Чи можуть звичайні кіоски бути не лише місцем швидкої покупки, а й простором для формування спільнот? Про те, як демонтаж МАФів змінює міське життя і що місто може втратити разом із ними, розмірковує Олександра Ладиченко.
З 2000-х років кількість МАФів у Києві активно збільшується, попри спроби регуляції та оновлення законодавства про їх розміщення. У 2024 році боротьба із незаконними спорудами та спроби регулювати ринок отримали новий розвиток: Київрада ухвалила нові регуляції, що у кілька разів зменшують кількість МАФів та уніфікують їхній вигляд.
Хоч ці дії відбулися за шаленої суспільної підтримки — опитування в застосунку «Київ цифровий» про потребу зменшити кількість МАФів отримало 56 тисяч верифікованих відповідей із результатом у 82% за зменшення кількості МАФів і за те, щоб нові МАФи з'являлися тільки через публічний аукціон на «Prozorro.Продажах», — через демонтаж кіосків Київ втратив кілька значних кав'ярень і культурних просторів. Зокрема, кав’ярні «Ґанок» на Галицькій площі, «50.45» на Кудрявській, «Офіс чай» на Львівській площі, Bubbly на розі вулиць Ромоданова та Герцена, а також кіоск «Міського театру» навпроти «Квітів України». А скільки локальних точок зникло з околиць місця?
Чи призвело зменшення кількості малих архітектурних форм (МАФів) до зменшення кількості локальних третіх місць? Чи можуть МАФи загалом бути центрами спільнототворення? І які наслідки відчуло місто після демонтажу?
Малі архітектурні форми діляться на кіоски — найменші споруди, до яких зайти не можна, а торгівля відбувається через віконце; павільйони, до яких можна зайти; зупинкові МАФи, які поєднують торговельне приміщення із навісом для пасажир_ок на зупинці; та купави — перевізні кіоски. Тобто МАФи можуть мати певне місце, де люди могли би затриматися, але якщо воно і є, то воно надзвичайно мале.
Станом на червень 2024 року у Києві налічувалося майже 9 тисяч МАФів, зазначає «Економічна правда», посилаючись на Департамент територіального контролю КМДА. Проте в минулі роки ці цифри могли бути і вищими. Є згадки про 12 чи навіть 20 тисяч кіосків у 2010-х. Після перегляду ортофотоплану міста у 2018 році з них легалізували лише 6,5 тисяч.
Попри тенденцію до постійного зростання числа МАФів, наразі Київська міська влада хоче зменшити кількість таких споруд до 800–1000 на все місто. У 2024 році Департамент територіального контролю КМДА змінив правила розміщення МАФів. Прибирають усі забудови, що не мають дозволів або розміщені із порушенням правил безпеки чи містобудування. Це має звільнити пішохідний простір, зокрема полегшити прохід до укриттів, та покращити вигляд вулиць завдяки уніфікації вигляду кіосків, що залишилися.
Ще однією значною зміною є оновлення процесу оренди МАФів. Директор Департаменту територіального контролю й один з ініціаторів реформи Михайло Буділов у коментарі «Економічній правді» заявив, що раніше 80% МАФів належали 20 найбільшим власникам. Вони платили у бюджет міста 500–1500 гривень пайової участі та здавали місце в суборенду у десятки разів дорожче. Ціна могла сягати 1,5 тисячі доларів за один квадратний метр на місяць, залежно від локації. Тепер права на розміщення МАФів можна отримати лише через систему «Prozorro.Продажі». Зацікавлені підприєм_иці мають виграти відкритий онлайн-аукціон на місце для розміщення споруди. Це має підвищити прозорість оренди та підняти ціни до ринкових, аби збільшити надходження до міського бюджету.
На заміну знесеним МАФам мають приходити ширші вулиці та зелені зони. У деяких місцях так і відбувається — наприклад, у Солом'янському районі. Там замість 25 знесених МАФів побудували сквер. Але житель_ки Києва, з якими я спілкувалася, відзначають і те, що від моменту демонтажу МАФу і до моменту появи зеленої зони місяцями може залишатися будівельне сміття. Складно передбачити, як скоро комунальні служби приведуть до ладу вулицю після виконання робіт.
