Режисерка документального кіно Аліса Коваленко розповідає, що спочатку хотіла вступати на ігрове кіно, але завдяки майстру — Олександру Ковалю — обрала факультет документального кіно. Спочатку здавалось, що документальне кіно нікому не потрібне, але зараз цей жанр почав набирати популярності в Україні. Переважно зацікавленість глядач_ок зростала завдяки атмосфері, що створив Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.

Docudays допоміг глядач_кам сформувати уявлення про документальне кіно, а також надав можливість багатьом режисер_кам і працівни_цям кіноіндустрії познайомитись одні з одними та навчитись новому.

Кураторка Міждисциплінарної програми DOCU/СИНТЕЗ Олександра Набієва каже, що в цій програмі вони через мистецтво переосмислюють сучасність, а також і саму природу документальності. Для Олександри перетини різних дисциплін і тем є найціннішими у документальному кіно.

У новому епізоді подкасту «Культурна робота» аналітикиня Cedos і програмерка Kyiv International Short Film Festival Олена Сирбу говорить з Алісою Коваленко і Олександрою Набієвою про те, чому важливо фінансувати різні етапи кіновиробництва. Де і як можна дивитися українське документальне кіно, окрім фестивалів? Хто врешті отримує права на фільм: продюсерська компанія чи режисер_ка?

Процес роботи над фільмом

Держкіно не фінансує етап девелопменту, що є важливим у процесі створення документального фільму. Девелопмент у документальному кіно — це період дослідження теми, знайомства з героями, розуміння історії та формування драматургії. Девелопмент — це фундамент, на якому тримається подальше кіновиробництво. Документаліст_ки часто починають знімати ще до отримання фінансування, бо у житті героїв можуть траплятись непередбачені події.

Читайте також:
Діяльність у сфері зв'язків з громадськістю: конспект подкасту

Держкіно виділяє на створення документального кіно рік, і за цей період зняти якісний фільм практично неможливо. Наприклад, у Франції є 5 етапів фінансування документального кіно: девелопмент, препродакшн, продакшн, постпродакшн. Підтримка надається на конкурсній основі, а кожен етап фінансується окремо, що набагато покращує умови праці режисер_ок. На відміну від інших Європейських країн, в Україні немає власного бродкастера для поширення та показів кіно. Прокат документальних фільмів відбувається через кінофестивалі, зокрема Docudays, онлайн-кінотеатр DOCUSPACE, платформу Takflix.

Фінансування документального кіно

Аліса Коваленко розповідає, що постійно відчуває нестачу фінансів на створення фільмів: «Коли ти молодий, та маєш багато енергії — це ще працює, але потім настає вигорання. Працювати на іншій повноцінній роботі та паралельно створювати якісне кіно дуже важко.»

Проєкт «Домашні ігри» Аліси отримав два іноземних фінансування, крім фінансування від Держкіно. У іншого проєкту, «Експедиція 49», було фінансування лише від Держкіно. Це створило досить тяжкі умови для французького копродюсера. Аліса може навести багато прикладів того, як можна знайти додаткове фінансування, але знімаючи документальне кіно все одно важко заробляти. Ці проєкти не приносять достатньо коштів, режисер_ка вкладає свої гроші, сили і здоров’я для того, щоб зняти кіно на гідному рівні.

Як влаштована робота Docudays

Тема прекарності стосується і кінофестивалів. У фестивалю Docudays існують проєкти, які відбуваються цілий рік — у них залучена постійна команда, а є команда, яка набирається безпосередньо на фестиваль. Часто люди з другої команди мають іншу роботу чи проєкти, що часом важко поєднувати з активним режимом роботи на фестивалі. Під час самого фестивалю вся команда працює понаднормово.

Як політика Держкіно впливає на кіноіндустрію

Держкіно потребує реформ. Держкіно має бути інституцією, що не залежатиме від політичних партій. Варто також змінити систему оцінювання проєктів, наприклад, документальне кіно під час пітчингів не оцінює жодна експерт_ка з сектору (документаліст_ка). Існує значна проблема з оцінюванням та експертністю. В україні діє конкурсна система для отримання фінансування на створення фільму від Держкіно. Певні комерційні проєкти отримують фінансування від держави, однак авторське кіно потребує його набагато більше.

Слухайте також:

Все кіно має співіснувати, мейнстримне комерційне кіно теж повинне рости й змінюватись. Але, звичайно, авторське кіно повинне отримувати більше підтримки і бути в пріоритеті Держкіно. Багато режисер_ок, що знімають авторське кіно та вкладають у нього всі сили й душу, знаходяться на межі бідності. Люди, які займаються мейнстримним кіно, можуть залучати приватних спонсорів. Натомість для автор_ок незалежного кіно єдина можливість отримати фінансування — Держкіно. «Коли йдеться про державну підтримку кіно, то варто взагалі відмовитися від вимоги самоокупності щодо фільмів. Натомість для розвитку кіномистецтва варто більше підтримувати авторське висловлювання», — додає Олександра.

Ми не повинні сприймати та оцінювати кіно за критерієм самоокупності, особливо, якщо говоримо про підтримку від держави. Досі існує хибна думка, що документальне кіно не потребує багато коштів для виробництва, на відміну від ігрового. «Однак для мене документальне кіно іноді навіть є ціннішим за ігрове, оскільки ти не просто дивишся твір мистецтва, ти ще й проживаєш певну частину життя разом з героями», — розповідає Аліса.

Українська гільдія режисерів і права на фільм

Аліса Коваленко входить до Української гільдії режисерів. Вона долучилась до гільдії в момент змін в Держкіно, щоби протистояти прийняттю певних законів, що лобіювали великі продакшени. Ці закони сприяли знищенню авторського кіно.

Гільдії важко функціонувати системно через зайнятість режисер_ок. Однак учасники гільдії намагаються підтримувати одне одного, іноді організовують лекції на теми авторських прав. Гільдія намагається реагувати на наявні процеси, актуальні події у сфері кіно і протистояти порушенням трудових прав режисер_ок.

Читайте також:
Право на місто — це право заходити в кінотеатр з вулиці

Гільдія розробляла проєкт універсального договору між режисер_кою та продюсер_кою. Це шаблон документа, що не має підводних каменів для режисер_ок, він допомагає захистити їхні права. Юридична підтримка дуже важлива для кінематографіст_ок, оскільки зазвичай режисери працюють як самозайняті особи та підписують договори с продюсер_ками. Крім цього, в Україні права на фільм належать продюсерській компанії. Формулювання таке: режисер — виконавець, а продюсер — власник проєкту, тож може звільнити режисер_ку. Трудові договори не адаптовані під сучасні реалії.

Де показувати кіно?

Протягом останніх 30 років багато муніципальних кінотеатрів в Україні закрилися. Зокрема в Києві за три роки припинили працювати кінотеатри Кінопанорама, Україна та Київ, які були ключовими як для кінофестивалів, так і для показів авторського, критичного кіно. Це вплинуло на кінофестивалі, зокрема на Docudays, оскільки зникло декілька майданчиків, з якими фестиваль співпрацював на постійній основі. «Зараз всі мріють про офлайн кінофестивалі. Навіть з’явився такий жарт, що ми хочемо офлайн кінофестиваль у кінотеатрах, якщо вони ще залишаться до цього часу», — додає Олександра.

Рекомендації

Подкаст виходить за підтримки Українського культурного фонду. Ілюстрація: Ганна Іваненко.

Поділитися текстом