Слово «ревіталізація» все впевненіше займає важливе місце у стратегіях розвитку українських міст. Проте зміна величезних промислових площ потребує також великих витрат і, навіть коли гроші знаходяться, проблеми не закінчуються.

Суть ревіталізації у тому, щоби вдихнути нове життя в занедбані промислові території або об’єкти, які використовують нераціонально. Наповнення змінюють, а будівлю зберігають: непотрібні заводські цехи можна перетворити, до прикладу, на офіси, арт-центри, торгово-розважальні комплекси, галереї чи навіть житлові приміщення. Європейські міста давно практикують ущільнення і переосмислення внутрішніх просторів міста, зокрема, промислових. Так, 1980 року колишня текстильна фабрика у Великій Британії стала художнім центром Salts Mill, який відвідує близько 100 тисяч людей щороку. На місці одного з найбільших у Східній Європі торгово-розважальних центрів Manufaktura у Польщі багато років був текстильний завод.

Україна активно запозичує закордонний досвід у галузі не лише архітектури, а й соціальних відносин. Утім, не існує єдиного сценарію успішної ревіталізації. Про це свідчать приклади чотирьох різних ініціатив: «Промприлад.Реновація» у Івано-Франківську, «ReZavod» у Львові, «Fabrika.space» у Харкові та «Арт Платформа 11» у Полтаві. На результат може вплинути розмаїття факторів, головним з яких є фінансування та інтереси власника.

«Промприлад.Реновація»: зберегти робочі місця

Понад сто років тому в центрі Івано-Франківська об’єдналися три підприємства. З цього починається історія заводу «Промприлад». У радянські часи завод виготовляв прилади й автоматику для промисловості, але робили тут і побутові предмети на кшталт парасольок.

На початку 90-х років обсяги виробництва значно скоротилися, а приміщення та будівлі почали здавати в оренду або продавати. Нині від попередніх потужностей лишилося 10%: площа скоротилась з п’яти гектарів до двох, а на виробництві працюють лише півтори сотні людей.

Однак, ця постіндустріальна територія має високий потенціал. Перші обговорення ревіталізації почалися у 2015 році, а вже через два роки над переосмисленням цієї території почали працювати Тепле Місто, Інша Освіта, МітОст, ПАКТ Україна та Львівська бізнес-школа УКУ.

У 2017 році команда орендувала третій поверх одного із корпусів заводу загальною площею 1789 м2. Ревіталізація тривала дев’ять місяців. Пілот проекту «Промприлад.Реновація» запустили в роботу у березні 2018 року. На поверсі працюють 12 операторів. Тут є конференц-зал, бар, барбер-шоп і школа перукарів, офіси компаній, освітній цех, галереї, танцювальна студія, коворкінг, творча майстерня та навіть Управління інвестиційної політики міськвиконкому Івано-Франківська.

Читайте також:
«Робіть платформи, а не продукти». Ментори MetaLab про ревіталізацію старих заводів

Рената Налисник, менеджерка з комунікацій «Промприлад.Реновація», пояснює: «Проект сфокусований на чотирьох напрямках розвитку регіону: нова економіка, урбаністика, сучасне мистецтво та неформальна освіта. Разом з тим, наш інноваційний центр працює за принципом трикутника: бізнес, громадські організації та місцева влада».

Третій поверх, який зараз працює як зразок майбутньої ревіталізації — це лише 5% від загальної площі. Завод має й інших орендарів, але команда «Реновації» хоче викупити всю територію до кінця 2019 року. Для цього необхідно зібрати 4,5 млн доларів. Для порівняння, ревіталізація третього поверху коштувала 1,2 млн доларів. Загальна ж вартість проекту складає 25 млн доларів. Їх планують зібрати до 2024 року.

У проект інвестують як великі, так і малі компанії. Рената Налисник пояснює, що «Промприлад.Реновація» не може дозволити собі одного інвестора, який вкладе дуже багато грошей, бо він може перетягнути на себе більшість умовних акцій і диктуватиме свої правила. «Після викупу заводу частина виробництва працюватиме далі. Принаймні, ми зробимо все можливе, щоби так було. Ми налагодили хорошу комунікацію з керівництвом. Вони також розуміють, що завод працює на мінімальних обертах і прибуток від оренди їм тільки допомагає», — ділиться менеджерка з комунікацій.

Однією з цілей реновації франківського «Промприладу» є поширення цього досвіду на інші міста. Команда хоче перетворити цей проект на соціальну франшизу і консультувати інших охочих зайнятися ревіталізацією заводів.

