автобусів, люди б не були такі запаковані зранку. Чи можна це зробити? Може, люди не будуть такі гострі між собою, бо тут напруга у людей.
Ті дані, які міста збирають, можуть бути важливі і для бізнесу. Наприклад, у мене є готельний бізнес. Якщо я об’єднаюся з таксі, мені важливо дізнатися про завантаженість доріг, щоб якнайшвидше привезти мого клієнта з аеропорту до готелю. Мені потрібні дані про транспорт і рух у місті.
Завдяки розумному місту з’явиться більше можливостей. Якщо є більше даних, то маєте більше можливостей використовувати ті дані. Наприклад, є дуже старі трамваї. Компанія, яка виробляла запчастини для них, більше не існує. Місто каже: «Нам цього і цього бракує». І тепер, якщо якийсь підприємець знає, що бракує такі частини, він може дуже скоро і недорого їх виробляти, за допомогою 3D-друку, наприклад.
Україна — цікава країна, знаєте? То якийсь дух є в українців, що навіть якщо то все до пекла йде, вони якось вареники з того зроблять. Я направду думаю, що вони мають охоту і люди знайдуться, що встануть вперід і скажуть — ми таке зробим. Я не народився на Україні, але я маю прихильність до України і багато людей є таких по цілім світі. Якось-то щось зробимо тут. І то початок, ми сидимо разом тут і ми говорим про то. Щось та з того вийде.
