Для когось Запоріжжя — це козацька слава, острів Хортиця, Січ. Для інших — промисловість, забруднене повітря і Дніпровська ГЕС. Дослідниці та дослідники архітектури скажуть про район Соцмісто. Соціальні географи та географині згадають скорочення міст.

До 1921 року Запоріжжя мало назву «Олександрівськ». Активно розбудовуватися місто почало з середини 19-го століття. Тоді з’явилися перші промислові підприємства і залізниця. У розвитку міста активну участь брали німці-меноніти, запрошені російським урядом на територію сучасної України наприкінці 18 століття. У 1930-х більшість з них депортували до Сибіру, Казахстану і на Урал. Натомість, Запоріжжя, з початком зведення Дніпровської ГЕС у 1927 році, стає місцем архітектурних експериментів. Для працівників і працівниць гідроелектростанції вирішили спорудити конструктивістський житловий район — Шосте селище або «Соцмісто» — втілення тогочасних радянських ідей про ідеальне робітне поселення.

«Місто-завод» — так описують Запоріжжя деякі з наших респондент_ок. І не лише через те, що промисловість — основа його економіки. До обрання на посаду у 2015 році чинний міський голова працював головним інженером «Запоріжсталі». Підприємство входить до групи СКМ, власником якої є Рінат Ахметов. Промисловість не тільки створює робочі місця, а й негативно впливає на екологію. «Запоріжсталь» входять у двадцятку підприємств, які найбільше шкодять повітрю в Україні.

Напередодні Українського урбаністичного форуму, який відбудеться у Запоріжжі 21-22 червня 2019 року, ми поговорили про переваги і недоліки міста з п’ятьма низовими активістками і активістами, які працюють у сферах екології, благоустрою, мобільності і культури. Вони розповіли, чому ідуть на форум і що для них означає його тема: «Люди. Місто. Завод».

Олеся Крамаренко

Олеся є засновницею громадської організації «Дзига». Вона сформувалася у 2013 році як спільнота людей, небайдужих до проблем довкілля. Через 4 роки організацію офіційно зареєстрували. Зараз команда бере участь у створенні еко-коаліції між громадськими організаціями Кривого Рогу, Харкова, Маріуполя, Дніпра і Запоріжжя. «Дзига» займається монітиронгом якості ґрунту й атмосферного повітря, а також розробляє стратегію адаптації міста до змін клімату. Організація є локальним парнером Українського урбаністичного форуму 2019 у Запоріжжі.

На думку Олесі, основними проблемами Запоріжжя є екологія, благоустрій та організація публічних просторів, недобудовані мости і молодь, яка покидає місто. Однак є складнощі, на які звертають увагу лише активістки і активісти. Наприклад, налагодження співпраці з представниками міських органів влади.

Комунікація з владою обірвана. Є конструктивні пропозиції від активістів, які постійно намагаються достукатися до чиновників. Однак у Запоріжжі немає сформованої політичної і економічної еліти. Зазвичай, це представники великих підприємств і саме вони приймають рішення у місті. Підприємства, так чи інакше, фінансують більшість громадських організацій, наприклад, через конкурс соціальних ініціатив.

Важливо показувати людям, що ми можемо впливати. Маємо приклад з велоінфраструктурою: спочатку були публічні акції, листи, критика з боку активістів. Згодом це перейшло в ефективну співпрацю. Придбати мобільну лабараторію, яка вимірює якість повітря, ґрунту і води, теж вдалося лише завдяки активній адвокації.

Читайте також: Пальцем в небо? Як Україна вимірює забруднення повітря

У Запоріжжя є великий потенціал. Залишається багато людей, які люблять це місто. Не лише урбаністи та активісти у сфері екології, а й ті, хто беруть участь у фестивалях. Люди, які відкривають хаби, коворкінги. Навіть, якщо вони залежні від органів влади чи підприємств, добре, що з’являються місця для молоді. Поступово діалог з органами місцевого самоврядування налагоджується. Є ресурси, можливості і бажання щось змінювати.