«ReZavod»: у команді з власниками

Більше століття тому у Львові на Заводській, 31 працювала фабрика ваг братів Вінтер. У 1944 році територію заводу віддали під виготовлення дезінфекційного обладнання для лікарень, а у 1964 на заводі відбулася реконструкція — з’явилася нова чотириповерхова будівля. Наступна зміна сталась у 2008 році, коли новим власником Заводу радіоелектронної медичної апаратури (РЕМА) стала світло-технічна компанія «Іскра».

Зараз РЕМА виготовляє дефібрилятори, кардіографи та прилади мікрохвильової терапії «Луч». На виробництві працює до сотні людей, хоча в часи розквіту тут було до трьох тисяч робітників. Зараз РЕМА займає не більше третини від 5,5 га території заводу, однак його директор Володимир Білинський запевняє: завдяки успішним розробкам, наприклад, нової моделі дефібрилятора, виробництво скоро вийде на новий рівень. А поки що закинуті площі здають в оренду.

Першими поселенцями у 2015 році стали дизайнерська команда Hochu rayu та еко-стартап Івана Нестеренка Zelenew. Юрій Кирилів, співзасновник Hochu rayu, згадує, що під офіс шукали приміщення й у інших постіндустріальних об’єктах, але на РЕМА була краща вартість оренди, вдале розташування та хороший стан будівлі.

Читайте також:
Що таке джентрифікація і чи є вона в Україні

Між дизайнерами та заводом зародилася співпраця: хлопці використовують верстати і термопласт, а також закуповують неробочі пристрої, які РЕМА більше не потрібні. Один з продуктів, який народився завдяки такій співпраці — Senstone, що рік тому зібрав 300 тис. доларів на Kickstarter. Цей гаджет допомагає перетворювати голос на текст, наприклад, надиктовувати нотатки, не дістаючи з кишені телефон. Зараз його виробляють у Китаї, але перші прототипи виготовляли саме на Заводській, 31.

Нові мешканці заводу створили громадську організацію «ReZavod». Згодом кількість користувачів простору зросла до 60. Кожна компанія має свою самотужки відремонтовану локацію. Серед мешканців ReZavod є виробники брендового одягу, керамісти, татуювальники, урбаністи, художники, театр, пекарня, звукозаписувальні студії.

«Це дає змогу зрозуміти різні сторони та знайти точки дотику там, де їх не було раніше, — каже Юрій. — Ми постійно проводимо екскурсії, зокрема для дітей зі Східної України, майстер-класи, залучаємо організації, яким цікаві такі простори. Зараз працюємо над згуртуванням самої спільноти всередині заводу. Тому що стіни — це стіни, а важливими завжди є люди».

Керівництво заводу РЕМА такому сусідству раде. Володимир Білинський розповідає, що орендарі також долучаються до виробництва: «Дизайнери Hochu rayu проектували панель дефібрилятора, ІТ-фахівці допомогли розробити сайт. Найголовніше те, що будівля наповнюється хорошими, адекватними орендарями».

Низова ініціатива, яка вже третій рік поспіль наповнює життям закинуті промислові приміщення Підзамча — це також спосіб побудови відносин і спільноти, а не лише бізнес заради прибутків. «Ти маєш заробляти, але можеш робити це з людьми, які розділяють твої цінності. Тому ми створили громадську організацію, яка буде їх розвивати і провокувати зміни в місті, цікаві Львову і світу. Треба бути творцями продукту, займати свою нішу. Навколо цього простіше об’єднувати людей. Ви показуєте, що це можливо, це працює і це змінює середовище», — вважає Юрій Кирилів.

«Fabrika.space»: амбіційні, але залежні

Залопань, історичний район Харкова, межує з центром міста. У 1933 році тут запрацював завод з сортування і зберігання селекційних сільськогосподарських культур «Союзсортнасіннєовоч». Проте у 1960-х роках його закрили. Півстоліття чотириповерхова будівля зберігала каркас, але всередині була у вкрай поганому стану: ані опалення, ані комунікацій.

За незалежності будівлю приватизував бізнесмен В’ячеслав Стерін, який став інвестором проекту «Fabrika.space»: у 2015 році він разом з партнерами, компанією Pics.io, вирішив перетворити колишній завод на сучасний ІТ-хаб. Pics.io — це бізнем, який працює над створенням інструментів для управління медіабібліотеками. Того року в них закінчувалася оренда попереднього офісу, тому пропозиція від власника будівлі колишнього заводу виглядала привабливою.

