Річки у містах. Частина ІІ: українські ініціативи

Згідно з даними European Water Regulations, Україна посідає 32 місце серед 40 країн Європи за забезпеченістю питною водою і належить до країн, яким загрожує дефіцит води. Загроза виникла на тлі наявних проблем із застарілими станціями водопостачання й очисними спорудами, які не справляються з поточними навантаженнями і не відповідають сучасним вимогам очищення води та стічних вод.  Загострив ситуацію вплив бойових дій. Але найбільшої шкоди річкам завдає зарегульованість, недотримання природно-захисних смуг та розорювання через людську діяльність. Тому в останні роки спостерігається зростання уваги до проблем відновлення річок, особливо через їхню важливу роль як джерела екосистемних послуг.

У першій частині цього дослідження ми говорили про те, яку роль річки відіграли у міських трансформаціях і як урбанізація впливає на водні ресурси — про екологічну цінність річок, загрози та шляхи їх відновлення в українському контексті. Нині ми зосередимося на українських ініціативах, які об’єдналися задля збереження річок. Ці ініціативи розраховані на залучення містян_ок до проєктів відновлення річок, спонукають їх відчувати відповідальність і цінність своєї участі. Такі рухи заохочують їх краще доглядати за довкіллям, зберігати відновлені території у належному стані, запобігаючи забрудненню та іншим видам шкоди. Крім того, поява цих ініціатив дозволяє привернути увагу уряду до необхідності формування водної політики.

Чим більше громадян_ок будуть долучатися до таких низових ініціатив, вимагати від урядів локального та національного рівнів своїх законних прав мати «чисті річки», то швидше розпочнеться процес відновлення річкових екосистем.

Відновлення річки Либідь у Києві

Річка Либідь — одна з найвідоміших із 70 малих річок Києва, яка має історичне та культурне значення для столиці України^[1]. Либідь є правою притокою Дніпра і в давнину була чистою річкою з мальовничими берегами, а зараз річка частково закрита в підземний колектор, обмежена бетонним руслом, а єдина частина ріки з природним руслом — 380-метрова ділянка біля підніжжя Лисої гори перед Столичним шосе. Сучасні проблеми та деградоване міське середовище привернули увагу міських активіст_ок ще у 2015 році, коли відбулося масштабне прибирання сміття біля станції метро «Олімпійська»^[2]. У той рік також встановили перше місце для сидіння біля річки та створили петицію про визнання річки зоною екологічного лиха, що потребує відновлення.

У 2016 році активісти Семен Поломаний, Віталій Даниленко та Валентин Уваров заснували ГО «Либідь Є», у рамках якої протягом 8 років регулярно влаштовували різноманітні спільнототворчі активності для привернення більшої уваги містян_ок. Того ж року архітектор_ки з Cullmann Workshop разом із командою ГО «Либідь Є» за підтримки Goethe-Institut Україна та журналу «Хмарочос» презентували проєкт облаштування публічного простору біля берегів річки Либідь і почали збір коштів на втілення проєкту у реальність. У 2019 році на цьому просторі був організований міні-кінофестиваль. Проте справжня боротьба за територію річки розпочалась з моменту, як почали розробляти проєкт Детального плану території, згідно з яким над річкою мала проходити нова дорога. Попри те, що громада та деякі чиновни_ці підтримали ідею розвитку повноцінного зеленого коридору вздовж річки, влітку 2024 року КМДА проголосувала за те, що частину ділянки річки Либідь все ж буде заховано у колектор. Очікувалося, що ситуацію змінить петиція про заборону закриття міських річок у колектори. Але міський голова Володимир Кличко відповів, що «у зазначеній петиції аргументи не можуть бути прийняті як такі, що заслуговують на увагу». Попри те, що петиція не була підтримана КМДА, вона підняла чергову хвилю резонансу довкола простору. Попри плани влади забудувати Либідь, щоб облаштувати заїзди до ТРЦ Ocean Mall, КП «Плесо», яке є балансоутримувачем річки, оголосило тендер на ревіталізацію її частини для поліпшення її екологічного стану. Активіст_ки ГО очікують, що така ініціатива вплине на подальше відновлення річки.

