Ігор Тищенко розбирався, чому попри величезні бюджети на ремонт та утримання вулиць у Києві, тротуари дедалі більше перетворюються на парковки, а пересуватись ними не просто некомфортно, але й небезпечно.
Пам’ятаєте випадок з дорогим авто, яке водій демонстративно припаркував у центрі Києва прямо на молоде дерево, зламавши його? Що породжує такі проблеми на наших вулицях? Пошкодження молодих дерев машинами, які паркуються на тротуарах — байдуже, чи люксовими авто чиновників, чи вантажівками доставки, чи ланосами-таксі — настільки поширене і банальне у Києві, що в центрі міста майже неможливо знайти цілу лунку. Припарковані на тротуарах машини знищують комфортний і безпечний пішохідний простір, створюють фізичні перешкоди для пішоходів, псують і знищують озеленення: придорожні газони та лунки дерев, самі дерева, — а також руйнують тротуарне покриття, яке ніде в Києві не пристосоване для ваги машин.
Широкі київські тротуари стають вузькими коридорами або роздовбаними канавами, де пересуватись не тільки важко й неприємно, але й небезпечно. У першу чергу, молодим батькам. Хтось може паркуватись чи здавати назад і наїхати на вас або вашу дитину. Машини в нашій культурі цінніші за людське життя і здоров’я, тому вас ще й можуть стукнути по голові за обурення. Такі випадки, на жаль, стаються мало не щодня в кожному районі міста.
Парадоксально, але такі порушники в нас ніби випадають з правового поля: Патрульна поліція не може і не хоче штрафувати їх через абсолютну ідіотську норму Правил дорожнього руху, яка дозволяє паркуватися на краю тротуару, якщо залишається 2 метри для проходу. Ви колись бачили поліцейського з рулеткою на тротуарі? Впровадження автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху гальмується Міністерством внутрішніх справ, тож чекати на нього марно.
Справжня причина того, що тротуари в Києві знищила автомобілізація — це їхнє неналежне, архаїчне проектування та утримання Комунальною корпорацією «Київавтодор» і підпорядкованими їй ШЕУ (шляхово-експлуатаційними управліннями). На балансі Київавтодору, єдиного комунального оператора київських вулиць, перебуває 1666,8 кілометра вулиць, протяжність тротуарної огорожі — 150 039 кілометрів. Тобто, захищеними від машин є менше, ніж 10% тротуарів столиці.
За паспортом бюджетної програми Департаменту транспорту з утримання і ремонту доріг на 2017 рік, цього року має утримуватись трохи більше, ніж 237 кілометрів огорожі, але ця цифра включає також колесовідбійники та паркани. Якщо ж відняти від цієї цифри загальну довжину колесовідбійників (216 кілометрів), які будуть утримуватись в першу чергу, то ми зрозуміємо, що тротуари цього року залишаться знову незахищеними від паркування. Будівництво нової огорожі тротуарів взагалі не передбачено в бюджетній програмі. Але й та огорожа, яка є, часто не виконує функції захисту від паркування, оскільки складається з окремих не поєднаних шматків паркану довжиною по кілька десятків метрів. Це так звана «направляюча огорожа», призначення якої — не дати пішоходам виходити на дорогу в небезпечних місцях. Водії завжди знайдуть ніж ними шпарину, куди можна влізти.
Звичайна практика світових міст, де є принаймні зачатки міського менеджменту — встановлення стовпчиків, які захищають тротуари, пішохідні зони, дворові заїзди, і зони спільного використання (shared space). У Києві вони майже не використовується. Досвідчені міські управлінці та дизайнери міського простору знають, що, навіть при всесильній поліції та фотофіксації порушень, неможливо виловити й оштрафувати усіх порушників правил паркування. А втрата пішохідного простору під машинами — це економічні, просторові та соціальні втрати для міста.
Міський простір — це обмежений ресурс, і паркування може бути або платним і дорогим, або ніяким. Тим більше, незаконне паркування, яке всюди в прогресивних містах жорстко переслідується і штрафується. Паркування у пішохідних зонах і місцях пішохідного транзиту робить місто просто некомфортним, а з некомфортного міста їдуть платоспроможні громадяни. В містах, де мери та муніципалітети цінують час, комфорт і гроші своїх громадян і виборців, не допускається деградація публічного простору.
