Каштани в архітектурі Києва

У Києві каштани є не лише символами весняної пори на вулицях міста, а й важливим елементом архітектурного декору, що прикрашає фасади й інтер'єри будівель. Це не про закинуті будівлі, де дерева проростають на дахах, а про рослини, увіковічнені у декорі будівель. Де ж шукати архітектурні каштани Києва? Як вони стали не лише декоративними елементами, а й частиною ідентичності міста?

«Кінський горіх» у європейській культурі

Перш ніж розглядати архітектурні деталі, варто зрозуміти, звідки ж каштан взагалі з'явився у Києві та загалом його шлях через Європу. Цікаво, що звичний нам каштан... насправді ним не є. Справжні каштани мають дещо іншу форму листя, походять з родини букових і мають їстівні плоди. Дерева, що уквітчують наші вулиці, є гіркокаштанами. Попри схожість — і у назві, і у вигляді, — ці два види навіть не родичі. Суттєва відмінність гіркокаштанів — це пишні суцвіття й отруйні плоди, які не можна вживати в їжу без попередньої обробки. Іншу назву цього дерева — кінський горіх — пояснюють тим, що колись плоди використовували для лікування коней: принаймні таку версію пропонує оксфордський тлумачний словник.

Для центральної та північної Європи це дерево не було звичним видом. Дослідники вважають, що гіркокаштани потрапили у ці регіони приблизно у 17 столітті. Французька назва рослини «marronnier d’Inde» (дослівно — «брунатник з Індії») оманливо наштовхує на думку, що завезти її могли з Індії. Насправді ж дерево знайшлося значно ближче — на Балканах. Там ареалом гіркокаштану є піндські мішані ліси. Згадка Індії, ймовірніше за все, вказує на період Ост-індських кампаній, під час яких дерево і потрапило у північніші регіони Європи. Там воно дуже швидко здобуло популярність завдяки своєму ефектному вигляду. Гіркокаштани висаджували у приватних садибах, міських парках і на вулицях. Неабиякого поширення він набув у Великій Британії та Франції. Аби розуміти масштаби цієї популярності, достатньо згадати один промовистий приклад. У 18 столітті Ланселот Капабіліті Браун, відомий британський ландшафтний архітектор, висадив 4800 саджанців кінського горіха на території садиби у Тоттенгемі.

Не дивно, що на фоні загальної популярності гіркокаштанів ними почали надихатися і тогочасні митці. Ґестиня (українська назва, — прим.) — дуже виразне дерево. Його товсті гілки, великі бруньки й масивні квіти стали для людей символами сили та енергійності. Окремо можна розглядати і вплив числа 5, що мало особливе значення впродовж століть. У різних культурах його наділяли захисними властивостями (згадати одну лиш пентаграму, яка початково була саме оберегом від злих сил), а також використовували для опису поділу стихій в алхімії. На додачу до звичних води, повітря, землі та вогню виділяли також пʼятий елемент — етер, або ж квінтесенцію всіх інших елементів.

Окрім символічного навантаження та художньої пластики рослини, ймовірно, мала значення і схожість листків з елементами класичних орнаментів — наприклад, грецької пальметти. У часи панування модерну митці шукали заміну класичним елементам, намагаючись відшукати нові та ближчі до природи форми.

Найбільш помітним захоплення геометрією каштанового листя є у флоральному модерні. Одна з провідних його шкіл зародилася наприкінці ХІХ століття в містечку Нансі, що у Франції. На той час місто перетворилося на важливий прикордонний центр. Після анексії Ельзасу та Лотарингії Німеччиною туди переїхали багато митців, що не бажали миритися з новою владою. Місцеві художники й архітектори експериментували з флоральними символами, шукали натхнення у конкретних рослинах. Засновником школи можна вважати художника та ремісника Еміля Галле, котрий ще у 1870-х роках заснував у місті ремісниче училище. Також до школи Нансі входили такі митці як Антонін Дом, Луї Мажорель, Ежен Воллан, Віктор Пруве та інші. Пошук нових сенсів для ар-нуво — як графічних, так і символічних — підштовхував працювати ближче до природи, уважніше ставитися до її деталей. Еміль Галле навіть мав сад на території свого меблевого виробництва, аби і дизайнери, і робітники мали змогу роздивлятися зображувані у своїх творах рослини на місці.