Відновлення річки Почайна

Ще одна ініціатива про захист річок у місті Києві стосується історичної річки Почайна, що протікає в районі ТРЦ «Блокбастер»^[3] і де, за переказами, хрестив киян князь Володимир Святославич. Активістка Анна Гончаренко з 2016 року відстоює право річки на існування та разом із місцевою громадою бореться проти її забудови. Крім того, визнання охоронного статусу Почайни давало можливість надати ланцюжку озер (Опечень та Йорданське) статус територій історичного ландшафту. Першими кроками були влаштування прибирань, розчистки нелегальних сміттєзвалищ та створення артоб’єктів. Під час розгляду детального плану території у межах навколо розважального центру активіст_кам вдалося добитися змін, перенести заплановане будівництво додаткової дороги від річки і захистити існуючу вузьку зелену зону.

У 2017 році Київрада проголосувала за створення на цій території парку «Почайна» завдяки спільним зусиллям Анни Гончаренко та депутата Костянтина Богатова. Згідно з першою ідеєю, територія майбутнього парку мала становити 10 га, але після додаткових обстежень виявилося, що територія може бути розширена до 15 га, і він буде тягнутися вздовж нижньої частини русла Почайни — між проспектом Бандери та вулицею Електриків, а біля Північного мосту зʼєднається з парком «Наталка». Того ж 2017 року Департамент містобудування й архітектури провів всеукраїнський конкурс на створення парку^[4], який виграла команда Next Space. Автор_ки проєкту парку вважають, що він сприятиме трансформації району — з промислової Петрівки на багатофункціональну оновлену природну територію Почайна, де вдало поєднаються частини індустріального минулого та залізниці з торговими площами та житловими зонами. Будівництво парку планували розпочати ще у 2020 році, але через пандемію фінансування не було виділено вчасно, тому старт робіт перенесли на 2021 рік. У листопаді роботи нарешті розпочалися — річку Почайну почали виводити з бетонного колектора. Наразі від бетону звільнили вже понад 50 метрів русла. Також концепція парку навколо річки передбачає будівництво пішохідного містка над проспектом Бандери як елемента зеленого коридору. На даний момент хід робіт призупинено через воєнні дії.

Проєкт «Малі річки Вінниці»

У місті Вінниці налічується більше 64 малих річок і струмків, які, як і річки у Києві, десь відкриті, десь захоплені приватною власністю, а десь заховані у колектори. Проєкт «Малі річки Вінниці» спрямований на відновлення, дослідження та захист малих річок Вінницької громади, які є важливою частиною місцевої екосистеми. Проєкт реалізуюється Вінницькою міською радою за часткової за підтримки програми «Інтегрований розвиток міст в Україні ІІ». Метою проєкту є створення мережі блакитно-зелених коридорів для людей, води, флори та фауни.

Проєкт стартував як екологічний стратегічний пілотний проєкт у 2019 році після затвердження Концепції інтегрованого розвитку міста Вінниці-2030. Реалізацією займається КП «Інститут розвитку міста» ВМР. Координаторкою цього проєкту є Янна Чайковська, директорка комунального підприємства, а проєктними менеджерками є Анастасія Семенюк та Катерина Пісоцька.

Діяльність у рамках проєкту охоплює різні аспекти екологічної роботи, зокрема:

• очищення річок від сміття та боротьба з борщівником — за участі волонтер_ок і місцевих житель_ок;
• перевірки та інспекції водойм на предмет незаконних скидів відділом екологічної політики.
• інформаційно-освітня робота серед населення для підвищення екологічної культури та відповідального ставлення до водних ресурсів;
• залучення молоді та громадських організацій до активної участі у проєкті та ініціативах з відновлення річок;
• створення блакитно-зелених пішохідних коридорів вздовж мережі за участі комунальних підприємств Вінницької міської ради.

У майбутніх довгострокових планах є модернізація водовідведення й очищення стічних вод, щоб запобігти подальшому забрудненню водних ресурсів.

У 2023 році міська рада затвердила концепцію розвитку малих річок до 2035 року^[5], яка є одним із заходів Дорожньої карти Вінницької міської територіальної громади для реалізації Зеленого курсу Вінниці до 2030 року, а саме у сфері збереження біорізноманіття. У Концепції розглядають потенціал малих річок, аби перетворити їх на функціональні природні простори у різних районах міста — наприклад, вздовж річок Дьогтянець, Каліча, Скельна. Адже міська влада зацікавлена в покращенні екологічного стану міста.

У рамках проєкту першими пілотними кроками була робота з річкою Дьогтянець. У 2021 році команда Інституту разом з ініціативними містян_ками провела серію пішохідних екскурсій вздовж річки Дьогтянець. Вони пройшли маршрутом від озера Миру, що біля Лісопарку, до Вишенського парку (колишнього «Дружби народів»). Під час фінальної дискусії в рамках одного з публічних воркшопів учасни_ці говорили про те, як змінити простори навколо таких річок і розширити їхні потенціали. Колись, згідно зі старим генеральним планом, річку мали повністю закрити у колектор і побудувати над нею нову дорогу. Але спроможності це зробити не знайшлося, тому навколо річки зберігся цінний зелений простір, який на сьогодні повністю покинутий. У 2022 році у Вінниці у хабі «Місто змістів» обговорили зовнішню територію пілотного простору^[6]. Концепція цього простору стала результатом опрацювань попередніх досліджень річки — урбаністичних експедицій, дискусій та воркшопів щодо проблем і потенціалів Дьогтянця. За підтримки муніципалітету для проєкту була розроблена проєктно-кошторисна документація. На жаль, реалізація відтермінована через початок російсько-української війни. Тому команда проєкту трохи переглянула тактику розвитку ініціативи і у 2023 році розпочалось тестування перших зелених коридорів.

Так, завдяки залученню сил КП «Вінницьке Шляхове управління» та КП «Вінницязеленбуд» деякі ділянки вздовж річок Дьогтянець, Скельна, Тяжилівка, Каліча почали частково розчищувати та встановлювати там маркування. Нещодавно, біля річки Скельна команда Інституту розвитку міст за підтримки житель_ок сформувала новий публічний простір за допомогою елементів тактичного урбанізму, де провели серію відкритих лекцій. Також у 2023 році проєкт “Мала річка – безпечний спільний простір в центрі міста” біля річки Скельна, став переможцем в конкурсі Бюджет громадських ініціатив, але реалізація очікується після війни.

За час існування проєкту, команді Малих річок вдалось сформувати спільноту небайдужих містян_ок і цього літа, для підсилення проєкту, активісти оголосили про наміри створити відповідну громадську організацію: «Велика вода починається з малих річок, а великі зміни – з малих ініціатив», – вважають активні містяни.

Проєкт «Алея 12,7 км» у Вінниці

Проєкт «Алея 12,7 км» у Вінниці — це стратегічний проєкт Концепції інтегрованого розвитку Вінниці-2030 і діяльності КП «Агенція просторового розвитку» ВМР, спрямований на створення безперервного пішохідного маршруту вздовж лівого берега річки Південний Буг. Маршрут простягається від «Водоканалу» до Сабарівської гідроелектростанції, охоплюючи різні ландшафтні зони міста. Очікується, що цей проєкт не лише забезпечить фізичну та морфологічну безперервність вздовж річки, а й посприяє розвитку інфраструктури, культурного життя та туристичного потенціалу міста. Варто відзначити, що у місті Хмельницький існує громадська організація «Річки Хмельниччини», яку очолює група ініціативних містян на чолі з Павлом Везденецьким, що опікуються станом Південного Бугу та його приток у своєму місті. Громадська організація постійно висвітлює інформацію щодо екологічної ситуації, деградації річкової екосистеми та проводить освітні заходи.