Читайте також:
Наскільки розумним має бути місто? Торонто намагається з’ясувати це на власному досвіді

Ревіталізація тривала три місяці й уже в листопаді 2015 року простір відкрили. На четвертому поверсі «Fabrika.space» розміщений коворкінг, де працює близько сотні людей, переважно програмісти-фрілансери. На другому і третьому поверхах проводять різні події. За словами Євгенія Шпики, співзасновника простору, у середньому фабрика приймає більше 90 подій щомісяця: конференції, стратегічні сесії, тренінги, корпоративи. На першому поверсі працює ресторан, влітку на подвір’ї відкривають літній майданчик і проводять там невеликі фестивалі.

Спочатку простір був популярним переважно серед працівників ІТ, але зараз тут можна зустріти кого завгодно: конференцію стоматологів, навчальні курси поліції, працівників Посольства США або облдержадміністрації.

У 2016 році на території «Fabrika.space» провів з’їзд «Опозиційний блок», що призвело до сутичок між активістами та охороною. Після цього журналісти Харківського антикорупційного центру виявили, що власник будівлі колишнього заводу пов’язаний з «Опозиційним блоком». За словами Влади Доменко, координаторки громадської організації «Іt sector» з Харкова, деякий час після цих подій активісти бойкотували «Fabrika.space», але згодом її популярність відновилася, позаяк реакція керівництва простору була «адекватною». Та й в Харкові поки немає іншого подібного місця для заходів чи роботи.

Цей проект працює повністю на комерційній основі. Спочатку команда планувала проводити безкоштовні заходи, щоби залучити нову аудиторію, проте згодом цю практику припинили.

Євгеній Шпика розповів, що після відкриття «Fabrika.space» район Залопань почав оживати. «Люди зрозуміли, що можна відкрити офіс у цьому районі, хоча раніше його ігнорували. Конференції приваблюють нових людей, які дізнаються про цей простір. А потім відбувається монетизація інтересу за допомогою коворкінгу та ресторану. Така модель може працювати будь-де».

«Арт Платформа 11»: унікальний, але збитковий

У 1946 році в Київському районі Полтави запрацював Полтавський машинобудівний завод. Поки існував СРСР, виробництво розширювалося і його перейменували на Полтавський турбомеханічний завод. До цього часу він виготовляє ливарну продукцію, компресорну техніку й енергетичне обладнання. На відміну від інших, завод пережив розпад СРСР, ба більше, періодично розширює перелік своєї продукції.

На початку 2000-х років власник «ПТМЗ» збудував поруч з заводом торгово-розважальний комплекс «Київ», а у 2015 році віддав один з цехів для культурних подій. Ініціаторкою створення креативного простору була Валерія Петько, арт-менеджерка ТРЦ «Київ». Валерія розповідає, що створила «Арт-платформу 11» для того, щоби творчій спільноті Полтави було де розвиватися: «Розгойдати полтавську аудиторію тоді було дуже складно. Люди не розуміли, що це, навіщо і чи варто туди йти».

Гнучка для зонування площа дозволяла розмістити учасників фестивалів з усієї Полтави. Серед найчисельніших подій щорічний фестиваль їжі та мистецтва, фестиваль українських брендів, мистецькі фестивалі, благодійна книжкова барахолка. Усі вони були безкоштовними для відвідувачів. Однак, 2017 року «Арт-платформу 11» закрили: керівництво заводу «ПТМЗ» не продовжило договір оренди і відновило в цеху виробництво. Приміщення було без опалення, тож функціонувало тільки у теплу пору року, а великі події вимагали великих витрат. Зараз арт-менеджери ТРЦ «Київ» вирішили освоїти поверх одного з адміністративних корпусів і створити там івент-зону, кафе, хореографічну школу, галерею та дитячу кімнату. Проте функцію «Арт-платформи 11» за рік в Полтаві ніхто так на себе і не перейняв.

***

Усе частіше на планах розвитку українських міст занедбані промислові території маркуються не як тягар, а можливість для об’єкту з високим соціокультурним потенціалом. Проте, долю закинутих будівель вирішують не лише місцева влада, архітектори і великий бізнес. Інколи, щоб простір почав «оживати», достатньо однієї дизайнерської команди. А інколи успішний IT-хаб стає центром скандалу через один необережний політичний жест. Процес ревіталізації часто довгий і затратний. Але коли цінності усіх гравців співпадають — можна втілити навіть найбільш абмітні ідеї.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі