Не лише про книжки. Що перетворює бібліотеку на справжнє «третє місце»?

У розмовах про «треті місця» публічні бібліотеки згадують чи не найпершими. Вони є звичною частиною міського чи сільського ландшафту, через що наше сприйняття цих інституцій часто автоматичне й консервативне — як просторів для зберігання книжок. Проте за фасадами знайомих споруд прихований набагато потужніший соціокультурний потенціал, ніж здається на перший погляд.

Самі по собі стелажі з книгами й читальні зали ще не гарантують, що простір стане комфортним для дозвілля, розширення соціальних зв’язків чи формування спільнот. Чому ж тоді одні бібліотеки перетворюються на живі «міські вітальні», а інші залишаються порожніми книгосховищами?

Що визначає успіх бібліотеки як третього місця і які бар’єри заважають їй ним стати?

Пригадаймо критерії, яким має відповідати публічний простір, аби вважатися третім місцем згідно з концепцією Рея Ольденбурга^[1]:

1. Нейтральна територія, куди люди приходять виключно добровільно.
2. Простір «урівнювання», у якому соціальний статус, посади чи статки відвідувач_ок втрачають своє значення.
3. Головною активністю стає невимушена розмова.
4. Локація вирізняється фізичною та фінансовою доступністю
5. Характер і унікальний дух місця зазвичай формують постійні відвідувач_ки.
6. Підкреслена непримітність у дизайні, який залишається простим і затишним.
7. Усередині панує атмосфера легкості, що дозволяє людям відпочити від щоденної серйозності та стресу.
8. Зрештою, це місце стає домівкою далеко від дому, де людина почувається настільки ж затишно та психологічно безпечно, як у власному помешканні.

Чому саме бібліотека потенційно є якісним третім місцем?

Місця, де люди можуть збиратися поза роботою й домом, бувають комерційними і некомерційними. Однією з головних переваг бібліотек серед інших публічних просторів є відсутність будь-яких фінансових бар’єрів. Людям не потрібно платити, аби мати право перебувати в них. В антикафе необхідно зробити внесок за час перебування, а в кав’ярнях чи пабах від відвідувач_ок очікують бодай мінімального замовлення. І хоча вартість послуг у таких закладах зазвичай невисока, це все одно створює певний фінансовий тиск. Те, що здається незначним внеском для однієї частини населення, для людей літніх, малозабезпечених чи у складному становищі часто є витратою, яку вони не можуть собі дозволити.

Якщо ж порівнювати бібліотеки з іншими безкоштовними просторами, вони також мають свої переваги. Наприклад, відпочинок у парках залежить від сезону й навряд чи буде комфортним у холодну погоду, а сучасних культурних центрів чи молодіжних хабів часто немає у сільській місцевості або віддалених регіонах. Традиційні сільські клуби чи будинки культури, хоч і збереглися в більшості громад, зазвичай функціонують за певним розкладом подій. Натомість саме бібліотечна мережа, попри можливі обмеження у графіках роботи, залишається розгалуженою інфраструктурою^[2], яка пропонує регулярний і стабільний доступ до простору для вільного повсякденного спілкування та дозвілля без обов'язкового приводу.

Якщо деякі публічні простори можуть концентруватись на одній цільовій аудиторії — свідомо або несвідомо, то бібліотека постає універсальним майданчиком для всіх. Тут одночасно збираються внутрішньо переміщені люди, молодь, батьки з дітьми та люди літнього віку. Безумовно, моногрупові середовища виконують окремі важливі функції — наприклад, молодіжні хаби покликані об’єднувати суто молодь і відповідати на її потреби. Проте для формування інклюзивної спільноти критично важливо мати місце, де різні категорії населення не ізолюються, а перетинаються в одному полі. Таким простором здатна стати бібліотека.

Бібліотека має унікальне поєднання характеристик — її простір поєднує в собі безкоштовність, всесезонність та універсальність. Інші локації завжди мають певні компроміси: комерційні місця вимагають грошей, а некомерційні залежать від погоди чи мають обмежені функції.

Що може завадити бібліотекам стати третім місцем?