У період з 2013 до 2016 року ініціативні архітектор_ки Вінницької філії Національної спілки архітекторів та автори місцевого «Архіклубу» Олександр Коротких і Максим Крамар запропонували містян_кам ідею створення рекреаційного маршруту вздовж річки Південний Буг. У 2014 році потенціал розвитку зелених зон було проаналізовано в Концепції ландшафтного каркаса, де автор_ки зазначили, що міські зелені зони — це унікальна екосистема, що має бути збережена та відновлена. У 2016 році була опублікована презентація Концепції розвитку берегів річки Південний Буг з пропозиціями благоустрою кількох зон біля води. Далі розпочалися фізичні просторові дослідження за участі архітектор_ок Вікторії та Максима Кравчуків, які показали, що Лівий берег має кращу доступність і відсутність серйозних забудов, які б перешкоджали руху вздовж нього. Правий берег, навпаки, виявився менш доступним через наявність інтенсивної забудови. У 2017 році у Вінниці був проведений урбаністичний воркшоп «Набережні Вінниці» в рамках навчального курсу Advanced Studies in Integrated Urban Development 2016/2017 за участі студент_ок школи урбаністики CANactions з міста Києва. Цей воркшоп став джерелом багатьох ідей для набережної Вінниці та надав поштовх появі ініціативи «Спільний берег» і розвитку майбутньої ідеї самої Алеї. Протягом наступних років у Вінниці відбувалися локальні активності, спрямовані на популяризацію ідеї. Наприклад, у рамках пітчингу проєктів від British Council за програмою Active Citizens був реалізований проєкт «Зелений лекторій» щодо створення рекреаційної зони на Старій набережній біля Центрального мосту. Паралельно Archiclub/Vinnytsia спільно зі студентською організацією BEST організували BESTriverqvest — фотоквест по частині території майбутньої Алеї.

У 2019 році Алея потрапила у перелік стратегічних проєктів^[7]. У період з 2020 року по 2024 рік співробітни_ці «Агенції просторового розвитку» займаються розробкою Концепції розвитку прибережних територій. Протягом цього часу за експертної підтримки учасни_ць ГО «Urban Curators» і ГО «Zvіdsy Agency» були напрацьовані важливі матеріали з описом результатів проведення просторових досліджень, опитувань місцевих житель_ок та оцінки території на вразливість до змін клімату. У кінці 2020 року «Агенція» представила напрацьоване концептуальне бачення можливих просторових інтервенцій, спрямованих на покращення та розвиток території, які були презентовані громаді у вигляді виставки у хабі «Місто змістів».

«Довга стежка» – річка Жабокряч у Дніпрі

Ініціатива «Довга стежка» — це проєкт порятунку Довгої балки у Дніпрі від забудови. Згідно з Генеральним планом, над річкою мала пройти автомобільна дорога. Сама по собі Довга балка — це зелена зона, розташована в самому центрі Дніпра, яка охоплює територію площею близько 80 гектарів. Її форма довга і вузька: початок вона бере біля парку університету, а завершується біля вулиці Паторжинського. Шляхопровід на вулиці Чернишевського розділяє балку на дві частини, і з нього відкривається гарний вид на долину. Для переходу між частинами багато років використовується тунель. Ще одна гілка балки простягається до Запорізького шосе, проходячи через територію колишнього цегельного заводу. По дну балки тече річка Жабокряч, що має унікальну історію. Довгий час ця місцевість залишалася поза увагою міської влади, що призвело до її поступового занедбання: на схилах з’явилися несанкціоновані сміттєзвалища, а частина річки була захована в колектор.

Нині територією опікується місцева ініціатива «Довга стежка»^[8]. Одним із ключових авторів ідей є Олексій Орлов, який разом з іншими членами команди у 15 осіб займається просуванням проєкту й організацією заходів. Команда просуває ідею використання Довгої балки як транзитного зеленого коридору, що дозволить швидко з’єднати різні частини міста, за прикладом проєкту Саржин Яр у Харкові. У рамках проєкту вже відбулися різноманітні активності, серед яких організація толок для прибирання території, а також архітектурний воркшоп за підтримки школи урбаністики CANactions у 2021 році. Основна мета ініціативи — перетворення Довгої балки на комфортну зелений зону для відпочинку, а також привернення уваги до важливості збереження природних ресурсів у місті​[9].

У 2021 році громадська ініціатива подала проєкт на Бюджет участі. За міські гроші планували зробити зручні сходи для входу в балку, але це рішення у міськраді не підтримали. Далі команда відкрила краудфандинг, і у разі успішності ініціативи Міжнародний фонд «Відродження» міг би подвоїти фінансування на перші тактичні облаштування. З початком російсько-української війни фізичне втілення проєкту призупинено, але команда переодично проводить толоки та події для привернення уваги до наявних викликів.

