Йен Ґел — суперзірка світової урбаністики. Архітектор, який під впливом дружини-психологині 50 років тому почав вивчати життя у публічних просторах і адвокувати створення міст для людей. Спочатку його ідеї втілилися у пішоходизації та велосипедизації рідного Копенгагена, а згодом поширилися по цілому світу аж до Нью-Йорка, Лондона, Мельбурна і Москви.

Ґел був одним з перших і одним з найгучніших у світі, хто пропагували і пропагують відмову від створення міст для автомобілів. За сім років з часу написання його бестселлер «Міста для людей» переклали вже на 32 мови. Сьогодні Йен їздить містами і країнами, консультує мерії, читає лекції і презентує книжки. Великий популяризатор, який перетворив маргінальні свого часу ідеї на мейнстрим у найбільш розвинених містах світу.

21 квітня 2018 року Йен Ґел вперше приїхав в Україну. У свої 81 він цілу годину презентував щойно виданий український переклад «Міст для людей» на головній сцені Міжнародного архітектурного фестивалю CANactions, а після цього ще більше двох годин люб’язно підписував усім охочим книжки.

На ідеях Ґела у світі виросли покоління міських дослідників і планувальників, для яких розвиток публічних просторів і велорух є невід’ємними складовими комфортних міст. Дехто з них вже пішли далі і сьогодні критикують те, як ідеї Ґела використовуються і перекручуються політиками та бізнесменами для особистої вигоди коштом соціальної справедливості і створення інклюзивного міста для людей.

Mistosite дякує CANactions за можливість цієї розмови! Йен Ґел — жива легенда, яка змінила наше уявлення про те, яким має бути комфортне місто, місто для людей.

Чим є справедливе місто для вас?

В Канаді є одна велика організація «Active Aging», яка опікується якістю життя в місті. На їхню думку, міста мають бути однаково хорошими як для 8-річних, так і для 80-річних людей. Якщо міста є комфортними для цих двох груп населення, значить вони будуть комфортними для всіх інших.

Отже, справедливе місто — це те, яке орієнтується на потреби незахищених груп.

З того часу, як книга «Міста про людей» була опублікована вперше (2011), пройшло вже 8 років, багато чого змінилося, зокрема те, як люди проводять час. Яким, на вашу думку, є майбутнє публічних просторів?

Я вірю в людей, в те, що ми є соціальними істотами. Я вірю, що спостерігати за іншими людьми — одна з найбільших радостей життя.

З одного боку, зараз ми переживаємо значне поширення та розвиток усіх цих технологій. З іншого боку, ми бачимо неймовірне відродження публічних просторів. Це пов’язано з тим, що ми маємо набагато більше вільного часу. Ми маємо можливість споглядати людей, життя довкола, і, водночас, сидіти у фейсбуці, дивитися нетфлікс абощо.

Читайте також:
Йен Ґел, «Міста для людей»: уривок з книжки

В Копенгагені звичайна людина має близько 22 років після виходу на пенсію до моменту своєї смерті. Це дуже багато часу, простіше кажучи, це стільки ж років, скільки людині потрібно, від дня її народження до отримання ступеня бакалавра. Лікарі рекомендують людям старшого віку використовувати публічний простір, їм не радять дивитися в екран телефону, а навпаки, заохочують ходити на прогулянки. Люди старшого віку також мають надзвичайний інтерес до життя.

Я зовсім не переймаюся тим, що гомо сапієнси раптом стануть іншими. Кожне покоління говорить «люди тепер зовсім інші», але, знаєте, я вивчаю гомо сапієнсів уже 60 років і вони ні краплі не змінилися.

Що ви думаєте про процес джентрифікації, коли, з одного боку, створюються гарні публічні простори, а з іншого боку, ціна на проживання у таких районах зростає?

Я думаю, що джентрифікація — це прямий наслідок ринкової економіки. Чим кращими ми робимо міста, тим більше багатих людей захочуть там жити. Раніше Копенгаген був першим у списку найбільш придатних для життя міст, зараз він на шостій позиції. Чому так сталося? Місто стало настільки хорошим, що велика кількість забезпечених людей переїхало туди, а інші багаті мешканці не покинули Копенгаген. Як наслідок, ціни зросли. Сьогодні ми спостерігаємо серйозну проблему з джентрифікацією у Копенгагені. Кажуть, що місто не може бути придатним для життя, якщо має таку проблему.

Дехто навіть стверджує, що це моя провина. Я ж відповідаю, що це не так. Завданням архітекторів ніколи не було зробити світ таким поганим, яким вони тільки зможуть. Якщо ви створите божевільне місто (lousy city), то будьте певні, що воно буде повне наркозалежних і бродяг. Є лише одне, що ви можете зробити — переконайтеся, що існує достатньо хороших місць. І якщо всі хочуть жити там, то, заради бога, створіть більше місць, комфортних для життя, це не так вже й дорого.

Читайте також:
Капіталізм, неолібералізм і міста

Інша річ — те, що потрібно регулювати процес джентрифікації на рівні політик (policies). Я цього не досліджував, але, мені здається, що ситуація з цим набагато краща зараз у Амстердамі чи Відні, ніж у Копенгагені, і ми повинні з цим щось зробити.

Чи вірите ви у створення вільних, демократичних публічних просторів «згори-вниз», наприклад, у авторитарних чи тоталітарних державах?

О, так. Так. Я працював для короля Йорданії, для султана Оману і для Сергія Собяніна в Москві, — всі вони мали чіткі ідеї щодо створення якісного, хорошого простору для людей. І вони найняли мене, тобто мою команду, щоби реалізувати ці ідеї. Результати були, багато в чому, успішними.

Ще один приклад — у Нью-Йорку: надзвичайно багатий чоловік Блумберг перетворив Таймс-Сквер, а також багато інших площ на хороші публічні простори. (Майкл Блумберг — мер Нью-Йорка у 2002-2013 роках і десята найбагатша людина у світі за даними Forbes станом на лютий 2018 року, — Mistosite.) Отже, можна бути непристойно багатим, але попри це робити щось хороше для свого міста.

Поділитися текстом