З 2012 року Анна Бондар працювала начальницею Управління ландшафтної архітектури та комплексного благоустрою Департаменту містобудування і архітектури КДМА. На цій посаді вона займалася, зокрема, організацією міських архітектурних конкурсів. У тому числі, в 2014-2015 роках — конкурсу «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS». Після цього Анна була заступницею і виконувачкою обов'язків головного архітектора Києва, а тепер працює в Адміністрації Президента України.
У цій програмній статті вона аналізує досвід проведення першого конкурсу на меморіалізацію подій Революції Гідності, а також пояснює, навіщо потрібен другий конкурс, уже тепер на національному рівні.
У зв’язку з оголошенням про наміри проведення Міністерством культури України архітектурного конкурсу на меморіально-музейний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності, мене, як координаторку Міжнародного відкритого конкурсу на оновлення центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS», часто питають: а що з результатами цього конкурсу? Чи взагалі він був потрібний? І навіщо проводити новий, другий конкурс? Спробуємо розібратися.
Передумови
У березні 2014 року керівництво «тимчасової» київської міської влади (7 березня 2014 року виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов призначив головою КМДА Володимира Бондаренка. Він подав у відставку з цієї посади 10 червня того ж року після обрання президентом Петра Порошенка, а Київським міським головою — Віталія Кличка, який потім був призначений також головою КМДА, — ред.) опинилося під шаленим тиском з боку громади міста та країни: «Де пам’ятник Героям революції?»
24 лютого 2014 року Департамент містобудування та архітектури КМДА спільно із Національною спілкою архітекторів України та її київською організацією підписали меморандум про те, що пам’ять про загиблих має бути вшанована гідно: рішення про художній вигляд меморіалу має бути прийняте за результатами архітектурного конкурсу.
17 березня 2014 року до Департаменту містобудування та архітектури надійшло доручення від центральних органів влади спорудити меморіал за наданим ескізом. Ескіз представляв собою цвинтарну стіну, розташовану вздовж вулиці Інститутської (Алеї Героїв Небесної Сотні), з фотографіями загиблих, хрестами, автопокришками, колючим дротом, янголами та калиною. Було цілком очевидно, що ця миттєва реакція художника на трагічні події, що відбулися лише місяць тому, не відображає всіх сенсів, яких вже набули на той момент і набудуть в подальшому події Революції Гідності. Тому ми пришвидшилися в підготовці програми та умов конкурсу.
Через місяць, 23 квітня 2014 року, на прес-конференції було оголошене спільне рішення Київської міської державної адміністрацієї та Міністерства культури України щодо організації конкурсу.
Підготовка
Весь цей період — написання конкурсного завдання. Ми шукали відповіді на питання, кому пам’ятник, де пам’ятник, в якій формі пам’ятник, які зміни принесла революція в країну, чи є позитивними ці зміни, як ми готові відобразити пам’ять про трагічні події в громадському просторі нашого міста. Кожного дня ми отримували купу листів зі всієї країни з ескізами, пропозиціями і вимогами щодо майбутнього пам’ятника. Зрозуміли, що необхідно спитати у людей. Тому розмістили на сайті проект програми та умов для обговорення і вийшли «в люди».
Головні смислові виклики при формуванні конкурсного завдання
По-перше, в момент видачі конкурсного завдання була невідома точна кількість загиблих. Остаточне визначення і присвоєння звання «Герой України» ще не відбулося. Тільки 21 листопада 2014 року Указом Президента України № 890/2014 «Про присвоєння звання «Герой України» було визначено 99 осіб. Водночас, за даними незалежних ЗМІ та різних дослідних установ, кількість загиблих коливалася від 112 до 123 осіб, зниклих безвісті — до 30 осіб.
По-друге, в процесі підготовки конкурсного завдання офіційний статус загиблих змінився з «учасників збройних конфліктів під час мирних протестів» (24 лютого 2014 року) до Героїв України (21 листопада 2014 року). Сьогодні визначено 107 Героїв Небесної Сотні, які поклали своє життя на захист ідеалів Революції.
По-третє, відкритим залишалося питання, хто саме має бути увічнений в «пам’ятнику»: Герої Небесної Сотні, Герої Небесної Сотні та їхні живі побратими, всі учасники Євромайдану, всі загиблі з обох боків барикад, учасники АТО, всі борці за Незалежність.
По-четверте, місце розташування «пам’ятника» залишалося спірним. Для когось вулиця Михайла Грушевського стала символом трагічних подій з огляду на те, що перші жертви сталися саме там. Інші вважали вулицю Інститутську більш придатною для розташування меморіального комплексу з огляду на велику кількість загиблих на цій території. Лунали окремі думки щодо встановлення об’єкту вшанування на Майдані, навпроти Верховної Ради, на місці поваленого пам’ятника Леніну, в інших місцях.
По-п’яте, різнилися думки, в якій формі необхідно вшановувати пам’ять. З одного боку, постійно говорили про «пам’ятник», з іншого, про те, що необхідно переосмислювати простір сучасними методами, притаманними Європі. Найбільші страхи у всіх викликала перспектива отримати новий «пам’ятник Невідомого солдату», але «з шиною».
По-шосте, незрозуміло було, хто саме має нести відповідальність за втілення заходів з меморіалізації: мер міста, Міністр культури чи Президент України. Не було і рішення щодо земельних ділянок під музей або меморіал.
По-сьоме, ми розуміли, що Революція Гідності — явище занадто багатогранне, щоби бути відображеним виключно в пам’ятнику. Ми думали про Музей. В той час працювала громадська ініціатива «Музей Майдану». Також ми думали про міжнародний культурний центр. Окремі пропозиції були про екуменічний храм. Ми розривалися між однією і шістьма номінаціями (об’єктами проектування).
Публічне обговорення конкурсного завдання
6 травня 2014 року Департамент містобудування та архітектури вперше в Києві та в Україні відкрив широке громадське обговорення майбутнього пам’ятника, і, відповідно, програми конкурсу. Воно тривало півроку. Ми розуміли, що без громади ми не зможемо дати відповіді на ці питання, а якщо завдання не буде спиратися на запит громадськості, воно не буде сталим.
Це був унікальний процес. Щотижня, у вівторок, до Будинку Архітектора приходили від 50 до 100 людей. Всі різні: різного віку, рівня освіти, фаху, вподобань і уявлень про майбутній меморіал. Відбувся освітній процес щодо території революційних подій: археологія, історія, розвиток містобудування центрального ядра міста Києва, а також дослідження громадських ініціатив Майдану. Окремі заходи були присвячені подальшій долі Будинку Профспілок, питанням національної пам’яті та меморіалізації на прикладах вшанування пам’яті про Чорнобиль, досвіду проведення конкурсів на Меморіал 9/11 у США та феноменології символів. Саме тоді було представлено ініціативу музеєфікації території революційних подій, яка згодом набула офіційного статусу пам’яток історії місцевого значення — «Місця бойових дій та масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського та вул. Інститутської у м. Києві під час акцій протесту у лютому 2014 року».
У громадському обговоренні брали участь родичі загиблих героїв, їхні адвокати.
У червні 2014 року наміри щодо проведення конкурсу були представлені на Раді Майдану. У червні 2014 року відбулося дві важливих події: петиція від 134 діячів культури щодо припинення роботи конкурсу («рух йде занадто швидко, події ще не завершені та потребують рефлексії») та громадське опитування 1000 громадян на Майдані щодо необхідності створення меморіального комплексу, способу відбору кращого проекту та головного питання: «Кому пам’ятник?» За результатами опитування чітко з’ясувалось: меморіальному комплексу — бути, відбір — виключно через конкурс, а думки щодо того, «кому пам’ятник» — розділилися.
З огляду на величезний рівень недовіри до будь-яких владних ініціатив, було сформовано Раду громадських експертів, яка отримала великі повноваження: допомагати у формуванні завдання, проводити технічну експертизу проектів, бути присутніми на засіданнях журі із правом дорадчого голосу. В Раду громадських експертів увійшли фахівці різних сфер з беззаперечною репутацією.
У липні 2014 року на Майдані просто неба було представлено виставку про процес організації конкурсу. Така ж виставка пройшла у листопаді 2014 року перед початком конкурсного проектування.
Ми працювали в складній ситуації полярності думок і відсутності практик європейського діалогу.
Перший тур обговорень, що тривав до кінця липня 2014 року, завершився круглим столом із презентацією нових засад з організації конкурсу: конкурс має бути міжнародним, тема конкурсу — «оновлення громадського простору із меморіалізацією подій Революції», з декількома номінаціями, під назвою «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS».
У другому турі громадських обговорень громада реально формувала конкурсне завдання. Протягом вересня-жовтня 2014 року були обговорені питання громадського простору; подальшої долі постамента поваленого пам’ятника Леніну; Майдану, як колективного досвіду; музеєфікації феномену Майдану; архітектурного інструментарію в містах для вшанування пам’яті; сучасних меморіалів європейських країн та інші. Відбувалася постійна рефлексія того, що вже було обговорено. В результаті другого туру конкурсне завдання було значно деталізоване та уточнене. Чітко відокремлені чотири номінації, розставлені акценти — вимоги та побажання громади.
Загалом у процесі підготовки конкурсу відбулося більше 35 публічних заходів, в тому числі, в архітектурних вищих навчальних закладах Києва, Львова та Дніпра.
Але питання, «коли ж ми почнемо говорити про меморіал? І де все-таки буде пам’ятник?» знов і знов лунало як від громадськості, так і в кабінетах міської влади. Ми давали відповідь: пам’ятник як художній образ — це справа митців і професіоналів, а пам’ятник як об’єкт етики ми і обговорювали півроку.
По дорозі ми загубили ... Міністерство культури. 2 грудня 2014 року в зв’язку з призначенням нового Уряду змінилося керівництво Міністерства. Співпраця щодо спільної організації конкурсу стала зовсім примарною.
Так, 27 листопада 2014 року програма конкурсу була погоджена розпорядженням КМДА № 1383 і єдиним замовником на конкурс став Департамент містобудування та архітектури — міська установа, що опікується міським плануванням. Якщо питання громадського простору дійсно частково є в повноваженнях цього департаменту, то питання національної пам’яті явно відносилося до інших, державних структур, однак фактично було покладено на департамент.
25 грудня 2014 року в Будинку Архітектора відбулася презентація Програми та умов Міжнародного відкритого конкурсу на оновлення громадського простору центрального ядра м. Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS».
Конкурсне завдання. Особливості оголошеного конкурсу
Метою конкурсу було визначено наступне:
- перетвори титериторію революційних подій на Територію Гідності;
- увіковічити пам`ять про звитягу Героїв Небесної Сотні на найвищому світовому рівні;
- переосмислити радянський спадок, перетворити «Український дім на Європейській площі» на Міжнародний культурний центр України як рівної серед європейських народів;
- знайти місце та візію головного центру розвитку української політичної нації — Музею Свободи / Музею Майдану.
Конкурс «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS» — незвичайний архітектурний конкурс.
По-перше, участь у ньому була відкрита для всіх охочих в незалежності від віку, громадянства та фаху. Це — перший випадок в Україні від часів Незалежності і нечастий випадок в світі. Зазвичай, учасниками конкурсів є виключно фахівці з певними вимогами до кваліфікації.
По-друге, в самому конкурсі фактично було чотири конкурси: номінація І — «Громадський простір Майдану та центрального ядра міста Києва», номінація ІІ — «Меморіалізація подій Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні», номінація ІІІ — «Міжнародний культурний центр «Український дім на Європейській площі», номінація IV — «Багатофункціональний музейний комплекс «Музей Свободи/ Музей Майдана».
По-третє, не дивлячись на те, що ми очікували проекти для реалізації, насправді завдання в номінаціях «музей» та «меморіалізація» підготували для конкурсу ідей, адже ще не було чітко визначено земельних ділянок для розташування цих об’єктів. Так, в номінації «музей» конкурсантам було запропоновано ділянку на вулиці Інститутській (алеї Героїв Небесної Сотні), 3-5, перший поверх Будинку профспілок або приміщення Українського Дому. В номінації «меморіалізація» конкурсантам було запропоновано осмислити всю територію революційних подій.
У цей же час номінація ІІІ «Український Дім» та номінація І «Громадський простір Майдану» відбулися як «конкурс проектів» із цілком конкретною територією проектування (архітектурний об’єкт та вулиці з декількома площами).
По-четверте, у конкурсному завданні ми мали не тільки сформувати завдання на проектування та надати вихідні дані, що стосуються території проектування, а й пояснити (особливо для іноземних учасників конкурсу), за яких причин люди вийшли на Майдан та надати синопсис подій Майдану, наявну статистику та провести аналітичну роботу, а також надати вектор щодо образного вирішення завдань, поставлених в конкурсі. Враховуючи відсутність відповідних матеріалів, ми фактично зробили перше ґрунтовне дослідження про Майдан.
По-п’яте, цей конкурс був унікальним за масштабом залученням громадськості: в публічних заходах взяли участь більше 1650 учасників. Близько 100 людей працювали над конкурсною процедурою в різних сферах: архітектори, дослідники, соціологи, перекладачі, поети, історики тощо. Ми назвали їх «конкурсна сотня».
Перебіг конкурсного проектування. Отримані проекти. Рішення журі
На участь в конкурсі було отримано 478 заявок з 40 країн світу. Конкурсне проектування відбувалося протягом трьох місяців. 28 лютого 2015 року ми отримали 149 проектів в чотирьох номінаціях з 13 країн світу: більшість (131) з них — з України, а також у номінації ІІ «Меморіалізація» (87).
Треба відзначити, що 51 проект (приблизно третина зі всіх поданих) був підготовлений не фахівцями у сфері архітектури та образотворчого мистецтва.
Після отримання проектів відбулася виставка на Майдані Незалежності просто неба протягом двох місяців та «народне голосування» в інтернеті, в якому взяли участь близько 10 000 українців. Результати народного голосування не співпали із думкою журі. Але журі ретельно ознайомилися з ними перед прийняттям рішення.
До журі увійшли архітектори, історики, представник родин Героїв Небесної Сотні: Василь Рожко, Сергій Целовальник, Петро Маркман, Лесь Подерв’янський, Карл Фінгерхут, Ігор Кульчицький, Олександр Зінченко. Головою журі був обраний Карл Фінгерхут — швейцарський архітектор, під головуванням якого пройшло більше 50 європейських конкурсів.
Засідання журі відбулося у червні 2015 року. Конкурс було визнано таким, що відбувся. В Номінаціях І, ІІ, ІІІ визначені переможці (Перші премії) та лауреати Других і Третіх премій, в номінації IV («музей») присуджено дві Третіх премії. Журі дало чіткі рекомендації у своєму рішенні.
Оголошення результатів конкурсу відбулося 16 червня 2015 року на Майдані на виставці проектів. На церемонії був присутній мер міста Києва Віталій Кличко. У червні-вересні 2015 року відбулися презентації проектів-переможців та презентація результатів конкурсу на загальних зборах ГО «Родина Героїв Небесної Сотні».
У серпні 2015 року Рада громадських експертів конкурсу зібралася на своєму останньому засіданні, присвяченому конкурсу «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS» і розробила Дорожню карту подальших дій із рекомендацією, зокрема, провести другий закритий конкурс проектів на конкретну територію проектування на Алеї Героїв Небесної Сотні для влаштування меморіально-музейного комплексу.
В процесі організації конкурсу та після його проведення існували ініціативи щодо «швидкого вирішення питання», які, на щастя, не реалізувалися. Це — громадська ініціатива збудувати на вулиці Інститутській (Алеї Героїв Небесної Сотні), 3-5 «Ритуальний парк з комплексом міжконфесійних капличок» навесні 2015 року та декілька спроб 2016 року — ініціатива встановити меморіал на Алеї Героїв Небесної Сотні за проектом, який брав участь у конкурсі, однак не переміг; спроба експропріювати «Жовтневий палац» під будівлю Музею або обмежитися трьома кімнатами під музей в Будинку Профспілок.
Результати конкурсу
Цей конкурс посягнув на занадто високу планку — місто було поставлено в умови вирішення загальнодержавних питань без відповідної державної підтримки. Тому для держави цей конкурс був і залишається низовим, міським проектом. Міською владою з огляду на велику залученість громадськості на ранній стадії цей конкурс сприймається як низовий, громадський проект. Три номінації з чотирьох — «музей», «меморіал» та «Український Дім» знаходяться в повноваженнях держави. Номінація «громадський простір» — в повноваженнях міста.
Серед головних результатів конкурсу:
1. Конкурс «ТЕРИТОРІЯ ГІДНОСТІ/TERRA DIGNITAS» — це перша спроба усвідомлення того, яких змін в міському просторі ми потребуємо після масштабного зрушення — революції — для недопущення в майбутньому «ґвалтування простором». Завдання конкурсу трансформувалося у процесі широкого публічного обговорення і набуло комплексного бачення щодо осмислення та рефлексії стосовно подій Революції Гідності у всіх її проявах.
2. Конкурс дав можливість висловитися кожному стосовно питання увічнення пам’яті подій Революції Гідності, відбулася своєрідна арт-терапія, що є корисним для лікування травм у суспільстві.
3. Конкурс дав можливість «максимально використати час» для прийняття найкращого рішення, яке буде підтримано киянами та українцями.
4. Конкурс не дав можливості вирішити питання вшанування пам’яті «похапцем», розмістити музей в трьох кімнатах або в непридатному приміщенні, дав усвідомлення, що новітній музей потребує новітньої архітектури. Також, конкурс не дозволив владі різних щаблів звільнитися від відповідальності перед громадою шляхом швидко встановленого «датського» (до чергової дати роковини) пам’ятного знаку сумнівної художньої якості.
5. В результаті конкурсу стало зрозумілим місце, де має бути розташований меморіально-музейний комплекс, а саме — на Алеї Героїв Небесної Сотні, що дозволило в подальшому проводити процес землевідведення, який наразі триває.
6. В результаті конкурсу виокремилися напрямки, якими буде в подальшому опікуватися держава — це «меморіал» та «музей». Була сформована дорожня карта подальших дій, яка наразі реалізовується.
7. Проекти-переможці конкурсу чітко вказують художній вектор майбутнього меморіально-музейного комплексу — це сучасний багатофункціональний центр розвитку демократії із Музеєм Майдану та меморіальною частиною, присвяченою Героям Небесної Сотні, а також якісним громадським простором в адміністративній центральній частині столиці України.
8. Від «пам’ятника» ми спільно прийшли до необхідності створення музею, меморіалу, громадського простору та міжнародного культурного центру.
Думаю, що питання «чи є дійсні результати конкурсу «TERRA DIGNITAS» є зайвим. Звісно — дійсні. Без цього майже 1,5 річного конкурсного процесу ми би зараз починали «з чистого аркуша», все було би набагато складніше.
На жаль, і досі «незакритим гештальтом» є невиплачені премії переможцям конкурсу «TERRA DIGNITAS». Я вірю, що міська влада «збереже обличчя» столиці України і виконає свої зобов’язання щодо виплати премій переможцям конкурсу.
Чи потрібний новий конкурс?
Впевнена — так. Єдина вимога до нового конкурсу — відкритість, прозорість та чіткість дотримання конкурсної процедури за міжнародними правилами.
Цей конкурс має бути організований професіоналами і для професіоналів у галузі архітектури, міського планування, образотворчого мистецтва та ландшафтів. Це має бути конкурс проектів, обов’язково міжнародний з відкритою попередньою кваліфікацією. Тепер ми маємо чітко визначену земельну ділянку, в нас не виникає дискусії стосовно того, кому пам’ятник, де пам’ятник і у якій формі пам’ятник.
Наприкінці 2015 року держава офіційно заснувала державний заклад «Меморіальний комплекс героїв Небесної сотні — Музей Гідності», якому в 2016 році надано статус «національного». Тепер є команда розвитку меморіально-музейного комплексу.
Ми вийшли на новий рівень питань: центр розвитку української демократії, музей, громадський простір та меморіальне місце для вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні. Ці питання і треба буде піднімати на новому конкурсі. Впевнена, що у переможця будуть всі шанси на реалізацію проекту.
Громада та місто свої кроки вже зробила. Тепер — черга держави.