Жорсткі та негнучкі правила можуть відштовхувати від бібліотеки. Беззаперечно, користування простором має бути врегульованим для комфорту відвідувач_ок, проте деякі обмеження давно застаріли й потребують перегляду. Надмірна строгість створює психологічний дискомфорт, що прямо суперечить критеріям третього місця. Наприклад, суворе дотримання режиму тиші блокує можливість живої комунікації, а заборона на вживання їжі робить тривале перебування всередині некомфортним.

Для того, аби бібліотека стала зручною, важливо підлаштовуватися під запити відвідувач_ок. Проте як поєднати в одному просторі людей із кардинально протилежними потребами? Саме брак зонування найчастіше заважає простору стати багатофункціональним.

Наприклад, у бібліотеці Антоновичів Києво-Могилянської академії приміщення поділене на три зони: червону, жовту і зелену. Червона залишається місцем із класичними бібліотечними правилами — територією повної тиші та концентрації з забороною на розмови, вживання їжі і користування телефонами. Жовту використовують для дискусій, групових обговорень і масових заходів, проте обмеження на їжу тут усе ще діє. А от зелена зона стає простором повної свободи. Таке розділення дозволяє адаптувати будівлю під різноманітні запити й залучати ширше коло відвідувач_ок. Якщо ж приміщення залишається однорідним, це неминуче провокує напругу між людьми, які прийшли з несумісними намірами й заважають одне одному.

Також чудовим прикладом зонування може стати модель «Чотири простори бібліотеки» — сучасна концепція перетворення публічної бібліотеки з місця зберігання книг на активний центр розвитку громади. Її розробили у 2010 році дослідни_ці Королівської школи бібліотекознавства та інформаційних наук Дорте Скот-Гансен, Каспер Гвенеґор Расмунссен і Генрік Йохумсен (Копенгаген, Данія), а для українського контексту її адаптувала Українська бібліотечна асоціація у 2020 році. Ця модель складається з чотирьох взаємопов’язаних елементів, кожен із яких відповідає за окрему функцію:

• Простір навчання, де люди можуть отримати нові знання та вміння, отримати доступ до інформаційних ресурсів чи скористатися місцем для самостійного навчання.
• Простір натхнення, де пропонується доступ до творчих матеріалів, у тому числі до літератури, мистецтва, фільмів, музики, розваг та ігор, а також участь у різних творчих зустрічах, заходах і майстер-класах.
• Простір зустрічей, який включає в себе місця для громадських активностей, для проведення вільного часу та відпочинку з друзями і для перебування пасивної спільноти.
• Простір для проведення подій.

Повертаючись до критеріїв третього місця, його дизайн має спонукати людину до відпочинку та неформального спілкування, бути простим і затишним. Проте стандартні тверді крісла та старі парти навряд чи здатні виконати цю функцію. Саме тому важливо приділяти окрему увагу облаштуванню інтер'єру. Звісно, можливості багатьох закладів є обмеженими, проте такі деталі як розташування столів чи поява кількох пуфів уже здатні значно покращити ситуацію. Без елементарного фізичного комфорту неможливо створити психологічний затишок, який і перетворює звичайне приміщення на простір для формування спільноти.

Окремим бар'єром стає і питання базової фізичної доступності. Адже брак пандусів, кнопок виклику, тактильних вказівників для людей із порушеннями зору, книжок зі збільшеним шрифтом та інших адаптованих елементів накладає певні обмеження доступу. Якщо людина з інвалідністю чи літн_я відвідувач_ка фізично не можуть потрапити до будівлі або самостійно орієнтуватися в ній, бібліотека автоматично виключає їх із суспільного життя. У такому разі декларована універсальність простору втрачає сенс.

Однак навіть добре спроєктований простір не працюватиме сам собою. Багато залежить від того, як бібліотекар_ки розуміють власну роль: чи бачать вони себе лише працівни_цями, які відповідають за фонд і правила користування, чи фасилітатор_ками взаємодії між людьми і частиною інфраструктури турботи. Не менш важливим є і програмування простору: без подій, клубів, дискусій та інших приводів для зустрічі навіть комфортна бібліотека може залишатися лише зручним місцем для індивідуального перебування.

Як це працює у світі?

Бібліотека як community hub — Oodi, Гельсінкі

Центральна гельсінська бібліотека Oodi — один із найпопулярніших прикладів того, як подібна інституція стає справжнім третім місцем. Це некомерційний публічний простір, який працює без вихідних. Його архітектурна концепція побудована на трирівневому зонуванні: будівля має три поверхи, кожен із яких пропонує свою особливу атмосферу та функціонал.