«У дитячі роки мистецтвом для мене було бачити у бабках, гіркокаштанах, ірисах, ліліях та орхідеях окрасу простору навколо», — так колись писав Луї Арагон, і такий підхід дуже влучно описує притаманний модерну погляд на використання природних елементів у творчості. Перелічені рослини зображали у вітражах, кераміці, гобеленах, різьбленні, архітектурному оздобленні тощо. Їхнє використання отримувало не тільки символічний сенс, а й мало на меті переосмислити співіснування людини та природи, наблизити природну красу до повсякденного життя. Діяльність цієї школи стала відомою далеко за межами Нансі, суттєво збагатила мистецтво того часу й надихнула сучасників більше використовувати флоральні символи.

Так каштан і потрапив у архітектурний декор тих часів. Стилізовані зображення листя можна знайти у багатьох містах Європи. Наприклад, у Ризі зображення каштанів — найчастіший флоральний мотив на модерних будівлях. Ґестинові візерунки знаходимо також і в українських містах, що колись входили до складу Польщі — наприклад, у Чорткові та Станіславові.

Ґестині, жолузники або гіркокаштани у Києві

Однією з найпоширеніших версій про появу каштанів у Києві є легенда, пов'язана з підготовкою міста до візиту імператора Миколи І у 1842 році. Згідно з переказами, під час цих приготувань на сучасному бульварі Шевченка було наказано висадити алею каштанів. Проте імператору ці дерева не сподобалися, і на їхньому місці посадили тополі, а саджанці каштанів роздали місцевим мешканцям. Втім, ця історія не має жодних документальних підтверджень і є лише міським міфом.

Насправді ґестині вже були присутні у Києві задовго до міфічного візиту імператора. Перша згадка про них датується 1798–1799 роками — знаходимо її в описі Подолу від києвознавця Максима Берлинського. Він вказує, що кияни висаджували гіркокаштани у своїх садах, поціновуючи їх за красиві суцвіття рослини. Також жолузники (ще одна місцева назва, — прим.) використовували для озеленення територій монастирів, зокрема на території Видубицького монастиря. Одне з таких дерев отримало назву «Каштан Шевченка» — через те, що рослина збереглася на території ще з часів, коли місцеві пейзажі змальовував Тарас Шевченко.

Вже у 19 столітті у Києві почали з’являтися каштанові алеї. Перша з них була висаджена на території сучасного університету Шевченка у 1862 році. Ба більше, каштани киянам рекомендували висаджувати і в обов’язковій постанові^[1] Лева Томара про озеленення міста від 1896 року.

Отже, на теренах сучасної України гіркокаштан став популярним дещо пізніше, ніж в інших частинах Європи, що підтверджується документальними свідченнями та згадками у творах сучасників. Проте він швидко вписався у міський пейзаж і не сприймався як щось чуже чи незвичне.

У радянські часи гіркокаштани зазнали нової хвилі популярності, коли їх масово висаджували на вулицях міста після Другої світової. У 1969 році був затверджений новий герб Києва, розроблений Флоріаном Юр'євим та Борисом Довганем. Зображення об'єднало елементи середньовічного герба Києва (срібний лук), лист каштану та стилізоване суцвіття-стрілу у вигляді нарбутівського трикутника. Таке символічне зображення відобразило значення, якого каштан набув для киян протягом усіх років його існування у столиці.

Київські каштанові адреси: де їх шукати в архітектурі

Звідки зʼявилися ці дерева ми розібрались, тож час шукати їх на міських фасадах. Найлегше знайти каштанові візерунки на будинках у стилі модерн, що на початку ХХ століття дійшов і до київських вулиць. Згадані сьогодні споруди є одними з найкращих прикладів цього стилю. І каштановий декор, безумовно, надає їм вишуканості та поєднує їх з історією та культурою міста.

Будинок з ріжками

Багговутівська, 14

На Лук'янівці, на вулиці Багговутівській, можна знайти будинок, що віддалено нагадує будинок із химерами. Однак його сучасні «ріжки» з'явилися після реконструкції будівлі у 2000-х. Згідно з початковим проєктом, який приписують Ігнатію Лєдоховському, творцю київського модерну, замість них були популярні для цього стилю крила. Зведений у 1910-х у стилі пізнього модерну будинок належав колишньому полковнику О. Козаровському. На початку ХХ століття маєток вважався одним із найсучасніших і найкрасивіших на Лук'янівці. У радянські часи зазнав перебудов, надто після того, як всередині розмістили клуб з кінотеатром.

Де шукати каштани: У наш час у будівлі розміщена приватна клініка, тож доступ на її територію обмежений. Каштанове листя прикрашає вікна поряд із масивними сходами, розташованими у дворі. Також листя було використане для декорування стелі та дерев'яних панелей усередині будівлі. Що з цим декором зараз — невідомо.

Будинок лікаря Контребінського

Обсерваторна, 17

Іншим прикладом є невеликий прибутковий будинок на Кудрявці. Іноді його помилково включають до сусідньої садиби, що належала Порфірію Янковському, настоятелю церкви Марії Магдалини на Шулявці (розміщувалась біля сучасного метро КПІ, знесена у 1935 році, — прим.). Втім, підказку про справжнього власника будівлі можна розгледіти якраз-таки у каштановому візерунку на фасаді: крім вишуканого переплетіння листя, яким декорована одна з фільонок, видно ініціали — ЕК. За даними довідника «Весь Київ», з кінця ХІХ століття земельна ділянка належала саме пану Е.К. Контребінському. Про самого Контребінського відомо не так багато: він був лікарем, і, судячи з усього, досить успішним; був членом Товариства київських лікарів і Товариства швидкої медичної допомоги. З 1901 року ділянка з будинком перейшла у власність до родички лікаря Марії Василівни.

Де шукати каштани: у декорі фільонок ризаліту будівлі.

Будинок зі зміями та каштанами

Велика Житомирська, 32

Це один з найвідоміших каштанових будинків Києва. Початково власницею цієї споруди була дворянка Софія Чоколова, чия родина володіла численними друкарнями, винокурнями та значним майном у Києві. Навіть район Чоколівка отримав свою назву на честь цієї родини.

Завдяки виразному проєкту та розкішному деталізованому декору будинок є одним із найдовершеніших зразків модерну в місті. Зведений у 1910–1911 роках, авторство приписують Ігнатію Лєдоховському. Декор на фасаді символізує основні природні стихії та включає античні мотиви, такі як зображення хлопчика з гусаком або сцена ходи під музику (більша її частина, на жаль, знищена під час надбудови четвертого поверху). Каштан, що переплітається з двома зміями, іноді порівнюють зі світовим деревом. Будівля багата на рослинний декор: на фасаді можна помітити зображення кульбаб і папороті, а листя гіркокаштанів наявне і в ліпнині всередині будівлі. Сьогодні будинок — на реставрації.

Де шукати каштани: в еркері, на фасадних елементах, а також усередині будівлі.

Клініка Качковського

вулиця Олеся Гончара, 33

Ця будівля — уже підтверджене творіння Ігнатія Лєдоховського. Зведена у 1907 році, вона вражає багатством декоративних елементів: масивна скульптура лева, маскарони, барельєфи крилатих алконостів і, зокрема, візерунок з каштанового листя. Замовником будівництва був відомий лікар-хірург Петро Качковський, який також був викладачем університету Святого Володимира та консультантом безкоштовної дитячої лікарні. Після його смерті у 1910 році будівлю придбав інший медик, Ігнатій Маковський, який розширив і модернізував клініку, обладнавши її сучасним медичним обладнанням. Відзначимо, що саме тут після замаху 1911 року помер російський прем'єр-міністр Петро Столипін. Упродовж ХХ століття в будівлі функціонували різні медичні установи. У 2003 році будівлю та скульптуру лева було відреставано.

Де шукати каштани: ліпнина на ризаліті будівлі та на рівні другого поверху, у фільонках під вікнами.

Садиба Маркела Чуленка

вулиця Олеся Гончара, 32

Чоловий будинок зведений у 1910 році на замовлення колезького асесора (чин, що відповідав посаді радника за часів Російської Імперії — прим.) Маркела Чуленка. Пізніше у дворі цієї садиби були побудовані ще два флігелі. Вже у 1914 році садибу продали на публічних торгах, а нова власниця Софія Вондрак була солісткою Київської опери та дружиною відомого мовознавця Вацлава Вондрака. Фасад будинку виконаний у стилі раціонального модерну, тож декору на ньому не так і багато. На цьому тлі ще помітнішою стає каштанова вʼязь на фризі угорі. У 1919 році в цьому будинку проживав Іван Липа — відомий український письменник і громадський діяч періоду УНР.

Де шукати каштани: на фризі будівлі, на рівні 5-го поверху.

Прибутковий будинок Баксанта

вулиця Чикаленка, 21

Щоб помітити каштани на цій будівлі, варто обовʼязково дивитися вгору під час прогулянок Києвом — тоді й помітите листя ґестинь на балконах. Сама споруда цікава не лише цим, адже є унікальним прикладом модерну з елементами класицизму. Будинок був зведений на замовлення фабриканта чеського походження Карла Баксанта. Певний час у будинку жив архітектор Йосип Зецкер, котрий і спроєктував споруду. Його ж авторству належать інші відомі київські будівлі — зокрема неоготична лікарня Товариства швидкої допомоги на Рейтарській. Цікавий будинок і тим, що у ньому зберігся автентичний надбрамний ліхтар-указівник дому — минулого року його відновили діяч_ки громадської організації «Справжній Київ».

Де шукати каштани: бічні напівкруглі балкони будівлі, де листя каштанів вписане у напіврозетки на консолях.

Прибутковий будинок Окладчиків

вулиця Чикаленка, 41

Раніше на його місці розташовувався будинок Сливчанських, зведений за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва. У вересні 1887 у ньому зупинялася Леся Українка. Споруда не збереглася: разом зі зміною власника у 1912 році з’явився і новий чотириповерховий будинок, яким і досі маємо змогу милуватися на сучасній вулиці Чикаленка. Власниками було подружжя Овсія та Хаї Окладчиків. Каштанова ліпнина прикрашає чоловий фасад будинку, доповнюючи інші флоральні мотиви. За радянських часів перетворений на комуналку. До речі, у 1941–42 роках тут була одна з конспіративних квартир Олега Ольжича — крім літературної діяльності, він також тісно співпрацював з ОУН, із похідними групами якої він і прибув до Києва.

Де шукати каштани: ліпнина каштанів прикрашає увесь фасад будинку з боку вулиці, обплітаючи вікна та фронтон будівлі.

Особняк Аршавського

Лютеранська, 23

Відомий як «будинок плачучої вдови», особняк отримав свою назву через враження, яке справляє сумний та заплаканий вигляд жіночого маскарону у дощову погоду. Втім, замовником будівництва була аж ніяк не чиясь удова, а досить заможний полтавський купець Сергій Аршавський. Проєкт архітектора Едуарда Брадтмана був реалізований у 1907 році з використанням дороговартісного оздоблення як зовні, так і всередині. Фасад будівлі прикрашений лабрадоритом і гранітом, а у внутрішніх кімнатах збереглися оригінальні люстри Сваровські. Утримувати таку розкіш було складно, тож через п'ять років родина Аршавських продала маєток.

Існує багато тлумачень жіночого маскарону, проте жодне з них не можна назвати однозначно правильним. Для деяких у цьому кам'яному обличчі відображено Алконоста чи пташку Сирин, для інших — Медузу-горгону, яка мала б охороняти власників будинку. Є також версія, що маскарон присвячений дружині самого Аршавського.

Де шукати каштани: на чолі жіночого обличчя, ліпнина на стелях усередині.

Так, може здатися, що вісім будинків — це не так уже і багато. Проте варто враховувати, що флоральний модерн не набув у Києві такої ж популярності, як, наприклад, у Нансі. Тому вибір каштану в тих небагатьох прикладах, що є, свідчить про особливу увагу до цього дерева. Ба більше, можливо є й інші каштанові будівлі у місті, де листя приховане на фасадах, які ми не звикли розглядати в деталях. А скільки такого декору збереглося всередині модерних будівель, і скільки було втрачено під час буремних подій XX століття?

Крім того, якщо порівняти з іншими рослинами, що використовувалися у флоральному модерні (не надто поширеному у Києві), вісім будинків — уже не так і мало. Гіркокаштани завдяки своїй популярності як у світі, так і у Києві не могли не надихати сучасних архітекторів. Їхні роботи є не лише відображенням моди на певний символ, а й підтвердженням важливості самого дерева для містян, подібно до згадок у літературі та мистецтві того часу.

Поділитися текстом

Facebook Twitter