Про іншу проблему розповідає Катерина, яка працює в університеті біля метро «Лісова». Там прибрали чимало МАФів, тож тепер, якщо вона хоче випити з колегами кави не у їдальні університету, вона має пройти аж до метро «Чернігівська». «Поряд ще є кав’ярня на першому поверсі будинку, але кава там не смачна», — пояснює проблему жінка. Баристами у бажанішій кав’ярні-кіоску працюють випускни_ці університету, тож її та колег завжди вітають і запитують про справи. Проте через те, що це єдиний заклад біля парку «Кіото», черги у кіоск відповідні.
Розташування — надзвичайно важливий фактор для перетворення кіоску із прохідної точки купівлі на третє місце. Якщо кіоск чи навіть павільйон розташований на дорозі до метро, посеред людної торгової вулиці чи в іншій високопрохідній зоні, у відвідувач_ок є бажання якнайшвидше виконати покупку і бігти далі по своїх справах. Якщо ж є можливість сповільнитися, маленьким закладам все ще треба мати простір, де можна було б затриматися: літню терасу, столики у приміщенні, лавки поряд тощо.
Інший фактор — створення умов спілкування. Часто саме привітність баристи чи продав_чині змушує відвідувач_ок вести так званий «small talk», створює приємну атмосферу та фасилітує розмови між відвідувач_ками. Окрім історій про зону роботи, Катерина поділилася і досвідом кав’ярні під її будинком, що розташований в іншому районі Києва. Кіоск кави не має зони, де посидіти, проте поряд є парк. Тож на своїх перервах туди стікалися як працівни_ці офісів, так і студент_ки інституту неподалік. Торгівля та життя кіоску проходили активно завдяки молодому чоловікові, який заводив розмову з усіма клієнт_ками. «Він міг прокоментувати вибір кави чи якісь нещодавні новини, і за той час, поки готується кава, ти вже спілкуєшся із чергою, — згадує Катерина. — Ти поступово запам’ятовував людей, які часто приходили і мали про що привітатися». Зараз кав’ярня має нового баристу, і Катерина помітила значний відтік клієнт_ок. Тепер вони віддають перевагу сусідній локації.
Проте, обговорюючи місця спілкування поза домом та роботою, Катерина не відносить кав’ярні до своїх «третіх місць». «Те, що я перекидаюся парою слів із баристами, не робить із кав’ярень місце проведення мого часу. Я не задовольняю тут потребу у спілкуванні чи заводжу нових знайомих. Я просто купую каву». Вона приходить до кіоску із колегами та проводить час, спілкуючись саме з ними, тобто не інтегрується до іншої можливої спільноти поряд.
Загалом, питання спілкування для сучасних третіх місць стоїть особливо гостро. В Україні не так поширений формат small talk-у із баристами, продав_чинями, офіціант_ками та й іншими незнайом_ками, тож для виникнення невимушених розмов з оточуючими мають гарно скластися обставини. Взаємодія із незнайом_ками у публічному просторі часто зводиться до необхідного мінімуму ввічливостей і діалогу по суті питання, що не призводить до ширшого знайомства. Розглядаючи різні приклади усталених третіх місць — бібліотеки, громадські центри, навіть кав’ярні, які позиціонують себе як треті місця, — можна побачити, що всі вони мають групові активності, що сприяють формуванню спільнот і спілкуванню між відвідувач_ками. Без зусиль з боку працівни_ць закладів, які задають тему розмови чи активності, час зустрічі та створюють умови для більш плідної розмови, людям складніше самим наважитися на тривалу розмову із незнайом_ками, перейти від теми погоди до більш суттєвих спільних інтересів. Не дивно, що МАФам складніше ставати сталими третіми місцями. В умовах кіоску, де таке спілкування часто відбувається через невелике віконце, шанси на тривалу розмову з єдиною людиною, яка перебуває на точці постійно, падають до мінімуму.
Тут має бути галерея № 2
Інколи кіоски не обмежуються продажем кави чи інших товарів і перетворюються на культурні простори, що пропонують досвід, а не продукт. Наприклад, театр-кіоск «Міський театр» у Києві. Раніше він пропонував власні аудіопрогулянки — аудіовистави, що знайомили слухач_ок із містом. Для цього соціально-культурного проєкту кіоск був рушієм спілкування з аудиторією. Кіоск використовували для проведення благодійних заходів: ярмарків з випічкою, барахолок тощо. Лише з листопада 2024 року там, окрім прогулянок, почали продавати і каву. Однак вже у січні 2026 року кіоск знесли. Наразі «Міський театр» працює лише у форматі аудіопрогулянок, а нове приміщення не шукають.
Інша втрата від демонтажу МАФів — кіоск «50.45», який поєднував у собі функції кав’ярні та культурного простору. Максим Чирва, засновник закладу, розповідає, що МАФ був основою концепції кав’ярні. «Будка — це його душа. Вся ідея будувалась навколо самого кіоску», — коментує Максим. Він візуально привертав увагу людей та підвищував зацікавленість перехожих.
Тут має бути галерея № 1
У 2021 році Максим власноруч перероблював старий кіоск, який він орендував. Одним з елементів дизайну кіоску стала саморобна вивіска із харківського вітражного скла. У 2026 році кіоск було знесено, попри 6 тисяч підписів на електронній петиції та 500 на фізичній. Тепер у кав’ярні працює літня тераса біля місця, де раніше розташовувалася будка, а каву наливають у підвальчику будинку поряд. Складнощі закладу такий підхід не вирішує: «Найголовніша проблема в тому, що люди вже не бачать будку і через це не розуміють, що ми працюємо. Відвідувачів стало майже у два рази менше».
Хоч міська влада і пропонує перший поверх будівель як альтернативу малим архітектурним формам, зміна розташування змінює атмосферу закладу та те, як його бачать відвідувач_ки. Пройти дворами Золотих воріт, аби знайти заховане підвальне приміщення, значно складніше, ніж натрапити на яскраву будку, гуляючи центром.
Створення спільноти було свідомим напрямком роботи закладу від самого початку його існування. «З перших тижнів роботи ми одразу почали проводити різні івенти: виставки з локальними художниками, діджеї на даху тощо, — розповідає Чирва. — Загалом є декілька зовсім різних комʼюніті, на котрі вплинув “50.45”: каволюбителі, творчі особистості, тусовщики, відеоблогери. Це не щось одноманітне — це культурний симбіоз. І щось ми робили спеціально, а щось вже створювалося само по собі».
Для багатьох кіоск був улюбленим місцем через цікаві заходи, розважальний контент у соціальних мережах і легку атмосферу. Тут заводили нові знайомства, спілкувалися та насолоджувалися компанією незнайом_ок. «Усі постійники знали: коли б ти не прийшов, ти зустрінеш когось зі знайомих і трошки поспілкуєшся. Нещодавно до нас підійшов постійний відвідувач і сказав: “Я навіть каву не люблю, мені просто подобається приходити сюди, бо тут усі ці люди”. І багато хто так робив». Така соціальна функція закладу робить його третім місцем для киян_ок, адже виконує вимоги спілкування, доступності та рівності.
Після знесення кіоску перед закладом і його власником постало велике питання: втрата визначного орієнтира «50.45» — це момент як можливого переродження, так і значного виклику. І його майбутнє поки не визначене остаточно.
Зменшення кількості МАФів на вулицях Києва має суспільну користь: покращення антимонопольних та антикорупційних регуляцій у сфері, уніфікація споруд відповідно до дизайн-коду міста. Проте ці заходи не врахували суспільної значущості певних локацій та їхнього автентичного дизайну. Коли всі МАФи міста виглядають однаково, простір стає естетично послідовнішим, але місто ризикує втратити оригінальність і локальну культуру, сповнену спонтанних низових практик і рішень.
Відповідь на питання «Чи можуть кіоски бути третіми місцями?» — однозначне «Так». Попри свою малу форму, вони також стають осередками спільнототворення, сприяють тіснішому спілкуванню серед локальних житель_ок, створюють власну унікальну культуру. Про це варто пам’ятати, інтегруючи в життя міста залишки МАФів.
Чільне фото: 50.45