На першому поверсі облаштували просторий вестибюль для проведення різноманітних заходів, інформаційне бюро, пункт повернення книг, а також кафе і кінотеатр. Другий поверх віддано під інструменти для творчості, де мешкан_ки міста можуть працювати у професійних майстернях і студіях. Тут розташовані сучасні студії для звукозапису, фото- й відеозйомки та монтажу, відкрита лабораторія для створення і кастомізації одягу, а також окремі кабінети для навчання й індивідуальної роботи. Третій поверх — традиційна зона зі стелажами на 100 тисяч книг, створена для читання та відпочинку. Тут працює ще одне кафе, а затишок створюють дев’ять живих дерев.

Oodi проєктували з урахуванням реальних запитів громади, залучаючи містян_ок до процесу на кожному етапі. Задовго до відкриття було зібрано сотні пропозицій та побажань від людей, а завдяки інструменту партисипативного бюджетування мешкан_ки Гельсінкі змогли самостійно виділити кошти на проєкти розвитку майбутньої Центральної бібліотеки. Протягом кількох років різні групи відвідувач_ок безпосередньо впливали на дизайн і наповнення будівлі. Майбутні користувач_ки самостійно обирали формати місць для сидіння, а також визначали склад колекції журналів та періодичних видань. Навіть саму назву — Oodi — обрали через відкритий конкурс. Саме такий підхід дозволив створити простір, який філософськи та практично став справжнім домом для всієї громади.

Бібліотека як community hub — це не так про кількість функцій, як про здатність одного простору об’єднувати різні соціальні практики та групи людей. Oodi працює саме так. Люди приходять сюди з різними цілями, але опиняються у спільному публічному просторі, що створює можливості не лише для користування послугами, а й для випадкових зустрічей, знайомств, спільної діяльності та формування відчуття належності до міста.

Бібліотека як осередок демократії — Dokk1, Орхус, Данія

Завдяки широкому охопленню та міцному корінню на місцевому рівні публічні бібліотеки мають унікальний потенціал — вони стають природним містком між окрем_ою громадян_кою, місцевою спільнотою та державними інституціями.

Місцеві бібліотеки данського міста Орхус на чолі з Dokk1 з 2020 року цілеспрямовано працюють над зміцненням громадянського суспільства. Головний виклик полягав у питанні: як саме публічна інституція може підсилити демократичні процеси? Дан_ки знайшли відповідь у розширенні самого поняття громадянської участі, яка іноді зводиться лише до голосування. Основним своїм завданням вони визначають надання людям можливості активного співтворення країни у періоди між виборами чи референдумами. Це можливо через щоденні практики, такі як розуміння суспільних змін, участь у відкритих дебатах і залучення до розвитку місцевої громади.

Для цього в Орхусі постійно розробляють внутрішні та партнерські проєкти. Зокрема, у 2022 році у співпраці з бібліотеками та школами тут запустили ініціативу «Дитяча демократія», де через гру та спільне обговорення діти навчалися культурі переговорів, взаємодії в команді та відчуттю власної значущості для громади.

У межах проєкту «Агора» данські фахів_чині досліджували, яку роль бібліотека може і повинна відігравати в ширшому обговоренні суспільних проблем, а також працювали над розробкою та тестуванням заходів, що підтримують демократичну участь. Такі заходи включали класичні дискусійні панелі, присвячені реформі початкової школи, етнічній рівності чи місцевим виборам; дитячі формати, серед яких ігрові моделі голосування та стратегічні семінари для підлітків; інші низові ініціативи. На основі аналізу цих заходів дослідни_ці створили практичний інструментарій, який допомагає іншим працівни_цям планувати й організовувати заходи з розвитку локальної демократії на базі своїх бібліотек, таким чином посилюючи їхню громадську участь.

Ще одним проєктом стали «Гіперлокальні дебати», де організатор_кам вдалося витягнути палкі сусідські дискусії з онлайн-бульбашок і перенести їх у фізичний простір бібліотек. Серія живих зустрічей і відкритих обговорень довела, що навіть гострі локальні конфлікти значно легше вирішувати через прямий діалог на нейтральній території.

Ці приклади підтверджують головну тезу Ольденбурга: треті місця є фундаментом політичного життя громади. Бібліотека здатна розвивати локальну демократію лише тому, що вона діє як неформальний інклюзивний майданчик. Забезпечуючи людям нейтральну територію та рівні умови для зустрічей, інституція перетворює приватні розмови на колективну спроможність діяти разом і розбудовувати горизонтальні зв'язки.

Бібліотека як простір соціальної інтеграції — Queens Public Library, Нью-Йорк

Публічні бібліотеки можуть бути не лише місцями зустрічей, а й інфраструктурою соціальної інтеграції для людей, які опинилися в новому середовищі. Це добре видно на прикладі Queens Public Library у Нью-Йорку. Дослідження досвіду мігрант_ок з Бангладеш показало, що бібліотека допомагала їм адаптуватися до життя в США пропонуючи безкоштовне вивчення англійської мови, супровід у юридичних міграційних процедурах, доступ до технічного обладнання та підтримку в працевлаштуванні.

Паралельно з цим бібліотека виконувала важливу роль у психоемоційній підтримці, створюючи безпечну й дружню атмосферу для людей, які переживають ізоляцію, стрес чи пригнічення, притаманні міграційному досвіду. Довіра всередині закладу, можливість бути почутими, участь у неформальних гуртках та обговореннях дають простір для емоційного відновлення й формування нових знайомств. Завдяки залученню до клубів, волонтерських ініціатив чи спільних проєктів мігрант_ки з Бангладеш поступово ставали частиною локальної громади.

Водночас бібліотека давала можливість не лише інтегруватися в нове суспільство, а й зберігати зв’язок із власною культурою через наявність літератури рідною мовою, можливість відзначати національні свята у просторі, організацію спільних читань і вечорів. Саме цей баланс між інтеграцією в нове середовище та збереженням свого утворює психологічну стабільність для родин мігрант_ок. Для частини опитаних бібліотека стала місцем, де вони знайомилися з іншими людьми зі своєї спільноти, заводили друзів і поступово формували нову соціальну мережу.

Queens Public Library ілюструє одні з головних функцій третіх місць — здатність зрівнювати статуси, повертати психологічний комфорт і створювати відчуття дому поза домом.

***

Три міжнародні кейси ілюструють різні шляхи, якими бібліотека здатна стати третім місцем через створення умов для повсякденного життя громади, громадянської участі чи соціальної інтеграції. Усі ці підходи виходять за межі традиційного уявлення про бібліотеку як просте сховище книжок та інформації.

Водночас сама наявність відкритих і безкоштовних залів ще не гарантує успіху. Традиційна бібліотечна культура, навпаки, може суперечити концепції третього місця: вимога суворої тиші обмежує спілкування, жорсткі правила позбавляють свободи, а брак зонування не дозволяє задовольнити протилежні запити відвідувач_ок.

Тому третє місце — це не так характеристика будівлі, як спосіб її функціонування. Воно формується через баланс доступності, продуманого розподілу площі, фізичного комфорту, гнучких правил та актуальних програм, які створюють приводи для зустрічей. Не менш важливою є позиція самих бібліотекар_ок, які можуть залишатися суворими адміністратор_ками приміщення або ж ставати його фасилітатор_ками, допомагаючи людям взаємодіяти й формувати спільноту.

При цьому універсального шаблону не існує. Для однієї громади бібліотека може бути передусім платформою для навчання та роботи, для іншої — майданчиком для неформальних зустрічей, дитячих активностей чи палких суспільних дискусій. Її перевага полягає саме у здатності поєднувати ці функції та залишатися відкритою для кожно_ї.

Тож питання радше не в тому, чи є бібліотека третім місцем, а в тому, чи створює конкретний заклад умови для того, щоб ним стати.

Для цього зовсім не обов’язково перетворювати кожну сільську чи міську філію на гельсінську Oodi. Іноді достатньо просто дозволити людям говорити, залишатися всередині довше, збиратися без обов'язкового приводу й відчувати, що цей простір належить не лише інституції, а й самій громаді.

Чільне зображення: офіційний сайт бібліотеки Oodi

Поділитися текстом

Facebook Twitter