Зелений коридор Сапалаївки у місті Луцьку

Зелений коридор Сапалаївки — це новий проєкт у місті Луцьку, що народився в рамках проєкту «Місто. Перезавантаження» у 2024 році. Під час роботи над Urban Vision Lutsk, що відбувалася за експертної підтримки ГО «Урбан реформс», була розроблена Концепція зеленого коридору Сапалаївки^[10], ініційована Тарасом Дацюком на основі досліджень Смарагдової мережі. Ця ініціатива має на меті створення велосипедної та пішохідної зони вздовж річища Сапалаївки, яке тягнеться від Теремнівських ставків до центру Луцька, з подальшим виходом на набережну річки Стир. Очікується, що реалізація Зеленого коридору сприятиме зниженню навантаження на міську транспортну систему, а також поліпшить можливості для занять спортом і проведення дозвілля.

Ініціатива з розвитку блакитно-зеленої інфраструктури «Живий шлях: річка у місті» у Сумах

«Живий шлях» — це навчальний проєкт, головною метою якого було створити розуміння унікальності природи та водних об'єктів, їхньої важливої ролі в розвитку міста і підкреслити необхідність збереження цих особливостей при плануванні та дизайні міського простору. Відкрита школа відбувалась із запрошенням архітектор_ок, еколог_инь, географ_инь, які розповідали про зв’язки між річкою та містом^[11]. Результатом семінарів стало напрацювання механізмів для побудови діалогу між громадою та муніципалітетом, аналіз території, напрацювання пропозицій подальшого розвитку прибережно-захисних смуг водойм. До команди навчального проєкту були залучені головний архітектор міста Суми Олег Кривцов, головний архітектор студії PSEL Антон Железнов і кандидатка географічних наук Ганна Шевченко. Авторами ескізного проєкту є Ігор Титоренко, Юрій Леонець та інші^[12]. Ініціатива «Живий шлях» спрямована на розвиток блакитно-зеленої інфраструктури не тільки в одній точці, на місці колишнього історичного парку «Швейцарія» на березі річки Псел, а і для всього міста, зокрема на відновлення річкової екосистеми річок Сумка, Стрілка та інших, а також на створення зручних умов для відпочинку вздовж водних шляхів.

Також в Україні існують заходи для річок на регіональному рівні.

Візія з відновлення Дніпра від команди урбанкоаліції Ro3kvit

На початку 2023 року урбаністична коаліція Ro3kvit розробила інтегровану візію для відновлення річки Дніпро, яка є ключовою для майбутнього України. Проєкт зосереджується на аналізі історії річки, трансформації її вододілу, багатошаровому підході, що поєднує соціальні, культурні, природні, економічні та інші аспекти, пов'язані з річкою. Візія розглядає різні сценарії втручання, які можуть призвести як до позитивних, так і до негативних наслідків.

Завдання проєкту полягає в тому, щоб забезпечити ефективне співіснування різних інтересів у контексті Дніпра, враховуючи можливі конфлікти, і шукати альтернативні рішення для покращення екосистеми річки. Візія також є результатом дослідницької роботи та включає аналітичні пропозиції для подальшого обговорення на рівні урбаніст_ок, політик_инь і громадськості. Проєкт розроблено у співпраці з Greenpeace Центральної та Східної Європи, і він відкритий для обговорення майбутніх можливостей щодо відновлення Дніпра^[13].

Проєкт Rewilding Danube Delta на Півдні України

Проєкт оприроднення (rewilding) дельти річки Дунай — це міжнародний амбітний проєкт, що реалізується на території Румунії, Молдови та України і спрямований на відновлення природних екосистем та підвищення біорізноманіття в дельті^[14]. Цей проєкт триває з 2019 року і включає в себе відновлення річки шляхом використання природоорієнтованих рішень. Проєкт є частиною ініціативи Rewilding Europe, що була заснована у 2011 році як незалежна організація, зареєстрована в Нідерландах. Чотирма співзасновниками Rewilding Europe є Франц Шепперс, Стефан Уідстран, Ніл Бірні та Ваутер Хелмер. Фінансується проєкт за рахунок програми Endangered Landscapes та проєкту LIFE від ЄС. Успішними результатами є відновлення природних середовищ для різних видів, таких як далматинські пелікани, завдяки установці штучних гнізд і рефлудуванню територій за рахунок демонтажу більше 10 дамб. А розмноження водяних буйволів і коней допомагає підтримувати природну динаміку екосистеми шляхом підтримки природних пасовищ. Також до проєкту залученні місцеві житель_ки шляхом розвитку екотуризму, що стимулює економіку та підтримує екологічні ініціативи. Але найбільшої шкоди може завдати нова гідроелектростанція, яку Європарламент нещодавно затвердив як стратегічно важливий проєкт на території Словаччини. За останні 150 років було втрачено 80% водно-болотних угідь Дунаю, тому місцева громада вже намагається оскаржити рішення через суди.

Відновлення екосистеми річки Ірпінь

Річка Ірпінь має довгу історію боротьби мешкан_ок проти забудови її берегів у районі міста Ірпеня. Протягом декількох років громада більш-менш успішно оскаржувала рішення у судах. 26 лютого, на початку широкомасштабного вторгнення Росії, коли ворожі колони націлювалися на Київ, українські сили підірвали міст через Ірпінь поблизу Демидова, що розташований в околицях столиці. У цей момент було пошкоджено греблю, яка стримувала річку від Київського водосховища, що спричинило затоплення значної території. Це створило природну перешкоду для російських військ і значно допомогло в обороні Києва. Під водою опинилися 2500 гектарів заплавних земель, що не тільки змінило екологічну ситуацію в регіоні, а й мало ключовий вплив на стратегію захисту міста.

Група вчених з Національного університету біоресурсів та природокористування України, а також представни_ці Київського еколого-культурного центру (КЕКЦ) закликають до обговорення відновлення затоплених меліоративних земель і створення природного меморіалу. Попри те, що чіткої згоди щодо цього питання ще не досягнуто, уряд вже почав відновлення пошкодженої дамби. Одночасно КЕКЦ запропонував Ірпінській міській раді створити меморіал на захист річки в самому Ірпені, де великих затоплень не відбулося.

У 2023 році організація «Зелена хвиля» підготувала документ про оголошення ландшафтного заказника «Заплава річки Ірпінь». Це також пов’язано з міжнародними зобов'язаннями України в рамках збереження територій, що входять до Смарагдової мережі Європи. На думку експерт_ок Української природоохоронної групи, затоплення боліт сприятиме природному відновленню екосистем і стримає можливі плани щодо масштабної забудови. Водночас власни_ці землі та будівельні компанії прагнуть повернути території до попереднього стану, хоча такий процес є дуже дорогим і складним. Житель_ки підтоплених районів також бажають зниження рівня води до безпечного для своїх будинків.

* * *

Відновлення річок є надзвичайно важливим завданням, яке потребує комплексного підходу та співпраці між різними зацікавленими сторонами. Будь-яке відновлення річкової мережі вимагає реалізації хард- та софт-проєктів, тому необхідна плідна співпраця муніципалітетів від обласного рівня до локального, а також залучення професійної наукової спільноти та громадських організацій. З огляду на критичний стан річкових екосистем в Україні, необхідно терміново впроваджувати заходи для їх ренатуралізації.

По-перше, важливо провести детальну інвентаризацію всіх водних об’єктів, щоб мати чітке уявлення про стан малих річок і їхніх екосистем. По-друге, необхідно залучати науков_иць і фахів_чинь для розробки ефективних стратегій відновлення, які враховують природні особливості річок і вплив людської діяльності. Це включає оцінку гідрологічного режиму, очищення забруднених вод, відновлення природних берегів і створення буферних зон. Третім кроком має бути дотримання Водного кодексу та повернення природно-захисних смуг.

Також слід враховувати важливість екологічної освіти й активної участі місцевих громад у процесах відновлення, адже залучення населення підвищує усвідомлення значення річок і їх охорони. Лише спільними зусиллями можна створити сприятливі умови для сталого розвитку водних ресурсів і забезпечити екологічну безпеку в умовах сучасних викликів.

Таким чином, відновлення малих річок повинне стати пріоритетом у стратегіях екологічної політики України, зосереджуючи увагу на захисті водних ресурсів і забезпеченні їх сталого використання. Це не лише сприятиме покращенню екологічного стану річок, а й стане основою для розвитку місцевих економік, покращення якості життя громад і підтримки біорізноманіття.

Зменшення використання та забруднення води також можна досягти кількома простими заходами на рівні індивідуальної відповідальності. Економити воду, стежити за кранами, ощадно підходити до використання побутової техніки, такої як посудомийні та пральні машини. Краще приймати душ замість ванни та не виливати токсичні речовини в каналізацію тощо^[15].

Чільне зображення: Малі річки Вінниці

Поділитися текстом

Facebook Twitter