Тема форуму нагадує, що місто і завод — це, перш за все, люди. У Запоріжжі ми тільки вчимося розвивати місто так, щоби мешканки і мешканці мали справедливий доступ до економічних ресурсів і могли реалізувати своє право на здоров’я, на комфортне і безпечне життя.

Анастасія Голікова

У 2014 році Анастасія створила проект «Амбасадор рідного міста», щоби допомагати переселенкам і переселенцям дізнатися більше про Запоріжжя. На її думку, люди часто живуть у конфлікті з містом, ненавидять його і намагаються якнайшвидше виїхати.

Головна проблема Запоріжжя — відсутність бачення розвитку міста. Стратегічні документи розробляють без залучення людей. Запоріжжя — човен, який пливе невідомо куди.

Містом керують потужні економічні групи. Є два великих промислових об’єкти: «Мотор-Січ» і «Запоріжсталь», а також афілійовані до них заводи. Разом вони формують повний виробничий цикл. Владні структури тісно пов’язані з промисловими. Включеність або виключеність з цих ієрархій впливає на те, чим займаються люди та які мають ресурси. При наявній економічній системі важко уявити, що це зміниться найближчим часом.

У Запоріжжі небагато людей, які розвивають власний бізнес. Тонкий прошарок середнього класу. Це можна побачити в центрі міста, що зайнятий секонд-хендами, залами ігрових автоматів, аптеками, ломбардами і точками розливу пива.

Запоріжжя всі знають завдяки Січі та козакам. Як би сильно ми не любили конструктивізм і Соцмісто, відмовлятися від «козацького бренду» немає сенсу. Деякі громадські організації, навпаки, працюють над його розвитком: навчають бойовому гопаку, заснували козацький театр. Острів Хортиця — спільний знаменник для містян, усі люблять це місце. Існує традиція приходити на Хортицю і фотографувати перші весняні квіти.

Читайте також: Ти живеш у легенді: як Місто-сад об'єднували громаду Круглого будинку в Запоріжжі

Багато мешканців Запоріжжя бояться, що воно перетвориться у повітове містечко, яким було колись. Проте Олександрівськ — це надзвичайно цікавий приклад співжиття людей різних народів і конфесій. До 1920-х років третину його населення складали євреї. Тут проживало багато німців-менонітів, яких Катерина запросила на землі козацтва. Дореволюційна архітектура Запоріжжя — це, переважно, менонітські будівлі. Хортицькі меноніти розселялися й далі територією сучасної України. В Донецькій області було навіть містечко Нью-Йорк (1951 року перейменоване у Новгородське). Його заснували не американці, а меноніт Георг Нібур, будівничий млина у Запоріжжі.

«Люди. Місто. Завод» — для мене особиста тема, бо мій тато і я також якийсь час працювали на заводі. З одного боку, місто — це про спільноту людей. З іншого, завжди є органи влади, які приймають остаточні рішення. Хочеться, аби містом не управляли, як заводом чи корпорацією. Щоб інтереси людей були враховані та захищені.

Тетяна Жавжарова

Тетяна є засновницею ГО «Екосенс». Її першим громадським проектом був благоустрій скверу у рідному районі. Відтоді вже майже чотири роки жінка займається громадською діяльністю. Команда «Екосенсу» працює з дітьми, залучає місцеву громаду до озеленення міста і прибирання громадських просторів, а також популяризує відновлювані джерела енергії.

Одна з проблем Запоріжжя — нелюбов людей до свого міста, їхня роз’єднаність. Мало волонтерських організацій. Немає сформованого урбаністичного руху. Є люди, які опікуються велоінфраструктурою, а з іншими сферами — блаустроєм, розвитком публічних просторів, — ніхто системно не працює. «Інститут розвитку міста», який у Львові чи Вінниці існує вже декілька років, у Запоріжжі почав роботу нещодавно.

Єдиний конкурс соціальних ініціатив «Ми — це місто» проводять на кошти «Запоріжсталі» та інших підприємств. Активні люди отримують можливість щось робити завдяки заводу. Однак, погано, що немає альтернатив.

Біля підприємств є доглянуті публічні простори з лавочками і деревами, а в інших районах міста обмаль. Якщо люди живуть далі від заводської території, їм немає на кого сподіватися.

Металургійні заводи є містоутворюючими. Якщо ти не металург, то знайти роботу буде складно. Місто досить закрите для активістів. Мізки вимиваються із Запоріжжя. Окрім туризму, варто розвивати освітньо-інноваційний кластер, тоді молодь побачила би можливості для розвитку і впливу на прийняття рішень. Туристи приїдуть і поїдуть — люди залишаться.

Олександр Динник

Олександр є керівником незалежної культурно-мистецької платформи «Млин», що розташована у колишніх промислових приміщеннях, збудованих запорізьким німцем-менонітом Георгом Нібуром.

У Запоріжжі ще не настав постіндустріальний період розвитку. Ми досі залишаємося індустріальним містом і не зрозуміло, коли це зміниться. Є декілька містоутворюючих підприємств, які задають вектор руху.

Влада каже, що потрібно приваблювати туристів. Я ставлюся до цього скептично. Неможливо заробляти на промисловості та розвивати туризм. Заводи — камінь спотикання. Розмова про будь-що: екологію, історичні райони, туристичні місця, — завжди повернеться до промисловості. Навіть в органах влади Запоріжжя можна прослідкувати заводську вертикаль. Є важливі підприємства, а є — непотрібні або ті, які варто модернізувати, щоби вони менше впливали на екологію. Лише після цього можна думати про інші напрямки розвитку.

Читайте також: Пост радянський Поділ: трансформація промисловості і збереження архітектури

Багато підприємств розміщені у центрі міста. Наприклад, завод «Гамма», який зараз не працює. Його можна якісно ревіталізувати і переобладнати, щоби цей простір став цікавим і ефективним для людей. Це стосується й інших територій, наприклад, ми майже не використовуємо набережну Дніпра.

Креативний клас не бачить свого майбутнього в Запоріжжі. Комфортних умов для життя в інших містах більше. Як тільки з’являється можливість або змінюються умови роботи, люди одразу їдуть.

Я йду на форум, щоби дізнатися, яке бачення розвитку міста у представників влади, активістів, містян. З’ясувати, чи зможемо ми досягти компромісу і працювати разом на результат. Активістському сектору складно у Запоріжжі не лише тому, що взаємодія з владою не завжди ефективна, а й тому, що немає злагодженості серед них самих. Активісти і звичайні мешканці — різні люди, які часто не помічають одні одних.

Олексій Добряков

Олексій є головою правління громадської організації «Свідоме місто». Її команда працює у сферах безпеки руху, сталої мобільності і перетворення громадських просторів. Останній проект Олексія — це дизайн-код, напрацювання якого включили до офіційних правил розміщення вивісок у Запоріжжі.

Мер і більшість депутатів — представники однієї політичної сили. Вони не мають конкурентів під час прийняття рішень. Головами профільних департаментів призначають лояльних до влади людей, які іноді не мають потрібних кваліфікацій.

Читайте також: Політекономія розвитку. В чиїх інтересах здійснюється міське управління

Громадянське суспільство і органи влади не знають, як ефективно взаємодіяти. Бракує якісної комунікації. Навіть такі банальні процедури, як громадські слухання або відкриті конкурси, проводять лише під тиском активістів. Як наслідок, маємо непрозоре управління містом і корупцію. Представники влади не регулють конфлікти і не виступають модераторами. Вирішити ці проблеми можна через зміну влади. Посади мають займати експерти і фахівці, які пройшли за конкурсом. Громада повинна знати, як працють органи влади і які є важелі впливу на прийняття рішень.

Між містом і заводом стоїть знак «дорівнює». Управлінці підприємств перейшли в органи місцевого самоврядування. Зараз це боротьба заводу з жителями Запоріжжя — міста зі своїми мешканцями. Переможців тут не буде.

Поділитися текстом

Facebook Twitter

Коментарі