Ключова проблема тут, на мою думку, в тому, що проектувальники та балансоутримувачі вулиць у Києві не вважають пішоходів частиною вуличного руху. І, відповідно, простори, відведені для них, є лише свого роду придатком для «дороги», який фінансується й утримується за залишковим принципом. Останні 3 роки, за зростання бюджету розвитку столиці та загальному профіциті, Комунальна корпорація «Київавтодор» отримує все більше коштів на капітальні ремонти вулиць. 2017 року за тією ж бюджетною програмою Департаменту транспорту передбачено виділення більше, ніж 342 мільйонів гривень на капітальний та майже 216 мільйонів гривень на поточний ремонти вулиць.
Міський голова Віталій Кличко і директор Київавтодору Олександр Густєлєв регулярно рапортують про чергові сотні відремонтованих кілометрів, але майже ніде в Києві не встановлюється надійна огорожа зі стовпчиків, яка може захистити тротуари від паркування. Максимум, чого можна дочекатись від Київавтодору — це бетонні напівпівсфери, які не дають захисту, бо їх легко зняти та відсунути дорослій людині. Нормально напівсфери лежать тільки на тих кварталах Хрещатика, які розташовані навпроти вікон КМДА. Там, де закінчується Хрещатик, починається Бесарабська площа і вулиця Басейна, замість широкого тротуару постає стежка шириною 1-2 метри повз припарковані авта.
За прикладами такого комунального недбальства попри величезні бюджети далеко ходити не потрібно: вулиці Сковороди, Ярославська, Межигірська, Рейтарська, Братська, бульвар Шевченка, чималий шматок Контрактової площі, які були капітально відремонтовані за останні три роки з ремонтом тротуарів і одразу стали безкоштовними парковками, оскільки на них не додумалися встановити стовпчики. Покладена рік-два тому тротуарна плитка руйнується і просідає під вагою машин, під колесами руйнуються і лунки дерев. Життя пішоходів на цих вулицях нагадує забіги з перешкодами.
І це при тому, що вартість встановлення й утримання навіть тієї дорогої огорожі, яка встановлюється зараз (фігурні зварні паркани вдовж тротуарів і традиційні колесовідбійники на деяких магістральних вулицях) складає лише кілька відсотків від сум, що виділяються на утримання і ремонт вулиць. Зокрема, утримання пішохідної та автомобільної огорожі (відбійників) при вартості у 39 гривень за погонний метр на 2017 рік і 237 кілометрах сумарної довжини складає трохи більше, ніж 9 мільйонів 200 тисяч гривень або 1,8% від усіх коштів, передбачених на утримання вулично-дорожньої мережі (більше ніж 491 мільйон гривень у 2017 році). Встановлення та утримання вздовж тротуарів сталевих тротуарних стовпчиків, які набагато дешевші за фігурні паркани з вирізаними зі сталі гербами Києва, в умовах таких бюджетів вимагало б ще більш мізерних коштів. Це мізерні інвестиції з величезною соціальною віддачею.
Що ж необхідно зробити, аби тротуари стали нарешті захищеними та комфортними? Повністю змінити підхід до облаштування тротуарів і фінансування вуличних ремонтів. Пішохідний простір і об’єкти, розташовані на ньому, в тому числі, дерева й огорожа, є частиною вулиці і мають фінансуватись і утримуватись належним чином на рівні з проїжджою частиною.
Бюджетні програми та кошториси на ремонт і експлуатацію вулиць і доріг у Києві мають перебачити встановлення та утримання тротуарної огорожі у вигляді стовпчиків уздовж усіх вулиць, що капітально ремонтуються. Огорожа зі стовпчиків має бути встановлена Київавтодором в першу чергу вздовж центральних вулиць, а також взагалі на всіх вулицях з пішохідним трафіком, особливо, в житлових масивах та місцях, де є ризик незаконного паркування на тротуарі. Це та, дуже невелика у порівнянні з іншими, інвестиція у публічний простір, яка є дуже важливою і багато означає для створення комфортних та затишних вулиць у Києві.
Ця публікація є колонкою, яка висвітлює приватну думку автора, що може не збігатися з позицією редакції Mistosite або Аналітичного центру CEDOS. Ми запрошуємо всіх охочих до дискусії і будемо раді опублікувати ваші колонки на цю та інші теми.
